Павлоград I — вузлова залізнична станція Дніпровської дирекції Придніпровської залізниці на перетині електрифікованих ліній Роз'їзд № 5 — Павлоград I, Павлоград I — Новомосковськ-Дніпровський, Павлоград I — Синельникове I та 940 км — Павлоград I між станціями Мінеральна (26 км), Павлоград II (8 км), Ароматна (9 км) та Зайцеве (21 км)[1][2]. Розташована у місті Павлоград Дніпропетровської області.

Станція Павлоград I

Роз'їзд № 5 — Павлоград I
Павлоград I — Новомосковськ-Дніпровський
Павлоград I — Синельникове I
940 км — Павлоград I
Придніпровська залізниця
Дніпровська дирекція
м. Павлоград

48°33′02″ пн. ш. 35°51′20″ сх. д. / 48.55056° пн. ш. 35.85556° сх. д. / 48.55056; 35.85556Координати: 48°33′02″ пн. ш. 35°51′20″ сх. д. / 48.55056° пн. ш. 35.85556° сх. д. / 48.55056; 35.85556
Рік відкриття 1873 (151 рік)
Колій 11
Платформ 2
Тип платформ(и) бічна та острівна
Форма платформи прямі
Вулиця Шосейна, 23
Відстань до Києва, км 584
Відстань до Лозової, км 65
Відстань до Синельникового I, км 36
Відстань до Покровська, км 111
Код станції 454502 ?
Код «Експрес-3» 2210760 ?
Послуги Залізнична станція Квиткова каса Оформлення багажу Камера схову
Супутні послуги Автобус Таксі Кафе Ресторан Аптека Таксофон
Мапа
Павлоград I. Карта розташування: Дніпропетровська область
Павлоград I
Павлоград I
Павлоград I на Вікісховищі

Історія ред.

Місто Павлоград побудовано на дуже вдалому місті, на перетині важливих торговельних шляхів, з півночі на південь і зі сходу на захід. Наприкінці XVIII століття Павлоград не поступався чисельністю населення сучасному обласному центру. У ті роки у місті на річці Вовчій мешкали 1 214 чоловік, а у Катеринославі — 2 000 чоловік. У другій половині XIX століття, після того, як була побудована до Катеринослава залізниця, він став розвиватися швидкими темпами. У Павлограді залізниця з'явилася на п'ять років раніше. Вже у 1873 році це місто мало залізничне сполучення з Харковом, Москвою, Санкт-Петербургом, Олександрівськом (нині — Запоріжжя) та Севастополем. Першою залізницею, що проходила через Павлоград, була Курськ — Харків — Севастополь. У цій магістралі було два призначення. По-перше, військове — доставка до Криму армії і боєприпасів, по-друге — торговельне. Торгували тоді з країнами Середземноморського і Чорноморського басейнів.

До початку XIX століття Павлоград славився як центр торгівлі пшеницею. Причому, хліб тут купували не тільки російські й українські купці, а й закордонні. Для того, щоб полегшити вивезення зерна за кордон, у той час була побудована ще одна залізнична гілка, яка сполучила Олександрівськ і Бердянськ з будівництвом найбільшого на Азовському морі морського порту[3].

У 1912 році виник проєкт приватної Рудниково-Лозівської залізниці, яка повинна була об'єднувати лінії Рутченкове — Гришине — Лозова, Гришине — Павлоград — Полтава та гілка до Костянтинівки або Микитівки (ймовірно, від Гришиного). Проєкт об'єднував основні напрямки вуглевозних залізниць Західного Донбасу, а також обіцяв більший прибуток як підприємцям, так і казенним Катерининської та Курсько-Харківсько-Севастопольської залізницям. Проіснував проєкт нетривалий час, проте початок будівництва залізниць у Західному Донбасі було дано.

На початку 1913 року XXXVII З'їзд гірничопромисловців півдня Росії ухвалив рішення про початок будівництва залізниць Гришине — Рутченкове і Гришине — Рівне — Кєльці негайно. За рахунок скарбниці було вирішено будувати залізницю Гришине — Золотоноша — Рівне через Павлоград. На частину даного напрямку (Гришине — Павлоград — Полтава) у 1913 році претендувало товариство Рудничної залізниці, однак воно швидко розпалося. У березні 1913 року на екстреному з'їзді гірнопромисловиків півдня Росії був розглянутий і схвалений законопроєкт про будівництво нової залізниці. Даний законопроєкт був схвалений Міністром шляхів сполучення, Радою міністрів і внесений до Державної думи на розгляд.

Термін закінчення будівництва був намічений на початок 1917 року. У зв'язку з початком Першою світовою війною роботи велися неритмічно, виникали проблеми з фінансуванням.

Завдяки тому, що основний обсяг робіт, що передував укладанню шляху, був закінчений до 1919 року, у 1921 році була введена в експлуатацію лінії Новомосковськ — Павлоград.

У 19351937 роках введена в експлуатацію дільниця від Постишево (колишня станція Гришине) до Павлограда, однак з початком Другої світової війни та відступі радянських військ у 1941 році, а потім німецьких — у 1943 році, лінія була повністю виведена з ладу, і відновлена ​​лише у 19571959 роках[4].

27 травня 2012 року залізничний вокзал відкрито після капітальної реконструкції[5].

Пасажирське сполучення ред.

На станції Павлоград І зупиняються пасажирські та регіональні поїзди далекого сполучення та приміські електропоїзди у Лозовському та Синельниківському напрямку.

З нового графіку руху на 2021/2022 роки, через станцію Павлоград І, з 12 грудня 2021 року, призначений нічний швидкий поїзд № 111/112 сполученням Авдіївка — Київ[6][7][8].

Довідкова інформація ред.

51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Шосейна, 23

Телефон для довідок: (05632) 14-4-37

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Тарифное руководство № 4. Книга 1 (на 15.05.2021)  (рос.) [Архівовано з першоджерела 15.05.2021.]
  2. Україна. Атлас залізниць. Масштаб 1:750 000. — К. : ДНВП «Картографія», 2008. — 80 с. — ISBN 978-966-475-082-7.
  3. Історія заснування та розвитку міста Павлоград. Архів оригіналу за 8 січня 2018. Процитовано 7 січня 2018. 
  4. Залізничне будівництво на Донбасі: 1858—1918. Частина 4. Донбас — Захід [Архівовано 8 січня 2018 у Wayback Machine.](рос.)
  5. Пасажири павлоградського вокзалу скаржуться на коротку платформу [Архівовано 7 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Популярные Ведомости, 2012-11-09 (рос.)
  6. Укрзалізниця призначить додаткові поїзди через Дніпропетровщину. dv-gazeta.info (рос.). Архів оригіналу за 1 грудня 2021. Процитовано 1 грудня 2021. 
  7. https://new.павлоград.dp.ua/80280/.  {{cite web}}: Пропущений або порожній |url= (довідка)
  8. Розклад руху призначених пасажирських поїздів з 12.12.2021: Пасажирам: Офіційний вебсайт Укрзалізниці. www.uz.gov.ua. Архів оригіналу за 1 грудня 2021. Процитовано 1 грудня 2021. 

Посилання ред.