Відкрити головне меню

Водна криза в Криму під час російської окупації

Водна криза в Криму під час російської окупації — негативні зміни водно-гідрологічного балансу на Кримському півострові починаючи з 2014 року, які виникли в наслідок окупації Росією Автономної Республіки Крим (Україна) та подальшого конфлікту між суб'єктами господарювання України та російською окупаційною владою у Криму.

Водна криза в Криму під час російської окупації
Північно-Кримський канал поблизу Джанкоя до російської інтервенції

Зміст

СутністьРедагувати

Основним джерелом постачання води на момент початку окупації був Північно-Кримський канал, перекритий Україною після окупації Криму Росією.

Окупаційна влада Криму заявила, що «не потребує водопостачання хунти», обґрунтовуючи це тим, що півострів може забезпечуватися водами з Краснодарського краю шляхом їх перекидання через Керченську протоку, або розробляти підземні джерела[1].

Водне забезпечення Криму до російської окупаціїРедагувати

Джерела водиРедагувати

Забезпечення Криму прісною водою до початку російської окупації здійснювалось з декількох джерел: за рахунок води, що подавалась до Криму з Дніпра через Північно-Кримський канал та, частково, за рахунок власних джерел. Північно-Кримський канал забезпечував біля 85% (1.2 млрд м³ на рік) у загальному балансі.

У 2013 році загальний обсяг забору води склав 1553,78 млн м³, в тому числі:

  • вода Північно-Кримського каналу — 1346,3 млн м (86,65%),
  • місцевий стік — 136,38 млн м³ (8,78%),
  • підземні води — 68,54 млн м³ (4,41%),
  • морська вода — 2,56 млн м³ (0,16%).

Споживання водиРедагувати

У 2013 споживачами води виступали:

  • сільське господарство — 590,18 млн м³,
  • житлово-комунальне господарство — 125,3 млн м³,
  • промисловість — 50,64 млн м³.

Втрати при транспортуванні через просочування, випаровування, відбір становили 695,3 млн м³.

Перекриття Північно-Кримського каналуРедагувати

Первинне «перекриття» каналу відбулось через неузгодженість правил відбору води та розрахунків між господарчими структурами України та окупаційної влади. Як наслідок, вода, що подавалась каналом до Джанкоя (північний Крим) до середини квітня 2014 відбиралась несанкційовано, розрахунки не проводились[2]. У квітні 2014 російська окупаційна влада відключила насоси, які здійснювали підйом води в районі Красноперекопська (північний Крим), в результаті чого подання води з Північно-Кримського каналу втратило економічний сенс[3].

Водне забезпечення Криму в часи російської окупаціїРедагувати

Споживання водиРедагувати

У 2014 році порівняно з до-окупаційним періодом споживання води скоротилося в п'ять разів — до 310 млн м³, втрати через просочування, випаровування та відбір — до 16 млн м³.

У 2015 році для виробничих потреб використано 50% обсягів води, на господарсько-побутові — 39%, на зрошення — 6%.

Із 140 тис. гектарів зрошуваних угідь у Криму в 2014 році залишилося в експлуатації 17 тис., через рік — 13,4 тис. гектарів.

Джерела водиРедагувати

У 2015 році загальний обсяг забору води склав 253,46 млн м³, в тому числі:

  • з прісних поверхневих джерел — 138,47 млн ​​м³,
  • підземні води — 95,13 млн м³,
  • морська вода — 19,86 млн м³.

Обсяг втрат — 13 млн м³.

Стан проблемиРедагувати

Стан водопостачання Криму має постійну тенденцію до погіршення через поступове вичерпання води у водосховищах та початок засолювання підземних пластів, з яких здійснюється викачування води.

В 2016 році загальний водозабір за російськими даними скоротився в п'ять разів порівняно з 2014 роком[4].

Намагання окупаційної влади вирішити проблемуРедагувати

Намагання окупаційної влади щодо вирішення проблеми знаходяться в інженерній, організаційній та воєнній сферах.

В інженерній сфері в Криму здійснено розробку нових та підвищено потужність наявних підземних джерел. Наслідком цих дій стало швидке засолювання верхніх пластів ґрунту, що призвело до погіршення якості води та втрати цих земель з сільськогосподарського використання.

В організаційній сфері здійснено значне скорочення поливних площ у сільському господарстві, здійснюються спроби переорієнтації сільського господарства на вирощування культур, стійких до посухи.

У військовій сфері Росія намагається змусити Україну відновити водопостачання до Криму на умовах окупантів. Так, 1 липня 2017 Секретар Ради безпеки Росії Микола Патрушев зважаючи на серйозні проблеми із забезпеченням водою окупованого Росією Криму, заявив, що або Україна розблокує Північно-Кримський канал, або Кремль застосує силу[4][5]. Таким чином, російська влада намагається погрозами перекласти на Україну вирішення проблеми, що виникла в наслідок російської агресії проти України.

НаслідкиРедагувати

Екологічні наслідкиРедагувати

До середини осені 2016 Білогірське водосховище рекордно обміліло нижче основи греблі, що призвело до загибелі прісноводних молюсків, які очищали воду. Від водосховища залишилися лише сліди русла річки Біюк-Карасу. Незважаючи на похолодання і дощі, процес обміління водосховища тривав[6].

Станом на початок червня 2018 практично висохло Тайганське водосховище, а витрати води з Білогірського водосховища перевищують надходження в три рази[7].

Економічні наслідкиРедагувати

В результаті окупації відбулося значне скорочення поливних площ у сільському господарстві — з 130—140 тис. га до окупації до 13 тис. га станом на 2016 рік.

Правові оцінкиРедагувати

Міжнародне правоРедагувати

Женевська конвенція 1949 визначає, що всі питання забезпечення життєдіяльності населення або окупованої території, покладаються міжнародною конвенцією на країну-окупанта. Законодавство України та міжнародне право визнають Росію як країну-окупанта.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати