Відкрити головне меню

Добропілля (станція)

залізнична станція на лінії Мерцалове—Легендарна

Добропі́лля — вантажна станція першого класу Краснолиманської дирекції Донецької залізниці на лінії Мерцалове — Легендарна між станціями Мерцалове (12 км) та Економічна (4 км).

Станція Добропілля

Дубове — Покровськ
Донецька залізниця
Краснолиманська дирекція
м. Добропілля

Dobropillia-station.JPG
48°26′54″ пн. ш. 37°04′33″ сх. д. / 48.44833° пн. ш. 37.07583° сх. д. / 48.44833; 37.07583Координати: 48°26′54″ пн. ш. 37°04′33″ сх. д. / 48.44833° пн. ш. 37.07583° сх. д. / 48.44833; 37.07583
Рік відкриття 1915 (104 роки)
Колій 11
Платформ 1
Тип платформ(и) бічна
Форма платформи пряма
Відстань до Києва, км 598
Відстань до Покровська, км 30
Відстань до Дубового, км 79
Код станції 493102 ?
Код «Експрес-3» 2214319 ?
Послуги Залізнична станція

Розташована у місті Добропілля Донецької області.

Зміст

ІсторіяРедагувати

Станція Добропілля є тупиковим роздільним пунктом системи магістральних залізниць і під'їзних колій у загальному напрямі Покровськ — Дубове. Унаслідувала свою назву від найближчого великого села Добропілля (4 км), яке має коріння двох слів: «добрий» і «поле», — тобто, «добре поле», або «родюче поле». Втім, із самого початку основним вантажем, який мала відправляти станція, було кам'яне вугілля, а не сільгосппродукція.

Будівництво залізниці Рутченкове — Гришине (Покровськ) — Добропілля розпочалося навесні 1914 року урочистим відкриттям комісією Катерининської залізниці на чолі із начальником останньої — К. М. Ваніфант'євим. Вже у 1915 році на гілці Гришине — Добропілля було укладено рейки, розпочався рух будівельних і робочих потягів. Тоді ж було збудовано головні будівлі вказаної гілки. Датою відкриття станції Добропілля вважається серпень 1915 року. Тимчасовий товарний і пасажирський рух тут було відкрито 15 листопада 1915 року (за новим стилем) циркуляром Головного штабу № 145. Постійний рух на даному напрямі було налагоджено влітку 1916 року[1][2][3].

Причиною будівництва залізниці Гришине — Добропілля була закладка в даному районі капітальних рудників, які мали продуктивність, на порядок-два вищу, аніж старих дрібнокустарних вуглекопалень. В районі Парасковіївки на землях П. А. Розгона й І. А. Перепечаєнка після 1910 року було закладено Добропільський (у радянських джерелах — Ерастівський) рудник на лівому березі, а також Святогорівський рудник — на правому березі річки Бик (обидва — на території сучасної шахти «Алмазна»). В 1914—1915 роках ці рудники дали своє перше вугілля. В 1916 році на землі К. А. Вістенгаузена в селі Добропілля закладався «потужний рудник», — імовірно, Добропільський № 2, який фігурує в радянських джерелах як недіючий[1][4][5][6][7][8].

Втім, до маршрутних відправлень вугілля було ще занадто далеко. Обсяги відправлення вугілля з «Добропільських рудників» були такими: 1915 рік — 504 тис. пудів (при сумарному видобутку на Добропільському та Святогорівському рудниках більш ніж 1 млн пудів; 1 пуд дорівнює 16,38 кг), 1916 рік — майже 1,5 млн пудів, 1917 рік — 1,2 млн пудів, 1918 рік — 794 тис. пудів. Це, в кращому випадку, від одного до декількох вагонів вантажопідйомністю 600 пудів на добу. Вагони із вугіллям й сільгосппродукцією в 1917 році включалися у склад робочих і товаро-пасажирських потягів. Курсування останніх у кількості 2 пари на добу було налагоджено у травні 1917 року, у склад потягів включалися вагони II, III й IV класу. Хоча, перші пасажирські потяги на Добропілля були офіційно призначені ще в листопаді 1916 року (2 пари на добу, вагони II—IV класів). Вартість проїзду від Добропілля до Гришиного у вагоні IV класу перевищувала вартість проїзду в сучасному маршрутному автобусі. Восени 1917 року ці потяги відмінили[1][3][9].

Станом на 1917 рік колійний розвиток станції Добропілля включав у себе 6 колій (у тому числі 1 тупик). Вхідні стрілки з боку станції Гришине знаходилися поруч зі станційною будівлею, пасажирською (пероном) і проміжною (тобто, між першою й другою коліями) платформами. Поруч зі станційною будівлею було обладнано пакгауз для вантажів великої швидкості, а на вантажних коліях — криту, відкриту товарні платформи, пакгауз, вагонні ваги, орендовані ділянки під склади вантажів. У найближчому майбутньому передбачалося обладнати ще 7 станційних колій (з них — 2 тупики), встановити поворотне коло[10].

 
Колійний розвиток станції Добропілля в 1917 році

До революції 1917 року для налагодження регулярної доставки вугілля з Добропільського (Ерастівського) рудника на станцію Добропілля було відкрито рудникову вузькоколійку із кінною тягою між цими двома об'єктами. Після завершення активної фази збройного протистояння в 1921 році було відкачано воду з шахт № 17 і 18 колишнього Добропільського рудника, які було включено до складу Красноармійського рудника (об'єднаних колишніх Святогорівського й Добропільського рудників). В 1923-24 господарчому році станція Добропілля відправила 18,1 тис. т, що не дотягувало до рівня відправлення в 1916 році, а в 1924-25 і 1925-26 роках — всього 1,1 тис. т і 1,7 тис. т вугілля, відповідно. В 1924 році шахти закрилися, і в управлінні Катерининської залізниці навіть розглядалася можливість закриття гілки Гришине — Добропілля[1][11][12][13][14].

Станція працювала й на прийом вантажів. Так, у 1923-1924 році сюди прибуло 49 т, у 1924-25 році - 33 т солі. Станція Добропілля, станом на 1923—1925 роки, обслуговувала 18 населених пунктів, віддалених від станції на декілька верст із населенням 5,2 тис. осіб, що мешкали у 679 дворах і мали 8,9 тис. десятин землі (в тому числі 7,8 тис. десятин орної землі, з яких у 1923 році було засіяно менше половини). Станом на 1924 рік, на території сучасної Добропільщини числилося 3 комнезами: село Добропілля, село Святогорівка, хутір Завидо-Борзенка. Подальший розвиток господарства по селах і хуторах стримувався відсутністю коштів: саме через це було відмовлено у створенні сільгоспартілі ім. Рикова у Зеленому. До станції Добропілля, станом на 1923—1924 роки, також тяжіли: кузні в селі Іванівка (2 од., 12 верст), в селищі Іванівка (межа смт Святогорівка, 3 од., 4 версти), у Мирній Долині (25 верст), у Вірівці (7 верст), в Зеленому (12 верст), вітряки на Аністратівському хуторі (25 верст), Завидо-Кудашевому (8 верст), Іванівці (12 верст), Криворіжжі (12 верст), Ново-Василівці (3 од., 15 верст), Усово-Василівці (15 верст), паровий млин в Іванівці (12 верст), Зеленому (12 верст), Ганнівці (5 верст), млин-шеретовка у Зеленому (12 верст), газогенераторний млин у селищі Іванівка (4 версти), хлібопекарня при Святогорівському руднику (4 версти), шкіряні заводи у Криворіжжі (12 верст) і по Ганнівці (5 верст)[15][13][16][17].

Станом на 1922—1923 господарчий рік, вантажообіг залізниці Гришине — Добропілля склав 20,4 тис. т (з них 17,7 тис. т — відправлення), на 1923—1924 рік — 20,9 тис. т (з них 20,1 тис. т — відправлення). Не дивлячись на загальну тенденцію до повільного зростання вантажообігу, Добропільська гілка в першій половині 20-х років ХХ століття залишалася збитковою. Так, за другу половину 1924 року Катерининська залізниця отримувала середній прибуток від перевезень вантажів Добропільською гілкою в розмірі 541,47 крб. за місяць, а середньомісячні експлуатаційні витрати становили 1608,25 крб. Збитки від експлуатації Добропільської гілки за відповідний період становили 1066,78 крб. за місяць в середньому. Даний факт і зумовив дискусію щодо недоцільності подальшої експлуатації залізниці Гришине — Добропілля[13].

У 1926 році розпочалася реконструкція Красноармійського рудника, яка тривала до 1930 року, і в рамках якої було також переобладнано під'їзні колії шахт № 17 і 18. Взамін рудникової вузькоколійки до оновленого підприємства, шахти № 17-18, було прокладено ширококолійну під'їзну колію. В 1931-32 році розпочалося будівництво шахти «Гігант» ім. М.Горького (зараз — шахта «Добропільська»), перша черга якої була здана в експлуатацію в 1941 році. У зв'язку із цим, в 30-х роках реконструкція розпочалася на станції Добропілля. В першій полвині 30-х років було відновлення курсування пасажирсько-товарного потягу Гришине — Добропілля (1 пара на добу, в дорозі — 2 години). В другій половині почали подовжувати станційні колії. Було збудовано елеватор (зруйнований у 1941 році відступаючими радянськими військами, а після війни його замінив хлібоприймальний пункт). У 1934 році станція Добропілля відвантажила більше 225 тис. тон вантажів, — переважно вугілля[1][18][19].

Післявоєнним показникам роботи станції Добропілля притаманна висока нерівномірність. Так, якщо в першу декаду серпня 1945 року станція перевиконала план навантаження вугілля на 112 %, то в другу декаду — недовиконала на 33 %. Але до 50-х років вдалося привести вантажну роботу і норму[1][20][21].

Станом на 1960 рік, станція Добропілля мала 16 колій, у тому числі: для прийому й відправлення вантажних і пасажирських поїздів на станцію Мерцалове (№ 2, обладнаний низькою пасажирською платформою; допустима швидкість — 15 км/год.), для прийому й відправлення вантажних поїздів на станцію Мерцалове (№ 1), станцію Мерцалове й шахту № 1-2 «Добропілля» (№ 4, 5, 6), для накопичення маршрутів та відправлення вантажних поїздів на станцію Мерцалове й шахту № 1-2 «Добропілля», навантажувально-розвантажувальні (№ 10 із критою сортувальною платформою та складом дрібних відправок, 13, 14, 15, 17), ваговий (№ 8), обгінний (№ 9), розвантажувальний (№ 16), тупик нафтозливу (№ 11), а також для чистки топок паровозів (№ 18). На станції також розташовувалася аварійна бригада й був обладнаний медпункт. До станції примикав одноколійний перегін Добропілля — Мерцалове, використовувалася електрожезлова система[22].

У 1964 році вантажообіг станції Добропілля склав 4,0 млн т по відправленню і 2,2 млн т по прибуттю. Статистика вантажів, що відправлялися: кам'яне вугілля — 3,9 млн т, збірний залізобетон — 34,9 тис. т, пшениця — 31,8 тис. т, насіння олійні — 11,6 тис. т, кукурудза — 6,0 тис. т, ячмінь — 3,8 тис. т, лом чорних металів — 4,2 тис. т, продукти деревообробки — 2,8 тис. т, зворотна виногорілчана тара — 2,1 тис. т, жито — 1,3 тис. т тощо. Прибуття вантажів в 1964 році: кам'яне вугілля — 1,6 млн т, ліс — 125 тис. т (з них 107 тис. т — кріпильний ліс), пісок-земля-глина — 74,8 тис. т, цегла — 37,4 тис. т, цемент — 30,8 тис. т, металеві вироби — 17,7 тис. т, борошно — 8,9 тис. т, збірний залізобетон — 7,7 тис. т, машини — 7,3 тис. т, алкогольні напої — 6,2 тис. т, труби — 5,7 тис. т, баласт для залізниць — 5,1 тис. т, картопля — 4,7 тис. т, продукція хімічної промисловості — 4,1 тис. т, бензин — 3,7 тис. т, комбікорм — 3,4 тис. т, дизпаливо — 3,3 тис. т, рейки — 3,0 тис. т, стандартні деталі до будинків — 2,9 тис. т, цукор — 2,5 тис. т, кукурудза — 2,1 тис. т, стінні блоки — 2,1 тис. т, свіжі овочі — 2,0 тис. т, меблі — 1,9 тис. т, сіль — 1,9 тис. т, пшениця — 1,6 тис. т, макуха — 1,4 тис. т, каміння будівельне — 1,1 тис. т, консерви — 1,1 тис. т тощо. Як відмічають добропільські краєзнавці, залізниця в 40-х — 60-х роках минулого століття перевозила все, навіть те, що зараз, зважаючі на обсяги відправлень, транспортується виключно автомобілями. Продукти, наприклад, через відділ робочого постачання (ОРС), що знаходися в Красноармійському (Покровську), потрапляли через станцію Добропілля на шахтні й заводські станції, звідки розносилися або розвозилися кіньми по магазинах. Навіть тяжкохворих відправляли в Новоекономічне (Мирноград, колишній Димитров) і Сталіне (Донецьк) не каретами «швидкої», а в пасажирських вагонах[1][23].

Протягом 1934—2009 років станція Добропілля відправляла по 1-3 пари пасажирських (приміських, робочих тощо) потягів на добу. Пасажирські склади курсували навіть в роки окупації Добропілля військами Німеччини та її союзників (звісно, за виключенням часу активної фази бойових дій у Донбасі). У 1959, 1960, 1961, 1962, 1964, 1965, 1969, 1970, 1971, 1972 і 1973 роках станція Добропілля реалізувала, відповідно, 10,0, 3,4, 2,4, 2,5, 3,9, 2,9, 1,6, 1,5, 1,2, 1,6 і 2,0 тисяч пасажирських квитків. Як бачимо, загальна тенденція зменшення кількості пасажирів у вагонах приміських потягів Добропілля (із коливаннями пасажиропотоку) була притаманна ще в 60-х — 70-х роках минулого століття, і головним чином — через курсування рейсових автобусів зі зручним для пасажирів розкладом руху. В 2007 році було скасовано приміські потяни Красноармійськ — Добропілля, натомість в 2008 році сюди пішли робочі (господарські) потяги. Влітку 2009 року робочі потяги Красноармійськ — Добропілля (із можливістю проїзду пасажирів) були замінені автобусним розвезенням працівників залізниці[19][24][25][26][27][28][29][30][31][32][33][34].

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж Подолян В.В. (2009). Слово про Добропілля. Роки, події, люди. Донецьк. 
  2. Пути сообщения // Горно-заводское дело, № 22-23. 1913 (ru). 
  3. а б Дьяков С.К. (1916.). Официальный указатель железнодорожных и других пассажирских сообщений с ноября 1916 года. М. 
  4. Отчёт начальника горного управления Южной России за 1914 год. Екатеринослав. 1915. 
  5. Отчёт начальника горного управления Южной России за 1915 год. Екатеринослав. 1916. 
  6. Коммерческая записка о проектируемой линии Цареконстантиновка – Гришино – Краматорская. Пг. 1916. 
  7. Ведомость землевладений Бахмутского уезда: Приложение к 2-му изданию карты Бахмутского уезда составленной землемером М.М.Гринером. Бахмут. 1915. 
  8. Промышленная Россия: 1923-1924 г.: Справочная книга // Издание газеты «Экономическая жизнь». – В. 3-х частях / II часть. М.-Л. 1924. 
  9. Официальный указатель железнодорожных и других пассажирских сообщений с мая 1917 года. СПб. 1917. 
  10. Альбом схематических планов станций Екатерининской железной дороги. Екатеринослав. 1917. 
  11. Ведомости о вывозе в 1924-25 г. донецкого минерального топлива и горнозаводских грузов // Отчёт по вывозу твёрдого минерального топлива, руды, флюсов, соли, чугуна и металлического лома из южного горнозаводского района за 1924-25 г. Х. 1926. 
  12. Ведомости о вывозе в 1925-26 г. донецкого минерального топлива и горнозаводских грузов // Отчёт по вывозу донецкого минерального топлива , руды, флюсов, соли и чугуна из южного горнозаводского района за 1925-26 г. Х. 1927. 
  13. а б в Баграев. Нужно ли закрывать линию Гришино – Доброполье // Вестник Екатерининской железной дороги, № 17. 01.09.1925. 
  14. Протокол 1-го пленума исполкома Гришинского районного совета (1924 год) // Державний архів Донецької області, фонд № Р-1475, опис № 1, справа № 86-б. 
  15. Ведомость № 22 вывоза соли по станциям назначения, сгруппированным по губерниям, с указанием рода соли за 1924/25, 1923/24 и 1913 г.г. // Отчёт по вывозу твёрдого минерального топлива, руды, флюсов, соли, чугуна и металлического лома из южного горнозаводского района за 1924/25 год (с 1 октября 1924 по 1 октября 1925 года). Х. 1926. 
  16. Итоги сплошной подворной переписи Донецкой губернии (январь-февраль 1923 г.) / Т. I. Х. 1923. 
  17. Гришинский районный совет. Циркуляры 1923-1924 годов Артёмовского окружного исполкома // Державний архів Донецької області, фонд № Р-1475, опис № 1, справа № 82. 
  18. Стёпкин В.П., Гайворонский П.Е., Яцюк Н.Н. (2003). Красноармейский район: Люди, история, факты. Донецк. 
  19. а б Брюль С.Е. (1934). Официальный указатель железнодорожных, водных и других пассажирских сообщений / Зимнее движение 1934/35 г.г. М. 
  20. Показатели работы углепогрузочных станций Красноармейской дистанции пути за последнюю декаду июля, % к плану // Стахановец транспорта, № 19 (790)` 8.08.1945. 
  21. Показатели работы углепогрузочных станций Красноармейской дистанции пути за первую декаду августа, % к плану // Стахановец транспорта, № 22 (793)` 18.08.1945. 
  22. Техническо-распорядительный акт станции Доброполье на 1960 год // Державний архів Донецької області, фонд № Р-6457, опис № 1, справа № 325. 
  23. Годовой статистический отчёт о постанционном отправлении и прибытии грузов за 1964 год // Державний архів Донецької області, фонд № Р-6457, опис № 1, справа № 611. 
  24. 121. Taschenfahrplan für die östliche Ukraine nebst AnschiuBstrecken und den wichtigsten Fernverbindungen. Ausgable August 1942. Nachdr.-Mainz. 1942-1980. 
  25. Годовой статистический отчёт о постанционном отправлении пассажиров [Ясиноватского отделения Донецкой железной дороги] за 1959 год // Державний архів Донецької області, фонд № Р-6457, опис № 1, справа № 294. 
  26. Годовой статистический отчёт о постанционном отправлении пассажиров [Ясиноватского отделения Донецкой железной дороги] за 1961 год // Державний архів Донецької області, фонд № Р-6457, опис № 1, справа № 439. 
  27. Годовой статистический отчёт о постанционном отправлении пассажиров [Ясиноватского отделения Донецкой железной дороги] за 1962 год // Державний архів Донецької області, фонд № Р-6457, опис № 1, справа № 485. 
  28. Годовой статистический отчёт о постанционном отправлении пассажиров [Ясиноватского отделения Донецкой железной дороги] за 1964 год // Державний архів Донецької області, фонд № Р-6457, опис № 1, справа № 613. 
  29. Годовой статистический отчёт о постанционном отправлении пассажиров [Ясиноватского отделения Донецкой железной дороги] за 1965 год // Державний архів Донецької області, фонд № Р-6457, опис № 1, справа № 684. 
  30. Годовой статистический отчёт о постанционном отправлении пассажиров [Ясиноватского отделения Донецкой железной дороги] за 1969 год // Державний архів Донецької області, фонд № Р-6457, опис № 1, справа № 932. 
  31. Годовой статистический отчёт о постанционном отправлении пассажиров [Ясиноватского отделения Донецкой железной дороги] за 1971 год // Державний архів Донецької області, фонд № Р-6457, опис № 1, справа № 1026. 
  32. Годовой статистический отчёт о постанционном отправлении пассажиров [Ясиноватского отделения Донецкой железной дороги] за 1972 год // Державний архів Донецької області, фонд № Р-6457, опис № 1, справа № 1103. 
  33. Годовой статистический отчёт о постанционном отправлении пассажиров [Ясиноватского отделения Донецкой железной дороги] за 1973 год // Державний архів Донецької області, фонд № Р-6457, опис № 1, справа № 1143. 
  34. Служебное расписание движения пригородных поездов [по Донецкой железной дороге] со 2 июня 1996 года. Донецк. 1996. 

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Тарифное руководство № 4. Книга 1 (на 1.08.2019)  (рос.) Архівовано з першоджерела 03.08.2019.
  • Україна. Атлас залізниць. Масштаб 1:750 000 — К.: ДНВП «Картографія», 2008 — 80 с. — ISBN 978-966-475-082-7
  • Архангельский А. С., Архангельский В. А. Железнодорожные станции СССР: Справочник. В 2-х кн. — М. : Транспорт, 1981. (рос.)