Кодацька паланка

Кодацька паланка — адміністративно-територіальна одиниця Війська Запорозького Низового у 18 столітті. Центр паланки — місто Новий Кодак (нині у складі м. Дніпро)

Кодацька паланка
COA Kodak palanka.svg
Герб
Паланкове місто Новий Кодак
Країна Herb Viyska Zaporozkogo Nyzovoho (Alex K).svg Військо Запорозьке Низове
Офіційна мова українська
Населення
 - повне
Площа
 - повна 12 тис. км²
Дата заснування 1734

Географія та устрійРедагувати

Паланка містилася між річками Дніпро і Базавлук та верхів'ям Інгульця з одного боку й річкою Тясмином або, з 1752 року, з новосербською граничною лінією з другого, у майбутніх Катеринославському й Верхньодніпровському повітах.

До паланки належали села й зимівники: Старий Кодак, Волоські хутори, Половиця, Микитине, Кічкас, Біленьке, Тарасівка, Медовець, хутір Грязного, Кемликівка, Набоківка, Тарамське, Карнаухівка, Тритузне, Романкове, Бородаївка, Мишурин Ріг, Комісарівка, Лихівка, Томаківка, Саксагань, Михайлівка та інші — всього у межах паланки знаходилося понад тисячу зимівників, більшість з них належала найзаможнішим запорожцям. Центром паланки було м. Новий Кодак, яке мало укріплення, гарнізон та паланкову канцелярію. Це був також значний торговельний осередок, тут проходили ярмарки. У місті у 1770-х рр. мешкало 673 родини «посполитих козаків».

Після ліквідації Запорозької Січі у 1775 р. російський уряд утворив на землях паланки Саксаганський (Кодацький) та Слов'янський повіти Новоросійської губернії. З утвореням Катеринославської губернії у 1802 р. землі Кодацької паланки опинилися у її складі, а після низки реформ з 1932 р. — у складі Дніпропетровської області т правобережжя Запорізької області.

ПолковникиРедагувати

  • Харко Кривий (1665)
  • Федір Кармазин (1697)
  • Василь Зеленко (1747—1749)
  • Степан Чорний (1750)
  • Яків Таран (1750)
  • Пархом Чорний (1751)
  • Григорій Якимов (1752)
  • Федір Покотило (1752)
  • Стефан Савелієв (1753—1754)
  • Федір Чумак (1754)
  • Михайло Сидоров (1754)
  • Федір Іванов (1754)
  • Григорій Якимов (1754)
  • Іван Товкачівський (1755)
  • Федір Сьомак (1755)
  • Степан Мовчан (1756—1757)
  • Григорій Кононович Кривий (1758)
  • Степан Чорний (1758)
  • Іван Ічанський (1759)
  • Іван Горбоніс (1760)
  • Петро Іванов (1761)
  • Іван Кулик (1762)
  • Іван Касяненко (1765)
  • Мусій Чорний (1766)
  • Антін Красовський (1766)
  • Назар Поперечний (1768)
  • Йосип Калнишевський (1769)
  • Олексій Сокур (1770)
  • Стефан Блакитний (1770—1771)
  • Гаврило Попович (1771—1772)
  • Василь Нечай (1772—1773)
  • Яким Свитий (1774—1775)

Джерела та літератураРедагувати