Майо́ліка (від італ. Maiolica — Мальорка) — різновид кераміки, що виготовляється з випаленої глини з використанням розписної глазурі.

Біло-блакитна ваза 1430 р. Флоренція, (Лувр, Париж)
«Посуд з човном і рибами». Малага, Іспанія, до 1450 р.
Новітня керамічна таріль, кобальтовий розпис. Кальтаджироне, Сицилія
Новітні кахлі килимові безрамочні, місто Дерута, Італія
Історичний декор тарелі 1570 рр. Кастєль Дуранте. Італія (музей міста Ліль, Франція)
Новітня таріль з Фаєнци, традиційний китаєподібний декор
Новітня керамічна ваза ручного розпису, Кальтаджироне, Сицилія

Майоліка (названа також глазурованим фаянсом або глазурованою теракотою) — пресована керамічна плитка з кольоровою основою, покрита прозорою або непрозорою глазур'ю, на яку нанесений яскравий малюнок. Майоліка досить міцна, має м'які, округлі форми, але має високопористу основу, що обмежує її застосування — для обробки стін приміщень за винятком ванної кімнати.

Історія ред.

Виробництво керамічних виробів з глазур'ю існувало декілька тисячоліть тому в Давньому Єгипті, Вавилоні, Ірані, Сирії та інших країнах Сходу. Західноєвропейські центри виробництва майоліки, таким чином, мають не місцеві, а азійські й арабські витоки.

Керамічні центри Італії ред.

В Італію майоліка потрапила з мавританської Іспанії через острів Мальорку, від назви якого й походить термін «майоліка». Незвичні для тодішньої Італії керамічні вироби 1115 року привезли генуєзькі вояки, що боролися з піратами. Це були військові трофеї, захоплені під час військових грабежів. У культурі Італії була внутрішня здатність сприйняти нову технологію, як і здатність до удосконалення запозиченої технології.

Першим і значним центром майолікового виробництва на Аппенінах стало місто Піза, де місцеві керамісти виготовили перші зразки, копіюючи перські й азійсько-арабські вироби. Технологію пізанців запозичили керамісти князівства Урбіно.

Період напівмайоліки ред.

Первісно виникає так звана напівмайоліка (mezzo-maiolica). Технологія мала декілька етапів. За основу брали виріб із червоної глини, котрий обмазували тонким шаром білої. Робили сушку й перше випалення. Холодний виріб розписували по свинцевій глазурі й знову робили випалення.

Удосконалення технології італійцями ред.

Трудомісткість виготовлення напівмайоліки спонукала до удосконалень. Згодом перейшли до використання жовтих та білих глин, а чисто свинцеву глазур замінили на суміш свинцевої з олов'яною та подальшими сушкою, розписом і випаленням. Відомо, що цю технологію використовував уже уславлений Лука делла Роббіа. Удосконалення технології дало змогу як знизити температуру випалення, так і використати нові керамічні фарби.

На вироби італійської майоліки швидко виникає попит. Керамічне виробництво одержало підтримку князівських родин. Підвищенню якості виробів з майоліки сприяють звернення до неї низки видатних технологів і майстрів, а також загальне піднесення культури італійського відродження. Етап копіювання азійських зразків давно подоланий. Виникає ціла низка керамічних центрів, вироби котрих мають індивідуальні форми та риси. Серед них — Фаєнца, Флоренція, Сієна, Урбіно, Дерута, Савона, Губбіо, Кастель-Дуранте. Виготовляють побутовий і парадний посуд, аптекарський посуд, вази, весільний посуд з умовними портретами наречених тощо. Виробами італійської майоліки торгують у різних князівствах Західної Європи, що спонукає місцевих майстрів до запозичень і копіювання.

Азулежу Португалії ред.

Керамічне виробництво в Португалії пройшло декілька етапів становлення й розвитку, допоки не стало характерною ознакою національного декоративного мистецтва. Якщо керамічні центри Італії (Фаєнца, Дерута, Губбіо, Піза, Савона, Флоренція[1]) доволі швидко подолали арабські впливи й виробили як власні керамічні форми, так і власний декор, у Португалії все мало інший характер. Тут водночас збереглися як арабські за витоками килимові кахлі, так і нові зразки, орієнтовані на західноєвропейські через зв'язки із князівствами Італії, Іспанії, Нідерландів.

