Протестантизм
95Thesen.jpg
Реформація
Доктрини протестантизму

Дореформаційні рухи

Вальденси • Гусити • Катари • Лоларди


Реформаційні церкви

Англіканство • Анабаптизм • Кальвінізм • Лютеранство • Цвінгліанство


Постреформаційні рухи

Адвентизм ·  Армія спасіння ·  Баптизм ·  Квакери ·  Меноніти ·  Пієтизм • Пуританство • П'ятидесятництво • Харизматизм


«Велике пробудження»

Рівайвелізм • Методизм • Євангелізм • Учні Христа

Адвенти́сти сьо́мого дня (скор. АСД; англ. Seventh Day Adventists, скор. SDA) — один із напрямків протестантизму, що виник у XIX столітті в США.[1] Найхарактерніші відмінні риси віровчення — переконання про необхідність додержання усіх Десяти заповідей (в тому числі буквального додержання заповіді про суботу) й віра у близьке Друге пришестя Ісуса Христа.

Доктринальна позиція сучасних ортодоксальних адвентистів, успадкована від більш раннього протестантизму, полягає в тому, що виправдання людини перед Богом надається тільки даром — благодаттю, й тільки за вірою в Ісуса Христа (у Його жертву на Голгофському хресті).

Справи у віровченні сучасних адвентистів розглядаються як плоди Духа Святого. Плоди Духа вирощуються у характері християнина. При цьому плід духа включає до себе такі якості характеру, як любов, радість, мир, терпіння, милосердя, віра, скромність, утримання.[Джерело?]

Зміст

Походження назвиРедагувати

Назва «Адвентисти сьомого дня» відображає дві основні доктрини церкви АСД:

  1. Про явне й видиме Друге пришестя Христа у славі, яке невдовзі очікується
  2. Про святість сьомого дня тижня: адвентисти наполягають на додержанні суботи як встановленої під час створення світу задовго до епохи Старого Заповіту (згадується також і в четвертій заповіді Десятислів'я у Старому Заповіті).

За їхніми твердженнями, Субота є передусім «печаткою авторитету» — у цьому випадку, Авторитету Небесного, Божого правління (на відміну від неділі, яка трактується адвентистами як символ католицької традиції, що свідчить про привласнення церквою права змінювати свята своїм авторитетом і владою своїх постанов — за твердженням самої Католицької церкви, у Біблії немає жодного місця, яке зобов'язує замінити суботу на неділю[2]).

Слово «адвентист» (англ. adventist) походить від лат. adventus («поява», «настання», лат. ad ventus «біля порога», у сенсі Пришестя), під чим розуміють віру у скоре Друге пришестя Ісуса Христа та, після пришестя, воскресіння і вознесіння праведників на небеса.

Історія адвентизмуРедагувати

Адвентистський рух зародився на початку XIX століття серед груп баптистів, методистів та інших протестантів.

У 30-х роках XIX століття у США проповідник однієї з баптистських церков Вільям Міллер (1782—1849) заявив, що йому вдалось, вивчаючи Біблію, вирахувати точну дату пришестя Христа — 21 березня 1843 року, й випустив книгу «Докази Письма та історії про Друге пришестя Христа у 1843 році, викладені в огляді доповідей». Разом Вільям Міллер висунув 15 доказів того, що Христос прийде саме цього року. Разом вони були зібрані тільки у невеликому трактаті, випущеному Міллером у січні 1843 року як відповідь його критикам. Потім ця дата переносилась ним з 21 березня на 22 жовтня 1844 року — за різними календарям й ліком років, однак видимого Другого пришестя Христа так і не сталось. Подальші спроби реформування як самого нового релігійного руху, так і його організаційних структур послідовниками Міллера поклали початок цілій низці розколів. У подальшому сам Міллер визнав доктринальну помилку, яка привела його до хибного тлумачення Біблії.

Після «Великого розчарування» (термін самих адвентистів), спричиненого тим, що очікувана подія не відбулась, учні та послідовники Міллера старались не називати точної дати повернення Ісуса Христа на Землю.

У 40-х роках XIX століття з'явились перші групи адвентистів, що додержувались суботи. У 1863 році вони об'єднались у єдину централізовану організацію під новою назвою Адвентисти сьомого дня (АСД). Молода жінка Єлена Гармон (1827—1915) переконала невелику групу міллеритів в тому, що їй було видіння від Бога, та що вони правильно вирахували час. За її словами, того дня сталась винятково важлива подія — Христос увійшов до Святої Святих небесного святилища".

З кінця XIX століття релігійне об'єднання адвентистів існувало в Російській імперії.

Адвентисти у Радянському СоюзіРедагувати

1928 року, під тиском радянської влади, керівництво АСД було змушене відмовитись від виконання двох заповідей, в яких адвентистам заборонялося служити в армії та працювати в суботу. По тому більшість вірних пішла в підпілля, додавши до назви конфесії слова «вірні й вільні» (ВВАСД). До Перебудови вони зазнавали переслідувань і репресій.[1]

Усі керівники радянських адвентистів у цей період загинули в концтаборах. Г. Освальд і П. Мажура загинули ще за сталінських часів, їхній наступник, релігійний письменник В. Шелков, провів у в'язниці 26 років і помер у 84-річному віці у таборі суворого режиму.[1]

В радянській Україні адвентисти діяли у восьми областях.[1]

1979 року репресії проти релігійних конфесій значно посилилися. Однією з жорстоких форм репресій у цей час було позбавлення батьківських прав і відправлення дітей вірян до дитячих будинків та інтернатів. КДБ намагалося викрити підпільне видавництво ВВАСД «Вірний свідок». Було проведено сотні обшуків з вилученням релігійної літератури, заарештовано понад 70 осіб. Радянська преса публікувала неправдиву інформацію, наклепи на звинувачених, засуджених за статтями 190.1, 162 та 92 УК РРФСР. 1979 року на захист переслідуваних та проти грубих порушень прав вірних виступали представники Московської Гельсінської групи Олена Боннер, Віктор Нєкіпєлов, Софія Калістратова, Мальва Ланда та ін.[1]

Послідовні адвентисти, як і протестанти, яким було заборонено чинити опір злу, свідомо йшли на ув'язнення, де зазнавали знущань, цькувань, а часто і каліцтв.[1]

Віровчення й спосіб життяРедагувати

Загалом телогія Адвентизму сьомого дня ґрунтується на п'яти принципах, сформульованих ще в часи Реформації, а саме, Sola scriptura («тільки Писанням»), Sola gratia ("тільки благодаттю"), Sola fide ("тільки вірою"), Solus Christus («тільки Христос») та Soli Deo gloria («тільки Богу слава»), які узагальнюються як Quinque sola («П'ять "тільки"»). Адвентизм приймає також положення Нікейсько-Царгородського Символу віри, проте є певні відмінності в розумінні цих положень, в порівнянні з розумінням Символа віри в православ'ї та католицизмі. Виходячи з цього, адвентисти визнають наступне.

Адвентисти сьомого дня проголошують основою віровчення виключно Святе Письмо (принцип «Sola Scriptura»). Церква АСД також визнає як авторитет віровчення праці Єлени Вайт, яку шанують як Божого пророка («вісницю Божу»).

Головними відмінностями своєї церкви адвентисти сьомого дня вважають додержання усіх заповідей Десятислів'я (в тому числі заповіді про суботу) і наявність «духу пророцтва» — дару вищих одкровень. За їхнім вченням, саме це є основними ознаками істинної Церкви останніх днів перед Другим пришестям Христа. Для віровчення АСД характерна також віра у служіння Ісуса Христа у небесному храмі (святилищі), а також віра у Святу Трійцю (Триєдність Бога — Отця, Сина і Святого Духа), вчення про повну правонаступність новозаповітної Церкви від старозаповітного Ізраїлю («народу Божого»).

Адвентисти сьомого дня заперечують вчення про безсмертя душі й вічні муки для невіруючих. Адвентисти сьомого дня вірять, що під час другого пришестя Ісуса Христа відбудеться перше воскресіння померлих для вічного життя, решта ж, хто відкинув благодать Божу, воскреснуть після Тисячолітньього царства для засудження й будуть покарані за гріх — смерть, будуть цілковито знищені вогнем. З точки зору ортодоксального християнського богослів'я таке положення віровчення адвентистів вважається єрессю .

Передусім адвентисти сьомого дня знайомлять людину із сенсом віри; вона усвідомлює, що їй потрібен Ісус Христос та звертається до Ісуса, який робить переміну у її житті. Нарешті, людина обирає Його своїм Господом, засвідчивши це актом хрещення. Хрещенню надається глибоке значення: подібне до того, як Ісус Христос помер і третього дня воскрес, людина, поринаючи у воду, «поховається», потім воскресає для нового життя з Ісусом Христом, тим самим залишає позаду усі свої гріхи, починаючи нове життя — чисте і безгрішне. Тому адвентисти сьомого дня здійснюють хрещення повним зануренням у воду.

Засновники адвентистського руху закликали бути прибічниками пацифізму — повного утримання від участі у війнах та добровільної служби у різних силових структурах, багато хто виступав за релігійну свободу — принцип відокремлення церкви від держави, світського державного устрою та політики невтручання церкви до справ держави і навпаки; те саме й нині сповідують багато адвентистів. Нині відмова від служби в армії та силових структурах у ортодоксальних адвентистів стала «добровільною справою» совісті кожного окремого члена церкви. Кожен член церкви ортодоксальних АСД тепер вирішує сам для себе, як йому вчинити[3]. У церквах адвентистів реформаційних рухів за добровільну контрактну службу у лавах збройних сил передбачено виключення з громади, а у громадах ортодоксальних адвентистів цього немає.

