Кумейківська битва
Куме́йківська би́тва — бій між селянсько-козацьким і польсько-шляхетським військом під селом Кумейками. Нині село розташоване в Черкаській області.
| Кумейківська битва | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Повстання Павлюка | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
 Річ Посполита
|
Повстанці | ||||||
| Командувачі | |||||||
 Микола Потоцький
|
Павлюк Павло Скидан Карпо | ||||||
| Військові сили | |||||||
| 4 000[1] | 21 000 козаків[1] | ||||||
| Втрати | |||||||
| 150 забитих[1] | 6000 забитих та поранених | ||||||
Зміст
ПередумовиРедагувати
У травні 1637 року на Правобережній Україні вибухнуло антифеодальне повстання під проводом Павлюка проти польсько-шляхетського гніту, яке згодом охопило і значну частину Лівобережної України. Однак лише восени 1637 року польсько-шляхетський уряд зміг зібрати проти повстанців військові сили, доручивши командування ними польному гетьманові Миколаю Потоцькому. Вирішальний бій відбувся під селом Кумейки.
Хід битвиРедагувати
На світанку 6 (16 грудня) повсталі на чолі з Павлом Павлюком та Карпом Скиданом, вишикувавши 6 лав, розгорнули наступ на позиції польсько-шляхетського війська. Але біля ворожого табору вони натрапили на непрохідне болото. Коли за наказом Павлюка повстанське військо відступило і опинилось на рівному місці, на нього зненацька напала польська кіннота. Повсталі встигли нашвидку оточити себе возами в 6 рядів, однак їм не вистачило часу збудувати укріплений табір. Тричі вони відбивали штурми польської кінноти, яку підтримували піхота й артилерія. За свідченням монаха-хроніста С.Окольського, старі польські вояки казали, що «ніколи не бували під таким довгим і сильним вогнем і не бачили такої кількості трупів в одному місці»[1]. Тільки за 4-м разом одному з польських загонів удалося вдертися у повстанський табір, підпалити вози з сіном і порохом. Увечері Павлюк і Скидан з невеликими силами відступили з табору на Чигирин, щоб зібрати підкріплення. Керівництво повстанським військом очолив Дмитро Гуня. Бій точився до пізньої ночі. На світанку Гуня вивів повстанців з оточення і відступив до Боровиці, де з'єднався з загоном Павлюка.
10 (20 грудня) 1637 року польсько-шляхетське військо підійшло до Боровиці. Не маючи надії зломити опір повстанців силою зброї, Миколай Потоцький-«ведмежа лаба» запропонував переговори, на яких одним з представників короля був православний шляхтич та урядник Адам Кисіль. Павлюк та кілька інших ватажків, які вели перемовини з представником короля А. Киселем, повірили запевненням останнього, що король помилує їх у випадку добровільної здачі. Зимовий сейм 1638 року зневажив обіцянку короля та А. Киселя — ватажки були страчені (голови відрубали, потім наштрикнули на кілки) у Варшаві.[2]
За іншою версією, під час перемовин Павлюка віроломно схопили і згодом стратили.
ПриміткиРедагувати
- ↑ а б в г Черкас Б. Козацьке військо до середини XVII ст. - Київ: «Києво-Могилянська академія», 2006
- ↑ Новицький Іван. Адам Кисіль, воєвода київський // В. Щербак (упорядник, автор передмови). Коли земля стогнала. — К.: Наукова думка, 1995. — 432 с. — С. 331. ISBN 5-319-01072-9 (рос.);
Джерела та літератураРедагувати
- Д. С. Вирський. Кумейки, битва 1637 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 494. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк : Вежа, 2000
- Довідник з історії України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста. — К.: Генеза, 1993.
- Кумейківська битва на www.kozatstvo.org.ua[недоступне посилання з квітень 2019]
- Радослав Сікора: З історії польських крилатих гусарів. — Київ : Дух і літера, 2012. ISBN 978-966-378-260-7. Інформація про книгу в інтернет-магазині українського видавця.
- Щоденник Симеона Окольського // В. Щербак (упорядник, автор передмови). Коли земля стогнала. — К. : Наукова думка, 1995. — 432 с. — С. 403—416. — ISBN 5-319-01072-9. (рос.)
|
Це незавершена стаття про битву. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |