Вільна територія

Анархічна територія.
Вільна територія
1917 – 1921

Прапор Вільна територія

Прапор

Розташування Вільна територія
Вільна територія в кінці 1918 початку 1919 року.
Столиця Гуляйполе
Мови Українська
Форма правління Федераяція
Голова Військово-Революційної Ради Чернокнижний Іван Севаст'янович (12.02.1919-25.06.1919)
Махно Нестор Іванович (25.06.1919-01.09.1919)
Лащенко Олександр(01.09.1919-12.1919
Махно Нестор Іванович(12.1919-1921)
Історичний період Перша світова війна
Українська революція
 - Перша Гуляйпільська вільна федерація 1917
 - Вільна територія листопад 1918 - лютий 1919
 - Вільна територія на Правобережжі липень - вересень 1919
 - Вільна територія жовтень 1919 - січень 1920
 - Вільна територія в складі УРСР жовтень - листопад 1920
 - Ліквідовано 1921

Вільна територія або Махновщина (жовтень 1919 — 1921) - квазідержавне утворення,[1] територія під контролем вільних рад та лібертарних комун[2], де робили спроби створити анархічне суспільство[3], під час Української революції. Територія перебувала під захистом Революційної Повстанської Армії Нестора Махна.

Площа Вільної Території була заселена приблизно сімома мільйонами осіб[4]. Після падіння режиму гетьмана, територія була зайнята російськими військами Антона Денікіна, створено тимчасовий уряд Півдня Росії. До 1920 року війська Денікіна залишили територію після наступу частин Червоної Армії у співпраці з силами Нестора Махна, частини якого вели партизанську війну в тилу денікінців.

ІсторіяРедагувати

 
Петро Кропоткін ідейний натхненник Гуляйпільської групи анархістів.

Перша Вільна територія (вересень 1917 - квітень 1918)[5]Редагувати

Друга Вільна територія (листопад 1918 - лютий 1919)Редагувати

Докладніше: Війна між Вільною територією і Україною,

Докладніше: Перша війна між Вільною територією і Півднем Росії

Докладніше: Махновсько більшовицький конфлікт

26 листопада 1918 року Махно з своїм загоном (800 бійців) зайняли Гуляйполе, Пологи, Гайчур, Оріхів, Новокарлівку і прилеглі села відродивши Вільну територію, на яку поширювалася влада Повстанського штабу на чолі з Н. Махно. Влада на місцях належала місцевим органам самоврядування. Політичне керівництво як колегіальний керівний орган повстанців здійснювала "Гуляйпільська група анархістів-комуністів - Селянська група анархістів повстанців Гуляйполя - Гуляйпільський союз анархістів".[6] 29 листопада Махно видав наказ "Про загальне повстання в Вільному районі" цей наказ ознаменував активізацію боїв на всіх фронтах. В цей же час в Вільну територію стали прибувати повстанські загони з Павлоградського, Бахмутського, Маріупольського повітів які відступали з боями під натиском української та донський армії. Гуляйполе стало центром повстанства, тут були створені органи управління Вільної території, і органи керівництва повстанським рухом Революційна районна Рада і штаб повстанців.[7]

9 грудня 1918 року до Гуляйполе прибув Григорій Колос командир повстанських загонів Катеринославської-Донецького району, де домовився про спільні дії проти Армії УНР в катеринославському напрямку і про спільні дії в гришинському напрямку проти Донської і Добровольчої армій. В цей же час 13 грудня Катеринославський губернський комісар Директорії УНР Воробйов Г. Ю запропонував Махно військовий союз проти донців і добровольців. Для переговорів і укладення союзного договору до Катеринослава виїхала делегація Вільної території. Союзницька угода була підписана 15 грудня 1918 року. Стосунки з губернськими представниками Директорії УНР погіршилися після подій 20-21 грудня коли загони Вільного козацтва розігнали в Катеринославі місцеву раду і інші робочі організації. Ці безглузді вчинки місцевої влади Директорії УНР відштовхнули Махно як прихильника радянської влади від подальших контактів з представниками Українсько Народної Республіки. У відповідь на дії республіканців Махно відновив бойові операції проти частин Армії УНР, загін махновців вибив республіканський гарнізон з Синельникова. В цей же час в рядах повстанства і керівництва Вільної територією більшовики вели агітацію про ворожість повстанству Директорії УНР.[8]

В ході переговорів з більшовиками Махно погодився почати наступ на Катеринослав, при цьому від більшовиків він отримав гучну посаду головнокомандувача всіх повстанських загонів. В ході боїв 26-27 грудня повстанці під керівництвом Махно зайняли Катеринослав, по заняттю міста більшовики створили одномартійний ВРК, проти цього виступив Махно запропонувавши створити коаліційний ВРК з представника всіх партій. В цей же час на підконтрольній Колосу території червоні загони почали роззброювати махновські загони.

31 грудня 1918 частини Армії УНР вибили махновців з Катеринослава, у втраті міста Махно звинуватив винних більшовиків. Зазнавши величезних втрат він відступив в Гуляйполе при цьому всюди він говорив що треба "... розігнати більшовицькі штаби", а Колос всюди став поширювати слух що Махно зрадив повстанців в Катеринославі. Махновці розпустили свій перший коаліційний Повстанський штаб Вільної території. На півночі встановилася межа по річці Самара між більшовицькими повстанцями і Вільною територією. Відгуком цих подій став конфлікт в Гришиному де більшовики заарештували Петренко, якого звільнили прибулі махновці. Після звільнення Петренко наказав розстріляти декілька більшовиків, в зв'язку з цим в Гришиному були скликано екстрене зібрання більшовицьких організацій Донбасу. На зборах було прийнято рішення вивести з Донбасу все більшовицький організації і загони які їм підпорядковувалися всього 4000 бійців. Після виведення більшовицьких частин командуванням Гришинської бойової дільниці став Петро-Петренко який з своїм загоном 2000 бійців і місцевими повстанцями зайняв фронт від Степанівки до Благодатного.[9]

Весь січень на північному і західному ділянці фронту тривали запеклі бої махновців з частинами Армії УНР, особливо запеклі бої були за володінням Лозовою. В цей же час Південний фронт махновців проти частин Добровольчої та Донський армії розтягнувся на 210 кілометрів від Горлівки до Токмака.У цей час під керівництвом Махно було 8000 організованих бійців. Для реорганізації фронтів і повстанських загонів 3-4 січня 1919 року на станції Пологи відбувся Повстанський з'їзд Вільної території на який прибули 40 делегатів. З'їзд виступив за передачу влади на місцях Вільним радам і виступив за реорганізацію повстанства за зразком регулярних військових частин. Для цього був обраний Оперативний штаб армії на чолі з І. Новіковим, який повинен був зводити загони в полки і керувати бойовими операціями.[10]


 
Територія Таганрозького повстання лютий березень 1919 праворуч і Вільна територія зліва.

Вільна територія в складі УРСРРедагувати

Вільна територія на ПравобережжіРедагувати

Вільна територія (жовтень 1919 - січень 1920)Редагувати

Вільна територія в складі УРСР (жовтень - листопад 1920)Редагувати

Друга війна між Вільною територією і більшовикамиРедагувати

Після лютневої революції 1917 року на території колишньої Російської імперії була створена Українська Вільна Анархічна Республіка

Війна між Вільною територією і Україною

У 1919 столиця була перенесена з Гуляйполя до Катеринослава (нині місто Дніпро).

28 серпня 1921 року увійшла до складу УРСР. 

Рух за автономію Вільної територіїРедагувати

З самого початку зародження махновського руху в середовищі місцевого населення Вільної території була певна схильність до відокремлення і створення автономії на підконтрольній повстанцям території.

Відразу ж після провалу Корніловського перевороту в 1917 році повстанці встановили в межах їм підконтрольній території автономію. На початку травня 1919 р. махновське керівництво прийняло рішення: ―Доручити ВРР почати переговори з питання повної автономії Маріупольського, Бердянського, Мелітопольського, Олександрівського, Павлоградського і Бахмутського повітів.[11]

Є підстави стверджувати, що питання автономії перетворювалося в одне з центральних. 31 травня 1919 р., начальник махновського штабу В. Білаш мав розмову з групою анархістів і есерів. Йшлося, зокрема, про майбутнє махновської території та взаємини з радянським урядом України:

"– ... Постановили забезпечити незалежність, маємо свій вплив на весь район, і що ж, залякаєш нас?

– Адже ж змогли більшовики оголосити Донецько-Криворізьку республіку, змогли оголосити Кримську республіку? Це взагалі окремі держави, зі своїми урядами, арміями. І не посоромилися.

– ...Ось підійде з'їзд (прм. IV з'їзд Вільної території) , прийде секретаріат і, впевнений, обов'язково вступимо з Україною в договірні відносини, та не такі, як тепер, а справжні. Тоді ми скажемо: давай зброю – одержуй хліб, вугілля..."[12]

Коли на початку січня 1920 р. махновці обговорювали наказ командування 14-ї армії, згідно з яким вони повинні вирушити в похід на Польський фронт, була висунута контрпропозиція:

"―Підписання військової угоди і надання незалежності Катеринославській і Таврійській губерніям."[13]

У середині жовтня 1920 р., коли в умовах наступу Врангеля мова зайшла про воєнно-політичну угоду між урядом УСРР і РПАУ(м), махновці запропонували до тексту документа включити 4-й пункт про організацію ―в районі дій махновської армії місцевим робітничо-селянським населенням вільних органів економічного і політичного самоуправління, їхню автономію і федеративний зв'язок з державними органами Радянських республік‖. Характерно, що більшовики дали принципову згоду на підписання угоди, але пообіцяли зробити це після обговорення по партійній лінії. У розпал Кримської операції махновці неодноразово обговорювали питання про ―4-й пункт. Їх, зокрема, турбувало, чому більшовики не пишуть у своїй пресі про політичну угоду між радянським урядом і РПАУ(м). 9 листопада 1920 р., коли махновці були переконані, що Крим буде взятий, відбулося таємне засідання членів ради РПАУ(м). Серед інших, обговорювалося питання: що далі? Рада доручила представникам РПАУ(м) при Південному фронті відстоювати 4-й пункт в тому формулюванні, у якому він зазначений в угоді з урядом УСРР.

ТериторіяРедагувати

Махно у своїх спогадах "Російська революція на Україні" територію першої Вільної території яка існувала із вересня 1917 по квітень 1918 описував так:

"... Олександрівського, Мелітопольського, Бердянського, Маріупольського, Бахмутського і Павлоградського повітів - районів, які ідейно були пов'язані з Гуляйпільською Радою Селянських і Робітничих Депутатів і вважали його ініціатором в боротьбі проти уряду за право розширення і поглиблення антидержавницьких революційного процесу."[14][15]

З кінця 1918 року повстанські загони Махно мали величезний вплив на органи місцевого самоврядування в Олександрівському, Бахмутському, Павлоградському, Маріупольському повітах. Але остаточно була визначена територія на яку претендавала Вільна територія тільки 12 травня 1919 року в місті Маріуполі в якому проходив військовий з'їзд прилеглих полків яки опирували на лінії фронту Доля - Оленівка - Новоазовськ.[16] На з'їзді були присутні Махно, Озеров, Родіонов, Гордін, Міхальов-Павленко, Веретельников, Серьогін, Данилов, Грановський, Чучко, Куриленко, Петренко, Белаш, і ін.

