Відкрити головне меню

Премія імені Василя Стуса — премія, заснована 1989 року Українською асоціацією незалежної творчої інтелігенції (УАНТІ). Вперше вручалася у Львові. 1990 набула столичного статусу.

Премія присуджується авторам, які мають видатні успіхи у своїй галузі, займають виразну громадянську позицію, активно присутні в українському культурному просторі. Премію щороку присуджують літераторам, митцям, режисерам за особливий внесок в українську культуру та стійкість громадянської позиції.

ЛауреатиРедагувати

Серед лауреатів премії (яких уже понад 60):

1989Редагувати

1990Редагувати

1991Редагувати

1992Редагувати

1993Редагувати

1994Редагувати

1995Редагувати

1996Редагувати

1997Редагувати

1998Редагувати

14 січня 1999Редагувати

2000Редагувати

2001Редагувати

2004Редагувати

2006Редагувати

13 січня 2007Редагувати

14 січня 2008Редагувати

14 січня 2009Редагувати

14 січня 2010Редагувати

  • Степан Семенюк (воїн УПА, колишній політв'язень, один із керівників Норильського повстання)
  • режисер Олександр Рябокрис та помічник режисера Андрій Данильченко (за низку документальних фільмів на історичну тематику і зокрема за фільм про Мирослава Симчича)
  • Кирило Булкін (актор і журналіст — за моновистави та театральні програми для школярів і студентів, зокрема й за матеріалами творчості та життя Василя Стуса, а також за багаторічну культурно-просвітницьку діяльність)
  • Лариса Масенко (соціолінгвіст)

14 січня 2011Редагувати

14 січня 2012Редагувати

  • Євген Захаров (правозахисник) — за багаторічну системну роботу у сфері захисту прав людини та видавничу діяльність, зокрема за третю частину «Міжнародного біографічного словника дисидентів. Україна».
  • Володимир В'ятрович (історик) — за розкриття таємниць архівів радянської спецслужби від ЧК до КДБ, та актуальну публіцистичну працю «Історія з грифом „Секретно“».
  • Ірина Жиленко (поетеса) — за поетичну творчість та книгу спогадів «Homo Feriens», унікального літопису шістдесятників.

15 січня 2013[3]Редагувати

  • Микола Плахотнюк — лікар, колишній політичний в'язень, жертва каральної психіатрії радянських часів. Голова громадської організації «Музей шістдесятництва» у м. Києві.
  • Любов Міненко — художниця.
  • Борис Ткаченко — письменник, краєзнавець, етнограф, історик, публіцист.
  • Софія Федина — співачка і телеведуча, голова Світової федерації українських лемківських об'єднань.

14 січня 2014[4]Редагувати

2016Редагувати

20 травня 2017Редагувати

2018Редагувати

28 серпня 2019Редагувати

Цікаві фактиРедагувати

  • Ще за життя сам поет Василь Стус присвятив Івану Світличному(лауреат 1992) вірш «Не можу я без посмішки Івана…»[7]
  • Лауреати Сестри Тельнюк, Галина Стефанова, Сергій Мороз разом із сином Василя Стуса - Дмитром Стусом випустили у 2004 році компакт диск — «Живий голос Василя Стуса», де використали справжні записи голосу Василя Стуса кінця 60-х років XX ст. Спочатку оригінали записів зберигалися у товариша Василя — Леоніда Селезненко, а перезаписи зберігалися в Івана Калиниченка, Леоніди Світличної та Броніслава Омецинського. Оригінали запису представники КДБ вилучили у Л.Селезенка під час обшуку 1972 р. і не повернули. Реставрацію голосу Василя Стуса на благодійних засадах здійснила СП «Комора»[8][9].
  • Один із лауреатів премії у 2014 Олександр Положинський навіть не знав про існування премії до того, як йому зателефонували, щоб запросити на вручення.[10]
  • Святослав Вакарчук на врученні зазначив, що "на жаль дуже мало українців зараз готові вчинити так, як зробив Василь Стус". Пізніше у Твіттері він написав, що це одна з небагатьох нагород у його житті, і отримати її для нього - честь.
  • У січні 2014 премію вручав президент українського ПЕН-клубу, дисидент Євген Сверстюк. За його словами, премія 2014 особлива, вона могла б бути вручена сотням людей із Майдану.
  • Ольга Богомолець — політичний і громадський діяч, лікар-дерматолог — отримала відзнаку як співачка (Лауреат 1992). Виконувала також і пісні, створені із віршів Василя Стуса.

Див. такожРедагувати

ВиноскиРедагувати

ЛітератураРедагувати