Повстання Павлюка
Повстання Павла Павлюка — козацьке повстання у 1637 році в Україні під керівництвом Павла Павлюка проти шляхти.
| Повстання Павлюка | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||
| Сторони | |||||||
 |
.svg) | ||||||
| Командувачі | |||||||
.svg){kind=small} Павло Бут  Карпо Скидан Дмитро Гуня
|
 Миколай Потоцький
| ||||||
| Військові сили | |||||||
| 12000 посполитих і 9000 козаків | 4000 - 10000 | ||||||
| Битви | |||||||
| Взяття Переяслава, Кумейківська битва, Штурм Черкас | |||||||
Перебіг подій
ред.Поштовхом до повстання був виступ запорізьких нереєстрових козаків. У травні 1637 р. вони, виступивши із Запоріжжя, захопили артилерію реєстровців у Корсуні і вивезли її на Запорізьку Січ. У серпні 1637 р. повстанський загін, керований Павлюком, вирушив із Запорізької Січі на Київщину. 12 (22) серпня 1637 року Павлюк звернувся до селян, реєстрових козаків і міщан з універсалом, у якому закликав заарештовувати реєстрову старшину — прихильників шляхетської Речі Посполитої і вступати до повстанських загонів.
Піднімати повстання на Переяславщині Павлюк послав з Крилова[1] полковників Карпа Скидана і Семена Биховця на чолі загону з 1000-3000 козаків. Незабаром повстанці стратили гетьмана реєстрових козаків Саву Кононовича і кількох старшин-"зрадників".
Найширше повстання розгорнулося на Лівобережній Україні. Повсталі здобували міста, руйнували шляхетські маєтки. Шляхта тікала зі своїх маєтків, воліючи, за свідченням польського хроніста Шимона Окольського, «краще ликове життя, ніж шовкову смерть». За його твердженням, Павлюк мав намір з'єднатися з донськими козаками й перейти у підданство Московської держави. В Кумейківськый битві 1637 р. повстанське військо на чолі з Павлом Павлюком, Карпом Скиданом та Дмитром Гунею зазнало поразки.[2] Повстанці відступили до Боровиці (поблизу Черкас) і, оточені переважаючими силами ворога, змушені були капітулювати. Шляхом лютого терору польському гетьманові Миколі Потоцькому-«ведмежій лапі» вдалося придушити повстання.
Наслідки
ред.Багато повстанців, рятуючись від кривавої розправи, переселилося в Московську державу, зокрема на Дон. Захопленого у полон Павлюка стратили у Варшаві.
Війна з перемінним успіхом продовжилась і в наступному 1638 році. Зрештою закінчилася поразкою козаків. Але ці події стали свого роду генеральною репетицією переможної визвольної війни 1648−1654 років під проводом Богдана Хмельницького (під час бою під Кумейками писаря Війська Запорозького).
Один з козацьких ватажків у битві під Кумейками Дмитро Гуня став гетьманом в наступному році[3],
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Wiesław Majewski. Kononowicz Sawa (zm. 1637)… S. 541
- ↑ Випадково виявлене місце грандіозної битви за участю Богдана Хмельницького: вчені вважають знахідку безпрецедентною. fakty.ua (укр.). Процитовано 21 липня 2024.
- ↑ Мілсент, Аліна (21 березня 2023). Учені випадково знайшли місце масштабної битви за участі Богдана Хмельницького. OBOZREVATEL NEWS (укр.). Процитовано 21 липня 2024.
Джерела та література
ред.- В. О. Щербак. Павлюка повстання 1637 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 17. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000.
- Довідник з історії України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста.— К.: Генеза, 1993.
- УРЕ.— К., 1962.— т. 10.
- Радослав Сікора. З історії польських крилатих гусарів.— Київ: Дух і літера, 2012. ISBN 978-966-378-260-7. Інформація про книгу в інтернет-магазині українського видавця.
- Wiesław Majewski. Kononowicz Sawa (zm. 1637) // Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków, 1968.— Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom XIII/4, zeszyt 59.— S. 540—541. (пол.)
|
Це незавершена стаття про битву. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |