Жиленко Ірина Володимирівна
Іри́на (Іраїда) Жиле́нко (28 квітня 1941, Київ — 3 серпня 2013, Київ) — українська поетеса, дитяча письменниця, журналістка та мемуаристка. Учасниця руху шістдесятництва, хоча залишилася «явищем не дисидентського, а суто літературного шістдесятництва». Була близькою із Євгеном Сверстюком, Опанасом Заливахою, Василем Симоненком, Іваном Дзюбою, Михайлиною Коцюбинською. Працювала у жанрі «міської української прози» в умовах форсованої рософікації Київа у 1980-тих роках. Авторка автобіографічної книги спогадів «Homo Feriens».
| Ірина Жиленко | ||||
|---|---|---|---|---|
 Ірина Жиленко | ||||
| Ім'я при народженні | Іраїда Жиленко | |||
| Народилася | 28 квітня 1941 Київ, Українська РСР, СРСР | |||
| Померла | 3 серпня 2013 (72 роки) Київ, Україна | |||
| Поховання | Байкове кладовище | |||
| Громадянство |  СРСР →  Україна | |||
| Національність | українка | |||
| Діяльність | письменниця | |||
| Сфера роботи | поезія[1], дитяча та підліткова літератураd[1], мемуарна літератураd[1] і журналістика[1] | |||
| Alma mater | Філологічний факультет Київського університету[d] | |||
| Мова творів | українська | |||
| Жанр | вірші, повісті | |||
| У шлюбі з | Володимир Дрозд | |||
| Діти | Жиленко Ірина, Дрозд Павло | |||
| Нагороди |
| |||
|
| ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Життєпис
ред.
Дитинство
ред.Народилася 28 квітня 1941 року в Київі в родині службовиць. Матері загинули під час Другої світової війни, тому дитину взяли на виховання бабуся та дідусь у Звенигороді, що на Черкащині[2].
Після війни Ірина з новою родиною повернулася до Київа. Задатки українського виховання на селі зробили з неї вперту поборювачку міського радянського зросійщення столиці України. Згадуючи шкільні роки, Жиленко відзначала лише своє захоплення літературою, яке передалося їй від вчительки Діни Попель. Свої перші римовані спроби зробила в дитячо-шкільному віці, перша її публікація відбулася, коли вона ще навчалася в школі.
Окрім літератури, тяжіла до виховання: ще підлітком влаштувалася до дитячого садочка — доглядати малечу. Пізніше повністю перейшла на роботу до дитсадка і стала вихователькою. За наставництвом дорослих подала документи до Київського державного університету імені Тараса Шевченка на вечірнє відділення філологічного факультету, котре закінчила у 1964 році[3].
Творчість
ред.Працювала у редакціях газет і журналів. Перший вірш написала у восьмирічному віці. Дебютувала 1965 року збіркою «Соло на сольфі», яка спричинила тривалу дискусію у пресі. Одружилася із відомим українським письменником Володимиром Дроздом. Під тиском обставин була змушена вступити до Комуністичної партії 1981 року.
З 1997 року в журналі «Сучасність» Ірина Жиленко почала публікацію своїх спогадів та листів під загальною назвою «Homo Feriens» (з лат. «Людина святкуюча»). Спогади частинами з'являлися на журнальних сторінках упродовж 10 років. Єдиним виданням були опубліковані 2011 року у видавництві «Смолоскип».
Твори І. Жиленко виходили в перекладі багатьма мовами світу.
Для дітей
ред.Авторка низки дитячих творів: повістей для дітей «Двічі по два дорівнює кульбабці» (1983) і «Новорічна історія про двері, яких нема, і про те, як корисно іноді помилитися номером» (1986), «Достигають колосочки», «Вуличка мого дитинства», «Казки про буфетного гнома», збірників дитячих віршів «Достигають колосочки» (1964), «Вуличка мого дитинства», (1979), «Казки буфетного гнома», (1985).
Критика
ред.Головна тематика лірики Жиленко — обійстя та домашній сад, шлюб та родина, природа, доброта і сковородинська проповідь «повсякденних малих справ». У її поезії критики вбачають щирий ліризм, сполучений із вразливістю та винятковим смаком, насолоду життям з меланхолійним пізнанням мінливості світу, обережний еротизм та роздуми про смерть. Інші критикували її нібито угодовську життєву позицію, помітний гедонізм та естетство.
У своїх спогадах, виданих видавництвом «Смолоскип» 2011 року, Жиленко так оцінювала творчість свого покоління в умовах радянської цензури:
Минуть роки – і жменька нас проводжатиме останніх… І молодші наші колеги, випадково проходячи повз той гурт, ковзнуть по ньому співчутливим оком і, можливо, теж відчують (хай і не глибоко) провину за те, що так і не вчиталися, що там нашкрябали оті гуцали, дрозди, андріяшики. І крижина шістдесятництва відпливе слідом за попередніми. А ми ж такі всі різні! І кожен – Світ. ...Сучасність виблювала, навіть не розжувавши, всю літературу радянської доби (разом із шістдесятниками), і боюсь, що вже ніхто і ніколи не нахилиться над тими покладами...
Померла у Київі, чин відспівування відбувся у Київському Фролівському монастирі УПЦ МП.
Книжки
ред.Авторка близько двадцяти книг, зокрема:
- «Автопортрет у червоному» (1971)
- «Вікно у сад» (1978)
- «Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна» (1979)
- «Дім під каштаном» (1982)
- «Ярмарок чудес» (1982)
- «Збулося літо» (1983)
- «Останній вуличний шарманщик» (1985)
- «Дівчинка на кулі» (1987)
- «Чайна церемонія» (1990)
- «Вечірка у старій вінарні» (1994)
- «Пори року» (1999)
- Поетичний цикл «Казки на заході сонця»
- Книга спогадів «Homo Feriens»
Збірки поезії
ред.- «Вікно у сад»
- «Вірш для Діани»
- «Крамничка антикварій. Захід сонця»
- «Євангеліє від ластівки» («Університетське видавництво ПУЛЬСАРИ», 2006)
- Світло вечірнє («Університетське видавництво ПУЛЬСАРИ», 2010).
Вірші
ред.- «І світла алея»
- «Зимовий мотив з візитом пічника»
- «За золотими вікнами зірок»
Нагороди
ред.- Премія ім. В. Н. Сосюри (1987, за книгу віршів «Дівчинка на Кулі»)
- Національна премія України імені Тараса Шевченка (1996, за збірку «Вечірка у старій вінарні»)
- Орден княгині Ольги III ступеня (2001)[4]
Родина
ред.- чоловік — український письменник-романіст Володимир Дрозд
- доч Ірина Жиленко — молодша (Орися) (1966 р.н.), кандидатка богослов'я
- син Павло Дрозд (1979 р.н.)
Відзнаки
ред.Література
ред.- Марина Павленко про Павла Тичину, Надію Суровцову, Василя Симоненка, Василя Стуса, Ірину Жиленко / М. Павленко. — Київ : Грані-Т, 2009. — 120 с.: іл. — (Серія «Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-465-250-3
- Презентація спогадів Ірини Жиленко. Свобода (газета), 30 грудня 2011 р. С. 18.
- Чистяк Дмитро. Світло незахідне Ірини Жиленко // Слово Просвіти. — 2011. — Ч. 14 (7-12 квітня); «Київ». — 2011. № 6. — С.174-176.
- Роксоляна Свято. Що святкує Ірина Жиленко. ЛітАкцент [Архівовано 30 березня 2014 у Wayback Machine.]
Аудіозаписи
ред.- Ірина Жиленко. Вуличка мого дитинства (поезія): https://www.youtube.com/watch?v=ok8MoIRBTNs [Архівовано 5 грудня 2021 у Wayback Machine.]
Примітки
ред.- ↑ а б в г Czech National Authority Database
- ↑ Ірина (Іраїда) Володимирівна Жиленко в українській літературі витворила міфічний острів. Архів оригіналу за 14 липня 2019. Процитовано 14 липня 2019.
- ↑ Теплі спогади шкільного періоду стосуються вчительки української мови та літератури — Діни Іванівни Попель, якій пані Ірина завдячує україномовністю і всім своїм українством. Архів оригіналу за 14 липня 2019. Процитовано 14 липня 2019.
- ↑ Указ Президент України від 15 жовтня 2001 року № 978/2001 «Про відзначення державними нагородами України письменників»
Посилання
ред.- Твори Ірини Жиленко на Читанці [Архівовано 3 травня 2015 у Wayback Machine.]
- Твори Ірини Жиленко в бібліотеці «Українського Центру» [Архівовано 16 січня 2021 у Wayback Machine.]
- Жиленко Ірина (Іраїда) Володимирівна [Архівовано 16 січня 2020 у Wayback Machine.] // Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка