Відкрити головне меню
Чорноморське козацьке військо
Козацьке військо
Військо Запорозьке Flag of the Cossack Hetmanat.svg
1781 – 1860 Кубанське козацьке військо Alex K -Kubanska Narodna Respublika - Herb.svg
Прапор Герб
Прапор Герб
Розташування Чорноморські козаки
Чорноморське козацьке військо на Кубані (1792–1860 рр.)
Столиця м. Слободзея, Катеринодар
Мови Українська, Російська
Релігії православ'я
Державний устрій Козацьке військо
Історія
 - Заснування 1781
 - Ліквідація 1860
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Чорноморське козацьке військо

Чорномо́рське коза́цьке ві́йсько — козацьке військове формування в Російській імперії 1819 століть. Створене у 1787 з частини Запорозьких козаків, яка не втекла за Дунай. У 1792 військо переселили на Кубань. У 1860 перейменоване в Кубанське козацьке військо (після приєднання до нього частини кавказьких лінійних козаків).

Зміст

Передумови виникненняРедагувати

У 1774, після підписання Кючук-Кайнарджійського договору, Російська імперія разом із фактичним контролем над Кримом отримала вихід до Чорного моря. Оскільки Річ Посполита перебувала у стані занепаду, і вже почалися її поділи, то подальша необхідність в існуванні українських козаків на їхніх історичних землях для Російської імперії відпала. Водночас збереження традиційного образу життя козаків призводило до конфліктів із російською владою. Керуючись відповідним наказом Катерини II, князь Григорій Потьомкін у червні 1775 наказав генералу Петру Текелі знищити Запорозьку Січ. Відтак близько 5 тисяч запорозьких козаків пішли до гирла Дунаю, утворивши там Задунайську Січ під протекторатом османського султана. Решта 20 тисяч козаків була інтеґрована до російської армії для діяльності в межах майбутньої Новоросії.

СтворенняРедагувати

Організація й швидке зміцнення Задунайської Січі вимагало від Російської імперії організації якоїсь протидії. Адже існування «Січі за Дунаєм» викликало щораз більші симпатії в українського населення, зміцнювала військову потугу Османської імперії й паралізувала участь українців у російсько-турецьких війнах на боці Росії.

Князь Потьомкін спочатку намагався силою стримати еміграцію козацтва за Дунай та на Забужжя, але марно. Тоді Катерина II маніфестами від 5 травня 1779 і 27 квітня 1780 звернулася до козаків уже з проханням повернутись у рідний край, обіцяючи дати кожному з них землю та службу за російськими чинами. Ефект був той самий.

У 17811783 сталося антиросійське повстання у Кримському ханстві. Князь Гр. Потьомкін розіслав по колишніх запорозьких землях заклики до колишніх козаків збирались у Херсоні, де з них будуть створені військові загони. Проте запорожці відгукувались неохоче. Зібралося близько 1 тисячі козаків. Їх кошовим отаманом став військовий осавул Сидір Білий, а його помічником — колишній військовий суддя Війська Запорозького Антін Головатий.

6 квітня 1783 козаків офіційно взяли на російську службу як "Військо вірних козаків" (відповідний імператорський указ виданий 22 січня (2 лютого) 1783). Нове козацьке військо ділилося на кінне («комонне»), піхоту та флотилію.

«Війську вірних козаків» передали клейноди й іншу козацьку атрибутику, забрану російським урядом після розгрому Запорозької Січі у 1775. У війську відновили колишні старшинські посади, поділ на курені, козацький однострій. Під проводом Сидора Білого і Захарія Чепіги військо брало участь у російсько-турецькій війні 1787–1791.

Головний військовий штаб був розміщений в Олешках, де зібралися майже 12 000 козаків. Ці козацькі частини боролися проти османів під командою російського полководця О.Суворова. Під час війни 1787–1791 у різних операціях (битви під Кінбурном, Очаковом, Фокшанами, Римником, Хаджибеєм, Килією, Ізмаїлом, Мачином, Бендерами тощо) брали участь понад 42 тисяч українських козаків.