На порядку денному стояло три питання, другим був Переукладання союзного договору з Радянським урядом. Під час обговорення другого питання з промовою виступив Белаш який заявив:

"Тепер потрібна ясність, чіткість, самодостоїнство. Треба набратися мужності і сказати: ми хочемо самовизначення, ми відмовляємося від інтернаціональних ідей. Тоді більшовики приберуть свої організації і будуть наші федеративні союзники на білому фронті."[17]

За підсумком зборів по другому питанню була прийнята така резолюція:

"З огляду на важке становище на фронті і в тилу продовжити договір з Сов-урядом. Доручити ВРС почати переговори в частині повної автономії Маріупольському, Бердянському, Мелітопольському, Олександрівському, Павлоградському та Бахмутський повіт. "[18]

Таким чином керівництво Вільної території визначила її межі такими повітами:

Після розгрому Вільної території на одному з допитів ВУЧК колишнього начальника Штабу РПАУ Віктора

Білаша на питання «Географія махновщини (район, осередки,Дібрівський ліс, річка Вовча)? »

Він відповідав:

«Географія Махно і махновщини - це Гуляп-Поле, Дібрівки, Успенівка, Туркеновка, Санжарівка, Воздвиженка, Рождественка, Воскресенка, Кінські Роздори, Гусаркл і Федорівка. Підрядні місця махновщини - це »... (йде перерахування ряду сіл)[19]

«Центр Махно, - це Гуляйпільський повіт, а махновщини - Гуляйпільський, Гришинський, Маріупольський, Олександрівський і Бердянський повіти ».[20]

Організатор боротьби з повстанським рухом в Україні Ейдеман Роберт Петрович географію Вільної території окреслював так:

"Східна частина Запорізької губ. і західна Донецької - ось історичний очаг махновщини."[21]

Зовнішня політикаРедагувати

Українська Народна РеспублікаРедагувати

З вересня по жовтень 1917 року симпатії Нестора Махно як лідера Вільного району були на боці Української Центральної Ради.[22]


Після підписання союзної угоди в штаб РПАУ для ознайомлення з махновцями прибув письменник січовий стрілець Мирослав Ірчан в своїх спогадах Махно і махновці. Спогади очевидця виданої в 1919 році в одному з діалогів махновець говорив:

  Запишіть точно це, що бачите, щоб історія не говорила про нас як про бандитів. Ми боремося за Україну, а не за нікого иншого.  

В іншому місці Ірчан пише: "В армії (прм. РПАУ),..., є дві партії: націоналістична, себто українська і безпартійна, або байдужна до національностей. Перша група постійно росте. Армія має досить великий процент інтелігентів, як лікарів, учителів, учительок, а навіть людей, що відомі добре з передвоєнної ще української літератури."

У 1920 році відновилися контакти між Директорією УНР і РПАУ так в липні 1920 до махновців прибули представники Директорії УНР, другий раз представники Директорії УНР прибули до махновців в січні 1921 року.[25][26]

Після розгрому Вільної території і Української Народної Республіки в лютому 1922 року в Місії УНР в Бухаресті в відбулася зустріч між Гулим-Гуленко який був співробітником місії і Махно. Під час зустрічі обоє обговорювали преспекітву подальшої спільної боротьби проти більшовиків в Україні, до яких би то не було результатами переговори не превели.[27]

