Лихівка

селище міського типу П'ятихатського району Дніпропетровської області України

Ли́хівка (в минулому — Омельник) — старовинне козацьке село, нині — селище у Кам'янському районі Дніпропетровської області. Колишній центр Лихівської волості та Лихівського району. Населення на 1 січня 2012 року становить 2060 осіб.

селище Лихівка
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Дніпропетровська область
Район Кам'янський район
Громада Лихівська селищна громада
Рада Лихівська селищна рада
Код КАТОТТГ UA12040190010019763
Облікова картка Лихівка 
Основні дані
Засновано До 1824 р.
Статус із 2024 року
Населення 1 822 (01.01.2022)[1]
Поштовий індекс 52120 — 52122
Телефонний код +380 5651
Географічні координати 48°41′14″ пн. ш. 33°55′22″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря 67 м
Водойма р. Омельник


Відстань
Найближча залізнична станція: Вільногірськ
До станції: 27 км
До райцентру:
 - фізична: 50 км
Селищна влада
Адреса 52120, смт Лихівка, вул. Центральна, 3
Голова селищної ради Лариса Савченко
Карта
Лихівка. Карта розташування: Україна
Лихівка
Лихівка
Лихівка. Карта розташування: Дніпропетровська область
Лихівка
Лихівка
Мапа

Лихівка у Вікісховищі

Географічне розташування

ред.

Селище міського типу Лихівка знаходиться на березі річки Омельник, вище за течією примикає село Красні Луки (ліквідоване), нижче за течією на відстані 0,5 км розташоване село Ганнівка (Верхньодніпровський район). Примикає до села Степове. Річка в цьому місці пересихає, на ній зроблено кілька загат. По селу протікають пересихаючі струмки з загатами. Через село проходить автомобільна дорога Т 0423.

Історичні відомості

ред.

Первісну назву мало за іменем р. Омельник. Легенда розповідає, що посеред річки, де тепер центр поселення, лежав піщаний острів, на якому поселився кріпак-утікач на прізвисько Лихий. Він приймав до себе людей, які тікали від панської неволі. Від його прізвиська й пішла сучасна назва поселення[2].

У XVIII сторіччі входило до Кодацької паланки Запорожжя.

У 17541759 та 17611764 роках входило до складу Новослобідського козацького полку.

1824 року побудовано дерев'яну Свято-Троїцьку церкву[3].

За даними на 1859 рік в казенному селі Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії налічувалось 380 дворів, в яких мешкало 2692 особи, існувала православна церква та відбувалось 4 ярмарки на рік[4].

Станом на 1886 рік в селі було 596 дворів, в яких мешкала 3042 особи, існувала православна церква, 13 лавок, відбувалось 4 ярмарки на рік та базари по неділях[5].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 5343 осіб (2616 чоловічої статі та 2727 — жіночої), з яких 5124 — православної віри[6].

1901 року побудовано другу дерев'яну Свято-Миколаївську церкву.

За даними на 1908 рік в селі мешкало 3777 осіб (1884 чоловіки та 1893 жінки), налічувалось 615 дворових господарств[7].

У липні 1920 на Лихівку робив 2 рази напад отаман Живодер.[8]

Звільнене від нацистських військ 17 жовтня 1943 року.

У 1944 році утворено Лиховський район, між 1952 і 1961 роками район скасовано[9]. (див. Адміністративний устрій Дніпропетровської області#Історія)

Неподалік розташовувалися два зниклих поселення Польове і Червоні Луки.

Населення

ред.

Мова

ред.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[10]:

Мова Відсоток
українська 94,42 %
російська 4,82 %
інші/не вказали 0,76 %

Економіка

ред.
  • ПП «Агро-ера-Н».
  • ТОВ «Степ».

Об'єкти соціальної сфери

ред.
  • Школа.
  • Дитячий садочок.
  • Лікарня.
  • Будинок культури.
  • Селищна публічна бібліотека — філія № 1 Пятихатської ЦБС(завідувачка — Савченко Лідія Миколаївна, бібліотекар — Настека Людмила Вікторівна)

Персоналії

ред.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2022 — Державна служба статистики України (укр.)(англ.)
  2. Кругляк Ю. М. Ім'я вашого міста : Походження назв міст і селищ міського типу Української РСР. — К. : Наукова думка, 1978. — 152 с.
  3. Справочная книга Екатеринославской Епархии. Издание Екатеринославской духовной консистории. Екатеринослав. 1908 (рос.), (стор. 394)
  4. Екатеринославская губернія съ Таганрогскимъ градоначальствомъ. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1859 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ И Вильсономъ. 1859. — IV + 452 с., (стор. 1312) (рос. дореф.)
  5. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  6. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-61. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  7. Списокъ населенныхъ мѣстъ Верхнеднепровскаго уѣзда Екатеринославской губерніи съ приложеніемъ карты. Изданіе Екатеринославской Губерной Земской Управы. Екатеринославъ. Типографія Губернскаго земства. 1911 (рос. дореф.)
  8. Атаман Федорченко Ч. 2/5 Партизанская война - оружие отчаяния (март-декабрь 1920) | (укр.), процитовано 12 квітня 2023
  9. Административно-территориальное деление Днепропетровской области 1933—1991 гг. Архів оригіналу за 26 червня 2020. Процитовано 24 червня 2020.
  10. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  11. Подпольное движение - курс на поражение (1921 год) Ч.2/2 | Дневник повстанца Подгорного-Полина | (укр.), процитовано 26 квітня 2023
  12. ЕНЦИКЛОПЕДІЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ.
  13. Відомості Верховної Ради Української радянської соціалістичної республіки, Том 32.

Література

ред.
  • Мороз І. А. Ли́хівка // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974. — том Дніпропетровська область / А. Я. Пащенко (голова редколегії тому), 1969 : 959с. — С.687-696

Джерела

ред.