Мамут

вимерлий рід ссавців
Мамут †
Час існування: ПліоценПлейстоцен (4,8—0,01 млн р. тому)
Південний мамут (Mammuthus meridionalis) у порівнянні з людиною
Південний мамут (Mammuthus meridionalis)
у порівнянні з людиною
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Надтип: Вториннороті (Deuterostomia)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Підклас: Звірі (Theria)
Інфраклас: Плацентарні (Eutheria)
Надряд: Афротерії (Afrotheria)
Ряд: Хоботні (Proboscidea)
Родина: Слонові (Elephantidae)
Рід: Мамут (Mammuthus)
Brookes, 1828
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Mammuthus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Mammuthus
EOL logo.svg EOL: 3014669
Fossilworks: 43266

Ма́мут або ма́монт (лат. Mammuthus) — рід вимерлих тварин з родини слонових.

НазваРедагувати

рос. Мамонт ймовірно походить від манс. манг онт — «земляний ріг» (є й інші версії) і зближено з християнським ім'ям Мамант, дав.-рус. Мамонт, яке грецькою означає «материнський», «що ссе материнські груди», від пізнішого μαμμα (мамма) — «мати»[1][2]. Остаточної визначеної етимології немає. Пов'язується з якутським mamut похідним від mamma — «земля», оскільки якути вважали, що мамонти живуть в землі.[3] Існують і інші версії походження, зокрема від західно-тунгуського «ведмідь», є думки про хантийське і ненецьке походження.

З російської слово потрапило в європейські мови — зокрема, до англійської (у формі Mammoth)[4]

В Україні здавна існувала власна назва скам'янілостей, що стосуються цих тварин, — «мамут»: саме її зафіксовано як реєстрову назву в усіх перших словниках (напр.: Дубровський, 1918[5]; Шарлемань, 1928[6]). Пізніше, в період русифікації, цю назву почали замінювати російською[7]. зараз вживання відновлюється (про інші схожі випадки та практику загалом див. Синоніми у зоологічній систематиці в українській мові). Приклади джерел з ранішим та сучасним вживанням назви мамутКараваєв, 1930[8]; Жарський, 1938[9]; Підоплічко, 1948[10]; Шидловський, 2004[11]; Сеґеда, 2008[12]; Плачинда, 2008[13] Михайлов, 2009[14], Залізняк, 2016[15] та ін.

ЕСУМ подає слово мамонт із молодшим синонімом мамут, зазначаючи, що назва мамонт запозичена з мов народів Півночі через посередництво російської мови, звукова форма мамут є повторним запозиченням через польську із західноєвропейських мов[16].

Докладніше: Синоніми у зоологічній систематиці в українській мові#Мамут та мамонт

Також про вживання в художній літературі: Мамут#Мамути в художній літературі

Час існування і поширенняРедагувати

Мамути були розповсюджені на усіх материках, окрім Австралії та Антарктиди, у період з пізнього пліоцену до пізнього плейстоцену (4,8—0,01 млн років тому).

Для порівняння: близькі до мамутів (суміжна родина) мастодонти мешкали на Землі в період 33.9–0.011  млн років тому, тобто з олігоцену до кінця плейстоцену.

ВидиРедагувати

 
Розмірне різноманіття мамутів

Описано 9 видів роду Мамут (за itis), всі вони вимерлі:

МорфологіяРедагувати

 
Мамут проти Мастодонта: наочна демонстрація відмінностей

Як і для всіх інших родів ряду слоноподібних, для мамута характерні:

  • великі розміри тіла і потужні кінцівки,
  • зрощення ніздрів та верхньої губи у хобот,
  • надмірний розвиток верхніх різців і формування бивнів.

РозміриРедагувати

Мамути були більшими за всіх сучасних слонів і важили близько 6–8 тон, а окремі великі самці Mammuthus primigenius могли мати масу тіла до 12 тон. Відома знахідка бивня мамута довжиною 3,3 м (2005 рік, штат Іллінойс). Попри це, не всі мамути були велетнями, і більшість відомих видів були не більшими за азійського слона. Знайдено також викопні (вимерлі) види карликових мамутів: на островах Санта-Барбара (M. exilis) і Сардинія (M. lamarmorae). Існували також форми (види?) карликових мамонтів на острові Врангеля, на північ від Сибіру.

Череп, зубиРедагувати

Мамут має всі основні ознаки родини слонових і за ними добре відрізняється від горбкозубих мастодонтів (див. рис.). Як і для всіх інших слонових, для мамута характерні такі ознаки, як втрата емалі, що покривала бивні, збільшення кількості емальних гребнів на кутніх зубах і збільшення висоти їх коронон (гіпсодонтія). Останні дві ознаки прямо пов'язані зі спеціалізацією до живлення грубими рослинними кормами.

В Україні, з дна річки Дніпро під час будівництва нового Кодацького мосту було піднято, окрім інших знахідок, зуби мамута (лат. Mammuthus primmigenius), які виявилися найбільшими з усіх відомих у Європі. Розмір їхньої жувальної поверхні сягає 41 см при вазі 12 кг, а абсолютний вік становить 30 тис. років.[17] Знахідки зберігаються у музеї Палеонтологічного інституту АН Росії (Москва).[17]

Полювання людей на мамутівРедагувати

 
Доісторична сцена в Парку Baconao в Сантьяго-де-Куба
 
Рисунок мамута в печері Комбареле (Дордонь, Франція)
 
Зображення мамута на камені на стоянці в Мальті (колекція Ермітажу)

Мамути відіграли величезну роль у становленні східноєвропейських та інших осередків людської цивілізації. На сьогодні відомі десятки докладно описаних палеолітичних стоянок мисливців на мамутів. Переважна більшість з них стосується часу пізнього палеоліту (35—9 тис. р. до н. е.).

Відомими, зокрема, є палеолітичні стоянки Радомишльська (Житомирщина), Кирилівська (Київ)[18], Мізинська (Чернігівщина), Межиріцька (Черкащина), Гінцівська стоянка (Полтавщина), Бердижська[19] (Гомельська обл.), Костенки (Воронезька обл.), Мальта (Сибір, Іркурська обл.), Авдіївська (Курська обл.), Хотильове та Тимонівка (Брянська обл.), Сунгир (Володимирська обл. РФ).

З останнім місцезнаходженням пов'язана відома скульптурна реконструкція сунгирського чоловіка, зроблена 1968 року Михайлом Герасимовим.

За матеріалами з таких стоянок та інших місцезнаходжень описано низку археологічних культур, у стосунку до мисливців на мамутів — насамперед з часів пізнього палеоліту. Вважається, що в цей час людина була представлена формою Кроманьйонці (=неоантропи), яка проіснували в проміжку часу між близько 40 000 років тому і до 10 000 років тому. Кроманьйонці дали початок сучасним європейцям. Здібності їхніх попередників — неандертальців (середній палеоліт, 80–32 тис. років до Р. Х., тобто культурна епоха Мустьє) — до подібних полювань і загалом подібних форм природокористування, очевидно, були обмеженішими.

Білкова їжа, шкіри, бивні тощо були не тільки елементом достатку, але й культури.

Зимові житла кроманьйонців будувалися з кісток та бивнів мамутів, шерстистих носорогів, оленячих рогів, дерев'яних брусків, покривалися шкурами.

Найдавніший відомий ударний інструмент знайдений на Межиріцькій стоянці й має вік 13 тисячоліттям до н. е. Це — прикрашений візерунками череп мамута, що, поряд з іншими музичними інструментами, знайдений в одному з жител мисливців того часу[20][21].

Художники палеоліту зображували тварин (і переважно тільки тварин), при тому мамути були такими ж популярними об'єктами творчості, як зубр, кінь чи олень. Перші малюнки недосконалі, але згодом майстерність досягла разючого рівня.

ВимиранняРедагувати

 
Молодий мамут, вилучений з вічної мерзлоти («мамантьонок Діма»)

Мамути вимерли близько 10 тисяч років тому під час останнього Льодовикового періоду. Точні причини вимирання не встановлені, але є кілька гіпотез:

Більшість науковців-біологів схиляються до думки, що причиною вимирання мамутів був комплекс перерахованих вище чинників. Глобальне потепління спричинило танення льодовиків і підняття рівня океану приблизно на 150—200 метрів, що затопило більшу частину узбережних пасовищних низин, у той час як з півдня Євразії та Північної Америки наступили ліси, ці події перерізали звичні міграційні шляхи та ізолювали окремі популяції. Мамути змушені були відступити на північ — ущільнення популяцій, перенаселення та виснаження пасовищ призвело до браку їжі та розповсюдження інфекційних захворювань, і туберкульозу зокрема. Падіж мамутових стад доповнився активним полюванням на них людей.

Живі клітини мамутаРедагувати

В Якутії в унікальній місцевості на глибині 100 метрів учасниками міжнародної палеонтологічної експедиції в 2012 році було знайдено живі клітини мамута: м'які й жирові тканини, шерсть і кістковий мозок.[25] Якутськими науковцями разом з корейськими та японськими колегами до цього робились спроби клонувати мамутів при тому, що не вдавалося знайти живу клітину або цілу ДНК тварини.[25][неавторитетне джерело]

Мамути в художній літературіРедагувати

 
Мамут волохатий (рис. Joseph Smit, 1836—1929)

Давня відомість мамутів в Україні не обійдена увагою майстрів слова. Зокрема, відома збірка романтичних новел раннього періоду творчості Юрія Яновського мала назву «Мамутові бивні» (1925):

 

Мамут потоптався ще трохи в неприємній ямі,
копирснув землю великими білими бивнями й ліг на бік.[26].

 

В оповіданні Дмитра Шпаро та Олександра Шумилова «Скарб Едуарда Толля» (про Землю Саннікова) згадується відома етимологія назви мамута: «Ви знаєте, що означає слово „мамонт“? Воно походить від слова „мамут“, яке в свою чергу прийшло до нас з фіно-угорських мов. „Ма“ означає земля, „мут“ — кріт. „Мамут“ — земляний кріт»[27].

Ще докладніше і цікавіше пише про «Звіра Мамута» відомий природознавець і письменник Ігор Акімушкін у своїй книжці «Стежкою легенд»[28]:

«Багато мандрівників Сибіру занотували в евенків, якутів, мансі, чукчів та інших народів нашої Півночі такі самі оповіді про велетенського підземного мешканця. Усі повідомлення однотипні. Тварина-норокопач у найлютіші зими ходить під землею туди й сюди. Бачили ніби, як звір, гуляючи під землею, несподівано наближався до поверхні. Тоді він хапкома накидав на себе землю, швидкував глибше заритися. Земля, обсипаючись у тунель, утворює вирву. Звір не терпить сонячного світла і гине, тільки-но вийде на поверхню. У річкових кручах, по схилах ущелин часто-густо подибують мертвих кротів-велетнів: тут тварини ненароком вискакують з-під землі. Гинуть вони, потрапляючи і в пісковий ґрунт: пісок обсипається і стискує землекопів з усіх боків…
Ви, запевне, вже здогадалися, про яких тварин ідеться? Авжеж про мамутів! Адже це їхні ікла й заморожені трупи знаходять у Сибіру. До того ж і сама назва мамута свідчить про те, що й легендарний кріт-велетень тин-шу, і фан-шу, і Індрик-звір[29], і фінський мамут — одна й та ж сама істота. Сучасна російська назва мамута походить від староруського слова „мамут“ [німецькою, французькою та англійською мовами написання цього слова збереглося без змін]. Росіяни запозичили його у фінських племен, які населяли європейську Росію. Багатьма фінськими говірками „ма“ означає землю, а „мут“ по-фінськи — кріт[30]. Отже, „мамут“ — „земляний кріт“».
 
