Вільна територія
Нейтральність цієї статті під сумнівом. |
Махновщина — самоврядна територія під контролем вільних рад та лібертарних комун[3], де робили спроби створити анархічне суспільство[4] під час Української революції. Територія перебувала під керівництвом Революційної Повстанської Армії Нестора Махна.
Махновщина | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
Самоврядна територія | |||||||
| |||||||
Прапор | |||||||
Гімн Марш анархістів (Неофіційно) | |||||||
![]() | |||||||
Столиця | Гуляйполе ![]() | ||||||
Мови | Українська, Російська | ||||||
Форма правління | Анархо-комуністична воєнна демократія[1][2] | ||||||
Голова Військово-Революційної Ради | Чернокнижний Іван Севастьянович (12.02.1919–25.06.1919) | ||||||
Історичний період | Перша світова війна Українська революція | ||||||
• Перша Гуляйпільська вільна федерація | 1917 | ||||||
• Махновщина | листопад 1918 — лютий 1919 | ||||||
• Махновщина на Правобережжі | липень — вересень 1919 | ||||||
• Махновщина | жовтень 1919 — січень 1920 | ||||||
• Махновщина в складі УРСР | жовтень — листопад 1920 | ||||||
• Ліквідовано | 1921 | ||||||
Населення | |||||||
| |||||||
![]() за темою: Вільна територія |
Після падіння режиму Гетьмана, територія була зайнята російськими білими військами Антона Денікіна, створено тимчасовий уряд Півдня Росії. До 1920 року війська Денікіна залишили територію після наступу частин Червоної Армії у співпраці з силами Нестора Махна, частини якого вели партизанську війну в тилу денікінців.
Символіка
ред.Історія
ред.Друга Махновщина (листопад 1918 — лютий 1919)
ред.Докладніше: Війна між Вільною територією і УНР
Докладніше: Перша війна між Махновщиною і Півднем Росії
Докладніше: Махновсько-більшовицький конфлікт
26 листопада 1918 року Махно з своїм загоном (800 бійців) зайняли Гуляйполе, Пологи, Гайчур, Оріхів, Новокарлівку і прилеглі села відродивши Вільну територію, на яку поширювалася влада Повстанського штабу на чолі з Н. Махно. Влада на місцях належала місцевим органам самоврядування. Політичне керівництво як колегіальний керівний орган повстанців здійснювала «Гуляйпільська група анархістів-комуністів — Селянська група анархістів повстанців Гуляйполя — Гуляйпільський союз анархістів».[6] 29 листопада Махно видав наказ «Про загальне повстання в Вільному районі» цей наказ ознаменував активізацію боїв на всіх фронтах. В цей же час в Вільну територію стали прибувати повстанські загони з Павлоградського, Бахмутського, Маріупольського повітів які відступали з боями під натиском української та донський армії. Гуляйполе стало центром повстанства, тут були створені органи управління Вільної території, і органи керівництва повстанським рухом Революційна районна Рада і штаб повстанців.[7]
9 грудня 1918 року до Гуляйполе прибув Григорій Колос командир повстанських загонів Катеринославської-Донецького району, де домовився про спільні дії проти Армії УНР в катеринославському напрямку і про спільні дії в гришинському напрямку проти Донської і Добровольчої армій. В цей же час 13 грудня Катеринославський губернський комісар Директорії УНР Воробйов Г. Ю запропонував Махно військовий союз проти донців і добровольців. Для переговорів і укладення союзного договору до Катеринослава виїхала делегація Вільної території. Союзницька угода була підписана 15 грудня 1918 року. Стосунки з губернськими представниками Директорії УНР погіршилися після подій 20-21 грудня коли загони Вільного козацтва розігнали в Катеринославі місцеву раду і інші робочі організації. Ці безглузді вчинки місцевої влади Директорії УНР відштовхнули Махно як прихильника радянської влади від подальших контактів з представниками Української Народної Республіки. У відповідь на дії республіканців Махно відновив бойові операції проти частин Армії УНР, загін махновців вибив республіканський гарнізон з Синельникова. В цей же час в рядах повстанства й керівництва Вільної території більшовики вели агітацію про ворожість повстанству Директорії УНР.[8]
В ході переговорів з більшовиками Махно погодився почати наступ на Катеринослав, при цьому від більшовиків він отримав гучну посаду головнокомандувача всіх повстанських загонів. В ході боїв 26-27 грудня повстанці під керівництвом Махно зайняли Катеринослав, по заняттю міста більшовики створили однопартійний ВРК. Проти цього виступив Махно, запропонувавши створити коаліційний ВРК з представників усіх партій. Водночас на підконтрольній Колосу території червоні загони почали роззброювати махновські загони.
31 грудня 1918 частини Армії УНР вибили махновців з Катеринослава. У втраті міста Махно звинуватив винних більшовиків. Зазнавши величезних втрат, він відступив у Гуляйполе, при цьому всюди говорив, що треба «… розігнати більшовицькі штаби», а Колос всюди став поширювати слух, що Махно зрадив повстанців у Катеринославі. Махновці розпустили свій перший коаліційний Повстанський штаб Вільної території. На півночі встановилася межа по річці Самара між більшовицькими повстанцями і Вільною територією. Відгуком цих подій став конфлікт у Гришиному, де більшовики заарештували Петренко, якого звільнили прибулі махновці. Після звільнення Петренко наказав розстріляти декілька більшовиків, в зв'язку з цим в Гришиному були скликано екстрене зібрання більшовицьких організацій Донбасу. На зборах було прийнято рішення вивести з Донбасу всі більшовицькі організації та загони, що їм підпорядковувалися — всього 4000 бійців. Після виведення більшовицьких частин командувати Гришинською бойовою дільницею став Петро-Петренко, що зі своїм загоном чисельністю в 2000 бійців і місцевими повстанцями зайняв фронт від Степанівки до Благодатного.[9]
Весь січень на північній та західній ділянках фронту тривали запеклі бої махновців з частинами Армії УНР, особливо запеклі бої були за володіння Лозовою. В цей же час Південний фронт махновців проти частин Добровольчої та Донськой армій розтягнувся на 210 кілометрів від Горлівки до Токмака. Тоді ж під керівництвом Махна було 8000 організованих бійців. Для реорганізації фронтів і повстанських загонів 3-4 січня 1919 року на станції Пологи відбувся Повстанський з'їзд Вільної території, на який прибули 40 делегатів. З'їзд виступив за передачу влади на місцях Вільним радам і виступив за реорганізацію повстанства за зразком регулярних військових частин. Для цього був обраний Оперативний штаб армії на чолі з І. Новіковим, який повинен був зводити загони в полки й керувати бойовими операціями.[10]
Махновщина в складі УРСР
ред.Махновщина на Правобережжі
ред.Махновщина (жовтень 1919 — січень 1920)
ред.Махновщина в складі УРСР (жовтень — листопад 1920)
ред.Друга війна між Вільною територією і більшовиками
ред.Після лютневої революції 1917 року на території колишньої Російської імперії була створена Махновщина.
Війна між Вільною територією і Україною
У 1919 столиця була перенесена з Гуляйполя до Катеринослава (нині місто Дніпро).
28 серпня 1921 року увійшла до складу УРСР.
Рух за автономію Вільної території
ред.З самого початку зародження махновського руху в середовищі місцевого населення Вільної території була певна схильність до відокремлення і створення автономії на підконтрольній повстанцям території.
Відразу ж після провалу Корніловського перевороту в 1917 році повстанці встановили в межах їм підконтрольній території автономію. На початку травня 1919 р. махновське керівництво ухвалило рішення: доручити ВРР почати переговори з питання повної автономії Маріупольського, Бердянського, Мелітопольського, Олександрівського, Павлоградського і Бахмутського повітів.[11]
Є підстави стверджувати, що питання автономії перетворювалося в одне з центральних. 31 травня 1919 р., начальник махновського штабу В. Білаш мав розмову з групою анархістів і есерів. Йшлося, зокрема, про майбутнє махновської території та взаємини з радянським урядом України:
«– … Постановили забезпечити незалежність, маємо свій вплив на весь район, і що ж, залякаєш нас?
– Адже ж змогли більшовики оголосити Донецько-Криворізьку республіку, змогли оголосити Кримську республіку? Це взагалі окремі держави, зі своїми урядами, арміями. І не посоромилися.
– …Ось підійде з'їзд (прм. IV з'їзд Вільної території), прийде секретаріат і, впевнений, обов'язково вступимо з Україною в договірні відносини, та не такі, як тепер, а справжні. Тоді ми скажемо: давай зброю — одержуй хліб, вугілля…»[12]
Коли на початку січня 1920 р. махновці обговорювали наказ командування 14-ї армії, згідно з яким вони повинні вирушити в похід на Польський фронт, була висунута контрпропозиція:
«―Підписання військової угоди і надання незалежності Катеринославській і Таврійській губерніям.»[13]
У середині жовтня 1920 р., коли в умовах наступу Врангеля мова зайшла про воєнно-політичну угоду між урядом УСРР і РПАУ(м), махновці запропонували до тексту документа включити 4-й пункт про організацію ―в районі дій махновської армії місцевим робітничо-селянським населенням вільних органів економічного і політичного самоуправління, їхню автономію і федеративний зв'язок з державними органами Радянських республік‖. Характерно, що більшовики дали принципову згоду на підписання угоди, але пообіцяли зробити це після обговорення по партійній лінії. У розпал Кримської операції махновці неодноразово обговорювали питання про ―4-й пункт. Їх, зокрема, турбувало, чому більшовики не пишуть у своїй пресі про політичну угоду між радянським урядом і РПАУ(м). 9 листопада 1920 р., коли махновці були переконані, що Крим буде взятий, відбулося таємне засідання членів ради РПАУ(м). Серед інших, обговорювалося питання: що далі? Рада доручила представникам РПАУ(м) при Південному фронті відстоювати 4-й пункт в тому формулюванні, у якому він зазначений в угоді з урядом УСРР.
Територія
ред.Махно у своїх спогадах «Російська революція на Україні» територію першої Вільної території яка існувала із вересня 1917 по квітень 1918 описував так:
«… Олександрівського, Мелітопольського, Бердянського, Маріупольського, Бахмутського і Павлоградського повітів — районів, які ідейно були пов'язані з Гуляйпільською Радою Селянських і Робітничих Депутатів і вважали його ініціатором в боротьбі проти уряду за право розширення і поглиблення антидержавницьких революційного процесу.»[14][15]
З кінця 1918 року повстанські загони Махно мали величезний вплив на органи місцевого самоврядування в Олександрівському, Бахмутському, Павлоградському, Маріупольському повітах. Але остаточно була визначена територія на яку претендувала Махновщина тільки 12 травня 1919 року в місті Маріуполі в якому проходив військовий з'їзд прилеглих полків які оперували на лінії фронту Доля — Оленівка — Новоазовськ.[16] На з'їзді були присутні Махно, Озеров, Родіонов, Гордін, Міхальов-Павленко, Веретельников, Серьогін, Данилов, Грановський, Чучко, Куриленко, Петренко, Белаш, і ін.
На порядку денному стояло три питання, другим було Переукладання союзного договору з Радянським урядом. Під час обговорення другого питання з промовою виступив Белаш який заявив:
«Тепер потрібна ясність, чіткість, самодостоїнство. Треба набратися мужності і сказати: ми хочемо самовизначення, ми відмовляємося від інтернаціональних ідей. Тоді більшовики приберуть свої організації і будуть наші федеративні союзники на білому фронті.»[11]
За підсумком зборів по другому питанню була прийнята така резолюція:
«З огляду на важке становище на фронті і в тилу продовжити договір з Сов-урядом. Доручити ВРС почати переговори в частині повної автономії Маріупольському, Бердянському, Мелітопольському, Олександрівському, Павлоградському та Бахмутський повіт.»[11]
Таким чином керівництво Вільної території визначила її межі такими повітами:
- Олександрівський повіт
- Бахмутський повіт
- Бердянський повіт
- Мелітопольський повіт
- Маріупольський повіт
- Павлоградський повіт
Територія Вільної території за версією Віктора Білаша.
