Вірмени у Білгороді-Дністровському
Вірмени у Білгороді-Дністровському (вірм. Հայերը Բելգորոդ-Դնեստրովսկիում) — вірменська колонія, що проживала в Аккермані, нині місто Білгород-Дністровський Одеської області, Україна. На початку XIX століття вірмени складали більше третини населення міста. Збереглася Вірменська церква Успіння Пресвятої Богородиці, спорудження якої датується початком XV століття.
Населення ред.
Згідно з даними відомості за 1808 рік, етнічний склад населення міста був таким[1]:
| Національність | % від загального числа жителів |
|---|---|
| вірмени | 38,2 % |
| греки | 18,9 % |
| українці, росіяни | 14 % |
| болгари | біля 10 % |
| молдовани | 9,4 % |
| євреї, цигани, поляки, турки | 9,5 % |
За переписом населення України 2001 року, вірмени склали 0,3 % населення міста[2].
Історія ред.
Коли саме вірмени почали жити у Білгороді-Дністровському, достеменно невідомо. Білгород-Дністровський був одним із перших міст середньовічної Молдови, де сформувалася численна вірменська громада[ru][3]. Згідно Симеону Лехаці, вірмени переселилися в Аккерман з Ані[4]. Г. Гойлав відносить найранніші свідоцтва про матеріальну культуру вірмен Аккермана до XI—XII століть. Перші писемні згадки про вірмен у місті відносять до 1384 року, коли католікос Теодорос своїм наказом перепідпорядкував вірменську церкву у Манкармані (тодішня назва міста) львівському єпископу[5]. Вірменському єпископу Ніколайосу, який перебував тут 1459—1460 років, підпорядковувалися вірмени, що жили «на території князівства воєводи Стефана», тобто у Молдові.
До захоплення міста турками 1484 року Аккерман був великим центром молдовських вірмен. Румунський історик Н. Георгій стверджує, що вірмен в Аккермані було більше, ніж у Сучаві, Яссах, Хотині та інших містах, хоч там воно і сягало багатьох тисяч[6]. Уже в XIV столітті, за повідомленнями історичних джерел, вірмени мали в місті свою церкву. Про церкву існують дві легенди: за однією, церкву вірменам подарував турецький султан, який забрав її у греків; за іншою, грецькі священики продали церкву вірменам як непотрібну.
На території нинішньої вірменської церкви Білгорода-Дністровського збереглися меморіальні плити 1446 і 1474 років[7]. У XV столітті чималу вірменську колонію в Аккермані зафіксували мандрівники Жильбер де Ланнуа і Донато да Леззе[8]. Формуванню вірменської громади в Аккермані сприяла міжнародна торгівля, в якій вірмени грали роль посередників між Заходом і Сходом[9].
Сучасність ред.
28 березня 2018 року у вірменському місті Вагаршапат був підписаний меморандум про співробітництво міста із Білгородом-Дністровським із ціллю закріплення дружби між українським та вірменським народами, а також для поглиблення економічних та культурних зв’язків. Ініціатором побратимства двох міст став Генеральний консул Вірменії в Одесі Айк Гулян[10].
Топоніміка ред.
На сьогодні в історичному центрі міста проходять Вірменська вулиця та Вірменський провулок. Вірменська вулиця бере свій початок біля фабрики «Белста» і закінчується біля Краєзнавчого музею на вулиці Пушкіна.
Відомі уродженці ред.
- Захарянов Григорій (Захарян Григорій) (1765—1827) — архієпископ вірменської апостольської церкви, єпархіальний начальник Бессарабії.
- Попов Леон Христофорович[ru] (Папянц Леон Хачатурович) (1881—1919) — радянський лікар, революціонер. Один із організаторів радянського Червоного Хреста. Член Всеросійської епідеміологічної комісії, депутат Московської міської ради[ru], організатор закладів охорони здоров'я в ряді районів Радянської Росії.
- Кюрдян Микола Іванович (Кюрдян Нікогайос Іванович) (1880—1937) — священик вірменської церкви Святої Катерини (Санкт-Петербург)[ru], член Петроградського вірменського духовного правління. Розстріляний 1937 року під час Сталінських репресій.
- Чінарова Тамара Євсіївна (1919—2017) — австралійська балерина, хореограф.
Галерея ред.
Вірменська церква Успіння Пресвятої Богородиці (XIV століття)
.JPG)
.jpg)
.JPG)
.JPG)
.JPG)
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ История народного хозяйства Молдавской ССР (С древнейших времен до 1812 г.) / Отв. ред. П. В. Советов. Кишинев: Штиинца, 1976. страница 410Оригінальний текст (рос.)Согласно данным 1808 г., ... в Аккермане армяне составляли 38,2%, греки 18,9, украинцы и русские — около 14, болгары — около 10, молдаване — 9,4, евреи, цыгане, поляки, турки - 9,5%
- ↑ Про кількість та склад населення Одеської області за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року. 2001.ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 20 жовтня 2013. Процитовано 24 травня 2020.
- ↑ А. Тораманян. О некоторых армянских архитектурных памятниках Белгород-Днестровска // Историко-филологический журнал. — Ер., 1970. — № 2 (5 травня). — С. 278. Архівовано з джерела 5 грудня 2017. Процитовано 24 травня 2020.
- ↑ Дж. Айрапетян. Вопросы истории армянских поселений Польши в журнале «Kwartalnik historyczny» // Историко-филологический журнал. — Ер., 1985. — № 2 (5 травня). — С. 247. Архівовано з джерела 6 грудня 2017. Процитовано 24 травня 2020.
- ↑ В.С. Зеленчук. Население Бессарабии и Поднестровья в XIX в. — Штиинца, 1979. — С. 60.Оригінальний текст (рос.)Впервые документальные данные упоминают армянское население в Белгороде-Днестровском в 1384 г., когда католикос Теодорос своей энцикликой подчинил армянскую церковь в Манкармане (Белгороде-Днестровском) львовскому епископу
- ↑ К.В. Айвазян и Д.С. Лихачев. Армянская и русская средневековая литературы. — АН Армянской ССР, 1986. — С. 424.Оригінальний текст (рос.)До завоевания его в 1484 г. турками Аккерман представлял собой крупный центр молдавских армян. Румынский историк Н. Георгий утверждает, что армян в Аккермане было больше, чем в Сучаве, Яссах, Хотите и других городах, хотя в последних оно достигало многих тысяч90. Сидевшему здесь в 1459- 1460 гг. армянскому епископу Ннколайосу подчинялись армяне, жившие «на территории княжества воеводы Стефана», т. е. в Молдавии
- ↑ А. Тораманян. О некоторых армянских архитектурных памятниках Белгород-Днестровска // Историко-филологический журнал. — Ер., 1970. — № 2 (5 травня). — С. 280. Архівовано з джерела 5 грудня 2017. Процитовано 24 травня 2020.
- ↑ В. Бэнэцяну. Армянские колонии на территории Румынии по данным румынской топонимии // Историко-филологический журнал. — Ер., 1962. — № 1 (5 травня). — С. 175. Архівовано з джерела 4 березня 2016. Процитовано 24 травня 2020.
- ↑ Daniel Goffman. The Ottoman Empire and Early Modern Europe. — Cambridge University Press, 2002. — P. 182.
- ↑ Bagdasaryan, Levon (29 березня 2018). Эчмиадзин и Белгород-Днестровский подписали меморандум о сотрудничестве. Союз армян Украины - официальный сайт (ru-RU) . Процитовано 25 травня 2020.