Гагаузи в Україні

гагаузька етнічна меншина

Гагаузи в Україні — гагаузька етнічна меншина, яка проживає на території України. Загальна чисельність діаспори (згідно з даними перепису) становить 31 923[1] особи, більшість яких проживає в Одеській області (86,51% громади).

Гагаузи в Україні
Регіони розселення гагаузів позначені коричневим кольором
Кількість31923[1] особи
АреалОдеська область: 27 617
Миколаївська область: 877
Донецька область: 494
Автономна Республіка Крим: 387
Дніпропетровська область: 365
Входить доГагаузи
Мовагагаузька (71,49%), російська (22,65%), українська (3,45%)
Релігіяправослав'я

Розселення

ред.

Гагаузи — тюркомовний народ, який на території України проживає переважно в Одеські області, де становить 1,1% населення регіону. Кількість гагаузів у період між переписами 1989 і 2001 років зросла на 0,9%, а питома вага серед жителів області — на 0,1%.

Регіони України за кількістю гагаузів у 2001 р.:[2]

чисельність
Одеська область 27617
Миколаївська область 877
Донецька область 494
Автономна Республіка Крим 387
Дніпропетровська область 365
Луганська область 275
Запорізька область 268
Херсонська область 239
Харківська область 205
інші регіони 1196
всього 31923

Гагаузи компактно проживають на півдні та південному заході Одеської області у Болградському (18,7%), Ренійському (7,9%), Тарутинському (6,0%), Кілійському (3,8%) та Арцизькому (1,8%) районах. Кількість гагаузів зростала у Іванівському (+100,0%), Овідіопольському (+100,0%), Болградському (+0,7%) районах та місті Ізмаїл (+14,3%), дещо скоротилась у Кілійському (-14,8%), Арцизькому (-10,0%), Тарутинському (-6,9%) та Ренійському (-5,9%) районах.

Гагаузи також традиційно жили на півдні Запорізької області, куди вони переселилися з Буджаку разом із болгарами та албанцями після Кримської війни. Там гагаузьке населення було присутнє у селах Олександрівка, Вовчанське, Голівка, Дечня, Димитрівка.

   
Гагаузька етнічна територія у межах Молдови
Розселення гагаузів в Одеській області

Мова

ред.
 
Поширення гагаузької мови у Одеській області за переписом 2001 р.

Більшість гагаузів (71%) вважає рідною гагаузьку мову, значна частка (23%) вважають рідною російську.
Рідна мова гагаузів України за даними переписів населення:[3][4][5]

1970 % 1989 % 2001 %
Гагаузька мова 23 564 89,0 25 401 79,5 22 822 71,5
Російська мова 2 171 8,2 5 478 17,1 7 232 22,7
Українська мова 155 0,6 450 1,4 1 102 3,5
Інша 574 2,2 638 2,0 496 1,6

Райони компактного проживання гагаузів за результатами перепису 2001 року.

Місто/Район Область Рідна мова гагаузька Гагаузи за національністю Носіїв мови до
/ гагаузів
Болградський район Одеська  17,8% 18,7% 95%
Ренійський район  6,8% 7,9% 86%
Кілійський район  3,7% 3,8% 97%
Тарутинський район  3,3% 6,0% 55%

Населені пункти, у яких гагаузьку мову назвали рідною більшість населення.[6]

Населений пункт Район Область % гагаузькомовних
с. Дмитрівка Болградський район Одеська область 96,2
с. Олександрівка Болградський район Одеська область 89,4
с. Котловина Ренійський район Одеська область 86,7
с. Виноградівка Болградський район Одеська область 86,2
с. Старі Трояни Кілійський район Одеська область 69,6

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. а б Розподіл населення за національністю та рідною мовою. Архів оригіналу за 8 жовтня 2014. Процитовано 7 лютого 2013.
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 26 травня 2012. Процитовано 4 вересня 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. Итоги Всесоюзной переписи населения 1970 года. Том IV — М., Статистика, 1973
  4. Всеукраїнський перепис населення 2001. Розподіл населення за національністю та рідною мовою. Архів оригіналу за 24 жовтня 2019. Процитовано 6 лютого 2013.
  5. Перепис 1989. Розподіл населення за національністю та рідною мовою (0,1). Архів оригіналу за 29 жовтня 2020. Процитовано 8 червня 2022.
  6. Розподіл населення регіонів України за рідною мовою у розрізі адміністративно-територіальних одиниць. Архів оригіналу за 6 жовтня 2013. Процитовано 20 березня 2013.

Література

ред.
  • История гагаузов Украины / С. С. Булгар, Ю. Д. Димчогло. – Одесса : Астропринт, 2017. – 748 с. – ISBN 966-927-246-1.

Посилання

ред.