Білгород-Дністровський

місто в Одеській області, Україна

Бі́лгород-Дністро́вський (тур. Akkerman, рум. Cetatea Albă, рос. Бе́лгород-Днестро́вский; до 1944 — Аккерман) — місто обласного підпорядкування в Одеській області, районний центр Білгород-Дністровського району. Засноване у IV столітті до н. е.. Населення міста — 50 тис. осіб (2016).

Білгород-Дністровський
COA of Bilhorod-Dnistrovskyi.png Flag of Bilhorod-Dnistrovskyi.svg
Герб Білгорода-Дністровського Прапор Білгорода-Дністровського
Bilhorod Dnistrovskyi.jpg
51-103-9001. Аккерманська фортеця (комплекс-1.jpgAkkerman-fortress-aerial-2 (cropped).jpg
Акерманська фортеця вночі під місячним світлом - мур і вежа.jpg
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Одеська область
Рада Білгород-Дністровська міська рада
Код КОАТУУ 5110300000
Засноване 498 до н. е.
Населення 48 967 (01.01.2019)[1]
Агломерація Одеська агломерація
Площа 31 км²
Густота населення 1617 осіб/км²
Поштові індекси 67700—719
Телефонний код +380-4849
Координати 46°11′32″ пн. ш. 30°20′00″ сх. д. / 46.19222° пн. ш. 30.33333° сх. д. / 46.19222; 30.33333Координати: 46°11′32″ пн. ш. 30°20′00″ сх. д. / 46.19222° пн. ш. 30.33333° сх. д. / 46.19222; 30.33333
Висота над рівнем моря 28 м
Водойма Дністровський лиман, Чорне море
Назва мешканців бі́лгородець, бі́лгородка, бі́лгородці, аккермáнець, аккермáнка, аккермáнці
День міста остання неділя червня
Відстань
Найближча залізнична станція Білгород-Дністровський
До обл./респ. центру
 - залізницею 84 км
 - автошляхами 81 км
До Києва
 - автошляхами 546 км
Міська влада
Адреса 67701, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Михайлівська, 56
Вебсторінка Білгород-Дністровська міськрада
Міський голова в.о. Грозов Віктор Васильович

Commons-logo.svg Білгород-Дністровський у Вікісховищі

Карта
Білгород-Дністровський. Карта розташування: Україна
Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський. Карта розташування: Одеська область
Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський

Місто розташоване на Дністровському лимані за 18 км від Чорного моря і за 81 км від Одеси (автошлях Н33).

НазваРедагувати

ІсторіяРедагувати

АнтичністьРедагувати

 
Місто на мапі УНР

У IV столітті до н. е. на острові, що омивався двома рукавами Тіраса (Дністра), жителі Мілету заклали поліс, який отримав назву Офіуса («місто змій»), через велику кількість плазунів. Незабаром на високому правому березі річки виросла Тіра — поселення скіфів-орачів. Згодом відмінності між полісами стерлися, населення перемішалося, утворивши нову спільноту — скіфів-еллінів, або мікс-еллінів. А коли внаслідок підняття рівня Світового океану Офіусу затопило — її мешканці перебралися до Тіри.

107 року Римська імперія завоювала Дакію, вийшла до Дунаю і зробила його прикордонною річкою. Форпостом імперії стала Алба-Юлія (так перейменували Тіру).

238 року Алба-Юлію захопили готи, котрі вже 257 року почали будувати в місті піратський флот і стали здійснювати набіги на римські провінції.

371 року під мурами поліса з'явилися орди гунів, які знайшли спільників в особі поневолених готами скіфів-еллінів. У розпал битви за місто вони відчинили браму, через яку увірвалися кочовики. Від цілковитого знищення готів врятувала домовленість з імператором Римської імперії, який 376 року дозволив менш як 200 тисячам готів розселитися в Мезії та Фракії. А завойовники-гуни, на знак подяки несподіваним союзникам, майже відновили історичну назву поліса — Туріс.

Утім, у складі гунського війська були й слов'яни, які осіли в завойованому місті. А вже через три століття воно стало резиденцією легендарного хана Аспаруха, який підкорив сім слов'янських племен і 679 року розбив візантійську армію. Ще через два роки на відбитих у Константинополя землях було засновано перше Болгарське царство. Після цього нашестя у полісі утвердилося східнослов'янське плем'я тиверців. Воно підняло місто з попелу, а оскільки основним будівельним матеріалом став білий вапняк, то назвали його Білим Городом.

СередньовіччяРедагувати

IX століття ознаменувалося приходом у Північне Причорномор'я кочових угрів, яких згодом змінили печеніги. У далекому Києві спочатку не звернули уваги на цю напасть, і вже 907 року князь Олег організовує великий похід Русі на Візантію, участь в якому брали й тиверці. Царград підступно помстився їм, 915 року нацькувавши печенігів на Білгород. І хоча мури й будинки під час нападу вціліли — вирізано й продано в неволю візантійцям було більш як половину населення міста.

1241 року місто захопили татари, котрі були такими ж тюрками, як і половці, тому вони залишили тюркську назву Ак-Ліба. Однак надовго татари в місті не затрималися: 1288 року хан Ногай, маючи потребу в коштах для боротьби з іншими чингізидами, за щедру плату віддає місто генуезьким купцям. Назву міста в цей час змінювали декілька разів: Білий Замок (Аспрокастро), Зелений Замок (Мальвокастро), Замком на горі (Монкастро). А з 1362 року, коли повсталі містяни вигнали набридлих баришників і лихварів, — місто назвали Чорним Замком (Маврокастро).

1395 року, під час війни між Тимуром та ханом Тохтамишем, місто було взяте авангардом армії Тимура під командуванням еміра Османа.

Місто набуло вільного статусу, посівши помітне місце в економічному житті краю: розвиває ремесла, карбує монету, здійснює вигідні торгові операції. Наприкінці XIV століття Білгород (а по-новому Четатя-Албе, або Фегер-Вар) увійшов до складу Молдавського князівства, якому протегував його сюзерен — Угорське королівство. Молдовські господарі подбали про відновлення старих і будівництво нових оборонних споруд. На каменях мурів викарбувано роки — 1399 і 1432. Остання розбудова фортеці була виконана майстром Федорком 1482 року.

Уздовж фортечної стіни довжиною близько 2 кілометрів вишикувалися 26 веж (спочатку їх було 34): 12 бойових і 14 глухих, які слугували для зв'язки куртин. Зі східного, західного та південного боків фортеця була оточена ровом, початкова ширина якого сягала 14, а глибина — 21 метра. Причому його дно лежало на три метри нижче від рівня води у лимані. Там, де рів підходив до лиману, було влаштовано спеціальні заслінки, які у разі небезпеки підіймалися й заповнювали його водою. Для зв'язку із зовнішнім світом фортеця мала двоє воріт: Головні (Кілійські) розташовувалися з боку суходолу у двоярусній вежі, оснащеній двома ворітьми, двома опускними ґратами та звідним мостом; натомість же Овідіопольські ворота виходили до лиману, а для сполучення між частинами фортеці було влаштовано ще четверо внутрішніх воріт.

Разом із Кілією, фортеця неодноразово ставала серйозною перешкодою на шляху до експансії османських султанів. Так, 1420 року османський флот спробував узяти місто, але був відбитий із чималими для нього втратами. 1475 року 30-тисячна армія під керівництвом господаря Молдови Штефана III захопила місто. Султан Баязид II, який вважав Четатя-Албе ворітьми не тільки до Молдови, а й цілої Речі Посполитої, 1484 року зібрав небачене на той час військо, яке складалося з 300 тис. османів, 50 тис. кримських татар Менґлі I Ґерайя та загонів волохів. Обкладене і з боку суходолу, і з боку лиману, місто без надії на порятунок боронилося з 1 по 16 серпня. З 20 тисяч його мешканців вціліли тільки 200 родин, 4 тисячі осіб продали у рабство.

Новий часРедагувати

1574 року на османське місто нападає козацький флот (25 чайок з екіпажем у складі 600 чоловік) на чолі з отаманом Хомою (Фомою) Покотилом, які допомагали господарю Івану Лютому у війні проти Османської імперії. Завдяки несподіваному нападові козаки ненадовго заволоділи важливим портом, але замок так і не змогли взяти. Навесні 1614 біля Аккермана відбувається битва між ордами бунтівного нуреддина Шахіна Ґерая і хан-агаси (ханського радника) Бек-аги, який здобув перемогу. Шхін Ґерай спочатку переховувався у Кілії, а пізніше втік до Ірану.

Для контролю за загарбаною територією було переселено татар, які утворили Буджацьку орду із центром в Аккермані (Білій Фортеці). Іноді її називали сухо й офіційно — Керман, або й зовсім по-панібратськи Акджа (біленька). Звідси походив видатний мусульманський вчений Мухаммад аль-Аккірмані (пом. 1760).

Під Аккерманом 9 березня 1637 кримська орда на чолі з калгою Хусам-Ґераєм та нуреддином Саадет-Ґераєм, прислана ханом Інаєт Ґераєм, якій допомагав загін запорожців на чолі з гетьманом Павлом Бутом (Павлюком), перемогла буджацьких татар. Кримські татари у квітні-травні оточили Кілію та Кафу, вимагаючи видати ханові прихильників мурзи Кан-Темира Кривавого Меча, який із двором та синами утік до Османської імперії. Рештки Буджацької орди було наказано переселити в Крим, але ногайці повстали під Ачі-Кале (нині — Очаків), вбили калгу та нуреддина та повернулись на батьківщину.

 
Герб часів Румунії

Під час Російсько-турецької війни 1787—1791 років при взятті міста 1789 року відзначився генерал-поручник Віктор Амадей фон Ангальт-Бернбург-Шаумбург-Гойм.

За Бухарестським трактатом 1812 року землі між Дністром і Дунаєм перейшли до Російської імперії. Буджацьких і ногайських татар було виселено до Таврійської губернії, а в спустошений моровою виразкою край потекли розрізнені людські струмочки: болгари, гагаузи та німці-колоністи знову обживали цю землю.

 
Меморіал, присвячений містянам-жертвам Голокосту (Холон)

Згодом Аккерманська фортеця втратила своє воєнно-оборонне значення, і 1832 року її зняли з реєстрів як стратегічний об'єкт, а 1859 року передали в управління міської влади. Бессарабський і Новоросійський губернатор граф Строганов пішов далі й дозволив Російському товариству пароплавства й торгівлі брати вапняк із фортечних мурів для облаштування пристані. Від цілковитої руйнації фортецю врятував той факт, що видобувати вапняк із кар'єру виявилося значно легше, ніж розбирати мури замку.

Новітній періодРедагувати

За адміністративним поділом УНР місто входило до складу землі Одеса.

Після тодішнього етапу української революції та громадянської війни Бессарабія загалом і Аккерман зокрема потрапили під владу Румунії. 1925 року місто під румунською назвою Четатя-Албе стає повітовим центром королівства. Однак під час Другої світової війни місто знову потрапляє до складу Радянського Союзу й указом Президії Верховної Ради СРСР від 9 серпня 1944 р. його було перейменовано на одно з колишніх назв — Білгород із визначенням Дністровський.

20 січня 1975 року села Вершину, Переможне (до 1945 року Папушой[2][3]) і житловий масив радгоспу «28 червня» Бритівської сільради (разом із їх землями в кількості 560 га) включели в межі міста Білгород-Дністровського[4].
23 січня 1975 року виконком Одеської облради включив частину села Переможне (від вулиці Артільної) в межі села Випасне Випасненської сільради.[5]

1999 року Білгород-Дністровський урочисто відзначив 2500-річчя. Місто було визнане ЮНЕСКО одним із найстаріших у світі[6].

2002 року прийнято гімн міста.

Перейменування об'єктів топонімікиРедагувати

На виконання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» від 09 квітня 2015 року № 317-VIII, враховуючи, протокол комісії з питань найменування об'єктів міського підпорядкування, увічнення видатних діячів і подій у місті Білгород-Дністровський від 16 лютого 2016 року № 17, Білгород-Дністровський міський голова Алла Гінак підписала розпорядження від 19 лютого 2016 року № 32 «Про перейменування назв вулиць, провулків, скверів міста»:[7]

Попередня назва Сучасна назва Попередня назва Сучасна назва
вул. Блюхера вул. Паустовського вул. Дзержинського вул. Миколаївська
пров. Дзержинського пров. Миколаївський вул. Енгельса вул. Військової слави
пров. Енгельса пров. Пудівітра вул. Калініна вул. Незалежності
пров. Калініна пров. Затишний вул. Кірова вул. Єврейська
пров. Кірова пров. Офіцерський вул. Комсомольська вул. Героїв України
вул. Котовського вул. Вірменська пров. Котовського пров. Вірменський
вул. Крупської вул. Запорізька пров. Крупської пров. Запорізький
вул. Куйбишева вул. Тіверська вул. Лазо вул. Портова
пров. Лазо пров. Портовий вул. Леніна вул. Михайлівська
вул. Леона Попова вул. Грецька пров. Піонерський пров. Творчий
вул. Радянська вул. Свято-Георгіївська пров. Радянський пров. Свято-Георгіївський
вул. Свердлова вул. Соборна пров. Свердлова пров. Соборний
вул. Фрунзе вул. Слов'янська пров. Фрунзе пров. Слов'янський
вул. Чапаєва вул. Буджакська пров. Чапаєва пров. Буджакський
вул. Щорса вул. Дунайська пров. Щорса пров. Дунайський
вул. Дімітрова вул. Болгарська вул. Шанцера Марата вул. Педагогічна
вул. Карла Маркса вул. Кочубинського вул. Орджонікідзе вул. Чорноморська
пров. Орджонікідзе пров. Чорноморський вул. Червоноармійська вул. Козацька
пров. Червоноармійський пров. Козацький сквер ім. В. І. Леніна Михайлівський сквер

КліматРедагувати

Помірно континентальний клімат регіону характеризується значною кількістю ясних сонячних днів — у році їх кількість перевищує 290.

Протягом року переважно тепла погода. Найтепліший місяць — липень (середньодобова температура — 25-27 °C тепла, максимальна — 40 °C), найхолодніший місяць — січень (середньодобова температура — −2,5 °C).

НаселенняРедагувати

Згідно з даними відомості за 1808 рік, більше третини населення міста складали вірмени. Етнічний склад населення міста був таким[8]:

Національність % від загального числа жителів
вірмени 38,2 %
греки 18,9 %
українці, росіяни 14 %
болгари біля 10 %
молдовани 9,4 %
євреї, цигани, поляки, турки 9,5 %

Станом на 2020 рік, населення міста — приблизно 50 тис. ос. За національною приналежністю за останнім переписом у 2001 році було: 62,9 % — українці, 28,2 % — росіяни, 3,7 % — болгари, та близько 5 % — молдовани, білоруси, румуни, гагаузи та інші.

Таблиця зміни чисельності населення
1897 1959 1970 1979 1989 2001 2016
28 258 21 832 32 928 46 795 55 631 51 890 50 131
Мовний склад населення (2001)
українська мова російська болгарська молдовська
42,08 % 54,52 % 1,66 % 0,67 %

Адміністративно-територіальний устрійРедагувати

До населених пунктів Білгород-Дністровської міської ради входять:

ЕкономікаРедагувати

ПромисловістьРедагувати

На 2017 рік Білгород-Дністровський — одне з промислово розвинених міст Одеської області зі середньорічним обсягом виробництва понад 200 млн грн[9] У місті працює 24 промислових підприємства. Всі підприємства, за виключенням міської друкарні, приватизовані.

Основні та найбільш прибуткові галузі промисловості:

  • медична (прилади переливання крові, та одноразові шприци);
  • харчова (хліб та хлібобулочні вироби);
  • машинобудівна (електронна);
  • виробництво з пластмас (дитячі іграшки, товари народного споживання);
  • виробництво будівельних матеріалів з бетону (пористого та залізного).

Лідер міської промисловості – ВАТ «Гемопласт» (питома вага у загальному об’ємі виробництві міста біля 60%) – до 1994 року завод медичних виробів з полімерних матеріалів – єдине з підприємств, що залишилися в Україні даного профілю (шприці одноразового застосування, пристрої переливання крові та ін.)

ТранспортРедагувати

 
Вокзал залізничної станції Білгород-Дністровський

Транспортно-комунікаційний комплекс міста містить морський торговий порт, центр електрозв'язку, залізничний вокзал та автотранспорт.

