Павло Бут

гетьман Запорізького козацтва, керівник селянсько-козацького повстання у 1637−1638

Павло Бут (власне Павлó Михнóвич, прізвисько Павлюк, пол. Paweł Michnowicz; Paweł Pawluk) (нар. ? — пом. 9 квітня 1638) — гетьман Війська Запорозького Низового, керівник повстання 1637 року.

Павло Бут
Павло Михнович
Павло Бут
Прапор
Гетьман Війська Запорозького Низового
1637 — 1638
Попередник: Василь Томиленко[1]
Спадкоємець: Яків Острянин
 
Народження: невідомо
Смерть: 9 квітня 1638(1638-04-09)
Варшава, Річ Посполита
Національність: українець
Країна: Річ Посполита
Релігія: православний

ЖиттєписРедагувати

Місце та рік народження невідомі. Згадується в серпні 1630 р., відколи брав участь у козацькій раді на Масловому ставі, невдовзі повертається у Чигиринський полк, де служить сотником.

У 10-х числах серпня[2] 1635 року Бут перебував у складі запорожців Івана Сулими, котрий зруйнував щойно збудовану фортецю у Кодаку. Схопленого, серед інших учасників виступу, його засуджено до смертної кари у Варшаві, однак за нього заступився великий канцлер коронний Томаш Замойський, після чого Павлюка помилували.

На початку 1637 року на чолі частини запорожців вирушив у похід на допомогу кримському ханові Інаєт-Ґераю, який намагався позбутися залежності від Османської імперії і вів боротьбу проти її ставленика Кантемира-мурзи. В результаті походу на Крим козаки здобули чимало зброї, захопили коней. Навесні 1637 р. повернулися на Запорожжя.

Під час відсутності Павлюка в Україні почалися заворушення серед козаків з приводу невиплати їм урядом Речі Посполитої грошового утримання. Тож обурений Павлюк на початку травня 1637 р. з загоном у двісті чоловік, за допомоги черкаських реєстровців, захопив гармати в Корсуні та вивіз їх на Січ[3]. Гетьман Василь Томиленко відіслав гінця до Павлюка з вимогою повернути на місце гармати, але той відмовив[4]. Прибічники уряду, з частини старшини реєстрових, звинуватили Томиленка в потуранні черні, усунули його від керівництва та обрали гетьманом Саву Кононовича, родом москаля. Дізнавшись про переворот, Павлюк вийшов із Січі, та зупинившись кошем біля Крилова, відрядив загін козаків у Переяслав, де стояв Кононович. Гетьмана схопили, привезли до Крилова та разом з кількома старшинами розстріляли. В цей час, в червні 1637 р., на Запорожжі відбулась козацька рада, на якій Павла Бута обрали гетьманом Війська Запорозького. 11 жовтня 1637 Павлюк видав універсал усьому українському козацтву, міщанству та поспільству з закликом усіх проти «ворогів народу руського християнського та давньої грецької віри», а сам, залишивши замість себе в Україні Карпа Скидана, пішов до Січі.

Після Кумейківського бою 6 грудня 1637 року Павлюк з частиною козаків відійшов на Південь, щоб зібрати підкріплення. Під Боровицею (поблизу Черкас) загін з'єднався з головними силами повстанців, що їх очолював Дмитро Гуня.

Після капітуляції реєстровців під Боровицею 20 грудня Павлюк потрапив до рук гетьмана коронного Миколая Потоцького-«Ведмежої лапи» після того, як козаки-повстанці дали згоду видати ватажків після запевнень представника короля Адама Киселя. Останній запевняв, що король помилує їх, а повстанці довіряли авторитету А. Киселя.

Однак на лютневому сеймі 1638 року шляхта зневажила як короля, так і А. Киселя, який під час виступу нагадував, що інакше повстанці вели б бій до смерті. Зокрема, на голову Павлюка пропонували надягти розпечену корону, в руки дати розпечений скіпетр. Нагадування А. Киселя про добровільну здачу до уваги не взяли. Король скасував буфонську страту.[5]

Павло Бут (Павлюк) був страчений разом з іншими ватажками у Варшаві на початку лютого 1638 р. (відрубали голову, потім настромили на кіл).

Вшанування пам'ятіРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Скинутий старшиною з оточення Сави Кононовича. Останнього, на посаді гетьмана, не визнала більшість козацтва і невдовзі він був схоплений переяславцями та виданий прихильникам Павлюка.
  2. Віталій Щербак. Іван Сулима // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К.: Варта, 1994. — 560 с. — С. 149—150. ISBN 5-203-01639-9
  3. Повстаннє Павлюка: Забраннє армати. Архів оригіналу за 16 грудня 2013. Процитовано 16 грудня 2013. 
  4. Томиленко в свою чергу, зважаючи на шляхетські утиски, поводив себе щодо антиурядових дій Бута доволі пасивно, а згодом і сам приєднався до повстанців. Після Боровицької облоги разом з Павлюком був виданий урядовцям і страчений. Архів оригіналу за 16 грудня 2013. Процитовано 16 грудня 2013. 
  5. Новицький Іван. Адам Кисіль, воєвода київський // В. Щербак (упорядник, автор передмови). Коли земля стогнала. — К.: Наукова думка, 1995. — 432 с. — С. 331. ISBN 5-319-01072-9

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

Попередник
  Гетьман України
1637 — 1638
  Наступник