Кам'янське

місто обласного значення Дніпропетровської області
(Перенаправлено з Дніпродзержинськ)

Кам'янське́[2] (МФА[kɐmjɐnʲˈsʲkɛ] ( прослухати); у 19362016 роках — Дніпродзержи́нськ) — місто в Україні, адміністративний центр Кам'янської міської громади та Кам'янського району Дніпропетровській області. Населення за даними Держстату України станом на 1 січня 2022 року складає 226 845 осіб.

Кам'янське
Герб Кам'янського Прапор Кам'янського
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Дніпропетровська область
Район Кам'янський район
Громада Кам'янська міська громада
Код КАТОТТГ: UA12040150010056523
Засноване
Перша згадка 1750
Статус міста з 19 грудня 1923 року
Поділ міста 3 райони, 2 селища
Населення 226 845 осіб (01.01.2022)[1]
Агломерація Дніпровська агломерація
Площа 138 км²
Густота населення 1691 осіб/км²
Поштові індекси 51900-51989
Телефонний код +380-569(2)
Координати 48°31′44″ пн. ш. 34°35′49″ сх. д. / 48.52889° пн. ш. 34.59694° сх. д. / 48.52889; 34.59694Координати: 48°31′44″ пн. ш. 34°35′49″ сх. д. / 48.52889° пн. ш. 34.59694° сх. д. / 48.52889; 34.59694
Висота над рівнем моря 120 м
Водойма Кам'янське водосховище, р. Дніпро, Коноплянка, Жовта
Назва мешканців кам'янча́нин, кам'янча́нка, кам'янча́ни
Міста-побратими Польща Кельці, Польща
Казахстан Темиртау, Казахстан
День міста третя субота вересня; (до 2009 року — 3 червня)
Відстань
Найближча залізнична станція Кам'янське-Пасажирське, Запоріжжя-Кам'янське
До обл./респ. центру
 - фізична 27 км
 - залізницею 36 км
 - автошляхами 40 км
До Києва
 - фізична 366 км
 - залізницею 496 км
 - автошляхами 412 км
Міська влада
Рада Кам'янська міська рада
Адреса Дніпропетровська обл., м. Кам'янське, майдан Петра Калнишевського, 2
Вебсторінка kam.gov.ua
Міський голова Білоусов Андрій Леонідович

Кам'янське у Вікісховищі

Карта
Кам'янське. Карта розташування: Україна
Кам'янське
Кам'янське
Кам'янське. Карта розташування: Дніпропетровська область
Кам'янське
Кам'янське
Мапа

З 17 липня 2020 року — адміністративний центр Кам'янського району, до складу якого увійшли ліквідовані Криничанський, П'ятихатський, Верхньодніпровський район райони Дніпропетровської області.

Географія ред.

Місто Кам'янське розташоване на берегах Кам'янського водосховища, у середній течії Дніпра, нижче греблі Середньодніпровської ГЕС, за 35 км на захід від міста обласного центру. Протяжність із сходу на захід 22 км, з півночі на південь — 18 км.

Дніпровський район Дніпровський район
Кам'янський район   м. Дніпро
Кам'янський район Дніпровський район

Прилеглі населені пункти:

У місті розташована парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Центральний».

Геологічна будова і рельєф ред.

Кам'янське лежить на місці стику Українського кристалічного масиву і Дніпровсько-Донецької западини, що визначає складний рельєф міста.

Лівобережна частина Кам'янського розташована на Придніпровській низовині. Висота над рівнем моря не вище 65 метрів. Правобережна частина розташована в основному (крім прибережної смуги шириною 700—1000 метрів) на відрогах Придніпровської височини. Тут поверхня хвиляста, розчленована ярами і балками, висота над рівнем моря коливається від 80 до 180 метрів.

Клімат ред.

Клімат Кам'янського помірно-континентальний, посушливий.[4] Кількість опадів на рік становить близько 400 мм[5]. Середньодобова температура січня -6 °C, липня +21 °C.

Назва ред.

За однією з версій, назва поселення походить від прізвища козака Каміона, який начебто побудував зимівник біля острова Слюсарєва[6]. Цю версію обстоював запорожець Микита Корж, коли говорив про те, що села Кам'янське, Романкове, Тритузне й Карнаухівка названі так за прізвиськами запорізьких козаків — осадників, що заснували там хутори[7].

За твердженням Дмитра Яворницького, назва Кам'янське походить від берегових скель Дніпра[8].

За твердженням старожила Петра Петровича Коршуна, назва поселення походить від підводної скелі на Дніпрі («камінь-розбійник»), що топила човни й губила людей[9].

За версією викладача історії середньої загальноосвітньої школи № 44 міста Володимира Дзюби, назва походить від Каменя-Оберега на правому березі Дніпра, на якому хтось вибив уписаний у коло хрест (символ римського колеса фортуни, що на Русі мав назву «Леванідов Хрест»). Мандрівники називали його римським або Романовим каменем, речистим, «каменем ліку років та часу». Існувало повір'я, що цей камінь допомагав мандрівникам на човні пройти небезпечні забори й щасливо дістатись на Запорожжя, а також відганяв нечисту силу. Тому й перших козаків, які поставили свої зимівники біля каменя-оберега прозвали Романом і Каміоном[10].

Назви ж Карнаухівки та Тритузне походять від їхніх засновників — козаків Семена Карнауха і Данила Тритуза (Трейтуза)[11].

Історія ред.

Заснування. Козацька доба ред.

В часи Київської Русі у цій місцевості проходили важливі торгові шляхи — Соляний, Залозний, водний Грецький шлях, поблизу була переправа через Дніпро. Внаслідок постійних татаро-монгольських набігів ці землі перетворилися на частину Дикого поля.

 
Ігнатій Ясюкович — перший керівник металургійного заводу та розбудовник Кам'янського

Першим відомим поселенням людей на території сучасного Кам'янського є згадуваний Ґійомом де Бопланом ще у 1-й половині XVII століття Романівський курган, де був укріплений перевалочний пункт та на якому запорозькі козаки збиралися на військові ради. Згодом тут з'явилось козацьке поселення Романкове.

Масове заселення цих земель почалося в період існування Нової Січі, коли виникли запорозькі слободи Карнаухівка (1738 рік), Тритузне (1740 рік), що входили до складу Кодацької паланки[11].

Село Кам'янське вперше згадується у 1750 році у зв'язку з будівництвом Різдво—Богородицької церкви:

«У 1750 році, бажаючи пошукати в Росії місце, від того Чигиринського монастиря він, ієрей Власій, відлучився в цьому 1750 році, пошукав собі, місце військових запорозьких вольностей в селі Кам'янському, до церкви Різдва Пресвятої Богородиці, що тоді розпочала будуватися, куди, за виданими йому, ієрею Власію, від парафіян тамтешніх презентом від преосвященного митрополита Київського, Галицького та малої Росії покійного Тимофія Щербацького, всиновлювану грамоту 1751 року, червня 14-го дня, отримав, при якій церкві перебував він ієрей Власій, з того часу до 1753 року…[12]».

Після ліквідації Запорозької Січі у 1775 році села отримали статус казенних військових поселень та увійшли до складу Саксаганського (згодом Новокодацького) повіту Слов'янської провінції Новоросійської губернії. Від 1802 року — у складі Катеринославського повіту Катеринославської губернії.

Відірване від головних торгових шляхів і основних промислових районів, Кам'янське розвивалося досить повільно. За даними перепису 1782 року в селі налічувалось близько тисячі жителів. Їхніми основними заняттями були землеробство, скотарство, рибна ловля, промисли.

Прізвища козацьких сімей, що жили у с. Кам'янському у XVIII—XIX століттях: Колінько, Шматко, Караван, Снитько, Грицан, Сокол, Буц, Ципа, Губа, Венжега, Цибулько, Тонконог, Яловий, Яровий, Байдуж, Загорулько, Солодченко, Жидко, Тягнирядно, Губський, Сушко, Журавель, Могила, Голобородько, Богдан, Шандра, Ноздря, Ріпка, Рясний, Матухно, Король, Косинський, Сніжко, Золотаревський, Толок, Лупало, Лябога, Фундурат, Порх, Козик, Матина, Горб, Туруля, Загреба.

Часи Російської імперії ред.

Станом на 1859 рік Кам'янське було державним селом й відносилося до 1-го стану Катеринославського повіту зі становою квартирою у Романкове. Тут було 382 подвір'я, 1 православна церква й мешкало 2927 осіб[13].

Розвиток села пожвавився у другій половині XIX століття, у період індустріалізації Російської імперії. У Кам'янському з'являються кузні, олійниці, крамниці, млини.

У 1880-х роках, після спорудження Катерининської залізниці, яка проходила поблизу і з'єднувала Донбас із Кривбасом, у Кам'янському починає розвиватися промисловість.

У 1884 році на північно-західній околиці селища побудовано шпало-просочувальний завод для потреб Катерининської залізниці, введений у дію того ж року, також відкрито залізничну станцію Тритузна, що з'єднувала спеціальною гілкою зі станцією Запоріжжя-Кам'янське. Станом на 1886 рік у слободі мешкало 2 901 осіб[14], налічувалось 479 подвір'їв, була православна церква і базар по неділях. Слобода входила до складу Романківської волості разом з Романковим, Тритузним і Аулами. Карнаухівка входила до Діївської волості.

У 1887 році Південно-Російське Дніпровське металургійне товариство (засновники з Бельгії, Польщі, Німеччини та Франції) розпочало будівництво найбільшого на той час металургійного заводу (тепер — Дніпровський металургійний комбінат). 2 березня (за юліанським календарем — 17 лютого) 1889 року була введена в дію перша доменна піч. Поруч з Дніпровським заводом було збудовано селища інженерно-технічне — Верхня колонія та робітниче — Нижня колонія, що згодом склали єдиний архітектурний ансамбль заводського містечка.

Чисельність населення Кам'янського почала швидко зростати за рахунок нових робітників заводу і у 1896 році вже становила 18 тисяч осіб.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 16878 осіб (9169 чоловічої статі та 7709 — жіночої), з яких 13290 — православної віри, 2736 — римо-католицької[15]. У 1896 році було збудовано Свято — Миколаївську заводську православну церкву, а у 1897 — римо — католицький костел святого Миколая.

На межі ХІХ — ХХ століть поруч з селом Кам'янське складаються різночинні райони «промислового села», що поступово набуває міських обрисів — Піски, Нові Плани, забудова Гімназичного проспекту.

У 1912 році Кам'янське стало центром Кам'янської волості, до складу якої було також включене село Тритузне.

Станом на 1912 рік у Кам'янському діяли металургійний, пивний, 2 цегельних, завод мінеральних вод та канатна фабрика. Також в селищі були лісотехнічний комбінат.

3 парових млини, 17 майстерень[16].

У 1913 році в Кам'янському проживало 40 407 осіб, з них лише 7405 — були селянами, а решта (33 002) різночинцями переважна частина яких жила в селищі біля металургійного заводу. За національним складом населення Кам'янського поділялось: росіян, українців та білорусів було 24 475; поляків — 14 175; євреїв — 1220; інших (німців, чехів, татар, караїмів тощо) 537[17].

До закладів освіти належали 2 гімназії, заводське училище для дітей робітників заводу та 9 початкових шкіл. Система охорони здоров'я була представлена заводською лікарнею в «промисловому селі» та земською у селі. З культових споруд в селищі діяли: 2 православні церкви, 1 старообрядницька церква, 1 римо-католицький костел, 1 лютеранська кірха, 2 юдейські синагоги, 1 мусульманська мечеть.

Українська революція ред.

 
Міст через річку Дніпро

3 червня 1917 року, постановою Тимчасового Уряду про перетворення 41 сільського поселення в міста, заводське селище в Кам'янському отримало статус міста та назву «город Каменскій», однак, цей топонім не прижився[18]. Сільська частина Кам'янського мала окремий статус села до 1928 року, коли її було приєднано до міської частини[19].

Під час Української революції років Кам'янське перебувало під владою різних політичних сил та військових угрупувань. З проголошенням Української Народної Республіки увійшло до його складу. Протягом Першої радянсько-української війни, після захоплення російськими військами 28 грудня 1917 року, було проголошено радянську владу. 4 квітня 1918 року місто зайняли союзні Україні німецько-австрійські війська, що згодом підтримали проголошення Української Держави.

Наприкінці 1918 року німецькі війська залишили Кам'янське. До червня 1919 року місто перебувало під владою більшовиків у складі УСРР. У червні — липні 1919 року війська Червоної армії вели бої за Кам'янське і Катеринослав з військами Добровольчої армії Денікіна, внаслідок яких 26 липня 1919 року місто захопили останні.

У 1920 році при Кам'янській чоловічій гімназії видавався журнал «Дніпро». До редакції журналу входили Олександр Моцний, Д. Феденко, В. Феденко, Йосип Штокало, В. Сомик, С. Руденко[20].

1 січня 1920 року Кам'янське було остаточно захоплене Червоною армією.

Радянський період ред.

19 грудня 1923 року ВУЦВК затвердив рішення про надання статусу міста вдруге.

До 1923 року Кам'янське залишалось у складі Катеринославського повіту Катеринославської губернії. У 1923 році Кам'янське стало центром району у складі Катеринославської, а згодом Дніпропетровської округи. Після утворення у 1932 році Дніпропетровської області Кам'янське отримало статус міста обласного підпорядкування. Впродовж 19321939 років Кам'янській міській раді підпорядковувались села, що нині входять до Криничанського, Дніпровського, Солонянського, П'ятихатського та Верхньодніпровського районів.

 
Будівництво районної електростанції, 1930 р.

1 лютого 1936 року Кам'янське перейменоване на Дніпродзержинськ на честь Фелікса Дзержинського, одного із засновників ВНК та організаторів «червоного терору» в Радянській Росії та на захоплених Червоною армією українських територіях.

У 1938 році до складу міста включені села Романкове та Тритузне.

Упродовж 19201930-х років у місті було збудовано 12 потужних промислових підприємств:

  • 1926 — вагонний цех металургійного заводу відокремлено у самостійне підприємство — вагонобудівний завод;
  • 1931 — введено в експлуатацію першу чергу Кам'янської ДРЕС ім. С. Реденса;
  • 1933 — збудовано коксохімічний завод;
  •  
    Краєвид на Кам'янське та Дніпровський завод Південно-Російського Дніпровського Металургійного товариства (кінець XIX — початок ХХ століть
    1934 — збудовано цементний завод;
  • 1938 — біля станції Баглій, поза тодішніми межами міста збудовано азотно-туковий завод, який випускав мінеральні добрива та кислоти.
  • 1939 — біля станції Баглій розпочато будівництво другого коксохімічного заводу. Також протягом 1930 — х років в місті було збудовано котельнозварювальний завод та хлібозавод.
  • 7 листопада 1935 року в Кам'янському було запущено перший трамвай, що ходив від Першотравневої вулиці до цементного заводу.
  • Впродовж 19201930-х років довкола новостворених підприємств були збудовані нові житлові квартали: Нове селище Дніпровського державного заводу імені Дзержинського, Соцмісто азотно—тукового заводу, містечка цементного заводу, Дніпродзержинської районної електростанції, річкового порту тощо.

Під час Другої світової війни з 23 серпня 1941 року по 25 жовтня 1943 року місто було зайняте німецькими військами. Унаслідок боїв за місто, його підприємства зазнали руйнувань, також зруйновано багато житлових будинків.

У післявоєнні роки роботу промислових підприємств було відновлено. У 1948 році збудовано засекречене підприємство ВПК «завод № 906» (згодом — Придніпровський хімічний завод), що займався переробкою уранової руди для атомної зброї. У 1952 році добудовано другий коксохімічний завод, а у 1956 році розпочалось будівництво Середньодніпровської ГЕС (перший струм станція дала у 1964 році). Також збудовано чавуноливарний завод, другий хлібозавод, завод «Буддеталь», «Авторемзавод». У 1980-ті роки було збудовано завод електообчислюваних матеріалів.

Поруч з Середньодніпровською ГЕС було новий житловий масив селище Дніпробуд. Впродовж 1950-х років було зведено центральний проспект Леніна (з 2016 року — проспект Свободи) зі сквером. З 1957 по 1964 роки збудовані квартали багатоповерхівок південно-західної частини міста, що згодом отримали назву Черемушки. У 19741985 роках на лівому березі Дніпра було збудовано багатоповерхівки житлового масиву Лівий Берег, частина якого розташувалась на місці колишнього села Кваки. Одночасно впродовж 1970-х років, у зв'язку з розширенням промислового майданчика металургійного заводу, було знесено частину старих районів міста: більшу частину колишнього села, вулиці Базарний узвіз, Поштову, Пивовара тощо.

Будинки на правому березі міста
Будинки на лівому березі міста

Впродовж 19871994 років було здійснено зведення мостового переходу через річку Дніпро, що з'єднав правобережну та лівобережну частини міста.

Вперше місто було поділене на Сталінський, Дніпровський та Баглійський райони у 1945 році постановою Верховної Ради УРСР. У 1948 році цей поділ було скасовано. Однак 3 травня 1952 року новою постановою президії Верховної Ради УРСР в Дніпродзержинську було відновлено Сталінський, Дніпровський та Баглійський райони. У 1961 році Сталінський район було перейменовано на Заводський.

У 1950-ті роки до міста було приєднано низку малих селищ:

Впродовж 19551963 років йшов процес перепідпорядкування міській раді селища міського типу Карнаухівка Криничанського району. 11 січня 1963 року селище Карнаухівка було підпорядковане Баглійській районній раді міста[25].

У незалежній Україні ред.

 
Стела при в'їзді в місто Кам'янське

Кам'янське увійшло в історію незалежної України як місто, в якому вперше, згідно з новою Конституцією, було обрано мера — В. Ю. Швеця.

16 лютого 2007 році селище Світле Дніпропетровського району було включене до Дніпродзержинська і підпорядковане Карнаухівській селищній раді[26].

У 2011 році ВО «Батьківщина» було запропоновано перейменувати Дніпродзержинськ на Кам'янське. Ця ідея не знайшла підтримки.

Наприкінці лютого 2016 року з'явилося рішення міської влади про перейменування низки вулиць Дніпродзержинська (згідно з вимогами законодавства України про декомунізацію).

 
Пам'ятник «Прометей»

У 2016 році, згідно із законом про декомунізацію, місту повернено історичну назву — Кам'янське[27].

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи, місто набуло статусу адміністративного центру новоутвореного Кам'янського району та Кам'янської міської територіальної громади.

Російсько-українська війна ред.

У 2022 році, з початком широкомасштабного вторгнення Росії на територію України, на територію міста та району, станом на 8 квітня, тимчасово переїхало майже 12 000 вимушених переселенців з районів активного ведення бойових дій.[28] До 1 вересня це число збільшилося до 35 000 людей.[29] Крім того, тут перебував Сєвєродонецький центр первинної медико-санітарної допомоги.[30] Також через Кам'янське проходили маршрути евакуаційних поїздів. Обстрілів російськими ракетами зазнавали сусідні міста[31], але ударів по Кам'янському не було.

Екологія ред.

Через велику кількість промислових підприємств екологічний стан Кам'янського є доволі поганим. Місто входить до десяти міст України з найбільшою кількістю шкідливих викидів у атмосферу.[32] За даними Центральної геофізичної обсерваторії, індекс забруднення атмосфери у Кам'янському оцінюється як «дуже високий»[33].

Через значні об'єми скидання стічних вод підприємствами міста у річку Дніпро (тільки Дніпровський металургійний комбінат скидає більше 120 мільйонів кубічних метрів щороку) є проблеми із забезпеченням міста чистою питною водою. На території колишнього Придніпровського заводу зберігається більше 30 мільйонів тонн радіоактивних відходів переробки уранових руд.

У 2008 році було створено міжвідомчу комісію з розв'язання екологічних проблем Кам'янського[34].

Адміністративний поділ ред.

9 лютого 1945 р. створено в Дніпродзержинську міські райони — Дніпровський, Сталінський та Баглійський[35][36].

У серпні 1948 року райони міста були ліквідовані[37].

3 травня 1952 року утворені райони Сталінський, Баглійський та Дніпровський[38].

Кам'янське наразі поділене на три райони та один старостинський округ:

Кам'янська міська рада складається із 42 депутатів та голови.

Останні вибори міського голови та депутатів відбулися 25 жовтня 2020 року. За їхніми результатами міським головою було переобрано чинного голову Білоусова Андрія Леонідовича (67,27 % — голосів ЗА).

Населення ред.

Станом на 1 січня 2012 року населення (без врахування Карнаухівки і Світлого) становило 242 646 особи[40]. Кам'янське є третім за чисельністю населення містом у Дніпропетровській області та 26 в Україні. Чисельність населення міста має тенденцію до скорочення.

Національний склад ред.

За даними перепису 2001 року[41][42][43]:

Національність %
Українці 82,05%
Росіяни 15,7%
інші/не вказали 2,25%

Мовний склад ред.

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року[43]:

Мова Чисельність, осіб Доля
Українська 165 284 64,85 %
Російська 87 861 34,47 %
Інше 1 724 0,68 %
Разом 254 869 100,00 %

Вторгнення Росії в Україну спровокувало нову хвилю українізації в місті, дедалі більше людей вважають за краще розмовляти українською мовою.

Розподіл населення ред.

  • За статтю: жінки — 55,1 %, чоловіки — 44,9 %.
  • За віком: працездатне населення — 62,1 %, молодше за працездатний вік — 13,5 %, старше за працездатний вік — 24,4 %.
  • За національністю (за даними перепису 5 грудня 2001 року): українці — 214 759, росіяни — 41 080, білоруси — 1 883, євреї — 588, поляки — 363, кримські татари — 236, молдовани — 234, німці — 189, інші національності — 2 402.

Промисловість і економіка ред.







 

Структура економіки Кам'янського

   Металургія та металообробка (57%)
   Хімічна і нафтохімічна промисловість (17.1%)
   Виробництво коксу (15.4%)
   Машинобудування (8.7%)
   Виробництво мінеральних добрив (1.6%)
   Виробництво електроенергії (1.2%)
   Целюлозно-паперова промисловість (0.01%)
   Харчова промисловість (0.01%)

Промисловий комплекс Кам'янського становлять 48 основних підприємств, які належать до 10 галузей промисловості, переважно металургійної і хімічної, а також машинобудівної, виробництва будівельних матеріалів, електроенергетичної, деревообробної, харчової, легкої, поліграфічної та інших галузей народного господарства.

Найбільші підприємства міста:

Основні показники економіки м. Кам'янського за 2009 рік
обсяг реалізованої продукції промисловості, млн грн. 14 439,1
інвестиції, млн грн. 461
введення в експлуатацію загальної площі житла, тис. м.2 2 992
експорт товарів і послуг, млн доларів США 393,9
імпорт товарів і послуг, млн доларів США 215,1
середньомісячна заробітна плата найманих працівників, грн. 1 935

Основні види продукції: чавун, сталь, прокат, цемент, кокс, мінеральні добрива, електроенергія, магістральні і промислові вагони. З'явилися і нові види продукції, у тому числі - автобуси.

Наукові та освітні заклади ред.

Проектні та науково-дослідні установи:

  • Український державний науково-дослідний проектний інститут азотної промисловості і продуктів органічного синтезу (УкрДІАП). Інститут здійснює модернізацію діючих, проектування нових виробництв у хімічній промисловості і суміжних галузях. За проектами інституту збудовано понад 100 агрегатів, з них 31 — в Україні.
  • Державний проектний інститут «Дніпродзержинськцивільпроект» займається виготовленням проектно-кошторисної документації на забудову міста. У 1998 році Керівна рада Національного інституту маркетингу США присудила ДПІ «Дніпродзержинськцивільпроект» «Гран-прі Америки 1998 року за якість і обслуговування».

Вищі навчальні заклади:

  • Дніпровський державний технічний університет. Головний навчальний заклад міста, має IV рівень акредитації. Складається з 7 факультетів. Університет готує фахівців з 23 спеціальностей. Зараз в університеті навчається майже 5 тисяч студентів, з яких близько 2500 тисяч — на денній формі. В університеті працює 296 науково-педагогічних працівника, з них 37 докторів наук, професорів та 186 кандидатів наук, доцентів. Випускає спеціалістів з металургії, енергетики, економіки, хімічної промисловості.

Навчальні заклади заклади І-ІІ рівнів акредитації:

Також у Кам'янському діє понад 40 загальноосвітніх навчальних закладів:

Архітектура Кам'янського ред.

Умовно можно виділити наступні стилі:

Культура і спорт ред.

Заклади культури й дозвілля Кам'янського ред.

У Кам'янському є 2 палаци культури та 2 кінотеатри, літературна студія.

Музеї ред.

 
Стадіон «Металург»

Спортивні заклади ред.

  • Стадіон «Металург». На стадіоні проводила матчі головна футбольна команда міста — «Сталь» (Кам'янське). До 2015 року грала у першій лізі чемпіонату України, 2015—2018 — у прем'єр-лізі. Після вильоту з найвищого футбольного дивізіону команда переїхала до Бучі з новою назвою «Фенікс»[50].
  • Спортивний комплекс «Дніпровець» є спортивно-оздоровчою базою Дніпровського металургійного комбінату.
  • Басейн «Мікомп». Колишній басейн «Перемога», відновлений у 2007 році відповідно до стандартів Міжнародної федерації плавання. В басейні проводяться змагання чемпіонату України з водного поло. У 2010 році у Кам'янському відбувався чемпіонат Європи з водного поло серед юніорок[51].
  • Стадіон «Перемога». Запасний стадіон СК «Прометей». Також на ньому тренуються учні міських ДЮСШ та звичайні люди.
  • СК «Прометей». Колишній Палац тенісу, в 2019 році відновлений до стандартів Міжнародної федерації баскетболу. Спортивний комплекс, є домашньою ареною баскетбольного клубу «Прометей», який грає в Українській баскетбольній суперлізі. Також ареною волейбольного клубу «Прометей»
  • Закладено у 2020 році Льодову арену

Релігія[52] ред.

Православна церква України ред.

  • Каплиця Введення в Храм Пресвятої Богородиці (вул. Тритузна, 69, біля похоронбюро)
  • Козацька Церква Пресвятої Покрови, 2010 [53] (вул. Сергія Слісаренка, 34)
  • Свято-Миколаївський храм (Тритузне),1820 [54] (вул. Широка, 494)
  • Трьох-Святительський храм (просп. Конституції, 37)
  • Храм Святителя Миколая архієпископа Мир Лікійського (вул. Лікарняна, 39-Б)
  • З 2024 року почнеться будівництво нового храму ПЦУ та духовного центру[55]

Українська православна церква (Московський патріархат) ред.

  • Свято-Миколаївський собор, 1894[56] (вул. Соборна, 1)
  • Храм Святого рівноапостольного князя Володимира Великого (вул. Київська, 4)
  • Храм Святої рівноапостольної княгині Ольги (вул. Андріївська, 7)
  • Свято-Георгіївський храм (пров. 2-й Маршовий)
  • Свято-Покровський Михайлівський жіночий монастир (вул. Залізняка, 17-А)
  • Свято-Богоявленський храм (просп. Перемоги, 2-А)
  • Свято-Митрофанівський храм (вул. Мальовнича, 1)
  • Свято-Пантелеймонівський храм (вул. Колеусівська, 12 (на території міської лікарні № 4))
  • Свято-Андріївський храм (вул. Харківська, 6)
  • Свято-Серафимівська церква (пров. 3-й Травневий, 8)
  • Спасо-Преображенська церква (пров. Снітьковський, 33/37)
  • Храм (вул. Олександра Малофєєва, 10-Б (на території міської лікарні № 2))
  • Храм Дванадцяти Апостолів (вул. Дальня, 49)
  • Храм Священномученика Кіпріана і мучениці Іустини (просп. Аношкіна, 72-В (на території міської лікарні № 9))
  • Храм ікони Божої Матері "Казанська" (вул. Івана Сірка, 17-А)
  • Храм ікони Божої Матері "Несподівана радість" (вул. Йосипа Манаєнкова, 24 (на території дитячої міської лікарні))
  • Храм ікони Божої Матері "Почаївська" (вул. Куп'янська, 31)
  • Храм ікони Божої Матері "Призри на смирення" (вул. В'ячеслава Чорновола, 79-А (на території міської лікарні швидкої медичної допомоги))
  • Храм ікони Божої Матері "Тихвінської" (вул. Соборна, 1-(А))
  • Храм благовірного Великого князя Ігоря Чернігівського та Київського (вул. Воїнів-афганців, 1-А)
  • Храм Святих первоверховних апостолів Петра і Павла (вул. Олексія Алчевського, 7-Б)
  • Храм Святої преподобномучениці великої княгині Єлизавети (пров. 3-й Нагірний, 17)
  • Храм Святителя Луки (вул. Сергія Слісаренка, 3-(Б))
  • Храм преподобного Сергія Радонезького (просп. Івана Франка)
  • Храм преподобного Агапіта Печерського (вул. Михайла Грушевського, 1-(А))
  • Храм святителя Іоанна (Максимовича) парафії Одеської єпархії РПЦЗ (пров. Максима Рильського, 21) ?!!!

Католицька церква ред.

  • Костел Святого Миколая, 1897 (РКЦ) (вул. Коваленка, 3)
  • Храм Преображення Господнього (УГКЦ) (просп. Василя Стуса, 1-А)
  • Храм ікони Матері Божої "Неустанної Помочі" (УГКЦ) (бульвар Героїв, 10)

Юдаїзм ред.

Релігійні громади ред.

  • Центральна церква ЄХБ "Дім молитви" (вул. Січнева, 17)
  • Лівобережна церква ЄХБ (бульвар Незалежності, 4)
  • Помісна церква «Суламіта» християн віри євангельської (вул. Героїв Азова, 23)
  • Помісна церква «Оновлення» християн віри євангельської (б-р Будівельників, 12Б)
  • Християнська церква “Благодать” (вул. Чарівна, 11)
  • Християнська церква "Добра звістка" (пров. Гетьмана Сагайдачного, 12)
  • Християнська церква "Ковчег" (вул. Гетьмана Сагайдачного, 12)
  • Християнська церква "Нове покоління" (вул. Соборна, 3)
  • Християнська церква "Примирення" (вул. Республіканська, 70)
  • Харизматична релігійна громада Повного Євангелія «Відродження» (просп. Аношкіна, 26)
  • Церква Адвентистів сьомого дня № 1 (вул. Водяна, 58)
  • Церква Адвентистів сьомого дня № 3 (вул. Хіміків, 8)
  • Церква Християн Сьомого Дня (вул. Черемшинова, 21)
  • Церква ХВЄ "Еммануїл" (вул. Івана Сірка, 49)
  • Лівобережна церква "Емануїл" (просп. Перемоги, 35)
  • Християнська пресвітеріанська церква "Благодать" (вул. Маршова, 37)
  • Зал Царства Свідків Єгови (просп. Свободи,15-Б)
  • Зал Царства Свідків Єгови (вул. Солідарності,11/6)
  • Галерея
  • Свято-Миколаївський собор
  • Костел Святого Миколая
  • Свято-Андріївський храм
  • Храм Святого князя Володимира Великого
  • Синагога "Бейт-Реувен"
  • Козацька церква Пресвятої Покрови
  • Свято-Богоявленський храм
  • Храм Святої рівноапостольної княгині Ольги
  • Центральна церква ЄХБ "Дім Молитви"
  • Свято-Миколаївський храм (Тритузне)
  •  
    Свято-Митрофанівський храм
  •  
    Храм Святих апостолів Петра і Павла
  •  
    Свято-Покровський Михайлівський жіночий монастир
  •  
    Храм ікони Божої Матері "Несподівана радість"
  •  
    Храм ікони Божої Матері "Тихвінської"

Лікувальні заклади ред.

Надання медичної і профілактичної допомоги населенню забезпечує 21 лікувальний заклад[46]:

  • 3 центра первинної медико-соціальної допомоги, дитяча лікарня;
  • міська санітарно-епідеміологічна станція, лікарня швидкої медичної допомоги та акушерського стаціонару, 3 диспансери, станція переливання крові, 2 стоматологічні поліклініки.

Окрім цього працюють відомчі заклади медицини: поліклініка міського управління МВС, лікувальний пункт для обслуговування працівників залізниці і фельдшерський пункт для працівників річпорту, медично-санітарна частина металургійного комбінату.

Транспорт ред.

Загальна характеристика ред.

Через місто проходять автошлях національного значення Н08, який сполучає з Дніпром (46 км), та регіональні автошляхи Т 0412 і Р80. Є міжміська та приміська автобусні станції. Автобусне сполучення з найбільшими містами України (Київ, Дніпро, Харків, Запоріжжя, Полтава, Херсон тощо) та закордонням (Кишинів).

Також через Кам'янське проходить Придніпровська залізниця. Головна залізнична станція — Кам'янське-Пасажирське. На території міста є ще декілька вантажно-пасажирських станцій: Запоріжжя-Кам'янське, Кам'янське, Кам'янське-Лівобережне, Тритузна.

Право- та лівобережна частини міста сполучені двома мостами через річку Дніпро.

Для обслуговування перевезень пасажирів і вантажів Дніпром є Кам'янський річковий порт.

Міський громадський транспорт ред.

Основним видом міського громадського транспорту у Кам'янському є маршрутні таксі (16 маршрутів). Вартість проїзду становить від 11,00 до 14,00 . Також діє 4 трамвайних та 2 автобусних маршрути. Вартість проїзду у трамваях з 9 грудня 2021 складає 6,00 на маршрутах № 1, 2, 3 і 4. Вартість місячного проїзного квитка — 216[57][58].

Через велику кількість спусків та підйомів під час руху трамваїв часто стаються аварії.

2 липня 1996 року міський трамвай КТМ-5М3 № 1044, що рухався маршрутом № 6А вниз вулицею Гетьмана Дорошенка, через відмову гальм на спуску врізався у стіну на розі вулиці Гетьмана Дорошенка та проспекту Аношкіна. Загинуло 34 людини, ще близько 100 людей отримали травми. Після катастрофи було припинено рух вулицею Гетьмана Дорошенка, а саму лінію розібрано у 2003 році.

У 2007 та 2010 роках сталося ще дві аварії за участю трамваїв[59].

ЗМІ ред.

Місцеві телерадіокомпанії:

Місцеві інтернет-ЗМІ:

Відомі особи ред.

Народилися ред.

Пов'язані із містом ред.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2022 — Державна служба статистики України (укр.)(англ.)
  2. Кам'янське // «Словники України» online / Український мовно-інформаційний фонд НАН України.
  3. Розрахунок відстаней між містами на сайті DELLA Автоперевезення. Архів оригіналу за 24 травня 2016. Процитовано 27 травня 2016.
  4. Чугай Н. С. Климат и климатические ресурсы Днепропетровщины. — Днепропетровск: Изд-во Днепропетровского отделения географического общества, 1973. — с.11-18.
  5. Географічна енциклопедія України: в 3-х т.- К.: «Українська радянська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1989. — Т. 1: А-Ж. — с. 335
  6. Чабан, Микола (2004). Мандрівки старим Кам'янським (укр.). Дніпропетровськ: ІМА - прес. с. 10. ISBN 978-966-331-360-3.
  7. Стороженко, Олекса Петрович (1989). Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа // Стороженко Олекса. Марко Проклятий. Оповідання (укр.). Київ: "Дніпро". с. 227. ISBN 5-308-00324-6.
  8. Яворницкий, Дмитрий (2005). Запорожье в остатках старины и преданиях народа. — Ч. 1 (рос.). Дніпропетровськ: Видавничий дім «Андрій». с. 52.
  9. Коршун, Петр (2008). Родное Каменское, слободы и села, родословные (рос.). Дніпропетровськ: Пороги. с. 112. ISBN 978-966-525-898-8. {{cite web}}: Пропущений або порожній |url= (довідка)
  10. Дзюба, Владимир. Сказка о Камне-Камеоне // Відомості Дніпродзержинськ 2000, 31 мая (рос.).
  11. а б Мікротопонімія Кам'янського—Дніпродзержинська: історичний ракурс. Архів оригіналу за 13 травня 2011. Процитовано 1 червня 2011.
  12. Н. М. Буланова, О. М. Самойленко, Л. А. Кравцова (автори — упорядники) (2010). Камянське та його околиці середини XVIII — початку ХХ ст.: топонімічний словник (укр.). Дніпропетровськ: ІМА-прес. с. 7. ISBN 978-966-331-360-3.
  13. Списки населенныхъ мѣстъ Российской империи, составленные и издаваемые Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства внутренних дѣлъ (По свѣдѣніям 1859 года). Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Т. VIII. Екатеринославская губернія с Таганрогскимъ градоначальствомъ. СанктПетербургъ. 1863. — V + 152 с., 1863. (рос. дореф.)
  14. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  15. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-60. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  16. Село Каменское: выписка из журнала Екатеринославского Губернского по земским и городским делам от 1-го ноября 1913 г.
  17. Сабов, Михайло Михайлович (2012). Особливості формування робітничого поселення на території с. Кам'янське в період індустріалізації Придніпров'я наприкінці ХХ — початку ХХ століть: малодосліджені аспекти соціальних відносин // Придніпров'я: збірник наукових праць - Випуск 10 (укр.) . 2012: Видавництво ДНУ. с. 37. ISBN 978-966-551-328-5.
  18. Циганок, Ніна (2000). Дніпродзержинську — 250: історико-краєзнавчий довідник (укр.) . Дніпропетровськ: "Пороги". с. 20.
  19. Протокол про приєднання до міста Кам'янського села Кам'янське, 1928 р. // Державний архів Дніпропетровської області Ф. Р. — 305. — Оп.1. — Спр. 12. — Арк. 236 зв. — 237.
  20. Эпоха Моцных-Строменко из села Соленое/The era of Motsny-Stromenko from the village Solone, Ukraine (uk-UA) , архів оригіналу за 24 квітня 2022, процитовано 24 квітня 2022
  21. Рішення № 1025/3 виконкому Дніпропетровської обласної Ради депутатів Трудящих від 30 жовтня 1956 року "Про приєднання селища Чкалове до Баглійської районної ради міста Дніпродзержинська" // Державний архів Дніпропетровської області Ф. Р. - 3383. - Оп. 2. - Спр.1667. - Арк. 285.
  22.  Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1956. — № 9 (5 січня 1957). — С. 250.
  23. Рішення № 1217 виконкому Дніпропетровської обласної Ради депутатів Трудящих від 21 грудня 1956 року "Про приєднання до Баглійського району міста Дніпродзержинська селища Центральної дільниці підсобного господарства заводу ім. Дзержинського"// ДАДО Ф. Р. - 3383. - Оп.2. - Спр. 1674. - Арк.190.
  24. Рішення № 331 виконкому Дніпропетровської обласної Ради депутатів Трудящих від 16 червня 1958 року "Про приєднання селища Жовтневе Аульської селищної ради Криничанського району до міста Дніпродзержинська" //ДАДО Ф. Р - 3383. -Оп. 2. - Спр. 1826. - Арк. 227.
  25. Рішення виконкому Дніпропетровської обласної Ради депутатів Трудящих від 11 січня 1963 року "Про підпорядкування селища міського типу Карнаухівка Баглійській районній раді міста Дніпродзержинська // Відомості Верховної Ради УРСР від 8 лютого 1963 р. (укр.) . с. 218.
  26. Поселок Светлый обретет хозяина // Знамя Дзержинки. Днепродзержинск. 2007 - 2 марта (рос.) .
  27. Де наголос у «Кам'янському»? // ukrop-ua.net // 2016-05-27. Архів оригіналу за 20 червня 2016. Процитовано 20 червня 2016.
  28. До Кам’янського району прибули понад 12 000 переселенців.
  29. Майже 35 тисяч переселенців оселилися у Кам'янському районі.
  30. До Кам’янського на Дніпропетровщині переїхав Сєвєродонецький центр первинної медико-санітарної допомоги – приймають лікарі сімейної медицини.
  31. Російські окупанти обстріляли енергетичну інфраструктуру Кам’янського району.
  32. Найбрудніші міста України. Архів оригіналу за 28 вересня 2014. Процитовано 9 червня 2011.
  33. Стан забруднення навколишнього природного середовища на території України у 2010 році. Сайт Центральної геофізичної обсерваторії. Архів оригіналу за 25 червня 2016. Процитовано 19 червня 2022.
  34. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.08.2010
  35. Відомості Верховної Ради СРСР. — 1945. — № 33 (360). — 13 червня. — С. 4.
  36. Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про утворення Дніпровського, Сталінського та Баглійського міських районів у місті Дніпродзержинськ, Дніпропетровської області» від 9 лютого 1945 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1947. — № 3–4 (28 квітня). — С. 9.
  37. Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про скасування районного поділу в місті Дніпродзержинськ, Дніпропетровської області» від 11 серпня 1948 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1948. — № 5 (30 серпня). — С. 14.
  38.  Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1952. — № 2 (15 липня). — С. 8.
  39. Про утворення старостинського округу. so.kam.gov.ua. Архів оригіналу за 16 січня 2021. Процитовано 14 січня 2021.
  40. Статистичний щорічник м. Дніпродзержинська за 2009 рік. — Управління статистики у м. Кам'янське
  41. Національний склад міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
  42. Рідна мова населення міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
  43. а б Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  44. Офіційний сайт «Кам'янський центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів будівництва та автотранспорту». Архів оригіналу за 31 травня 2022. Процитовано 19 червня 2022.
  45. Сайт міського театру. Архів оригіналу за 4 січня 2019. Процитовано 19 червня 2022.
  46. а б Офіційний сайт Дніпропетровської ОДА. Архів оригіналу за 1 листопада 2012. Процитовано 26 травня 2011.
  47. Сайт музею міста. Архів оригіналу за 26 квітня 2011. Процитовано 13 березня 2009.
  48. Народний музей історії «ДМК». https://www.google.com.ua/maps.
  49. Народний музей історії «ДМК». http://tourism.dp.gov.ua.
  50. Кам'янська "Сталь" перейменувалася на "Фенікс" (Буча). LB.ua. Архів оригіналу за 27 червня 2018. Процитовано 9 вересня 2019.
  51. Водное поло в Украине [Архівовано 10 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  52. https://kam.gov.ua/dovidniki/religiyni_organizatsii.
  53. Козацька церква Пресвятої Покрови ПЦУ. https://www.google.com.ua/maps.
  54. Церква Святого Миколая. https://www.google.com.ua/maps.
  55. У Кам’янському збудують сучасний храм ПЦУ та духовний центр - РІСУ. Релігійно-інформаційна служба України (укр.). Процитовано 15 вересня 2023.
  56. Свято-Миколаївський собор МП. https://www.google.com.ua/maps.
  57. С 1 января каменчане ездят в трамваях по новым тарифам // Событие. — 2017. — 2 січня.
  58. Трамвайна мережа на міському сайті [Архівовано 10 листопада 2012 у Wayback Machine.](рос.)
  59. «Факты и комментарии» від 30.03.2010 [Архівовано 23 грудня 2012 у Wayback Machine.](рос.)
  60. Станислав Ясюкович – мученик сталинского режима. https://sobitie.com.ua.

Посилання ред.

Джерела та література ред.

Література ред.

  • Гибало К. М., Коцюбинський Т. Т., Малюк В. Є., Фомкін Я. С. Дніпродзержи́нськ // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974. — том Дніпропетровська область / А. Я. Пащенко (голова редколегії тому), 1969 : 959с. — С.222-247