Вікіпедія

Овдієнко Марія Григорівна

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Овдієнко.

Марі́я Григо́рівна Овдіє́нко (Обу́хова) (нар. 6 травня 1948(19480506), с. Требухів, Броварський район, Київська область) — українська видавчиня, краєзнавиця, поетеса, перекладачка, громадська діячка, членкиня Національної спілки краєзнавців України, лауреатка премій ім. Грицька Чупринки, Василя Стуса (2011), Ірини Калинець (2019), почесна громадянка міста Бровари (2020), має орден Святої Варвари Великомучениці Української православної церкви Київського патріархату. Із 1995 року очолює Броварське літературно-мистецьке об'єднання «Криниця»[1], старший науковий співробітник Броварського краєзнавчого музею[2][3].

Марія Григорівна Овдієнко
Овдієнко Марія Григорівна, 2012 рік
Народилася 6 травня 1948(1948-05-06) (75 років)
Требухів
Громадянство Україна Україна
Національність українка
Місце проживання Бровари
Діяльність видавнича, краєзнавча, письменницька, перекладацька, громадська
Alma mater Одеський університет, КНУ
Батько Овдієнко Григорій Каленикович
Мати Каленченко Федора Андріївна
У шлюбі з Обухов Дмитро Семенович
Діти Обух Роман Дмитрович

Дитинство та юність ред.

Народилася у селі Требухів у 1948 році.

У 1966 році Марія закінчила Требухівську середню школу. Рік працювала піонервожатою, згодом знайомі допомогли їй влаштуватися робітницею Ботанічного саду АН УРСР у Києві. Марія була закохана в Ботанічний сад, робила всяку роботу, добровільно стерегла магнолії під час цвітіння, знайшла біля Видубицького монастиря і впорядкувала могилу видатного педагога Костянтина Ушинського. Тяжко пережила пожежу Видубицького монастиря восени 1968 року, під час якої згоріла монастирська бібліотека і безліч експонатів Інституту археології. Викрала з тієї пожежі чотири вцілілі книжки і віддала їх історику Сергієві Білоконю. Тоді ж познайомилася з Євгеном Сверстюком, Ліною Костенко, Іваном Дзюбою, Василем Стусом, Олесем Бердником, Оксаною Мешко та іншими.

У той час у Ботанічному саду працювала молода поетеса Надія Кир'ян, разом вони жили в келії черниці. У травні 1968 року на прохання Олеся Назаренка надрукувала до 120 примірників листівок «Звернення до киян». Олесь Назаренко написав листівку до річниці перепоховання Тараса Шевченка — 22 травня, у листівці цитував Леніна щодо заборони вшанування кобзаря царським урядом у 1914 року, листівка закінчувалася прийнятним тоді гаслом: «Ганьба русифікаторам! Хай живе ленинська національна політика!». Листівки Олесь Назаренко та Микола Пономаренко відправили поштою у вищі навчальні заклади та профспілкові організації заводів Києва. О. Назаренко, В. Карпенко та Василь Кондрюков були звинувачені в проведенні антирадянської агітації та заарештовані. Улітку в келії Марії та Надії силами КДБ був проведений перший обшук. Марія була затримана на три доби.[4]

Освіта ред.

Цей розділ потребує доповнення. (квітень 2013)

У юності поширювала самвидав, через що їй був зачинений шлях до вступу у ВНЗ столиці.

Навчаючись в Одеському університеті, вона завжди мала власну позицію, відстоювала українську національну ідею, як наслідок, у 1972 році за організацію вечора поезії Василя Симоненка Марію виключили з навчального закладу за вказівкою КДБ СРСР. Попри відмінні знання їй виставили незадовільні оцінки з усіх предметів, лише викладач Євген Прісовський поставив «відмінно», за що потім отримав стягнення по партійній лінії.

У 1976 році їй дозволили відновитися в Одеському університеті за умови, що переведеться до іншого ВНЗ. Вона перевелася до Київського університету ім. Т. Г. Шевченка, який і закінчила у 1980 році.

Робота ред.

Працювала вчителькою у школі № 3 Броварів.

Працювала в Київському обласному управлінні освіти, однак за впровадження патріотичних освітніх проєктів була звільнена з роботи.

Громадська діяльність та творчість ред.