1788 — "Військо вірних козаків" перейменували на Чорноморське козацьке військо.

ДіяльністьРедагувати

1790 — князь Потьомкін за бойові подвиги у російсько-турецькій війні (1787–1792) виділив чорноморським козакам землі між Південним Бугом і Дністром аж до Чорного моря. Тоді ж козаки Чорноморського війська заснували 25 слобід, де оселилися близько 9.000 душ обох статей — зокрема, Слободзею (тепер Республіка Молдова), яка стала головним осередком війська.

Проте по закінченні війни російський уряд не захотів, щоби козацьке військо було дислоковане біля Правобережної України та Задунайської Січі. 20 лютого 1792 вийшов імператорський указ про те, що «добута від Порти Оттоманської земля між Бугом і Дністром прилучається до Катеринославської губернії». У війську з'явилося розчарування, стало зрозуміло, що козаки цю землю та привілеї не отримають.

Переселення на КубаньРедагувати

 
Прапори Чорноморського козацького війська: 1) військова хоругва 1788 року; 2) хоругва 1803 року, дарована Олександром І; 3) курінні значки 1788 року, даровані Катериною ІІ).

21 травня 1792 начальник імператорської канцелярії генерал-аншеф Каховський таємно наказав командувачу Чорноморського флоту адміралу М.С.Мордвінову терміново переправити Чорноморське козацьке військо на Кубань. 2 липня 1792 з цього приводу було оголошено і указ Катерини II:

«Войско казачье Черноморское, собранное покойным генерал-фельдмаршалом, князем Потемкиным-Таврическим из верных казаков бывшей Сечи Запорожской в течении последней нашей с Портой Оттоманской войны многими мужественными на суше и водах подвигами показало опыты ревностного к службе нашей усердия и отличной храбрости. В воздаяние таковых сего войска заслуг Всемилостивейше пожаловали Мы оному в вечное владение состоящий в области Таврической остров Фанагорию, с землей между рекою Кубань и Азовского моря лежащего…».

Не всі козаки прийняли виселення на Кубань. Частина перейшла на Задунайську Січ.

25 серпня 1792 близько 4 тисяч козаків на 50 чайках і бригантині прибули в Темрюк. Козаків розмістили вздовж т. зв. Чорноморської кордонної лінії, яка проходила від р. Лаби правим берегом річки Кубані до Азовського моря. Головним завданням війська було охороняти лінію й брати участь у військових походах.

Загалом на Кубань морем і суходолом переселили 8200 козаків, які заклали Кіш на Кубані і назвали його Катеринодаром, створили 40 куренів. До традиційних 38 запорозьких куренів, які зберегли свої назви, додали ще два — Катерининський та Бережанський. Загалом 1792 року разом із родинами на Кубань переселили майже 25 тис. українців, яким виділено земельний фонд площею 30 тис. км² між річками Кубанню та Єю.

На початках Чорноморське козацьке військо на Кубані територіально ділилося, за запорозьким звичаєм, на три паланки: Катеринодарську, Копильську (центр — Тамань) і Єйську (центр — Чебаклея) [1].

Головний військовий штаб був у Катеринодарі, заснованому 1793 року (нині Краснодар, Російська Федерація).

За козаками спершу зберегли виборність військового уряду, але вже на початку 1797 від них відібрали права обирати старшину, і кошових отаманів почав призначати російський уряд.

У 1797 козаки, повернувшись з важкого «Перського походу» подали у військове управління прохання про грошові компенсації. Відмова у компенсаціях призвела до козацького повстання (так званий «Перський бунт»), який було жорстко придушено.

У 1840-х pp. курені чорноморського козацтва перейменовано на станиці (на донський зразок), які були об'єднані в 4 військові округи: Таманський, Катеринодарський, Бейсугський і Єйський.

Оселившись на Кубані, козаки вели господарську діяльність. У перші роки існування Чорноморського козацького війська на Кубані провідними галузями господарства були скотарство і рибальство, а від середини 19 ст. — хліборобство.

Козаки володіли значними угіддями. Спочатку розмір наділу козака не був реґламентований і діяв принцип вільного займання. У 1842 російський уряд запровадив принцип довічного землекористування відповідно до ранґу: генерал — 1500 десятин, штаб-офіцер — 400, обер-офіцер — 200, рядовий козак — 30. Але здійснити переділ відповідно до норм не вдалося.

Чорноморське козацьке військо поповнювалось за рахунок переселення колишніх реєстрових козаків із Чернігівської та Полтавської губерній, колишніх слобідських козаків Харківської губернії, а також колишніх козаків реформованих українських козацьких військ: Усть-Дунайського, Азовського, Бузького, Катеринославського та ін. Основні переселенські кампанії відбулися у 18081811, 18201821, 1832, 18481849, під час яких з України переселено понад 77 тис. чол.

 
«Утворення Кубанських станиць» Геннадія Квашура

До 1860 козацькі війська на Кубані налічували бл. 200 тис. чол. З них формувались військові підрозділи — 12 кінних полків, 3 піхотних батальйони, 4 батареї, 2 гвардійських ескадрони.

Чорноморське козацьке військо брало участь у всіх військових операціях, що їх вела Росія на Кавказі, та у Кримській війні 18531856.

1860 — об'єднане з західною частиною Лінійного козацького війська (6 бригад) і перейменоване на Кубанське козацьке військо.

Впродовж майже століття чорноморське козацтво продовжило, хоч у дещо зміненій формі, традицію запорозьких козаків.

Отамани кошові, військові та наказні Чорноморського військаРедагувати

 
Кошові отамани Головатий, Білий і Чепіга на пам'ятнику Катерині ІІ в Краснодарі
Історія української армії
 
  Русь
Дружина
  Королівство Руське
Військо Руського Королівства
Вої
Руська Корона
Реєстрове козацтво
Нереєстрове козацтво
  Російська імперія
Чорноморське козацьке військо
Азовське козацьке військо
Бузьке козацьке військо
Дунайське козацьке військо
  Османська імперія
Задунайське козацьке військоСлов'янський легіон
  Королівство Галичини та Володимирії
Австро-Угорська Імператорська Армія
Банатська Січ
Руський Батальйон Гірських Стрільців
Українські січові стрільці
  УНР
Армія УНР
Поліська Січ
  Українська Держава
Армія Української Держави
  Зелений Клин
Українське Далекосхідне Незалежне Військо
  ЗУНР
Українська Галицька армія
  Зелені повстанці
Революційна повстанська армія України
  Карпатська Україна
Карпатська Січ
  Українська колонія Харбін
Батальйон «Далекосхідна Січ»
  Українське державне правління
Українська повстанська армія
  Третій Рейх
Військові відділи націоналістів
Дружини українських націоналістів
Українське Визвольне Військо
Дивізія «Галичина»
Українська національна армія
  УРСР
Червоне козацтво
  Україна
Збройні сили України

Портал «Історія української армії»

На чолі Чорноморського козацького війська був завжди отаман. Спочатку, так само, як і на Запоріжжі, він мав найменування кошового отамана, і обирався самими козаками на козацькій раді. Але з 1797-го року російський уряд заборонив козакам цю демократичну процедуру, та почав призначати отаманів над чорноморцями власноручно. Відтепер отаман почав називатися військовим. 1827-го року уряд ще урізав козацькі права. Тепер отаманом усіх козацьких військ імперії вважався наслідник престолу з династії Романових, а справжній керівник над козацькою громадою мав титул наказного отамана, тобто «призначеного імператорським наказом». Таке становище над козаками зберігалося аж до революції 1917-го року.

Кошові отамани

Військові отамани

Наказні отамани

ГалереяРедагувати

Одяг та амуніція чорноморцівРедагувати

Поховання чорноморцівРедагувати

Вшанування пам'ятіРедагувати

  • У місті Первомайськ Миколаївської Області є Вулиця Чорноморців, названа на честь Чорноморського козацького війська.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати

Джерела та літератураРедагувати