«Мамути йдуть» (реконструкція)
 
Мамут шерстистий (Royal BC Museum, Victoria, British Columbia)

Неодноразово несамовита потужність і сила мамонта згадані у поезії. Зокрема, у Миколи Бажана в «Трилогії пристрасті» є такі рядки (Бажан, 2002: 119—120)[31]:

  Так мамут спиною розгортує твань,

Печерна гієна так гне свій кістяк,
Як з ями, з безодні, з печер почувань
Виходить печерний ляк.

 

Богдан-Ігор Антонич у поезії «З зелених думок одного лиса» (збірка «Книги Лева (1936)»)[32] пише так:

 

Шумить, мов мушля, море, – дзбан холодного напою,
земля, мов мамут, зелені трави в сонці гріє й їжиться лісами.
І сонце, що його він розчавив ногою,
тепер лежить на нім, мов намогильний камінь.

 

У Дмитра Білоуса є вірш з етимологічними розвідками про значення слова «Мамут» з однойменною назвою «Мамут»[33]:

 

Іще в добу льодовикову
людина зустрічалась з ним.
Коли ж із ним спіткалась знову,
він був лиш рештком викопним.

Не взнаєш, хоч кричи ти пробі,
як звавсь цей велет за життя,
бо назва мамут у Європі —
пізніших років набуття.
...

 

Згадує мамута у своїх віршах і Дмитро Кремінь, лауреат Шевченківської премії у творі «Симфонія „Золота ліхтарня“» (за:[34]):

  А по тисячі літ за мавпами,

після смерті і після погонь, —
воз'явився,
як мамут,
на наших мапах
золотої ліхтарні вогонь.

 

ПриміткиРедагувати

  1. 15 вересня – яке сьогодні свято та чого не можна робити. Іменини, традиції, заборони, прикмети та визначні події | То є Львів. (uk-UA). 2020-09-14. Процитовано 2020-09-28. 
  2. Мамонт // Этимологический словарь русского языка = Russisches etymologisches Wörterbuch / авт.-сост. М. Фасмер ; пер. с нем. и доп. чл.‑кор. АН СССР О. Н. Трубачёва, под ред. и с предисл. проф. Б. А. Ларина [т. I]. — Изд. 2-е, стер. — М. : Прогресс, 1986—1987. (рос.)
  3. Етимологічний словник української мови: В. 7 т./ АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред) та ін.— К.: Наук. думка, 1983. Т. 3: М/ Укл.: Р. В. Болдирєв та ін.— 1989. ISBN 5-12-001263-7 Т. З.: Кора — М/ Укл.:Р. В. Болдирєв та ін.—1989.—552 с. ISBN 5-12-001263-9. 10450 прим.
  4. mammoth, n. and adj.. OED Online (en-GB) (Oxford University Press). Процитовано 2020-09-28. 
  5. «Мамонтъ, зоол. — мамут.»: Дубровський В. Словник московсько-український. — Київ: Вид-во Рідна мова, 1918. — С. 192
  6. «Elephas primigenius Blbch. — Мамут. рос. — Мамонт. нім. — Mammuth»: Шарлемань М. Ссавці. — Плазуни. — Земноводяні // Шарлемань М., Татарко К. Назви хребетних тварин. — Київ: Держ. вид-во України, 1927. — С. 9–67. — (Словник зоологічної номенклатури. Част. 2). — С. 17.
  7. Про термінологію - Олександр Пономарів. ponomariv-kultura-slova.wikidot.com. Процитовано 2020-09-28. 
  8. Караваєв В. Замітки про знайдення мамутових кісток (Elaphus primigenius Blumb.) у селі Руликів близько ст. Мотовилівка Півд.-Зах. залізниці // Збірник праць Зоологічного музею. — 1930. — № 8. — С. 227–228.
  9. Жарський Е. Тварини // Географія українських і сумежних земель / За ред. В. Кубійовича. — Львів, 1938. — С. 239–250. — (Факсимільне перевидання. Київ: Обереги, 2005).
  10. Підоплічко І. Г. Пам'ятник мамутові в с. Кулішівці Сумської області // Природа. — 1949.— № 4. (цит. за: ПІДОПЛІЧКО Іван Григорович (02.08.1905-20.06.1975) — зоолог, палеонтолог, академік АН УРСР (1967) // Фонд № 139 Опис № 1 Наукові, науково-популярні праці та робочі матеріали до них за 1923–1975 рр. Київ 2005 Архівовано 13.12.2012, у Wayback Machine.)
  11. Шидловський П. С. Семенівський комплекс пізньопалеолітичних пам'яток та можливості його інтерпретування // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Історія. — 2004. Вип. 74–76. — С. 47–50. (весь журнал: [1]
  12. Сеґеда С. Первісне заселення Європи. Найдавніша людність на теренах України та Польщі // Народна творчість та етнографія. — 2008. — № 1. — С. 107–113. — {{ISSN|0130-6936}}. Архів оригіналу за 13 грудень 2012. Процитовано 7 березень 2012. 
  13. Плачинда С. Від Мізина до Індо-Європи (до сторіччя відкриття Мізинської пізньопалеолітичної стоянки // Українознавство. — 2008. — № 1. — С. 262–263.
  14. Михайлов Б. Кам'яна могила // Ятрань. — 10.01.2009.
  15. Залізняк Л. Л. Полювання на мамута: тактика і стратегія // Наукові студії.-Випуск 8.-Львів-Винники, 2016.- 1,2 д.а.
  16. Мамонт // Етимологічний словник української мови, 1989, Т. 3, — С. 376.
  17. а б Барг І. М. Моє покликання — палеонтологія / Геолог України Науковий журнал. — 2010, № 3. ISSN:1727-835Х
  18. Кирилівську стоянку описав ще 1893 року відомий український археолог Вікентій Хвойка.
  19. Для Бердижа припускається вік середнього палеоліту.
  20. Редакція г.-п.в. «Прес-Центр». (12.07.2008) «Межиріцька стоянка мисливців на мамонтів …». Архів оригіналу за 14.07.2014. Процитовано 07.03.2012. 
  21. Черкаський обл. інст. післядипл. освіти пед. працівників. «Межиріцька стоянка». Архів оригіналу за 11 серпень 2011. Процитовано 7 березень 2012. 
  22. Сайт «Біологія»: Мамонти: загальне знайомство
  23. «ТСН»: Мамонти вимерли не через холод
  24. Така гіпотеза, зокрема, висловлена щодо мастодонтів: Мастодонты вымерли из-за туберкулёза
  25. а б Ярина ЯРКО. Знайшли живі клітини мамонта! / Газета Високий замок. 12.09.2012. 168 (4792)
  26. Юрій Яновський — Мамутові бивні
  27. Дмитро Шпаро, Олександр Шумилов. Скарб Едуарда Толля
  28. Акимушкін І. Стежкою легенд. — Київ: Веселка, 1970. — 243 с.
  29. Номен „індрик-звір“ цілком відповідає номену „Індрикотерій“, який присвоєно давньому вимерлому носорожцю (від „індрик“ — казковий звір та грец. θηριον — тварина, звір).
  30. Кріт фінською мовою — „mooli“, тобто подібне до загального позначення у більшості європейських мов „mole“ — вихідно загальної назви ссавців-землериїв, зокрема й крота, сліпака та ін. Етимологічні розвідки назв „кротів“ див.: Коробченко, Загороднюк, 2009: Назви сліпаків (Spalacidae) фауни України: наукові й українські
  31. Бажан М. Політ крізь бурю: Вибрані твори. — К., 2002 (цит. за: Кодак М. Філософічна трасологія Миколи Бажана (з мислительської біографії поета) // Слово і Час. — 2008. — № 12. — С. 3–14.)
  32. Антонич Богдан-Ігор. З зелених думок одного лиса // Книги Лева. — Львів, 1936.
  33. Дмитро Білоус. Мамут // Бібліотека на meta.ua.
  34. Дмитро Кремінь (1953). Симфонія «Золота ліхтарня». Allegro giocoso // Збірка «Поетичні майстерні»

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

Див. такожРедагувати