Зміна смаків і стилю відбулась уже в 2-й половині 16 ст. під могутнім впливом італійської культури доби відродження і маньєризму. Італійські керамічні центри активно продавали власну продукцію в інші країни, в тому числі і в Португалію. Португальські майстри швидко запозичили технологію розпису кераміки тонкими пензлями на олов'яній глазурі. На сюжети й декор португальських кахлів вплинули як стилістика відродження і маньєризму, так і середньовічні традиції. Так, сюжет міг мати біблійні витоки, а орнамент (негнучкий, дивацький, що нагадував металевий декор зброї) був маньєристичним. Відсутність доброї художньої освіти в більшості народних майстрів породжувала наївні й пістряві зразки. Поширилось створення сюжетних чи орнаментальних панно, де окремий азулежу ставав лише частиною панно у великій за розмірами й закінченій композиції. У старовинних кахлях зберігались і пістряві кольори як ознака буяння природних сил. Доба Великих географічних відкриттів відбилась і в азулежу. Існує декілька композицій із зображенням екзотичних мотивів і екзотичних для Європи тварин — дивацьких тропічних птахів, слонів, верблюдів, мавп тощо. У буяння різноманітних орнаментів вплетені й зображення вітрильників, герби вельможних родин, зображення райських садів.

Під впливом амстердамських та делфтських зразків відбулася чергова зміна колористики азулежу, що надала перевагу синім (кобальтовим) розписам на білому тлі. У 17 столітті португальці захопились голландськими кахлями.

Мистецтво азулежу розділилось на народні й наївні зразки та на зразки з професійним розписом і сюжетами, запозиченими з європейських грювюр. Світські й галантні сюжети на азулежу-панно прийшли навіть у декор церков (у господарчих і підсобних приміщеннях). Азулежу-кахлі полюбили настільки, що ними вкривали стелі, фонтани, житлові приміщення, клітки з парадними сходами палаців, палацові печі тощо.

Окремі панно прикрасили головні фасади низки португальських церков і багатих помешкань світських і церковних князів. Прихильність до азулежу була настільки великою, що її перенесли в колонії Португалії. Власна школа азулежу виникла й зміцніла в колишній колонії Португалії — Бразилії.

Нерівномірність розвитку ред.

 
"Галантна сцена " з імпортних португальських кахлів. 1702 рік. Церква Сан Франциско да Байя, Сальвадор, Бразилія

Як і більшість художніх технологій, майоліка зазнала періоди піднесення та занепаду. Етапи майолікового виробництва не збігались у різних країнах ні за роками, ні за місцем у національній культурі. Вісімнадцяте століття пройшло в деяких країнах Європи під могутнім престижем і захопленням китайською та мейсенською порцеляною й помітним зниженням зацікавленості у виробах з майоліки.

Майолікові кахлі Португалії (азулежу), навпаки, мали черговий етап піднесення і збагачення розпису світськими й галантними сюжетами, котрі заміняли в країні фрески. Азулежу Португалії вступають у новий етап розвитку в 19 ст.

Відродження майолікового виробництва в 19 ст ред.

 
Мінтон і кампанія. «Лохань для охолодження вина». Сток-он-Трент, Британія, 1850 р.
 
Мінтон і кампанія. «Глек», Сток-он-Трент, Британія1872 р.

Керамічне виробництво Великої Британії мало національні особливості ще у 18 ст. Тут досить пізно у порівнянні з мануфактурами на континенті віднайшли власну рецептуру порцелянової сировини, хоча мали безліч керамічних майстерень.

Особливостями англійського керамічного виробництва були —

  • віднайдення так званих «кам'яних мас», що наближали вироби до порцеляни, але не були суто порцеляною за технологіями і рецептурою. Однак «кам'яні маси» надали керамічним виробам неповторності як за формами, так і за декором, що стало явищем у порцеляновому виробництві Європи.
  • Порцелянові мануфактури в Європі підтримували королівські двори. Навпаки, в Англії керамічне і порцелянове виробництво існувало на комерційній основі через паростки капіталістичного виробництва і піднесення англійської економіки, що впевнено йшла до промислової революції. Порцеляною займався і Минтон. Конкурентна боротьба і постійні пошуки нового привернули увагу Герберта Минтона до майоліки, виробництво котрої в Британії призабули.

До середини 19 ст. капіталістичні ділки Британії настільки упевнились у власній могутності, що, незважючи на конкурентів, ризикнули повести у Лондоні Першу всесвітню виставку. Вона відбулась 1851 року у так званому Кришталевому палаці, де країни експонували власні досягнення у промисловому виробництві, мистецтві і народних ремеслах. Герберт Минтон експонував вироби майоліки з власних керамічних майстерень, як «нові» (!). Різноманітна за формами і за яскравими кольорами майоліка Минтона знайшла широкий попит у новонародженого англійського класу — дрібних власників і клерків, бо була дешевша за елітну порцеляну, вироби з бронзи і срібла, котрі розходились по магнатським та королівським садибам і палацам. «Новим англійцям» (середньому класу Британії) майолікові вироби заміняли фамільні порцеляну і срібло, адже сприяли створенню комфорту і уяві про буржуазну добропорядність і певний рівень матеріального статку. Підвищенню попиту на майоліковий посуд і декоративні вироби сприяла і «мода» на звані обіди, що отримали поширення в суспільстві.

Наприкінці 19 ст. мода на майоліку охопила вже декілька країн Європи. Майоліка стає предметами колекціонування. Майоліка, як і архітектура 19 століття, всмоктала усі стилістичні коливання століття, від пізнього класицизму до еклектизму (неоренесанс, маньєризм, необароко). В майолікове виробництво прийшли майстри, що створюють вироби у стилях Бернара Паліссі, майстрів Ірану, Китаю, із середньовічними елементами національної історії. Згодом у вироби майоліки привнесли риси сецесії та ар-деко, що надало цим напрямкам рис великих, універсальних стилів. Адже сецесія і ар-деко охопили більшість існувавших тоді мистецьких сфер.

Виділялись власними якостями і художнім рівнем (на тлі інших виробництв) майолікові вироби Чехії (тоді в складі Австро-Угорської імперії) і Великої Британії.

Новий етап погіршення майолікового виробництва припав на 1930-ті рр. через брак нових позитивних ідей і значне погіршення в світовій політиці напередодні 2-ї світової війни.

Майоліка в Україні ред.

В Україну технологія майоліки потрапляє у 17-18 ст.

Світлина кухонної шафки, вцілілої у Бородянці під час руйнівних бомбардувань і обстрілів, стала вірусною у мережі і її швидко назвали символом стійкості українців. Уважні користувачі розгледіли на шафці керамічного декоративного півника із заводу Васильківської майоліки. Запилений, але не знищений він символізує незламність українців та України[2].

Див. також ред.

Література ред.

  • Rackham В., Italian maiolica, L., 1952
  • Tjark Hausmann: Majolika. Spanische und italienische Keramik vom 14. bis zum 18. Jahrhundert. Berlin 1972.
  • Jirina Vydrová, Josef Ehm, Oskar Vogel: Italienische Majolika in tschechoslowakischen Sammlungen. Prag 1960.
  • Georg Ulrich Grossmann (Hrsg.): Feuerfarben. Majolika aus Sizilien, 1550—2000. Ausst. Kat. Germanisches Nationalmuseum, Nürnberg, 2000, ISBN 3-926982-70-5.

Примітки ред.

  1. Каптерева Т. П. «Искусство Португалии», М., «Изобразительное искусство», 1990, с. 199
  2. Півник з кухонної шафки в Бородянці. Як предмет Васильківської майоліки став символом стійкості України та прославився на весь світ. nv.ua (укр.). Архів оригіналу за 11 квітня 2022. Процитовано 11 квітня 2022. 

Посилання ред.

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Майоліка