Слюсар Ірина Дмитрівна

українська спринтерка

Іри́на Дми́трівна Слю́сар (нар. 1963) — радянська та українська спортсменка-спринтерка, спеціалізувалася в бігу на 60, 100, 200 і 400 метрів, естафетному бігу 4×100 метрів й естафетному бігу 4×400 метрів.

Ірина Слюсар
Загальна інформація
Громадянство  Україна
Народження 19 березня 1963(1963-03-19) (60 років)
Кам'янське
Спорт
Країна СРСР СРСРУкраїна Україна
Вид спорту Спринт
Дисципліна Біг на 100 метрів, Естафетний біг 4×100 метрів,
Участь і здобутки
Нагороди
Заслужений працівник фізичної культури і спорту України
Заслужений працівник фізичної культури і спорту України

Життєпис ред.

Народилась 1963 року у місті Дніпродзержинськ (УРСР).

Вперше завоювала титул в бігу на 100 метрів на Чемпіонаті СРСР з легкої атлетики-1984 у Донецьку[1] (однаковий результат з Наталією Помошниковою).

1985 року вона виграла золоту медаль на 100 метрів на Універсіаді-1985. Виграла золоту срібну й бронзову медалі на цьому турнірі — бронза на 200 метрів та срібна медаль 4 × 100 метрів[2]. Її час на 100 м 11,11 с ввійшов до десятки найкращих спортсменів світу за дистанцією в цьому році[3].

Виграла два титули в 1986 році: спочатку з результатом 7,22 секунди виграла 60 метрів на чемпіонаті Радянської Атлетики в приміщенні, потім здобула другу перемогу в бігу на 100 м на Чемпіонаті СРСР на відкритому повітрі[4]. Того ж року вона виступила на двох міжнародних змаганнях: на Іграх доброї волі в Москві посіла п'яте місце на 100 м, потім з Ольгою Золотарьовою, Майєю Азарашвілі та Ельвірою Барбашиною здобули срібні медалі в естафеті 4 × 100 м[5]. На Чемпіонаті Європи з легкої атлетики-1986 в складі команди здобула бронзову нагороду — вона (забіг) та Наталія Бочина, Марина Жирова, Ольга Золотарьова й Антоніна Настобурко.

На Універсіаді 1987 року вона посіла друге місце в боротьбі з американкою Гвен Торренс. Виступала на Чемпіонаті світу з легкої атлетики 1987 року; стала восьмою у півфіналі.

Її рекорди на 100 м сезону — 11 липня 1990 року, та 11,26 секунди в 1991 році на Чемпіонаті 1991 світу з легкої атлетики. Їй 3 місяці забороняли займатися спортом після позитивного допінг-тесту.

Після зникнення СРСР представляла свою рідну Україну на міжнародному рівні. Заборона виступів сталася при закінченні легкоатлетичного сезону, тому мало вплинула на її графік. Встановила свій найкращий час в 11,05 секунди на 100 метрів у Києві 1992 року. На чемпіонаті України з легкої атлетики вона стала першою жінкою, яка 1993 року взяла участь у спринтерському дублі на 100/200 метрів[6].

На Чемпіонат України з легкої атлетики 1993 представляла Дніпропетровську область і здобула золоту медаль у бігу на 200 метрів.

На Іграх доброї волі 1994 року в Санкт-Петербурзі вона в естафеті з Анжелою Кравченко, Вікторією Фоменко та сестрою-близнючкою Антоніною Слюсар здобули бронзову медаль.

Була чвертьфіналісткою на 100 м на чемпіонаті Європи з легкої атлетики 1994 року. З Фоменко та Жанною Пінтусевич-Блок посіли четверте місце[7].

Станом на 2012 рік — тренер штатної збірної команди України з легкої атлетики, тренер срібної призерки та дворазової бронзової призерки Паралімпійських ігор з легкої атлетики Інни Стрижак[8].

Станом на 2017 рік — тренер з легкої атлетики Дніпропетровського обласного центру «Інваспорт»[9].

Тренер бронзового призера чемпіонату світу 2017 року Микити Сеника[10].

Примітки ред.

  1. SOVIET CHAMPIONSHIPS
  2. WORLD STUDENT GAMES (UNIVERSIADE — WOMEN)
  3. Track and Field Statistics
  4. SOVIET INDOOR CHAMPIONHIPS
  5. 1986 Goodwill Games Athletics Results
  6. UKRAINIAN CHAMPIONSHIPS
  7. European Championships Miscellaneous 2014. Архів оригіналу за 17 вересня 2018. Процитовано 23 вересня 2019. 
  8. Указ Президента України № 546/2012. Архів оригіналу за 18 липня 2017. Процитовано 23 вересня 2019. 
  9. Губернатор Олександр Вілкул вручив 56 жителям Дніпропетровщини — учасникам XIV літніх Паралімпійських ігор — відзнаки та нагороди. Архів оригіналу за 23 листопада 2019. Процитовано 23 вересня 2019. 
  10. Указ Президента України № 360/2017

Джерела ред.