Відкрити головне меню

Лозовá — дільнична станція 1 класу Харківської дирекції Південної залізниці. Розташована у однойменному місті.

Лозова
Південна залізниця
Харківська дирекція

станція
Lozova RailwaY Station.jpg
Залізничний вокзал станції Лозова вночі.
Вигляд з Севастопольської платформи
Розташування
Розташування Україна Україна, Харківська область
Адреса вулиця Вокзальна, 4, м. Лозова, 64600
Координати 48°53′26″ пн. ш. 36°19′06″ сх. д. / 48.8906361° пн. ш. 36.3185444° сх. д. / 48.8906361; 36.3185444
Структура
Структура Харківська дирекція
Південної залізниці
Час роботи цілодобово
Послуги
Транспортні Залізнична станція Квиткова каса Оформлення багажу Камера схову Довідкове бюро
Супутні Автобус Кафе Таксофон
Історія
Відкрито 1869 (150 років)
Перебудовано 1950
Електрифіковано 1958Харків — Лозова,
1965Лозова — Запоріжжя I,
2012Красноград — Лозова
Будівля
Архітектор Головний архітектор Є. Лимарь,
архітектор Цейтлін
Інша інформація
Власник Укрзалізниця
Оператор Укрзалізниця
Код ЄМР (АСУЗТ) 442806
Код Експрес-3 2204430
Тарифна зона 15
Тарифні відстані до транзитних пунктів
Харків-Пасажирський 148 км
Синельникове I 104 км
Запоріжжя I 179 км
Полтава-Південна 176 км
Слов'янськ 105 км
Мапа
Лозова на Вікісховищі

Зміст

ІсторіяРедагувати

До складу Південної залізниці часів Російської імперії, окрім Харківсько-Миколаївської, входила і Лозово-Севастопольська залізниця, яка проходила від Лозової до Мелітополя, Сімферополя і закінчувалася в Севастополі. Цю залізницю збудовано впродовж 18691875 роках.

Лозовський залізничний вузол утворився на перетині Курсько-Харківсько-Азовської та Лозово-Севастопольскої залізниці. Назви сторін (парків) мають історичний характер — саме 1894 року були об'єднані в одну — Курсько-Харківсько-Севастопольську залізницю (з 1907 року об'єднана з Харьківсько-Миколаївською залізницею, і стала називатися Південними залізницями). Відповідно, з Азовської сторони потяги відправляються на Азовський хід — у напрямку Слов'янська, а з Севастопольської сторони — на Севастопольський хід, у напрямку Павлограда.

В той час залізничний вузол складався з двох станцій — Лозова—Азовська (Курсько-Харківсько-Азовської) та Лозова-Севастопольська (Лозово-Севастопольської залізниці). У 1895 році, коли кілька десятків разів вантажі і кореспонденція розвантажувалися не на «тій» Лозовій, назви впорядкували: виникла необхідність перейменування першої станції на Панютине і другої — на Лозову-Пасажирська, щоб запобігти плутаниці з вантажами та поштою. Тоді вже виникло питання про підвищення пропускної здатності деяких залізниць. Лозова-Азовська була основною, і саме на цій станції було розташоване паровозне депо. Лозова-Севастопольська була вузловою станцією, де розгалуджувалися лінії.

8 липня 1889 року вийшов Указ Імператора про будівництво на станції Лозова нової будівлі вокзалу, загального для Лозово-Севастопольської і Курсько-Харково-Азовської магістралі за рахунок обох залізниць.

Будівництво вокзалу було завершено у грудні 1892 року, а відкриття відбулося 14 вересня 1893 року. З цього часу веде початок історія вокзалу станції Лозова[1].

1903 року до станції Лозова продовжили приватну Києво-Полтавську залізницю.

У грудні 1917 року відбулися перший і другий українсько-радянські бої за станцію Лозова, які нанесли чималу шкоду. Після Другої світової війни зруйнована будівля вокзалу була відновлена за проектом головного архітектора Є. Лимаря і архітектора Цейтліна.

1927 року паровозне депо зі станції Панютине переведено на станцію Лозова (нині — ТЧ-9). На території старого депо були організовані вагоноремонтні майстерні, пізніше перетворені на вагоноремонтний завод.

1 січня 1949 року було утворене 6-те Лозівське відділення Південної залізниці.

Сучасна будівля лозовського залізничного вокзалу здана в експлуатацію у 1950 році[2].

Загальна інформаціяРедагувати

Станція Лозова — позакласна, пасажирська, сортувальна.

На станції зупиняться усі пасажирські потяги.

Станція є кінцевою для більшості електропоїздів, які відправляються з Харкова, Дніпра, Синельникове I, а також є кінцевою для електропоїздів Донецької залізниці.

Оскільки станція Лозова розташована на перетині залізниць з дуже інтенсивним рухом пасажирських та вантажних потягів, назріла необхідність в електрифікації залізничних ліній.

Станцію було електрифіковано у 1958 року постійним струмом (3 кВ) (відкриття ділянки Харків — Лозова — 2 листопада 1958 року)[3] Саме в цей день відбулося урочисте відкриття приміського руху електропоїздів у напрямку Харкова.

Пізніше електрифіковані ділянки Лозова — Севастополь та Лозова — Донбас.

У локомотивному депо Лозова (ТЧ-9) почалась експлуатація електровозів серії ВЛ22м, ВЛ23, ВЛ11.8.

У травні 2012 року, напередодні Євро-2012, було електрифіковано дільницю Полтава-Південна — Лозова повністю змінним струмом, тому як станцією стикування було обрано саме Лозову[4][5].

З 15 травня 2012 року, замість дизель-поїздів, з Лозової розпочався рух приміських електропоїздів до станції Полтава-Південна [6].

ПодіяРедагувати

24 грудня 2006 року, при відправленні від станції Лозова в головному вагоні електропоїзда ЕР2Р-7070, що слідував за маршрутом № 6853 Харків — Язикове в результаті необережного поводження з вогнем одного з пасажирів виникла пожежа. У вогні загинули семеро людей. Сильно обгорів головний вагон ЕР2Р-707001, також вогнем було пошкоджено сусідній моторний вагон.

Поїзд прибув на станцію Лозова о 17:09. Зі станції Лозова електропоїзд відправився згідно з графіком о 17:25, але через 4 хвилини, пройшовши від вокзалу 1800 м, потяг був зупинений локомотивною бригадою, яка отримала повідомлення про раптове загоряння хвостового вагону. Після відправлення поїзда невідомий, який, за словами очевидців, знаходився в нетверезому стані, розлив легкозаймисту рідину і тут же її навмисне підпалив. Відбулося різке, миттєве займання вогню по всьому пасажирському вагону. Пасажири сусіднього вагона, побачивши яскравий спалах вогню, тут же повідомили про побачене машиністу електропоїзда по системі екстреного зв'язку. Машиніст негайно зупинив потяг, опустив струмоприймачі і відкрив автоматичні двері по всьому складу, забезпечивши можливість евакуації пасажирів. Тут же, через чергову по станції Лозова викликав пожежний поїзд.

Помічник машиніста побіг по вагонах в хвіст поїзда. Добравшись до хвостового вагона, став гасити розбурхане полум'я вогнегасниками. Незабаром йому на допомогу прийшов машиніст і складач поїздів станції Лозова, який, розбивши вікно, витяг з палаючого вагона одну з пасажирок.

Пожежний поїзд прибув о 17:42 і приступив до ліквідації вогню, але, через загоряння оздоблювальних матеріалів вагона в результаті задухи від чадного газу, і блокуванні одного з тамбурів головного вагона померли сім пасажирів. О 18:10 пожежа була повністю усунута.

Щоб не допустити повторення подібної ситуації, всі тамбури, прилеглі до кабін, були відкриті для пасажирів. В РПЧ-1 раніше вони були закриті через вандалізм, і спроб проникнення в кабіну електропоїздів[7].

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Україна. Атлас залізниць. — Київ : ДНВП «Картографія», 2008. — С. 38. — 4 000 прим. — ISBN 978-966-475-082-7