Після розгрому Вільної території на одному з допитів ВУЧК колишнього начальника Штабу РПАУ Віктора Білаша на питання «Географія махновщини (район, осередки, Дібрівський ліс, річка Вовча)?»
Він відповідав:
«Географія Махна і махновщини — це Гуляй-Поле, Дібрівки, Успенівка, Туркеновка, Санжарівка, Воздвиженка, Рождественка, Воскресенка, Кінські Роздори, Гусарка і Федорівка. Підрядні місця махновщини — це…» (йде перерахування низки сіл)[17]
«Центр Махна — це Гуляйпільський повіт, а махновщини — Гуляйпільський, Гришинський, Маріупольський, Олександрівський і Бердянський повіти».[17]
Організатор боротьби з повстанським рухом в Україні Роберт Петрович Ейдеман географію Вільної території окреслював так:
«Східна частина Запорізької губернії та західна Донецької — ось історичний очаг махновщини.»[18]
Зовнішня політика
ред.Українська Народна Республіка
ред.З вересня по жовтень 1917 року симпатії Нестора Махна як лідера Вільного району були на боці Української Центральної Ради.[19]
- 15 грудня 1918 — Катеринославська угода. Союзницька військово-політична угода між Катеринославським губернським комісаром Директорії УНР Воробйовим Г. Ю. і представниками РПАУ про спільну боротьбу з Донською армією Всевеликого Війська Донського.[20]
- 20 вересня 1919 — Жмеринська угода Союзницька військово-політична угода між РПАУ і Директорією УНР про спільну боротьбу з Добровольчою армією.[21]
Після підписання союзної угоди в штаб РПАУ для ознайомлення з махновцями прибув письменник січовий стрілець Мирослав Ірчан в своїх спогадах «Махно і махновці. Спогади очевидця», виданої в 1919 році, в одному з діалогів махновець говорив:
Запишіть точно це, що бачите, щоб історія не говорила про нас як про бандитів. Ми боремося за Україну, а не за нікого иншого. |
В іншому місці Ірчан пише: «В армії (прм. РПАУ),…, є дві партії: націоналістична, себто українська і безпартійна, або байдужна до національностей. Перша група постійно росте. Армія має досить великий процент інтелігентів, як лікарів, учителів, учительок, а навіть людей, що відомі добре з передвоєнної ще української літератури.»
У 1920 році відновилися контакти між Директорією УНР і РПАУ так в липні 1920 до махновців прибули представники Директорії УНР, другий раз представники Директорії УНР прибули до махновців в січні 1921 року.[22][23]
Після розгрому Вільної території і Української Народної Республіки в лютому 1922 року в Місії УНР в Бухаресті в відбулася зустріч між Гулим-Гуленком який був співробітником місії і Махном. Під час зустрічі обоє обговорювали перспективу подальшої спільної боротьби проти більшовиків в Україні, до яких би то не було результатів переговори не привели.[24]
Система самоврядування
ред.- Штаб повстанських сил Вільного району — 26 листопада 1918 — * Рада Революційних Повстанців України (махновців)
- Штарм Революційної Повстанської армії України
Голови ВРК Вільної території
ред.- 25.02.1919 — Чернокнижний Іван Севаст'янович
- Лащенко Олександр — з вересня по грудень 1919.
- Махно Нестор Іванович — з 29 травня 1920 до
Збройні сили
ред.Махновщина в культурі
ред.Див. також
ред.Джерела
ред.- Белаш О. В., Белаш В. Ф. Дороги Нестора Махно: іст. розповідь. / О. Белаш., В.Белаш. — К.: РВЦ"Проза", 1993. — 591с.
- Савченко Віктор Проект «Україна». Махновська трудова федерація (1917—1921 рр) Проект «Україна» Фоліо 2018 р. 304 ст.
- Махно, Нестор. Русская революция на Украине (от марта 1917 г. по апрель 1918 год) / Нестор Махно. — Париж: Б-ка Махновцев: Федерация анархо-комунист. групп Северной Америки и Канады, 1929. Кн. 1. — 1929. — 211, [4] c.
Примітки
ред.- ↑ Курганов Никита Сергеевич,. Политическое устройство Вольной Территории гуляйполя в 1918-1919 гг. : опыт построения анархической коммуны : [рос.] // Время науки – The Times of Science. — 2019. — № 4.
- ↑ Шубин, Александр (2013). Военная демократия. Махно и его время: О Великой революции и Гражданской войне 1917-1922 гг. в России и на Украине (PDF) (рос.). Москва: Книжный дом «ЛИБРОКОМ». ISBN 978-5-397-03955-0.
- ↑ Skirda Alexandre Nestor Makhno: Anarchy's Cossack. — М.:AK Press, 2004. С. 86.
- ↑ Noel-Schwartz, Heather The Makhnovists & The Russian Revolution — Organization, Peasantry and Anarchism [Архівовано 11 травня 2013 у Wayback Machine.].
- ↑ Савченко Віктор Проєкт «Україна». Махновська трудова федерація (1917—1921 рр) Стр 61
- ↑ Савченко Віктор Проєкт «Україна». Махновська трудова федерація (1917—1921 рр) Стр. 72
- ↑ Савченко Віктор Проєкт «Україна». Махновська трудова федерація (1917—1921 рр) Стр 74-75
- ↑ Савченко Віктор Проєкт «Україна». Махновська трудова федерація (1917—1921 рр) Стр 76-77
- ↑ Савченко Віктор Проєкт «Україна». Махновська трудова федерація (1917—1921 рр) Стр 79
- ↑ Савченко Віктор Проєкт «Україна». Махновська трудова федерація (1917—1921 рр) Стр 81
- ↑ а б в Александр Белаш, Виктор Белаш. Дороги Нестора Махно 1993. Стр 213
- ↑ Белаш О. В., Белаш В. Ф. Дороги Нестора Махно. Стр 268
- ↑ Белаш О. В., Белаш В. Ф. Дороги Нестора Махно. Стр 414
- ↑ Махно, Нестор. Русская революция на Украине (от марта 1917 г. по апрель 1918 год). Стр 99
- ↑ Махно, Нестор. Русская революция на Украине (от марта 1917 г. по апрель 1918 год). Стр 87
- ↑ Александр Белаш, Виктор Белаш. Дороги Нестора Махно 1993. Стр 206
- ↑ а б Архив ГНУ Украины, д. Белаша, том 13, л. 162.
- ↑ Эйдеман, Роберт Петрович (1895—1937). Борьба с кулацким повстанчеством и бандитизмом [Текст] / Р. Эйдеман ; УССР. — Изд. 3-е. — Харьков: Изд. Политуправления всех вооруженных сил Украины и Крыма, 1921. — 62 с.; Стр 46
- ↑ Савченко Віктор Проєкт «Україна». Махновська трудова федерація (1917—1921 рр) Стр 34
- ↑ Белаш О. В., Белаш В. Ф. Дороги Нестора Махно. Стр 48-49
- ↑ Белаш О. В., Белаш В. Ф. Дороги Нестора Махно. Стр 343—344
- ↑ Дубинский И. В строю червоных казаков: Воспоминания / И. Дубинский // Новый мир. — 1959. — № 2. — С. 101–14
- ↑ Вісті Першого Всеукраїнського з‘їзду Комітетів незаможних селян (Харків). — 1920.
- ↑ Роман КОВАЛЬ. КОЛИ КУЛІ СПІВАЛИ. Біографії отаманів Холодного Яру і Чорного лісу. ukrlife.org. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 22 червня 2020.