Покровськ

місто в Україні, адміністративний центр Покровської міської громади Покровського району Донецької області
(Перенаправлено з Красноармійськ)

Покро́вськ (до 1934 — пристанційне селище Гришине, у 19341938 — Постишеве, у 19381962 — Красноармійське, у 19622016 — Красноармійськ) — місто в Україні, адміністративний центр Покровської міської громади й Покровського району Донецької області. Населення — 63 тис. осіб.

Покровськ
Герб Покровська Прапор Покровська
Верхній ряд: Головний корпус Донецького національного технічного університету, Вокзальна площа станції Покровськ, Братська могила радянських воїнів Південно-Західного фронту, Стела при в'їзді до міста зі сторони Донецька.
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Донецька область
Район Покровський район
Громада Покровська міська громада
Засноване 1881 (143 роки)[1]
Статус міста з 1938 року
Населення 60 127 (1 січня 2022)[2]
Площа 29,57 км²
Густота населення 2130 осіб/км²
Поштові індекси 85300—85309
Телефонний код +380-6239
Координати 48°16′51″ пн. ш. 37°10′46″ сх. д. / 48.28083° пн. ш. 37.17944° сх. д. / 48.28083; 37.17944Координати: 48°16′51″ пн. ш. 37°10′46″ сх. д. / 48.28083° пн. ш. 37.17944° сх. д. / 48.28083; 37.17944
Висота над рівнем моря 181 м
Водойма р. Гришинка, Балка Созонова
Назва мешканців покровча́нин, покровча́нка, покровча́ни
Міста-побратими Грузія Зугдіді, Україна Коломия
День міста Перша неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Покровськ
До обл./респ. центру
 - фізична 53,8 км
 - залізницею 66 км
 - автошляхами 67 км
До Києва
 - фізична 537 км
 - залізницею 735 км
 - автошляхами 626 км
Міська влада
Адреса 85300, Донецька обл., м. Покровськ, пл. Шибанкова, 11
Вебсторінка Покровська міська рада
Міський голова Требушкін Руслан Валерійович

Покровськ у Вікісховищі

Карта
Покровськ. Карта розташування: Україна
Покровськ
Покровськ
Покровськ. Карта розташування: Донецька область
Покровськ
Покровськ
Мапа

Географія ред.

Покровськ розташований у західній частині Донецької області, тому його називають «західними воротами Донбасу». Містом тече річка Гришинка. У південній частині міста бере початок Балка Созонова. Знаходиться у помірних широтах на віддалі 180 км від моря, тому клімат тут помірно континентальний з недостатньою вологістю та засушливо-суховійними явищами. Середньорічна температура повітря становить +7,9 С, найтепліший місяць — липень, найхолодніший — січень, за рік понад 180 теплих днів.

Історія ред.

Російська імперія ред.

 
Станція Гришине

Первинна назва міста — Гришине, походить від назви найближчого на той час волосного центру Гришине. Залізнична станція Гришине (Покровськ), що дала життя місту, будувалася на віддалі від нього за 7,9 версти (8,5 км). За даними 1859 року, у казеній слободі Гришине Бахмутського повіту Катеринославської губернії мешкало 3016 осіб (1523 чоловічої статі та 1493 — жіночої), налічувалося 435 дворових господарств, існували православна церква й поштова станція, відбувалися три ярмарки за рік[3].

Станом на 1886 рік у колишньому державному селі, центрі Гришинської волості, мешкало 4135 осіб, налічувалося 411 дворових господарств, існували православна церква, школа, арештантський будинок, 2 винні склади, 6 крамни́ць і поштова станція, щороку відбувалися три ярмарки[4].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 6633 осіб (3233 чоловічої статі та 3400 — жіночої), з яких 6450 — православної віри[5].

1908 року в селі мешкало 8038 осіб (3965 чоловічої статі та 4079 — жіночої), налічувалося 1227 дворових господарств[6].

Виникнення пристанційного селища Гришине пов'язане з будівництвом Катерининської залізниці. Згідно із офіційними даними, у 1875 році за рішенням Міністерства шляхів сполучення Росії у Гришинської сільської громади придбали ділянку землі для будівництва залізничної станції. Частину зі вказаних земель відвели під майбутнє локомотивне депо, будівництво якого розпочалося 1881 року. Це було основне депо на 4 стійла[7].

 
Гришине

Одночасно, у 1881—1882 роках почали будувати інші об'єкти станції Гришине, у тому числі будівлю вокзалу (станом на 1917 рік — загальною площею 200 квадратних сажнів[8]). 1883 року, коли на східній ділянці Катерининської залізниці розпочався тимчасовий товарний і пасажирський рух, вокзальна будівля станції Гришине була готова до експлуатації. У 1884 році був відкритий регулярний вантажний і пасажирський рух Катерининською залізницею[7].

На вокзалі обладнали зал очікування 3-го класу, буфет, поштову (пізніше — поштово-телеграфну) контору. Згодом з'явилося й фотоательє. Садочки й клумби на привокзальній площі надавали Гришинському вокзалу естетичного вигляду. В перші роки експлуатації Катерининської залізниці пасажирообіг останньої був невеликим — вистачало 1 пари поштових потягів на добу. Але згодом кількість пасажирських потягів поступово зросла, і станом на 1916—1917 роки на головному ході Катерининської залізниці їх було вже до шести на добу. З травня 1917 року розпочався регулярний рух пасажирських потягів на Добропілля й Рутченкове. Це було однією із причин, чому вокзал станції Гришине декілька разів добудовувався. Станом на 1914 рік, по станції Гришине продано 75,6 тис. пасажирських квитків, видано майже 4,3 тис. багажних квитанцій[7][8][9][10][11].

 
Станція Гришине

З розвитком залізниці, розросталася станція Гришине, з'являлися нові підприємства, зокрема, почалася розробка покладів корисних копалин. З перших років існування залізниці, по станції Гришине відвантажували вугілля. Останнє у 1880-х роках XIX століття на станцію гужем вивозили з-під Новоекономічного (Новоекономічна копальня О. М. Жуковського, Гришинська копальня Південно-Руського Дніпровського металургійного товариства), Жовтої (Божедарівська копальня В. І. Бахірева) тощо. У 1899 році 1710 вагонів вугілля (по 600 пудів кожний) відвантажили по Гришино з Преображенського рудника В. Н. Файнштейна, який знаходився в районі Лисої гори, нині — територія селища міського типу Шевченко[7][12][13][14].

Відкриття великих кам'яновугільних рудників у зоні тяжіння до станції Гришине на початку ХХ століття призвело до поступового зростання вантажообігу станції. У 1909 році Гришине відправило 4,4 млн пудів, а прийняла — 1,4 млн пудів різних вантажів. Будівництво рейкових під'їзних колій, а після — нових протяжних залізниць загального користування в Гришинському вугленосному районі призвело до різкого збільшення вантажообігу станції Гришине. У 1913 році відправлення і прибуття вантажів по станції Гришине складало 7,8 млн пудів (з них 5,2 млн пудів — вугілля) і 1,8 млн пудів, відповідно. Вже у 1914 році чисельність населення у торгівельному селищі станції Гришине складала 4,5 тис. осіб. Вантажообіг станції склав 16,7 млн пудів, з них 8,3 млн пудів — відправлення, 6,9 млн пудів — прибуття, 1,5 млн пудів — перевантаження. І врешті-решт, станом на 1917 рік станція Гришине відправляла більше 10 тис. вагонів вугілля щорічно, приймаючі лише для рудників 1,5 тис. вагонів різних вантажів. У самому селищі працювали пивоварний завод, 4 парових млини, банк, храм, бібліотека тощо. Чисельність населення у пристанційному селищі зросла до 6 тис. осіб, — з'явилися передумови для надання Гришино статусу міста[8][9][15][16][17].

Визвольні змагання 1917—1922 ред.

 
М. В. Боровий

Лютневий переворот у районі відбувся через 3–4 дні після падіння царської влади. До революції в районі діяла підпільна організація есерів, які першими й виступили на мітингу в самому місті. Були створені громадські комітети, до складу яких увійшли переважно власники й заможні селяни.[18] До Гришинського міського громадського комітету були обрані: 6 власників, 1 службовець, 3 залізничники, один лікар та два машиністи. Перший склад громадських комітетів району очолювали есери. Більшовицької організації до самого Жовтневого перевороту в місті не існувало.

6 березня обрано Раду робітничих депутатів, у якій переважали меншовики та есери. Незабаром при раді була створена селянська сесія.[19]

Так, під час відзначення 1 травня 1917 року, коли робітники Західно-Донецького і двох сусідніх руднів зійшлися на спільний страйк, робітники Лисогірської копальні, підтримуючи есерів і меншовиків, стали викрикувати «Геть більшовиків» і почали розходитися з мітингу. На загальноміському мітингу колаборанти-провокатори Мідне та Біленький також спробували виступити, але, заледве непобиті, були арештовані при спробі сховатися, і тільки після переговорів, за наказом начальника поліції, есера Давидова, їх звільнили.[20]

До часу Жовтневого перевороту становище в місті значно змінилося. Тривала війна, зростання цін, відмова промисловців підвищити заробітну плату й розповіді про страхіття війни солдатів, що поверталися з фронту — усе це змінило ставлення містян до Тимчасового уряду, есерів і меншовиків. А більшовики активно вели агітацію і пропаганду.

У дні Жовтневого перевороту в місті спробували створити районний військово-революційний комітет. Частина залізничників організувала свій транспортний «ревком», до якого входили Шнібель, Кондратенко, Череватенко, І. Сурін, Н. Боровий. Дещо пізніше промисловці й залізнична адміністрація міста відповіли спротивом Жовтневому перевороту[21]. Рада представників російсько-більшовицьких окупантів спробувала встановити тотальний контроль над виробництвом міста, на транспорті також створили технічні контрольні комісії, до установ були приставлені, так звані, озброєні комісари.

У грудні 1917 року — січні 1918 року організували Червону гвардію та роззброїли 3-ю кавалерійську дивізію, окремі частини якої перебували в околицях міста. Роззброєнням керував С. А. Хилько, який діяв за дорученням Центрального революційного комітету Донбасу[22] Так звана Червона гвардія міста за неперевіреними джерелами місцевих комуністів налічувала 1000 осіб[23].

 
Демобілізація німецької армії, західний фронт, (1918)

Навесні 1918 року, у зв'язку з наближенням до Донбасу військ і частин Армії УНР місцеві громадяни, поміщики й багаті селяни стали чинити активний опір озброєним загонам більшовиків. Під приводом оборони Гришиного від наступу частин Армії УНР, у місті створили додаткові окупаційні загони Червоної армії. За розпорядженням ревкому поблизу села Сергіївка, за містом Гришине рили окопи, для чого ревком під загрозою розстрілу мобілізував усе населення від 18 до 45 років. Після недовгої стрілянини загони Червоної гвардії відступили з міста, а 21 квітня сюди зайшли спільні сили Четверного союзу. У місті створили Волосну земську управу. Для виконання норм реквізиції та її прискорення німці, за прикладом більшовиків, почали брати заручників[24]. Профспілки гірників і залізничників заборонили, вони пішли в підпілля. Керівництво профспілковими організаціями взяв на себе Горнотруд. У нелегальних правліннях союзу працювали Яковенко, Печериця, Стебні, Казаков. Головним завданням була робота з підготовки загального страйку. У серпні 1918 року залізничники Гришиного приєдналися до загального страйку. Був організований так званий маріонетковий страйковий комітет з Бакакіна, Стрельцова і Говора. У день початку страйку робітники транспорту розбіглися навколишніми хуторами, селами й полями, аби їх силою не вивели на роботу. За документально невстановленими даними, німці та залізнична адміністрація почали застосовувати репресивні заходи: закривали кооператив, обмежували доступ до питної води, почали виселяти з квартир[25].

 
Вільна територія У листопаді німці почали спішно евакуюватися. Коли в зв'язку з відходом німців відбулося падіння гетьманату, на станції Гришине з'явилися зі слів Віктора Білаша. "Центр Махно, — це Гуляйпільський повіт, а махновщини — Гуляйпільський, Гришинський, Маріупольський, Олександрівський і Бердянський повіти "

перші збройні загони УНР, які організували охорону залізниці. Командири цих загонів оголосили, що вони є представниками влади України в місті. У середині листопада начальник української частини, сотник Гудвило, отримав директиву від свого командування роззброїти колаборантську Гришинську варту, але у нього для цього забракло сил. Тоді Гудвило звернувся до більшовиків з проханням допомогти роззброїти варту що і зробили 19 листопада 1918 року. Участь у роззброєнні брали селяни з сіл Криворіжжя, Сергіївки, Святогорівки, і робітники Добропільських копалень. Під час роззброєння був убитий урядник Царевський[26].

Після роззброєння варти населення міста взялося до виборів ради. Для підтримання копалень, районний ревком наклав контрибуцію на «куркулів», чиї харчі розподіляли по копальневих базах для харчування робітників. Відповіддю на контрибуцію став розвиток повстанського руху в околицях міста. Для боротьби з повстанством, у місті були створені каральні загони так званої самооборони, які за рішенням Гришинського військового комісаріату влилися до регулярних окупаційних військ Червоної армії. Частину загонів зарахували до 75-го окупаційного радянського полку, а більша частина загонів влилася до війська Нестора Махна.

Регулярні окупаційні червоні загони не могли впоратися з махновських з рухом у Гришинському районі, упродовж декількох місяців вони сіяли абсолютне безвладдя, осередком якого стало Гришине. У березні — квітні 1919 р. до Гришинського району на боротьбу з українськими повстанцями були відряджені регулярні частини російських червоних окупантів з броньовиком.

5 травня 1919 року, через втечу червоних окупаційних частин із фронту, місто взяла під контроль так звана Добровольча (біла) російська окупаційна армія. У Гришині створили каральний загін Малиновського, який продовжив більшовицько-російську практику розстрілів і повішень на телеграфних стовпах.[27]

УРСР ред.

Переживши Першу світову війну та Громадянську війну в Росії, станція Гришине під час радянської окупації розпочала відновлюватися, до 1925 року почали працювати: паровозне депо, цегельний завод, 6 шахт Гришинського рудоуправління. Змінилася назва станції і селища — спершу на Постишеве, а в березні 1938 року — Красноармійське. У жовтні 1938 року селище отримало статус міста.[28]

Німецько-радянська війна ред.

 
Братська могила радянських воїнів та підпільників, пл. Шибанкова, 10

У роки Другої світової війни понад 1000 жителів знищили німецькі окупанти, 4788 краян загинули на фронтах, кількість знищених людей радянськими окупантами замовчується.

Післявоєнний період ред.

30 грудня 1962 року місто Красноармійське перейменоване на Красноармійськ і віднесене до міст обласного підпорядкування[29].

 
Пам'ятник Москаленку К.С., двічі Герою Радянського Союзу

На початку 1970-х років побудовані місцеві: молокозавод, м'ясокомбінат, почалося спорудження шахти «Красноармійська-Західна № 1». Проведено технічне переозброєння залізничного вузла. 1970 року місто газифікували.

Незалежна Україна ред.

12 травня 2016 року постановою Верховної Ради України № 1353-VIII Красноармійськ перейменовано на Покровськ[30].

Російсько-українська війна ред.

 
 
Ракетний удар по місту 15 лютого 2023 року

3 березня 2022 року російські війська обстріляли місто новітніми керованими касетними реактивними снарядами РСЗВ 9К515 «Торнадо-С»[31].

7 серпня 2023 року російські війська здійснили ракетний удар по центру міста[32].

13 жовтня 2023 року, о 08:30, окупанти завдали ракетного удару по центру міста Покровська з ОТРК «Іскандер-М». Внаслідок удару одна людина загинула, 12 постраждалих осіб, частково зруйновано дві адміністративні будівлі[33][34].

6 січня 2024 року Покровськ та Рівне (Мирноградської громади) були обстріляні ракетами С-300, внаслідок російської атаки загинуло 11 людей, з них 5 — діти, іще 8 — отримали поранення[35].

Загинув у боях за місто

Населення ред.

Зміни населення
Рік Населення Зміна
1923 8203
1926 11 335 +38.2%
1939 29 617 +161.3%
1959 47 974 +62.0%
1970 55 044 +14.7%
1979 59 864 +8.8%
1989 72 859 +21.7%
2001 69 154 −5.1%
2014 64 533 −6.7%
[36]

За даними перепису 2001 року населення міста становило 68740 осіб, із них 39,39 % зазначили рідною мову українську, 59,84 % — російську, 0,18 % — вірменську, 0,10 % — білоруську, 0,03 % — молдовську, 0,02 % — циганську, 0,01 % — грецьку та німецьку, а також польську, болгарську, гагаузьку, угорську, словацьку та єврейську мови[37].

Національний склад населення за переписом 2001 року

чисельність частка, %
українці 62 158 75,0
росіяни 18 299 22,1
білоруси 558 0,7
вірмени 307 0,4
азербайджанці 215 0,3

Економіка ред.

 
Один з териконів в межах міста

Нині Покровськ — велике промислове місто, на його території працює 20 підприємств шести основних галузей промисловості.

Старий центр вугільних шахт Донецького басейну1884 року). У місті працюють флагмани вугільної промисловості України — шахта «Краснолиманська» та ПАТ Шахтоуправління «Покровське») (видобуток вугілля в 2005 році — 6 241 тис. тонн). Крім того, розвинена індустрія будівельних матеріалів й обслуговування залізниці.

5 заводів машинобудівної галузі (у тому числі, випуск електродвигунів), два підприємства з виробництва будматеріалів (вогнетриви, динасовий завод), швацька фабрика, хлібозавод, м'ясокомбінат, молокозавод, харчова фабрика.

У місті триває будівництво житла, об'єктів культурного та спортивного призначення. 1999 — Красноармійськ (нині — Покровськ) визнано територією пріоритетного розвитку.

У промисловості працює більш як 50 % від загальної кількості зайнятих в народному господарстві, на транспорті — близько 20 %.

  • Динасовий завод (вул. Івана Мазепи)
  • Вагонне депо (вул. Івана Мазепи)
  • ДВАТ «ШСУ № 3» (вул. Добропільська)
  • ВАТ «Автобаза» Укрбуд (вул. Захисників України)
  • Бізнес-центр ТОВ «Красноармійський електромеханічний завод» (мікрорайон «Південний»)

Обсяг промислового виробництва — 797 млн гривень (на 1 жителя — 9 781 грн). Індекс промислового виробництва — 102,8 % у 2003 році відповідно до 1990 року.

Викиди шкідливих речовин у 2003 році в повітря від джерел забруднення міста — 39,3 тис. тонн. Місто є також центром значного сільськогосподарського району.

Транспорт ред.

 
Зупинка автобусів на вулиці Центральна

Територією міста проходить автошлях М30E50. У місті розташована однойменна вузлова залізнична станція на перетині ліній Дніпро — Ясинувата та Лозова — Рутченкове.

Маршрути Покровського маршрутного таксі:

  • №2 (АС)Колгоспний ринок–Дачна,
  • №3 Залізничний вокзал–Магазин Люкс,
  • №5 Залізничний вокзал–(АС)Колгоспний ринок,
  • №8 Сквер соборний–(Кільцевий),
  • №10 Залізничний вокзал–Мікрорайон «Лазурний»,
  • №25 (АС)Колгоспний–Шахтарська(Родинське),
  • №28 Залізничний вокзал–Селище Шевченко,
  • №107 Залізничний вокзал–мікрорайон «Сонячний»
  • №108 Залізничний вокзал–(АС)«Покровськ»

Екологія ред.

Викиди забруднюючих речовин у атмосферу стаціонарними та пересувними джерелами забруднення (тис. т)[38]

2000 26.6
2010 36.9
2011 44.2
2012 35.7
2016 68.1

Фінанси ред.

Дохід бюджету міста в 2004 році склав 34 409,8 тис. гривень, з них перераховано до державного бюджету України 9 628,1 тис. гривень. Бюджет міста в 1976 році — 11 100 тис. карбованців, у тому числі на охорону здоров'я — 5 тис. 500 карбованців, на культуру й освіту — 4 200 тис. карбованців, на впорядкування та житлово-комунальні господарства — 1 000 тис. карбованців.

Експорт товарів у 2003 році — 62,6 млн доларів США. Прямі іноземні інвестиції на 2003 рік — 3,7 млн доларів США. Обсяг вироблених послуг у 2003 році — 72,2 млн гривень. Коефіцієнт безробіття — 3,3 %. Середньомісячна зарплата у 2003 році — 868 гривень.

Культура та освіта ред.

 
Скульптурна композиція присвячена Миколі Леонтовичу
  • Покровська міська рада,
  • Центральна міська бібліотека імені Т. Г. Шевченка (вул. Європейська),
  • Свято-Михайлівський храм (Сквер Соборний),
  • Пам'ятник Миколі Леонтовичу (Парк Ювілейний),
  • Меморіал воїнів визволителів,
  • Пам'ятник загиблим Афганцям,
  • Бульвар Андрющенко,
  • КПСМНЗ «Покровська музична школа ім. М. Д. Леонтовича» (вул. Поштова, 2),
  • Донецький національний технічний університет (пл. Незалежності, 2),
  • Палац культури ПАТ Шахтоуправління «Покровське» (пл. Незалежності),
  • Центр творчості та дозвілля [39] (вул. Поштова),
  • Покровський навчально-виховний комплекс (мікрорайон «Лазурний»),
  • Клуб імені Комарова (вул. Київська),
  • СПТУ № 38 (вул. Захисників України),
  • Загальноосвітня школа %15,
  • Загальноосвітня школа %14,
  • Загальноосвітня школа %12,
  • Загальноосвітня школа %10,
  • Загальноосвітня школа %9,
  • Загальноосвітня школа %6,
  • Загальноосвітня школа %5,
  • Загальноосвітня школа %4,
  • Загальноосвітня школа %3,
  • Загальноосвітня школа %2,
  • Багатопрофільна гімназія %1,
  • Дві Водонапірні вежі,
  • Покровський міський центр зайнятості,
  • Стадіон «олімпієць» (парк ювілейний),
  • Стадіон «олімпійський»,
  • Шибанкова площа,
  • Танк Т-34 Пам'ятник,
  • ПТУ №38,
  • Покровське педагогічне училище
  • Проспект Миру (Алея).
  • Спортивний комплекс «Металург»

В місті діє наукове історико-краєзнавче об'єднання «Спадщина».

Релігія ред.

 
Свято-Михайлівський собор

До Жовтневого перевороту велика кількість вірян-католиків мала власну каплицю, котра належала до парафії св. Йосифа у Катеринославі (тепер — Дніпрі). На жаль, її доля невідома. 7 квітня 2013 року єпископ Мар'ян Бучек освятив скульптуру Фатимської Матері Божої, котра є перед будинком, у якому розташовано сучасну каплицю. Також у місті є православний Свято-Михайлівський храм УПЦ МП, Православна парафія прп. Амфілохія Почаївського ПЦУ, парафія святого Юрія УГКЦ. Серед протестантів діє Церква адвентистів сьомого дня.

Соціальна сфера ред.

У місті розташовується зелений масив на 80 га, 11 палаців культури, 6 лікарень та 8 поліклінік (140 лікарів, 425 медичних працівників), 10 шкіл (в тому числі ЗОШ № 4, НВК № 2) (9 000 учнів), бібліотеки.

Відомі особи ред.

Уродженці:

У Покровську останні роки життя прожив учасник українського руху опору Данило Шумук.

В місті працювали:

  • Микола Леонтович (1877—1921), український композитор, хоровий диригент, музикант, педагог — деякий час працював учителем співу в школі на ст. Гришине (тепер м. Покровськ). У серпні 2018 року в Покровську на честь Леонтовича встановили пам'ятник[43].
  • Андрій Ксенчук (1980—2017) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
  • Владислав Казарін (28 вересня 1994 — 10 серпня 2016) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Указом Президента України № 522/2016 від 25 листопада 2016 року нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)
  • Андрій Чирва (1972—2018) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Про місто писав Сава Божко у романі «В степах»[44]:

  "Курів степ копальнями, сходились і з'їздились юрби безробітіньої людності, а пунктом їхнього розподілу була станція Генераш. І коли маси робочої людності розпорошились по копальнях, коли увірвалися в підземні товщі степу, тоді тут і там погнало могили сіро-червоної породи та чорно-синього вугілля. Станція стала місцем розподілу і робочої сили, і вугілля, і хліба. Майдан навколо станції обсіли крамниці й будинки ремісників та містечкового купецтва. Закуріли димарі величезних парових млинів, а забране з околішніх сіл та економій зерно перемелювалось на борошно й шло на копальні та далі на заводи Донбасу".  

ЗМІ ред.

Газети ред.

Телебачення ред.

FM-радіомовлення ред.

№п/п Назва Частота, МГц Потужність Адреса вежі Передавач
1 «Люкс FM» 92,5 0,1 вул. Захисників України 1 ДФКРРТ
2 «Українське радіо» 98,8 0,5 вул. Захисників України 1 ДФКРРТ
3 «Донбас Онлайн» (немає мовлення) 99,6 0,5 вул. Захисників України 1 ДФКРРТ
4 «Перець FM» (немає мовлення) 100,7 0,25 мікр-н Лазурний 64
5 «Армія FM» 101,4 0,3 вул. Захисників України 1 ДФКРРТ
6 «Радіо Дружківка» 101,9 0,1 мікр-н Лазурний 64
7 «Радіо П'ятниця» (немає мовлення) 103,3 0,1 вул. Залізнична 179
8 Радіо М 103,7 0,1 вул. Захисників України 1 ДФКРРТ

Інтернет-ЗМІ ред.

Світлини ред.

Примітки ред.

  1. https://pokrovsk.news/news/view/pokrovsk-pomolodshav-na-rokiv
  2. https://ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2022/zb/05/zb_Сhuselnist.pdf
  3. Екатеринославская губернія съ Таганрогскимъ градоначальствомъ. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1859 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ И Вильсономъ. 1859. — IV + 452 с., (стор. 907) (рос. дореф.)
  4. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  5. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1–59. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  6. рос. дореф. Списокъ населенныхъ мѣстъ Бахмутскаго уѣзда Екатеринославской губерніи съ приложеніемъ карты. Изданіе Екатеринославской Губерной Земской Управы. Екатеринославъ. Типографія Губернскаго земства. 1911, (код 16-1)
  7. а б в г Олейников М.Я. (1974). Красноармейск. Люди. Годы. События: Историко-краеведческий очерк. Донецк. 
  8. а б в Альбом схематических планов станций Екатерининской железной дороги. Екатеринослав. 1917. 
  9. а б Кордюков В.В. Этюды о старом городе: Историко-краеведческие очерки. Краматорск: 2015. 
  10. Ландцерт В.П. (1884). Спутник по России. СПб. 
  11. Официальный указатель железнодорожных и других пассажирских сообщений с мая 1917 года. СПб. 1917. 
  12. Труды XI Съезда горнопромышленников юга России, бывшего в городе Харькове с 20-го октября по 24-е ноября 1886 года. Х. 1886. 
  13. Доклад председателя комиссии выборных А.Ф.Мевиуса о предполагаемой производительности копей в 1888 году // Труды XIII съезда горнопромышленников юга России, бывшего в г. Харькове с 20-го ноября по 4-е декабря 1888 года. – I часть (протоколы и доклады). Х. 1889. 
  14. Ведомость № 6-й о количестве минерального топлива, отправленного с копей, расположенных по Курско-Харьковско-Севастопольской, Юго-Восточным и Екатерининской железным дорогам за время с 1 сентября 1898 г. по 1 сентября 1899 года // Труды XXIV Съезда горнопромышленников юга России, бывшего в городе Харькове с 25 октября по 20 ноября 1899 года // Часть I. Отчёты, протоколы и доклады. Х. 1900. 
  15. Гайворонський П.Є. (2013). Красноармійськ: історія, адміністративний статус, зміна назв // Историко-краеведческий альманах «Любимый город». Донецьк. 
  16. Статистический сборник Министерства путей сообщения. Выпуск сто двенадцатый. Железные дороги в 1909 г. – Часть I-я. СПб. 1911. 
  17. Статистический сборник Министерства путей сообщения. Выпуск сто тридцать восьмой. Железные дороги в 1913 г. – Часть I-я. Пг. 1915. 
  18. Борьба за Октябрь на Артемовщине. с. 236
  19. Д. А. Першак Хроника великих дней «Донбас» 1977, С. 24
  20. Борьба за Октябрь на Артемовщине. С. 237
  21. Борьба за Октябрь на Артемовщине. С. 238
  22. Борьба за Октябрь на Артемовщине. С. 239
  23. Д. Воробьев Воспоминания (материалы Истпарта ЦК КП(б)У)
  24. Борьба за Октябрь на Артемовщине. с. 239
  25. Борьба за Октябрь на Артемовщине. с. 330
  26. Борьба за Октябрь на Артемовщине. с. 331
  27. Борьба за Октябрь на Артемовщине. С. 334
  28. ЦДАВО України. Ф. 1. Оп. 16. Спр. 3. Арк. 5зв.
  29. Указ Президії Верховної Ради УРСР«Про віднесення міст до категорії обласного підпорядкування». Архів оригіналу за 10 листопада 2016. Процитовано 10 листопада 2016. 
  30. Постанова Верховної Ради України від 12 травня 2016 року № 1353-VIII «Про перейменування окремих населених пунктів»
  31. Російські війська обстріляли Покровськ новітніми касетними снарядами «Торнадо-С». Архів оригіналу за 4 березня 2022. Процитовано 4 березня 2022. 
  32. https://www.pravda.com.ua/news/2023/08/7/7414604/. 
  33. Обстріл Покровська: за попередніми даними ворог атакував місто двома «Іскандерами». Рубрика. 13 жовтня 2023. 
  34. Росіяни зранку обстріляли Покровськ, є загиблі та поранені. Громадське радіо. 13 жовтня 2023. 
  35. Наслідки ракетного удару в Покровському районі Донеччини: росіяни вбили 11 людей, серед яких 5 — діти. Новинарня. 6 січня 2024. 
  36. Населення міст і населених пунктів України (англ.)
  37. Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 3 квітня 2014. 
  38. Посилання на джерело [Архівовано 19 березня 2018 у Wayback Machine.] «Статистичний збірник», Автор Ім'я Батькович, 2018 рік, Покровськ, ст. 228
  39. Архівована копія. Архів оригіналу за 4 грудня 2017. Процитовано 3 грудня 2017. 
  40. Музей Покровска ищет экспонаты. shkvarki.org (рос.). 7.11.2016. Архів оригіналу за 22 жовтня 2016. Процитовано 22 жовтня 2016. 
  41. В Покровске ищут уникальные экспонаты. ddk.dn.ua (рос.). Архів оригіналу за 15 листопада 2016. Процитовано 15 листопада 2016. 
  42. Заклади охорони здоров'я Донецької області. Архів оригіналу за 8 квітня 2022. Процитовано 29 березня 2022. 
  43. У Покровську на Донеччині поставили пам’ятник композитору Миколі Леонтовичу (фото). Громадське радіо (укр.). 27 серпня 2018. Архів оригіналу за 27 серпня 2018. Процитовано 27 серпня 2018. 
  44. Бібліотека української літератури: Божко Сава Захарович. Архів оригіналу за 3 грудня 2017. Процитовано 3 грудня 2017. 
  45. а б Архівована копія. Архів оригіналу за 4 грудня 2017. Процитовано 4 грудня 2017. 
  46. Архівована копія. Архів оригіналу за 11 лютого 2017. Процитовано 9 лютого 2017. 
  47. Архівована копія. Архів оригіналу за 14 березня 2022. Процитовано 23 березня 2022. 
  48. Архівована копія. Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 23 березня 2022. 
  49. Архівована копія. Архів оригіналу за 23 березня 2022. Процитовано 23 березня 2022. 
  50. Архівована копія. Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 23 березня 2022. 
  51. Архівована копія. Архів оригіналу за 22 травня 2020. Процитовано 22 травня 2020. 

Джерела та література ред.