Українська Радянська Соціалістична РеспублікаРедагувати

Російська Соціалістична Федеративна Радянська РеспублікаРедагувати

Всевелике Військо ДонськеРедагувати

Південь РосіїРедагувати

АнтантаРедагувати

Система самоврядуванняРедагувати

Голови ВРК Вільної територіїРедагувати

Голови Ради Революційних Повстанців України (махновців)Редагувати

Збройні силиРедагувати

Вільна територія в культуріРедагувати

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Белаш О.В., Белаш В.Ф. Дороги Нестора Махно : іст. розповідь. / О. Белаш ., В.Белаш. - К.: РВЦ"Проза", 1993. - 591с.
  • Савченко Віктор Проект «Україна». Махновська трудова федерація (1917—1921 рр) Проект «Україна» Фоліо 2018 р. 304 ст.
  • Махно, Нестор. Русская революция на Украине (от марта 1917 г. по апрель 1918 год) / Нестор Махно. - Париж : Б-ка Махновцев : Федерация анархо-комунист. групп Северной Америки и Канады, 1929. Кн. 1 . – 1929. – 211, [4] c.

ПриміткиРедагувати

  1. https://cyberleninka.ru/article/n/politicheskoe-ustroystvo-volnoy-territorii-gulyaypolya-v-1918-1919-gg-opyt-postroeniya-anarhicheskoy-kommuny/viewer
  2. Skirda Alexandre Nestor Makhno: Anarchy's Cossack. — М.:AK Press, 2004. С. 86.
  3. Noel-Schwartz, Heather The Makhnovists & The Russian Revolution — Organization, Peasantry and Anarchism.
  4. Peter Marshall Demanding the Impossible. — М.: PM Press, 2010. С. 473.
  5. Савченко Віктор Проект «Україна». Махновська трудова федерація (1917—1921 рр) Стр 61
  6. Савченко Віктор Проект «Україна». Махновська трудова федерація (1917—1921 рр) Стр. 72
  7. Савченко Віктор Проект «Україна». Махновська трудова федерація (1917—1921 рр) Стр 74-75
  8. Савченко Віктор Проект «Україна». Махновська трудова федерація (1917—1921 рр) Стр 76-77
  9. Савченко Віктор Проект «Україна». Махновська трудова федерація (1917—1921 рр) Стр 79
  10. Савченко Віктор Проект «Україна». Махновська трудова федерація (1917—1921 рр) Стр 81
  11. Александр Белаш, Виктор Белаш. Дороги Нестора Махно 1993. Стр 213
  12. Белаш О.В., Белаш В.Ф. Дороги Нестора Махно. Стр 268
  13. Белаш О.В., Белаш В.Ф. Дороги Нестора Махно. Стр 414
  14. Махно, Нестор. Русская революция на Украине (от марта 1917 г. по апрель 1918 год). Стр 99
  15. Махно, Нестор. Русская революция на Украине (от марта 1917 г. по апрель 1918 год). Стр 87
  16. Александр Белаш, Виктор Белаш. Дороги Нестора Махно 1993. Стр 206
  17. Александр Белаш, Виктор Белаш. Дороги Нестора Махно 1993. Стр 213
  18. Александр Белаш, Виктор Белаш. Дороги Нестора Махно 1993. Стр 213
  19. Архив ГНУ Украины, д. Белаша, том 13, л. 162.
  20. Архив ГНУ Украины, д. Белаша, том 13, л. 162.
  21. Эйдеман, Роберт Петрович (1895-1937). Борьба с кулацким повстанчеством и бандитизмом [Текст] / Р. Эйдеман ; УССР. - Изд. 3-е. - Харьков : Изд. Политуправления всех вооруженных сил Украины и Крыма, 1921. - 62 с.; Стр 46
  22. Савченко Віктор Проект «Україна». Махновська трудова федерація (1917—1921 рр) Стр 34
  23. Белаш О.В., Белаш В.Ф. Дороги Нестора Махно. Стр 48-49
  24. Белаш О.В., Белаш В.Ф. Дороги Нестора Махно. Стр 343-344
  25. Дубинский И. В строю червоных казаков: Воспоминания / И. Дубинский // Новый мир. – 1959. – № 2. – С. 101–14
  26. Вісті Першого Всеукраїнського з‘їзду Комітетів незаможних селян (Харків). – 1920.
  27. http://www.ukrlife.org/main/evshan/kuli26.htm