Білгородська орда

Бі́лгородська орда́ (Орда малих ногаїв, або Буджацька та Добруджська орда)— татарська орда (1518 століття), що перебувала у васальній залежності від Кримського ханства і Османської імперії. На чолі орди стояв мурза.

Білгородська орда на карті складеній після Азовського походу 1696 р. (автор БРЮС Як. Вілімович)

Назву дістала від міста Білгорода (тепер — Білгород-Дністровський). Кочувала в південноукраїнських степах між гирлами Дністра і Дунаю. Заснована тюркськими кочовиками — ногайськими татарами (20 000—30 000 чоловік).

Головний напрям господарства — екстенсивне скотарство. Великий прибуток давала торгівля бранцями, заради чого орда постійно здійснювала напади на Україну й Польщу і південь Росії, продаючи в неволю захоплених у полон людей. Проти Білгородської орди ходили в походи запорозькі козаки. У 20-х роках XVII століття Білгородська орда переходить у підданство Османської імперії.

На початку 1711 р. орда бере участь у поході гетьмана Пилипа Орлика на Правобережну Україну проти російської влади. Але, не витримавши важких умов, татари зрадили гетьмана, що призвело до невдачі всього походу.

В 1770 році, після завоювання Південної України і Молдовського князівства російськими військами Білгородська орда перейшла під протекторат Російської імперії. Більшість кочовиків царський уряд переселив у приазовські степи між річкою Кам'янкою і містом Азовом, ліквідувавши цим Білгородську орду.

ДжерелаРедагувати