Костянтинівка

місто у Краматорському районі Донецької області. Адміністративний центр Костянтинівської міської громади.

Костянти́нівка — місто в Краматорському районі Донецької області, центр Костянтинівської міської громади.

Костянтинівка
Costyantynivka gerb.png Флаг Константиновки.png
Герб Костянтинівки Прапор Костянтинівки
Дом культуры "Химик" 10.jpg
Константиновка. Железнодорожный вокзал 11.jpg
Свято-Успенский храм.jpg
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Донецька область
Район Краматорський район
Громада Костянтинівська міська громада
Засноване 1870
Статус міста з 1932 року
Населення 78 179 (01.01.2021)[1]
Площа 66,04 км²
Густота населення 1103,7 осіб/км²
Поштові індекси 85100-85129
Телефонний код +380-6272
Координати 48°31′36″ пн. ш. 37°42′15″ сх. д. / 48.52667° пн. ш. 37.70417° сх. д. / 48.52667; 37.70417Координати: 48°31′36″ пн. ш. 37°42′15″ сх. д. / 48.52667° пн. ш. 37.70417° сх. д. / 48.52667; 37.70417
Висота над рівнем моря 86 м
Водойма річки: Кривий Торець, Грузька
Назва мешканців костянтинівча́нин, костянтинівча́нка, костянтинівча́ни
Відстань
Найближча залізнична станція Костянтинівка
До обл./респ. центру
 - фізична 50 км
 - залізницею 65 км
 - автошляхами 55 км
До Києва
 - фізична 563 км
 - залізницею 680 км
 - автошляхами 570 км
Міська влада
Адреса 85114, м.Костянтинівка, вул. Олекси Тихого, 260
Вебсторінка Костянтинівська міськрада
Міський голова Рослов Олексій

Commons-logo.svg Костянтинівка у Вікісховищі

Карта
Костянтинівка. Карта розташування: Україна
Костянтинівка
Костянтинівка
Костянтинівка. Карта розташування: Донецька область
Костянтинівка
Костянтинівка

Звільнене від терористичного підрозділу російських найманців та місцевих колаборантів 5 липня 2014 року в ході проведення АТО силами Національної гвардії України та військовими підрозділами[2].

17 липня 2020 року внаслідок адміністративно-територіальної реформи стало частиною Краматорського району.[3]

Загальні відомостіРедагувати

Відстань до Донецька — 68 км. Площа — 66,04 км². Населення — 78 тис. осіб[4].

Водні ресурси: річка Кривий Торець (басейн річки Сіверський Донець). Довжина — 88,36 км, площа водостоку — 1590 км² , заболоченість 0,2 %. Клебан-Бицьке водосховище площею 520 га, 9 водойм та 43 ставки. Земельний фонд Костянтинівки — 6,598 тис. га. Корисні копалини — глини та пісок.

ГеографіяРедагувати

Місто розташоване в північній частині Донецької області на річці Кривий Торець. У місті річка Грузька впадає у Кривий Торець. Місто являє собою залізничний вузол. Відстань до Донецька: по автодорогах — 55 км, по ж / д — 65 км. Відстань до Києва: по автодорогах — 750 км, по ж / д — 778 км. Після одного з фільмів Корнія Грицюка, залізнична рейс «Київ — Костянтинівка» став неформально називатися «Київ — Війна»[5][6].

ІсторіяРедагувати

Археологічні дослідження в Костянтинівському районі показали, що заселення краю почалося в епоху раннього палеоліту, 150 000—100 000 років тому[7].

З часів набігу кримських татар 1769 року з'являється згадка, що на території Костянтинівського району перебувало Військо Запорозьке[8][9].

Найстаріший район міста — Новоселівка, колишнє селище, що існувало задовго до заснування Костянтинівки.

На карті Катеринославського намісництва 1792 року видання нанесена поштова станція з назвою Торецька (при річці Кривий Торець), яка була розташована в районі нинішнього південного шляхопроводу.

На території сучасної Костянтинівки в 1812 році на землі придбаній у бахмутського купця Четверикова поміщик Пантелеймон Номікосов заснував село Сантуринівку. Ця земля була заселена двадцятьма родинами кріпаків купленими в Корочанському уїзді, Курської губернії[10][11]. У середині XIX століття на успадкованій сином поміщика землі виникло село Костянтинівка, назване по імені власника. До 1859 року в Костянтинівці проживало 29 осіб, в Сантуринівці — 280, в Новоселівці (старовинне селище, приєднане до сучасної Костянтинівки) — 456.

У 1926 році Костянтинівка набула статусу селища міського типу. З 1932 року стала містом обласного підпорядкування.

З 1931 по 2016 рік у місті працював трамвай.

З 28-29 жовтня 1941 до 6 вересня 1943 місто було під контролем Німеччини.

У 1967 році було відкрито міський краєзнавчий музей.

В ході подій Російсько-української війни, з 28 квітня 2014 по 5 липня 2014 року озброєний терористичний підрозділ російських найманців «Славянский батальон» захопив адміністративні будівлі міста і утримував Костянтинівку під своєю окупацією[12].

5 липня 2014 року в ході проведення Антитерористичної операції сили Національної гвардії України та військові підрозділи Збройних сил України звільнили місто від російських найманців та їх місцевих колаборантів. 21 липня 2014-го при обстрілі терористами Костянтинівки на блокпосту загинув старший лейтенант Григорій Терехов.

У середині вересня 2014 року у місті було повалено пам'ятник Леніну[13].

14 жовтня 2015-го на Пресвяту Покрову в Костянтинівці у храмі УПЦ КП відбулася перша святкова літургія[14].

У вересні 2016 р. російськомовна гімназія у Костянтинівці перейшла на українську мову навчання[15]

НаселенняРедагувати

За даними перепису 2001 року населення міста становило 94 886 осіб, із них 20,98 % зазначили рідною мову українську, 78,06 % — російську, 0,50 % — вірменську, 0,06 % — білоруську, 0,02 % — молдовську, 0,01 % — болгарську, а також грецьку, польську, німецьку, гагаузьку, циганську, угорську та єврейську мови[16].

Національний склад населення за переписом 2001 року[17]

чисельність частка, %
українці 56 226 59,3
росіяни 35 762 37,7
вірмени 906 1,0
білоруси 485 0,5
азербайджанці 248 0,3
євреї 186 0,2

ПромисловістьРедагувати

Костянтинівка — центр кольорової металургії, хімічної промисловості та ін. Найбільш відомі підприємства — склозавод і завод «Автоскло», вогнетривкий завод, завод високовольтного обладнання, завод «Конті» та ін.

БезпекаРедагувати

Важливе значення в новітній історії міста має 90-й окремий аеромобільний батальйон імені Героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова. Батальйон що брав участь в боях за Донецький аеропорт та стояв на обороні пунктів Піски, Зайцеве, Опитне, Водяне, Славне дислокується в Костянтинівці і є головним щитом міста від нових терористичних загроз.

Засоби масової інформаціїРедагувати

У місті видається регіональна газета «Знамя индустрии» та найперша (з 1990 р.) незалежна приватна газета в Донецькій області «Провінція».

Керівники містаРедагувати

Очільники міського виконавчого комітету

  • Луньов П. (1917) — очільник виконкому в Тимчасовому громадському комітеті
  • Бондаренко Р. О. (1920) — перший очільник виконкому Костянтиново-Дружківського району
  • Юшкин Микола Опанасович (1940—1941)
  • Вокарь Федір Макарович (1941—1942)
  • Медведєв Іван Данилович (1950—1963)
  • Карягін Євген Іванович (1963—1966)
  • Мотін Микола Антінович (1966—1981)
  • Ракитін Володимир Михайлович (1981—1985)
  • Папін Віталій Тимофійович (1985—1990)
  • Фурсов Володимир Миколайович (1990—1994)

Міські голови

  • Орчелота Володимир Іванович[19] (1994—1998)
  • Роженко Юрій Никифорович[20] (1998—2002 та 2005—2009), з ганьбою звільнений за отримання хабаря[21].
  • Ракитін Володимир Михайлович (2002—2004)
  • Давидов Сергій Дмитрович (2010—2020)
  • Азаров Олег Анатолійович (2020-2022)
  • Рослов Олексій (з 2022)

Відомі людиРедагувати

Уродженці
Мешканці
Почесні громадяни Костянтинівки

Пам'яткиРедагувати

У місті Костянтинівка Донецької області на обліку перебуває 35 пам'яток історії та монументального мистецтва.

ПосиланняРедагувати

Додаткова літератураРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 16 листопада 2021. Процитовано 16 листопада 2021. 
  2. В Константиновке над управлением МВД вывесили флаг Украины. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 24 червня 2021. 
  3. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  4. Константиновская городская громада - Донецкая область,. gromada.info. Архів оригіналу за 16 листопада 2021. Процитовано 16 листопада 2021. 
  5. На столичному вокзалі презентували трейлер фільму “Поїзд “Київ - Війна”. www.ukrinform.ua (укр.). Архів оригіналу за 13 жовтня 2019. Процитовано 13 жовтня 2019. 
  6. Поїзд «Київ - Війна». www.facebook.com (укр.). Процитовано 13 жовтня 2019. 
  7. Константиновка: Путеводитель. Б. Н. Донцов, С. И. Колесников. Донецк — 1984.
  8. Журнал генерал-фельдмаршала князя А. А. Прозоровского 1769—1776 с. 349
  9. Профанация истории. Часть II. Архів оригіналу за 2 квітня 2019. Процитовано 24 червня 2021. 
  10. Сборникъ статистическихъ сведений по Екатеринославской Губерніи. Том ІІ, ст. 45, 46
  11. До генеології Номікосових. Частина 3. Архів оригіналу за 29 червня 2021. Процитовано 24 червня 2021. 
  12. Доповідь громадської організації «Безпека та взаємодія в Україні»: Збройна агресія Російської Федерації проти України с.61
  13. На Донеччині знову повалили бюст Леніна. Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 19 вересня 2014. 
  14. Храм УПЦ КП відкриють у Костянтинівці на Донеччині. Архів оригіналу за 8 липня 2018. Процитовано 16 жовтня 2015. 
  15. Зона АТО: Російськомовна гімназія у Костянтинівці перейшла на українську мову. Архів оригіналу за 14 вересня 2016. Процитовано 11 вересня 2016. 
  16. Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 2 квітня 2014. 
  17. Національний склад та рідна мова населення Донецької області. Розподіл постійного населення за найбільш численними національностями та рідною мовою по міськрадах та районах. Архів оригіналу за 13 лютого 2007. Процитовано 27 листопада 2012. 
  18. 1 апреля 1956. Архів оригіналу за 7 лютого 2021. Процитовано 3 жовтня 2014. 
  19. Find a grave: Володимир Іванович Орчелота
  20. Find a grave: Юрій Никифорович Роженко
  21. В Донбассе задержали мэра. Взятка в особо крупных размерах. // Газета Донбасс. Архів оригіналу за 15 березня 2016. Процитовано 20 грудня 2017. 
  22. Find a grave: Андрій Андрійович Костін
  23. «Наші увійшли у Костянтинівку на конях, підводах, собаках, верблюді…» | Костянтинівка в дзеркалі Провінції. www.konstantinovka.com.ua. Архів оригіналу за 25 вересня 2021. Процитовано 25 вересня 2021. 
  24. Телепроект "Народний телероман «Мати» Харківської ОДТРК. Архів оригіналу за 25 вересня 2021. Процитовано 25 вересня 2021. 
  25. Суярко О. В. Моя Україна — і біль, і надія (спогади старої провінціалки) (2006)
  26. Find a grave: Марія Іванівна Мірецька. Архів оригіналу за 7 вересня 2021. Процитовано 7 вересня 2021.