1990 висувалася кандидатом в депутати до Верховної Ради України, під гаслами незалежності вийшла на третє місце. Створила місцевий осередок Товариства української мови імені Тараса Шевченка, була одним із організаторів Народного руху України в Броварах.

У 1997 зареєструвала видавництво «Українська ідея».

Станом на 2012 рік видавництво має в творчому доробку понад 150 книг, переважно поезія та проза місцевих авторів, а також публіцистика та краєзнавчі нариси. Серед найзначніших видань слід назвати книгу «Золота очеретина» — збірку краєзнавчих статей, присвячених Броварщині, що була укладена місцевим краєзнавцем, вихідцем із села Семиполки Броварського району Гузієм В. М.

Обрана головою оргкомітету з відродження «Товариства української мови» ім. Т. Шевченка, діяльність якого була відновлена в Броварах 7 червня 2012 року.[5]

Кілька перевидань витримали книжки лауреатки премії ім. В.Стуса Галини Могильницької з Одеси, спрямовані проти засилля Московського патріархату в Україні: «Літос, або Камінь із пращі правди на розбиття митрополичого блудословія», «Хроніка великого ошуканства». Видавництво представило також і третю книжку Г. Могильницької — «Міфотворчість як обґрунтування історичного мародерства».

Перу Марії Овдієнко належать збірки поезій: «Годую зайчика з руки» (1993), «Стережу криницю» (1994). Твори Марії Овдієнко опубліковані в багатьох газетах і журналах, зокрема, газеті «Літературна Україна», американському дитячому журналі «Веселка», альманахах «Вітрила» та «Радосинь», читанках «Ластівка», «Писанка» та «Зелена неділя».

Нагороди ред.

Марія Овдієнко удостоєна декількох нагород:[6][7][8]

Родина ред.

  • Батько — Овдієнко Григорій Каленикович (1914—1998), мав чотири класи освіти, був дуже працьовитий, брав участь у Другій світовій війні, мав численні бойові нагороди. Його загострене почуття справедливості передалося й дочці.
  • Мати — Каленченко Федора Андріївна (1914—2001), освіти не мала, але була людиною по-житейськи мудрою, як кажуть, від землі.
  • Чоловік — Обухов Дмитро Семенович, 1941 р.н., помер 2003 р.
  • Син — Обух Роман Дмитрович, 1972 р.н.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Інформація про сайт [Архівовано 11 листопада 2013 у Wayback Machine.]. ЛМО «Криниця»
  2. ↑ Проект рішення виконавчого комітету [Архівовано 11 листопада 2013 у Wayback Machine.]. Броварська міська рада
  3. ↑ Фотоальбоми [Архівовано 11 листопада 2013 у Wayback Machine.]. ЛМО «Криниця»
  4. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 11 листопада 2013. Процитовано 4 грудня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  5. ↑ Для захисту державної мови у Броварах відроджується «Товариство української мови» [Архівовано 10 листопада 2013 у Wayback Machine.] — Маєш право знати
  6. ↑ Дисидентку і краєзнавицю Марію Овдієнко нагородили премією Ірини Калинець – ФОТО [Архівовано 7 червня 2019 у Wayback Machine.]. Трибуна Бровари. 07.06.2019
  7. ↑ У Національному музеї ім. Траса Шевченка пройшло урочисте вручення премії ім. Ірини Калинець [Архівовано 7 червня 2019 у Wayback Machine.]. Міжнародний благодійний фонд імені Ярослава Мудрого. 22.05.2019
  8. ↑ Досягнення наших земляків у 2011 році [Архівовано 7 червня 2019 у Wayback Machine.]. Юлія Гаман, Движение Борисполя. 29.12.2011
  9. ↑ Рішення міської ради від 04.06.2020 року № 1917-76-07 «Про присвоєння звання «Почесний громадянин міста Бровари» [Архівовано 12 червня 2020 у Wayback Machine.]. Броварська міська рада. 09.06.2020
  10. ↑ Марії Овдієнко та посмертно Федору Шпигу присвоєно звання «Почесний громадянин міста Бровари» [Архівовано 12 червня 2020 у Wayback Machine.]. Трибуна-Бровари. 04.06.2020

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Овдієнко_Марія_Григорівна&oldid=41206491