З головного вокзалу міста до станції Одеса-Головна 3 рази на день курсують приміські електропоїзди. Вони зупиняються також і на платформі Тіра, що в одному з житлових масивів. Дехто з містян щоденно їздять на роботу й навчання до Одеси, купуючи місячні абонементні квитки.

До грудня 2017 року курсував пасажирський поїзд Одеса — Ізмаїл/Березине. З 23 вересня 2016 року призначений нічний швидкий поїзд «Дунай» сполученням Київ — Ізмаїл та Київ — Березине (через Вінницю, Жмеринку, Подільськ), що з'єднав місто зі столицею України. Також курсує потяг Білгород-Дністровський — Чернівці.

Білгород-Дністровський морський торговельний порт — ще одні ворота міста. Порт розташовано у закритій гавані Дністровського лиману на відстані 14 км від моря. Функціонує порт практично цілий рік. Судна у порт проходять через Дністровсько-Цареградське гирло. Порт може приймати судна типу «ріка — море» вантажомісткістю до 5000 тонн. Пропускна здібність порту – 3,0 млн тонн у рік, норма одночасної обробки – 5-6 судів. Обладнання та технічні засоби порту дозволяють переробляти практично всі вантажі, за виключенням хімічних, навалювальних та наливних небезпечних. [10]

Автомобільний транспорт міста — це 8 підприємств автомобільного транспорту (з них 5 спеціалізується на пасажироперевезеннях), котрі надають також міжнародні послуги. Міські пасажироперевезення забезпечують 58 автобусів, приміські та міжміські маршрути — 176 автобусів.

Зв'язокРедагувати

Послуги зв'язку в місті надає Центр електрозв'язку № 1 ВАТ «Укртелеком», міський телефонний зв'язок нараховує 20,4 тис. абонентів. Територія міста 100 % покрита мобільним зв'язком.

Історичні пам'яткиРедагувати

Відомі людиРедагувати

НародилисяРедагувати

ПомерлиРедагувати

  • Святий та великомученик Йоан Новий (Сучавський) (бл. 1340 року). Вважається покровителем усієї Бессарабії.
  • Гангардт Іван Єгорович (18081875) генерал-лейтенант обіймав посаду чергового офіцера при новоросійському та бесарабському генерал-губернаторові та керував захистом Одеси у Кримській війні. Згодом у 1864 році він став «правителем» Київської, Волинської та Подільської губерній, а з 1867 року − губернатором Бессарабії.

Міста-побратимиРедагувати

ГалереяРедагувати

Великі панорами містаРедагувати

Велика панорама історичної частини Білгорода-Дністровського
Велика панорама Аккерманської фортеці

ПриміткиРедагувати

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2019 року (PDF)
  2. Указ Президії Верховної Ради УРСР від 14 листопада 1945 р. «Про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільрад і населених пунктів Ізмаїльської області»
  3. Карта РККА L-36 (А), 1941(рос.)
  4. Відомості Верховної Ради Української PCP. — 1975 — № 5 — с. 82.
  5. Відомості Верховної Ради Української PCP. — 1975 — № 6 — с. 94.
  6. Інна Завгородня: Мить старої фортеці // Український тиждень № 52 (113) від 25 грудня 2009
  7. Розпорядження Білгород-Дністровського міського голови «Про перейменування назв вулиць, провулків, скверів міста»
  8. История народного хозяйства Молдавской ССР (С древнейших времен до 1812 г.) / Отв. ред. П. В. Советов. Кишинев: Штиинца, 1976. страница 410
    Оригінальний текст (рос.)
    Согласно данным 1808 г., ... в Аккермане армяне составляли 38,2%, греки 18,9, украинцы и русские — около 14, болгары — около 10, молдаване — 9,4, евреи, цыгане, поляки, турки - 9,5%
  9. Промисловість міста Білгорода-Дністровського. bilgorod-d.gov.ua. Процитовано 2020-05-10. 
  10. Транспорт та зв. bilgorod-d.gov.ua. Процитовано 2020-05-11. 
  11. Місто Білгород-Дністровський та місто Фетхіє стали містами-побратимами. bilgorod-d.gov.ua. Процитовано 2020-05-25. 
  12. Белгород-Днестровский обрел армянского побратима. Новости Одессы - odessa.online (ru-UA). 2018-03-22. Процитовано 2020-05-25. 

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати