Кузня

Кузня, також ковальня — приміщення для обробки металів способом гарячого кування.

Дерев'яна кузня XVIII сторіччя

Інтер'єр кузні. Музей в Арнемі, Нідерланди

Станок для підковування коней біля кузні. Португалія

Ковальні зазвичай зрубні, вкриті ґонтом або дошками будівлі, в яких були горно, закріплене на вертикальній колоді ковадло, точило, корито з водою для гартування та охолодження виробів, стояк для підковки чобіт. Біля ковальні влаштовувалось пристосування для шинування коліс, а також інколи стовп для прив'язування коней під час підковування.

Традиційний інструмент коваля складався з великих молотів (кувалд) та малих молотків (ручників), кліщів, зубил, пробійників, обтискачів і т. ін. Наприкінці XIX ст. з'явились гайкові ключі, ключі для нарізання різьби (плашки, мітчики), пилки-ножівки, розточки, лещата, ножиці для металу тощо.

Етнограф Ф. К. Вовк у «Студіях з української етнографії та антропології» зауважує, що «дуже цікаво звернути увагу на той факт, що всі ці вироби, так само як і головні причандали кузні — міх, ковадло, молот, кліщі, мають слов'янські назви, майже однакові у всіх слов'янських народів, а весь більш-менш удосконалений ковальський інструмент має чужі, майже виключно німецькі назви: труба, нутра чи мутра (Muttersschraube), шрубстак, шрубайло, нутршворень, шлюхмайстер, обценьки, лютринок, шнейдиз тощо; це наявно вказує на те, що удосконалення ковальської техніки з'явилося в Україні з заходу».

Див. також

• Ковальство
• Мідник
• Водяна кузня

Джерела

• Українська минувшина. Історико-етнографічний довідник. — Київ, 1994.

Посилання

• Кузня // Термінологічний словник-довідник з будівництва та архітектури / Р. А. Шмиг, В. М. Боярчук, І. М. Добрянський, В. М. Барабаш ; за заг. ред. Р. А. Шмига. — Львів, 2010. — С. 114. — ISBN 978-966-7407-83-4.

• Спілка Майстрів Ковальського Мистецтва України [Архівовано 26 лютого 2022 у Wayback Machine.]
• Кузня міста Львова — мистецтво в металі. [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.]