Костянтинівка
Костянти́нівка — місто в Україні, адміністративний центр Костянтинівської міської громади в Краматорському районі Донецької області.
Звільнене від терористичного підрозділу російських найманців та місцевих колаборантів 5 липня 2014 року в ході проведення АТО силами Національної гвардії України та військовими підрозділами[2].
17 липня 2020 року внаслідок адміністративно-територіальної реформи стало частиною Краматорського району.[3]
Загальні відомості Редагувати
Відстань до Донецька — 68 км. Площа — 66,04 км². Населення — 78 тис. осіб[4].
Водні ресурси: річка Кривий Торець (басейн річки Сіверський Донець). Довжина — 88,36 км, площа водостоку — 1590 км² , заболоченість 0,2 %. Клебан-Бицьке водосховище площею 520 га, 9 водойм та 43 ставки. Земельний фонд Костянтинівки — 6,598 тис. га. Корисні копалини — глини та пісок.
Географія Редагувати
Місто розташоване в північній частині Донецької області на річці Кривий Торець. У місті річка Грузька впадає у Кривий Торець. Місто являє собою залізничний вузол. Відстань до Донецька: по автодорогах — 55 км, залізницею — 65 км. Відстань до Києва: по автодорогах — 750 км, залізницею — 778 км. Після одного з фільмів Корнія Грицюка, залізничний рейс «Київ — Костянтинівка» став неформально називатися «Київ — Війна»[5][6].
Історія Редагувати
Археологічні дослідження в Костянтинівському районі показали, що заселення краю почалося в епоху раннього палеоліту, 150 000—100 000 років тому[7].
З часів набігу кримських татар 1769 року з'являється згадка, що на території Костянтинівського району перебувало Військо Запорозьке[8][9].
Найстаріший район міста — Новоселівка, колишнє селище, що існувало задовго до заснування Костянтинівки.
На карті Катеринославського намісництва 1792 року видання нанесена поштова станція з назвою Торецька (при річці Кривий Торець), яка була розташована в районі нинішнього південного шляхопроводу.
На території сучасної Костянтинівки в 1812 році на землі, придбаній у бахмутського купця Четверикова, поміщик Пантелеймон Номікосов заснував село Сантуринівку. Ця земля була заселена двадцятьма родинами кріпаків, купленими в Корочанському уїзді Курської губернії[10][11]. У середині XIX століття на успадкованій сином поміщика землі виникло село Костянтинівка, назване по імені власника. До 1859 року в Костянтинівці проживало 29 осіб, в Сантуринівці — 280, в Новоселівці (старовинне селище, приєднане до сучасної Костянтинівки) — 456.
У 1926 році Костянтинівка набула статусу селища міського типу. З 1932 року стала містом обласного підпорядкування.
З 1931 по 2016 рік у місті працював трамвай.
З 28-29 жовтня 1941 до 6 вересня 1943 місто було під контролем Німеччини.
У 1967 році було відкрито міський краєзнавчий музей.
Російсько-українська війна Редагувати
В ході подій Російсько-української війни, з 28 квітня 2014 по 5 липня 2014 року озброєний терористичний підрозділ російських найманців «Славянский батальон» захопив адміністративні будівлі міста і утримував Костянтинівку під своєю окупацією[12].
5 липня 2014 року в ході проведення Антитерористичної операції сили Національної гвардії України та військові підрозділи Збройних сил України звільнили місто від російських найманців та їхніх місцевих колаборантів. 21 липня 2014-го при обстрілі терористами Костянтинівки на блокпосту загинув старший лейтенант Григорій Терехов.
В середині вересня 2014 року в місті було повалено пам'ятник Леніну[13].
14 жовтня 2015 року на Покрову Пресвятої Богородиці в Костянтинівці у храмі УПЦ КП відбулася перша святкова літургія[14].
У вересні 2016 року російськомовна гімназія у Костянтинівці перейшла на українську мову навчання[15].
Під час повномасштабного російського вторгнення, вранці 28 січня 2023 року російські загарбники обстріляли центр міста ракетами від С-300. Внаслідок обстрілу 3 загиблих, 14 поранених. Були пошкоджені багатоквартирні будинки, готель, гаражі, автомобілі[16][17].
2 квітня 2023 року окупанти вдарили по центру міста. Загинуло 6 мешканців[18].
13 травня 2023 року російські окупанти атакували Костянтинівку з реактивної системи залпового вогню «Смерч». Внаслідок обстрілу 2 людини загинули та 11 отримали поранення[19].
14 червня 2023 року, о 02:45, російські окупанти обстріляли місто артилерією та ракетами, а о 05:08 вдарили ракетою "Х-22". Є загибла людина та поранений житель[20].
17 червня 2023 року, близько 10:20, окупанти здійснили чергову атаку. Внаслідок влучання снарядів по приватному сектору зазнала поранень 9-річна дівчинка. У неї діагностовано закриті травми грудної клітини і живота, відкритий перелом плеча, рвані рани ніг і множинні садна тіла, — йдеться у повідомленні Офісу генерального прокурора[21].
6 вересня 2023 року, близько 14:00, російські окупанти завдали ракетного удару по одному з ринків у центрі міста. Дотла згоріли легкові автомобілі, 8 торговельних об'єктів та пошкоджено 28 магазинів, лінії електропередач, адміністративна будівля та два п'ятиповерхових житлових будинків. Тип озброєння, з якого було завдано удару, встановлено фахівцями: з балістичного оперативно-тактичного ракетного комплексу «Іскандер». Внаслідок атаки 17 осіб загинули та 32 особи поранені. Переважна більшість загиблих були цивільними особами. Цей ракетний удар став найбільшим в історії міста за кількістю жертв. Символічно, що російські окупанти влаштували теракт у 80-ту річницю звільнення Костянтинівки від нацистських загарбників[22].
Населення Редагувати
За даними перепису 2001 року населення міста становило 94 886 осіб, із них 20,98 % зазначили рідною мову українську, 78,06 % — російську, 0,50 % — вірменську, 0,06 % — білоруську, 0,02 % — молдовську, 0,01 % — болгарську, а також грецьку, польську, німецьку, гагаузьку, циганську, угорську та єврейську мови[23].
Національний склад населення за переписом 2001 року[24]
| чисельність | частка, % | |
| українці | 56 226 | 59,3 |
| росіяни | 35 762 | 37,7 |
| вірмени | 906 | 1,0 |
| білоруси | 485 | 0,5 |
| азербайджанці | 248 | 0,3 |
| євреї | 186 | 0,2 |
| Динаміка чисельності населення Костянтинівки | |
|---|---|
| рік | населення, тис. мешк. |
| 1859 | 0,029 |
| 1923 | 10,9 |
| 1926 | 25,4 |
| 1931 | 57,5 |
| 1937 | 91,4 |
| 1939 | 95,8 |
| 1956 | 90[25] |
| 1959 | 88,7 |
| 1961 | 93 |
| 1962 | 94 |
| 1968 | 104 |
| 1970 | 105,4 |
| 1977 | 111 |
| 1979 | 112 |
| 1981 | 114 |
| 1986 | 114 |
| 1987 | 115 |
| 1989 | 108 |
| 1994 | 105,4 |
| 1998 | 98,3 |
| 2001 | 95,1 |
| 2004 | 90,0 |
| 2005 | 88,3 |
| 2009 | 81,4 |
| 2011 | 79,1 |
| 2014 | 76,1 |
| 2021 | 78,1 |
Промисловість Редагувати
Костянтинівка — центр кольорової металургії, хімічної промисловості. Найбільш відомі підприємства — склозавод і завод «Автоскло», вогнетривкий завод, завод високовольтного обладнання, кондитерська компанія «Конті» тощо.
Безпека Редагувати
Важливе значення в новітній історії міста має 90-й окремий аеромобільний батальйон імені Героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова. Батальйон що брав участь в боях за Донецький аеропорт та стояв на обороні пунктів Піски, Зайцеве, Опитне, Водяне, Славне дислокується в Костянтинівці і є головним щитом міста від нових терористичних загроз.
Засоби масової інформації Редагувати
У місті видається регіональна газета «Знамя индустрии» та найперша (з 1990 р.) незалежна приватна газета в Донецькій області «Провінція».
Керівники міста Редагувати
Очільники міського виконавчого комітету
- Луньов П. (1917) — очільник виконкому в Тимчасовому громадському комітеті
- Бондаренко Р. О. (1920) — перший очільник виконкому Костянтиново-Дружківського району
- Юшкин Микола Опанасович (1940—1941)
- Вокарь Федір Макарович (1941—1942)
- Медведєв Іван Данилович (1950—1963)
- Карягін Євген Іванович (1963—1966)
- Мотін Микола Антінович (1966—1981)
- Ракитін Володимир Михайлович (1981—1985)
- Папін Віталій Тимофійович (1985—1990)
- Фурсов Володимир Миколайович (1990—1994)
Міські голови
Особистості Редагувати
- Уродженці
- Ануров Олександр Герасимович — народний артист УРСР.
- Акулова Ольга — український соліст, автор пісень, музики та текстів, перекладів світових хітів українською мовою, музично-дегустаційного проекту «Кава та шоколад». Власник проекту AcoolA.
- Банністер Нонна (уроджена Лісовська, 22 вересня 1927 — 15 серпня 2004) письменник, мемуари якої «Таємні щоденники Голокосту» було видано в США та Німеччині.
- Бондаренко Анатолій Михайлович (нар. 1966) — російський співак, композитор і продюсер українського походження.
- Гайворонський (Гайдарівський) Василь Андрійович (1906—1972) — український письменник «Розстріляного відродження», був репресований, але вижив та провів останні роки у США.
- Гінзбург Віталій Аркадійович — український художник.
- Гризодуб Олександр Іванович (нар. 1948) — український хімік, фармаколог, доктор хімічних наук, професор, директор Державного підприємства «Український науковий фармакопейний центр якості лікарських засобів» МОЗ України, керівник створення Державної фармакопеї України.
- Дзюба Петро Петрович (1915-1965) радянський військовий льотчик, Герой Радянського Союзу.
- Ісаєв Сергій Володимирович (1975—2016) — герой Російсько-української війни, загинув під час бойового завдання, нагороджений Орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.
- Жужома Микола Іванович — Герой Радянського Союзу.
- Каденко Ігор Миколайович — український фізик.
- Костін Андрій Андрійович — український воїн, учасник Російсько-української війни. Загинув під час виконання бойового завдання[29].
- Кривобок Тетяна Юріївна (нар. 1972) — українська спортсменка-легкоатлетка, майстер спорту міжнародного класу, багаторазова чемпіонка України.
- Кривцун Ігор Віталійович — український науковець, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, академік Національної академії наук України.
- Кужель Олександра Володимирівна — український політик.
- Клех Владислав — художник театру і кіно.
- Кубрак Іван Іванович (1913—1991) — Герой Соціалістичної Праці
- Левченко Євген Вікторович — український футболіст.
- Матейченко Костянтин Володимирович — український політичний та військовий діяч, народний депутат України VIII скликання.
- Мордюкова Нонна Вікторівна — радянська кіноакторка.
- Пономарьов Олександр Олександрович (1974—2016) — сержант Збройних сил України, учасник Російсько-української війни.
- Присталенко Віктор Олександрович (нар. 1935) — український живописець.
- Смоленюк Петро Степанович — український науковець.
- Суярко Василь Григорович — український науковець, доктор геолого-мінералогічних наук, професор, академік Української нафтогазової академії, член Донецького відділення НТШ.
- Суярко Олександра Василівна[30] — радянський та український геолог. Була керівнцею однією з найбільшим геологічних партій в СРСР, що вела розвідку в районі Донецького басейну[31]. Авторка книги «Моя Україна — і біль, і надія»[32].
- Терещенко Алла Констянтинівна — український мистецтвознавець, професор, член-кореспондент Національної академії мистецтв України.
- Мешканці
- Лапшин Володимир Германович (1954, Котельнич — 2015, Костянтинівка) — фотохудожник, член Національного союзу фотохудожників України
- Ренат Польовий (1927—2008) — український письменник і краєзнавець, інженер-винахідник, колишній політв'язень, член Української Гельсінкської спілки (1988).
- Пустова Феня Дмитрівна (1928—2010) — український літературознавець, дослідник та популяризатор творчості письменників розстріляного відродження.
- Анатолій Федь — український вчений, доктор філософських наук, професор Слов'янського державного педагогічного університету, член Наукового товариства ім. Шевченка, відмінник освіти України.
- Почесні громадяни Костянтинівки
- Безнощенко Михайло Захарович — радянський офіцер, генерал-майор, учасник бойових дій Другої світової війни, командир танкової бригади що відвойовувала Костянтинівку.
- Бєліков Сергій Трифонович — радянський діяч, старший апаратник Костянтинівського хімічного заводу.
- Маркілюк Леонід Петрович — колишній депутат Констянтинівської міської ради, Герой Соціалістичної Праці.
- Мірецька Марія Іванівна — авіаінструкторка, учасниця бойових дій Другої світової війни, секретарка міськради, директор Костянтинівського заводу скляних та майолікових виробів[33].
- Олекса Тихий (1927—1984) — український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи.
Загинули в боях за місто Редагувати
- 20 березня 2022 року
- Вініченко Кирило Андрійович (2000—2022) — солдат Збройних Сил України, участник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
- Ткаченко Ростислав Русланович (2000—2022) — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, загинув в ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
- 22 березня 2022 року
- Бурлаков Максим Ігорович (1997—2022) — молодший сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, загинув в ході російського вторгнення в Україну у 2022 році.
- Дишкант Віталій Іванович (1989—2022) — старший солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, загинув в ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
- Єгунов Євген Ігорович (2002—2022) — лейтенант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, загинув в ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
- Закупець Анатолій Сергійович (1985—2022) — молодший сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, загинув в ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
- Пантус Денис Володимирович (1990—2022) — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, загинув в ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
- Трихно Дмитро Юрійович (1993—2022) — сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, загинув в ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
- Чепель Максим Юрійович (1997—2022) — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, загинув в ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
Пам'ятки Редагувати
У місті Костянтинівка Донецької області на обліку перебуває 35 пам'яток історії та монументального мистецтва.
Примітки Редагувати
- ↑ https://web.archive.org/web/20211116101743/https://gromada.info/ru/obschina/kostyantynivka/#2051
- ↑ В Константиновке над управлением МВД вывесили флаг Украины. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 24 червня 2021.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Константиновская городская громада - Донецкая область,. gromada.info. Архів оригіналу за 16 листопада 2021. Процитовано 16 листопада 2021.
- ↑ На столичному вокзалі презентували трейлер фільму “Поїзд “Київ - Війна”. www.ukrinform.ua (укр.). Архів оригіналу за 13 жовтня 2019. Процитовано 13 жовтня 2019.
- ↑ Поїзд «Київ - Війна». www.facebook.com (укр.). Процитовано 13 жовтня 2019.
- ↑ Константиновка: Путеводитель. Б. Н. Донцов, С. И. Колесников. Донецк — 1984.
- ↑ Журнал генерал-фельдмаршала князя А. А. Прозоровского 1769—1776 с. 349
- ↑ Профанация истории. Часть II. Архів оригіналу за 2 квітня 2019. Процитовано 24 червня 2021.
- ↑ Сборникъ статистическихъ сведений по Екатеринославской Губерніи. Том ІІ, ст. 45, 46
- ↑ До генеології Номікосових. Частина 3. Архів оригіналу за 29 червня 2021. Процитовано 24 червня 2021.
- ↑ Доповідь громадської організації «Безпека та взаємодія в Україні»: Збройна агресія Російської Федерації проти України с.61
- ↑ На Донеччині знову повалили бюст Леніна. Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 19 вересня 2014.
- ↑ Храм УПЦ КП відкриють у Костянтинівці на Донеччині. Архів оригіналу за 8 липня 2018. Процитовано 16 жовтня 2015.
- ↑ Зона АТО: Російськомовна гімназія у Костянтинівці перейшла на українську мову. Архів оригіналу за 14 вересня 2016. Процитовано 11 вересня 2016.
- ↑ Наслідки ракетного удару по Костянтинівці: Ворог поцілив у центр міста, де перебувало багато людей. відео+фоторепортаж. Цензор.НЕТ. 28 січня 2023.
- ↑ Росіяни обстріляли Костянтинівку: 3 загиблих, 14 поранених. Українська правда. 28 січня 2023.
- ↑ Росіяни вдарили по центру Костянтинівки: загинули 6 осіб (фото, відео). www.unian.ua (укр.). Процитовано 11 липня 2023.
- ↑ Подробиці обстрілу Костянтинівки: кількість поранених зросла (фото). ТСН.ua (укр.). 13 травня 2023. Процитовано 11 липня 2023.
- ↑ Армія РФ тричі обстріляла Костянтинівку 14 червня: наслідки обстрілів.
- ↑ Окупанти обстріляли Костянтинівку, двоє поранених (фото). LB.ua. 17 червня 2023. Процитовано 11 липня 2023.
- ↑ По Костянтинівці окупанти вдарили не з артилерії, — поліція. Українські новини. 6 вересня 2023.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 2 квітня 2014.
- ↑ Національний склад та рідна мова населення Донецької області. Розподіл постійного населення за найбільш численними національностями та рідною мовою по міськрадах та районах. Архів оригіналу за 13 лютого 2007. Процитовано 27 листопада 2012.
- ↑ 1 апреля 1956. Архів оригіналу за 7 лютого 2021. Процитовано 3 жовтня 2014.
- ↑ Find a grave: Володимир Іванович Орчелота
- ↑ Find a grave: Юрій Никифорович Роженко
- ↑ В Донбассе задержали мэра. Взятка в особо крупных размерах. // Газета Донбасс. Архів оригіналу за 15 березня 2016. Процитовано 20 грудня 2017.
- ↑ Find a grave: Андрій Андрійович Костін
- ↑ «Наші увійшли у Костянтинівку на конях, підводах, собаках, верблюді…» | Костянтинівка в дзеркалі Провінції. www.konstantinovka.com.ua. Архів оригіналу за 25 вересня 2021. Процитовано 25 вересня 2021.
- ↑ Телепроєкт "Народний телероман «Мати»" Харківської ОДТРК. Архів оригіналу за 25 вересня 2021. Процитовано 25 вересня 2021.
- ↑ Суярко О. В. Моя Україна — і біль, і надія (спогади старої провінціалки) (2006)
- ↑ Find a grave: Марія Іванівна Мірецька. Архів оригіналу за 7 вересня 2021. Процитовано 7 вересня 2021.
Література Редагувати
- Костянтинівка — Інформаційно-пізнавальний портал | Донецька область у складі УРСР [Архівовано 15 серпня 2015 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)
- Військові взяли під контроль місто Костянтинівка на Донеччині, — Тимчук [Архівовано 12 липня 2014 у Wayback Machine.]
- Василь Пірко Заселення Степової України у XVI—XVIII століттях // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
- Петро Лаврів. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк, Український культурологічний центр, Донецьк: Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, РВП «Лебідь». 1995. 64 с. [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.]
- Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI—XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел) [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] / Український культурологічний центр. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 180 с.
- Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
- Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
- Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.