Виключення з громади належить за серйозні гріхи члена церкви, релігійного чи морального плану (єресь, негідна поведінка, необґрунтоване розлучення, недодержання суботи тощо). Виключення зі списків громади передбачено також для тих, хто давно не відвідував (зазвичай більше двох років) богослужебні зібрання громади чи тих, хто перейшов до іншого віровчення, притому таке рішення приймається голосуванням на засіданні членів громади. Виключення з громади не означає анафему, що відрізняє АСД від низки інших конфесій, де практикується не виключення, а «відлучення».

ОрганізаціяРедагувати

 
Церква адвентистів сьомого дня у Москві
 
Цвинтар адвентистів сьомого дня у Красному Селі, Польща

Для церкви АСД характерний представницький (виборно-ієрархічний) тип організації; усі керівні посади у церкві є виборними.

Всесвітня організація церкви АСД налічує понад 16 мільйонів дорослих членів церкви. Вона складається з 13 дивізіонів (регіональних організацій), вищим представницьким органом є Генеральна Конференція (ГК, також має назву «всесвітня місія»), на верхівці якої знаходиться Генеральна Асоціація, що є вищим керівним органом на чолі із самим президентом ГК. Сесії Генеральної конференції скликаються раз на 5 років, востаннє — у 2010 році. На сесії Генеральної конференції обирається президент Генеральної конференції та інші керівні особи, вирішуються організаційні та доктринальні питання. З червня 2010 року президентом є Тед Вільсон (Ted N.C. Wilson). Офіс Генеральної конференції знаходиться у США (штат Меріленд). Сесії Генеральної конференції найчастіше проводяться у містах Північної Америки та Західної Європи.

Церкви АСД у країнах СНД складають Євро-Азійський дивізіон, який у свою чергу поділяється на кілька уніонів (тобто союзів церков)[4].

Український уніон об'єднує 9 конференцій:

  • Буковинську із центром у Чернівцях, яка включає громади Івано-Франківської, Тернопільської та Чернівецької областей;
  • Східну з центром у Донецьку, що включає громади Донецької та Луганської областей;
  • Східно-Дніпровську з центром у Дніпропетровську, що включає громади Дніпропетровської, Запорізької і Харківської областей;
  • Дніпровську з центром у Черкасах, що включає громади Кіровоградської, Черкаської та Полтавської областей;
  • Західну із центром у Львові, що включає громади Львівської, Волинської, Рівненської, Закарпатської областей;
  • Київську з центром у Києві, що включає міські громади столиці;
  • Подільську з центром у Вінниці, що включає громади Вінницької, Житомирської та Хмельницької областей;
  • Центральну з центром у Києві, що об'єднує громади Київської, Сумської та Чернігівської областей;
  • Південну із центром у Миколаєві, що об'єднує громади республіки Крим, Одеської, Миколаївської, Херсонської областей.

Самі адвентисти оцінюють кількість членів своєї церкви у 16,3 мільйонів[5].

Станом на 2010 рік налічувалось до 16,3 млн дорослих хрещених членів церкви, а включаючи усіх, хто відвідує церковні богослужіння й дітей — до 30 млн чоловік, натомість у 1966 році їх налічувалось трохи більше 1,6 млн[6]. Сталою залишається кількість релігійних структур Української уніонної конференції церкви адвентистів сьомого дня (АСД). На початок 2013 року АСД, як і на початок 2012 року, нараховує в Україні 1080 релігійних організацій, що становить 10,2 відсот. протестантських громад або 2,9 відсот. від всієї загальнодержавної мережі. Структура АСД, яка на початок 2009 року нараховувала 1087 одиниць, за останні 4 роки зросла на 7 одиниць, а у 2012 році – не змінилась (загальнодержавний приріст 1,4 відсот.). Найбільша кількість громад АСД діє у Північно-Центральному регіоні, тоді як у Західному та Південно-Східному регіонах їх концентрація практично рівна: Вінницька (101), Чернівецька (99), Черкаська (75), Закарпатська (53), Київська (53), Донецька (49), Полтавська (48), Дніпропетровська (47), Одеська (47), Волинська (46), Хмельницька (43) області. АСД має у своєму складі: 1 центр, 9 регіональних управлінь, 1061 громаду (1179 священнослужителів), 3 місії, 1 братство, 4 духовні навчальні заклади (308 слухачів), 728 недільних шкіл. Діяльність громади 10 періодичних видань[7].

ЛюдиРедагувати

  • Бенджамін Соломон Карсон — всесвітньо відомий американський нейрохірург.
  • Джон Картер — місіонер, проповідник, археолог.
  • Джон Гарві Келлог — колишній соратник Еллен Уайт і Джеймса Уайта, автор знаменитих кукурудзяних пластівців.
  • Марк Артур Фінлі — відомий проповідник, професор археології.
  • TAKE6 — відомий музичний колектив, що виконує протестантську музику акапелло (госпел, джаз, r&b).
  • Леонард Бейлі — кардіохірург Медичного центру Університету Лома-Лінда, Каліфорнія, США.
  • Анна Вікторія Герман — знаменита польська й радянська естрадна співачка та композитор.
  • Еллен Уайт (1827-1915) - вважається американським автором, чиї твори перекладають найчастіше.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати