Сліпак

рід ссавців
Сліпак
Час існування: ранній міоцен - нині
сліпак східний Spalax microphthalmus
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Підклас: Звірі (Theria)
Інфраклас: Плацентарні (Eutheria)
Надряд: Гризуни (Rodentia)
Ряд: Мишоподібні (Muriformes)
Надродина: Мишуваті (Muroidea)
Родина: Сліпакові (Spalacidae)
Підродина: Spalacinae
Gray, 1821
Рід: Сліпак Spalax
Gueldenstaedt, 1770
Типовий вид
Spalax microphthalmus
Güldenstädt, 1770
Види

Spalax arenarius
Spalax carmeli
Spalax ehrenbergi
Spalax galili
Spalax giganteus
Spalax golani
Spalax graecus
Spalax judaei
Spalax leucodon
Spalax microphthalmus
Spalax munzuri
Spalax nehringi
Spalax uralensis
Spalax zemni

Синоніми
Nannospalax Plamer, 1903
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Spalax
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Spalax
EOL logo.svg EOL: 111274
ITIS logo.svg ITIS: 632622
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 10062
Fossilworks: 41877

Сліпак[1][2], сліпець[1][3], зінське щеня[3] (Spalax) — рід гризунів родини сліпакових (Spalacidae). Поширений у степових районах східного Середземномор'я, Причорномор'я, північного прибережжя Каспійського моря.

МорфологіяРедагувати

Довжина тіла 20 — 35 см, хвіст дуже короткий, очі нерозвинені, сховані під шкірою: зовні видні тільки сліди зростання повік у суцільну складку.

Поширення і біологіяРедагувати

Спосіб життя сліпака підземний. Сліпак риє розгалужені системи підземних галерей, в яких живе сам і які слугують середовищем існування багатьох інших видів тварин — комах, ропух тощо. Живиться цибулинами і корінням рослин. Поширені сліпаки переважно в лісостепу і степу.

СистематикаРедагувати

Розрізняють щонайменше 6 видів, у тому числі 4 види у складі фауни України. При широкому розумінні обсягу цього роду (тобто вкл. групу Nannospalax) видовий обсяг роду зростає до 13 видів.

1) види роду Сліпак у вузькому розумінні (Spalax sensu stricto)

поширення цієї групи видів обмежено північним Паратетісом — від Прикарпаття до Південного Уралу на північ від Чорного, Азовського і Каспійського морів.

2) Види роду Nannospalax, яких часто вкл. у склад Spalax (принаймні як окремий підрід):

Поширення цієї групи видів пов'язано переважно з Балканами, Малою і Передньою Азією, Закавказзям; загалом на південь від Чорного, Азовського і Каспійського морів. один з видів проник у північно-західне Причорномор'я і, зокрема, поширений в Одеській області (на північ до Буковини і на схід до Південного Бугу).

Роль у природі й охоронаРедагувати

Втрата видів сліпаків призведе до деградації степових комплексів, зокрема й зникнення ковилового степу (куртини ковили звичайно ростуть на старих кротовинах сліпаків).

Більшість видів фауни Європи і України включена до «червоних» переліків, у тому числі 3 види до Червоної книги України (2009).

Сліпак в УкраїніРедагувати

В Україні поширені 4 види:

Ще один вид, який часом відносять до цього роду, представляє рід Nannospalax (інколи як підрід): сліпець понтичний (Nannospalax leucodon Nordm.), поширений у півд.зах. частині Дністро-Бузького межиріччя.

Найвідоміші в Україні дослідникиРедагувати

Найвизначніші огляди і ревізії сліпаків (Spalax s. l.) фауни України та суміжних країн підготовлено Лайошом Мегеєм (Mehely, 1909), Євдокією Решетник (Решетник, 1941), Катериною Янголенко (1965) та Вадимом Топачевським (Топачевский, 1969).

НазваРедагувати

Наукова назва Spalax походить від давньогрецької назви цих тварин — σπᾰ́λᾰξ. Українська назва сліпак походить від «сліпий», бо тварина через свої недорозвинені очі нічого не бачить[2]. Назва зінське щеня зумовлена народними уявленнями, нібито ці тварини замість очей мають тільки зіниці[4]. У степових районах України сліпаків найчастіше називають «кротами», рідше «сліпцями», іноді «зінським щеням»[5].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Маркевич, О. П. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. Номенклатура. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 244.
  2. а б Харчук С., Загороднюк І. Родини ссавців світу: огляд таксонів та їхні українські назви // Geo & Bio. — 2019. — Вип. 17. — С. 85–115. — DOI:10.15407/gb.2019.17.085.
  3. а б Раковський, І (гол. ред.). Українська загальна енцикльопедія. — Львів, Станіславів, Коломия : Рідна школа, 1930–1933. — Т. 3. — С. 123.
  4. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці. — С. 264.
  5. Коробченко М. А., Загороднюк І. В. Назви сліпаків (Spalacidae) фауни України: наукові й українські // Проблеми вивчення й охорони тваринного світу у природних і антропогенних екосистемах. — 2010. — С. 229–238.

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати