Верблюд

рід великих ссавців з групи жуйних ряду оленеподібних

Верблю́д (Camelus) — рід великих ссавців з групи жуйних ряду оленеподібних, що включає два види: верблюд двогорбий і верблюд одногорбий. Обидва види широко використовуються як домашні тварини для перевезення вантажів.

Верблюд
Період існування: 3.6–0 млн р. т.
пліоценнаш час
Дромедар, Camelus dromedarius
Бактріан, Camelus bactrianus
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Парнокопитні (Artiodactyla)
Родина: Верблюдові (Camelidae)
Триба: Camelini
Рід: Верблюд (Camelus)
Linnaeus, 1758
Види

Camelus bactrianus
Camelus dromedarius
Camelus ferus
Camelus grattardi
Camelus knoblochi
Camelus moreli
Camelus sivalensis
Camelus thomasi

Вікісховище: Camelus

Назва ред.

Верблюд (фонетичні та словотворчі варіанти: велблюд, верхоблюд): від др. й псл. вельбуд і є псл. запозиченням з гот. ulbandus, яке, через грецьке посередництво (дав.-гр. ἐλέφας, род. ἐλέφᾰντος — «слон») прийшло зі східних мов, де гр. ἐλ відповідає артикль al, а έφας представлене в єг. ab(u) — «слон, слонова кістка»; «вельбуд» перетворилося на стсл. вельблуд (себто «великий блуд») за народною етимологією[1].

Морфологічні та біологічні характеристики ред.

Морфометрія ред.

Довжина голови й тіла: 225—345 см, довжина хвоста: 35—55 см, висота в плечах: 180—230 см, маса: 300—690 кг.

Опис ред.

Колір хутра варіюється від темно-коричневого до золотисто-сірого. У дромедаріуса, який має тільки один горб на спині, шерсть відносно коротка, м'яка, тонка і пухнаста. У бактріануса, який має два горби, довге хутро (255 мм) і товсте по голові, шиї, горбах, передніх ногах і основі хвоста. Верблюди втрачають своє зимове хутро настільки швидко, що воно відривається великими масами, надаючи тваринам рваний вигляд. Шкіра верблюдів майже не має потових залоз. Дикі й домашні бактріануси легко схрещуються, але зовні абсолютно різні. Дикі (на відміну від домашніх) особини мають піщаний, сіро-коричневий колір хутра, коротку і рідку шерсть, невеликий пучок волосся на маківці, стрункі форми тіла і невеликі, конічні горби. Гібриди бактріануса і дромедаріуса характеризуються або одним довгим горбом з невеликим поглибленням або одним маленьким і одним великим горбом.

Обидва види мають довгу голову і шию і відносно короткий хвіст. Очі мають важкі вії, вуха маленькі та вкриті волоссям, верхня губа глибоко розділена. Щілиноподібні ніздрі є пристосуванням для захисту від пилу і піску. Є канавки з кожної ніздрі до ущелин верхньої губи, так що волога з ніздрів може потрапити в рот. C. bactrianus має коротші ноги, ніж C. dromedarius і, отже, не такий високий. Верблюди втрачають малу кількість рідини з випорожненнями. Верблюд може довго обходитися без води, втрачаючи при цьому до 40 % ваги тіла. Діставшись до води, верблюд, щоб відшкодувати втрату рідини, може відразу випити до ста літрів. Верблюди можуть і будуть при потребі пити солонувату і навіть солону воду.

Самиці зазвичай народжують щороку. Вагітність триває 360—440 днів. Народжується одне верблюденя, дуже рідко два. Маса новонародженого: 37 кг. Діти годуються молоком приблизно рік, але цей термін може сягати 1.5 роки чи більше. Розмірів дорослого діти досягають у 5-річному віці. Репродуктивний вік починається приблизно в 3 роки. Верблюди можуть жити до 40 років. Ці ссавці добре пристосовані до життя в суворій і безводній місцевості. Густе хутро призначене для захисту від денної спеки та нічного холоду. На кожній нозі є по два пальці, широка м'яка підошва, пристосована для ходіння по піску та дрібному камінню. Пальці у верблюдів озброєні грубими зроговіннями, схожими на нігті (а не копита, як у багатьох інших родів оленеподібних).

Одним зі специфічних пристосувань верблюда до життя в пустелі є один або два горби на спині, що є жировими відкладеннями. Верблюд невибагливий: він поїдає солянки, полин, кущі й практично будь-яку рослинність, при голоді вони будуть їсти рибу, м'ясо, кістки та шкіру. Існує досить поширена думка, ніби верблюд може здобувати воду завдяки окисленню жиру, що міститься в горбах. Але річ у тім, що при диханні організм втрачає більше вологи, ніж утворюється при окисленні жирів. Насправді верблюди просто дуже добре переносять зневоднення. Верблюди здатні виживати без води до двох тижнів, а без їжі до місяця. Справжнє призначення горбів інше: вони слугують своєрідним «дахом», що захищає спину верблюда від палючого сонця. Крім того, концентрація всіх жирових запасів організму на спині сприяє кращій тепловіддачі[2]. Коли верблюди ситі горб прямий і пухкий, але коли вони не мають достатнього харчування горб стискається і часто схиляється в один бік.

Верблюди можуть витримувати екстремальні холод і тепло, а також є добрими плавцями, попри те, що більшість з них ніколи не бачили жодної водойми. Верблюди мають гострий зір і дуже хороший нюх. Швидкість понад 65 км/год були зафіксована для C. bactrianus. За чотири дні верблюд здатний перевозити 170—270 кг зі швидкістю 47 км/добу та 4 км/год.

На відміну від інших жуйних, верблюд має менш складний трикамерний шлунок.

Поширення ред.

 
Карта ринку верблюдів у 2003 році.

У одомашненій формі обидва види верблюдів Старого Світу поширені в багатьох областях Азії і Африки, і використовуються в першу чергу як в'ючні й упряжні тварини. Дромадери зустрічаються на півночі Африки до 1° південної широти, на Аравійському півострові в Центральної Азії. У XIX столітті вони були завезені в Австралію, де швидко пристосувалися до місцевих кліматичних умов і на сьогоднішній день сягають кількості 50 тисяч особин. Бактріани поширені в регіонах від Малої Азії до Маньчжурії. Всього у світі налічується близько 19 мільйонів верблюдів, з яких 14,5 мільйонів живуть у Африці. В одному лише Сомалі їх налічується 7 мільйонів, а в сусідньому Судані — 3,3 мільйони.

Дика форма дромадера вимерла, що відбулося до початку нашої ери. Його найбільш ймовірною прабатьківщиною був південь Аравійського півострова, хоча ще не до кінця з'ясовано, чи був його предок дикою формою дромадера, або ж спільним предком з бактріаном. Дикі популяції бактріана, відкриті Миколою Пржевальським, все ще існують в Сіньцзян-Уйгурському автономному районі і в Монголії, де у трьох відокремлених один від одного популяціях живуть близько тисячі особин. Зараз розглядається питання про акліматизацію диких двогорбих верблюдів в плейстоценовому парку у Якутії.

Види верблюдів ред.

Існує два сучасні види верблюдів:

Верблюди мають великий запас поживних речовин у вигляді жирової тканини горбів. Вони можуть довгий час обходитися без води, харчуватися солоною рослинністю, добре переносять спеку і холод. Завдяки цьому вони добре пристосовані для життя в пустелях.

Походження та еволюція верблюдів ред.

Поява і масове розповсюдження цих тварин відбувалося у кінці пліоцену і на початку плейстоцену — час вимирання Paracamelus і появи великих форм верблюдів Camelus. Вироблені сучасними верблюдами пристосування до життя в посушливих умовах (горби, особливості травлення та обміну речовин, поглинання великої кількості води і в зв'язку з цим потреба в кормах, містять багато солі, інохідь тощо), ймовірно, з'явилися в еволюції верблюдових відносно пізно і не були характерні для них спочатку. Невибагливість верблюдів стала причиною поширення цих тварин в умовах, непридатних для інших травоїдних[3].

Напевне, верблюди, близькі до сучасних, з'явилися під час проживання верблюдових у Північній Америці, з появою там великих просторів саванноподібного ландшафту, де якраз і виникли анатомічні особливості, що дозволяють верблюдам пристосовуватися до сухого і суворого клімату[3]. На територію Євразії стародавні верблюди проникли через Берингов перешийок, мабуть, в кінці пліоцену і до кінця плейстоцена були там численними[4].

У плейстоцені на території Східної Європи зустрічався великий верблюд Кноблоха (Camelus knoblochi), дуже близький до обох сучасних верблюдів. Цікавою є недавня знахідка цього верблюда в Ростовської області Росії, який зберігся у відмінному стані[5]. Залишки двогорбих верблюдів, які схожі на сучасних, знаходили в Поволжі, на берегах Іртиша і в Підмосков'ї[4].

Верблюди (поряд з мамутом, волохатим носорогом, великорогим оленем та іншими великими тваринами) були одними з основних представників так званої мамутової фауни, що існувала в північній Євразії аж до закінчення останнього зледеніння 10-12 тисяч років тому. Проект по відновленню такої фауни у заповіднику («плейстоценових парк») включає, крім, іншого, і завезення туди двогорбих верблюдів[6].

Верблюд як символ ред.

 
Герб Челябінська
 
Герб Еритреї
  • у християнстві верблюд символізує помірність, гідність, королівську кров, слухняність, життєву силу і асоціюється з Магами і Іоанном Хрестителем, який носив пояс з верблюжої шкури. Верблюд, преклоняючи коліна для прийняття ноші, втілює упокорювання і покірність;
  • у іранців верблюд асоціюється з драконом;
  • у римлян верблюд був персоніфікацією Аравії на монетах[7].
 
Місце поруч з фігурою верблюда, встановленою на туристичній стежці у Національному природному парку «Олешківські піски», стало популярною фотозоною

В сучасному світі верблюд є символом:

  • пустелі;
  • мови програмування Perl;

Зображення верблюда використовується на гербах і прапорах Челябінська (одногорбий) і Челябінської області (двогорбий).

Верблюд прикрашав герб Ісетської провінції, зараз верблюд зображується на гербах і прапорах Челябінська (одногорбий, хоча точна кількість горбів не зрозуміла — верблюд нав'ючений тюками) і Челябінської області (двогорбий). У «Повному зібранні законів Російської імперії» за 1830 цьому дано таке пояснення: «нав'ючений верблюд на знак того, що до міста цього багато їх з товарами приводять». Таким чином, верблюд символізував торгівлю, з якої на той час в основному жило місто.[8]

Верблюд також присутній на гербі Еритреї.

У місті Ахтубінськ, Астраханської області на площі ім. Леніна встановлено Пам'ятник двом верблюдам Машці і Мишкові, що служили у командира гармати сержанта Григорія Нестерова і тягли за гармату, яка зробила один з перших залпів по Рейхстагу.[9]

Одомашнення ред.

Є достатньо доказів того, що в Еміратах використовували верблюдів ще до 2600 р. до н. Верблюд — в'ючна тварина, може перевозити вантажі. Молоко й м'ясо цих тварин споживають; з шерсті виготовляють теплі речі. Жителі Каракумів — туркмени — здавна займаються скотарством і, окрім овець і коней, розводять верблюдів.

Верблюжа шерсть ред.

М'яке натуральне волокно використовують при виробництві одягу для дітей і дорослих, а верблюжа шерсть вважається одним з кращих матеріалів для наповнення ковдр і подушок.

Примітки ред.

  1. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — С. 351.
  2. Гржимек Б.. Среди животных Африки. — М.: Мысль, 1973. С.241—244.
  3. а б В.В.Титов. Особенности морфологии и экологии верблюдов рода Paracamelus (PDF). Южный научный центр РАН, Ростов-на-Дону. Архів оригіналу за 8 лютого 2012. Процитовано 30 березня 2011. 
  4. а б Верхнетретичные млекопитающие Приишимья. Архів оригіналу за 19 серпня 2011. Процитовано 31 березня 2011. 
  5. В.В.Титов (2 октября 2010). Находка черепа древнего верблюда возле станицы Раздорской. Раздорский этнографический музей-заповедник. Архів оригіналу за 8 лютого 2012. Процитовано 31 березня 2011. 
  6. А.А.Бондарев, Б.Ю.Кассал. История и перспективы развития териофауны среднего прииртышья (PDF). ФГОУ ВПО «Омский государственный педагогический университет». Архів оригіналу за 8 лютого 2012. Процитовано 31 березня 2011. 
  7. www.pavel-ko.net [Архівовано 7 серпня 2008 у Wayback Machine.](рос.)
  8. Чому на гербі міста зображений верблюд? [Архівовано 17-05-2009 у Wayback Machine.] — газета «Уральський кур'єр», 6 серпня 2002
  9. Опис пам'ятника «Ми перемогли!». Архів оригіналу за 19 серпня 2011. Процитовано 15 травня 2011. 

Джерела ред.