Система/
Період
Відділ/
Епоха
Ярус/
Вік
Вік
(млн років)
Четвертинний, Q Плейстоцен, Q1 Гелазький молодше
Неоген, N Пліоцен, N2 П'яченцький, N2pla 2,58 3,60
Занклійський ярус, N2zan 3,60 5,33
Міоцен, N1 Мессінський, N1mes 5,33 7,25
Тортон, N1tor 7,25 11,63
Серравалійський, N1srv 11,63 13,82
Лангійський, N1lan 13,82 15,97
Бурдігальський, N1bur 15,97 20,44
Аквітанський, N1aqt 20,44 23,03
Палеоген, P Олігоцен, Р3 Хаттський, Р3h старіше
Підрозділи неогенової системи наведені згідно МКС,
станом на 2018 рік[1].

Пліоцен — остання епоха неогенового періоду (третинного періоду) в історії Землі. Тривав від 5,333 до 2,58 млн років тому[2]; поділяється на два віки — занклійський та п'яченський[3]. Це друга і наймолодша епоха неогенного періоду кайнозойської ери. Пліоцен відбувається за епохою міоцену, а за ним — плейстоцен. До перегляду у 2009 році геологічної шкали часу, коли чотири найновіші великі заледеніння були повністю розміщені в межах плейстоцену, пліоцен також мав у своєму складі гелазький ярус, що тривав від 2,588 до 1,806 мільйонів років тому, і зараз відносять до плейстоцену[4].

У пліоцені відбувалися значні тектонічні рухи, з якими пов'язана альпійська складчастість. Рослинність близька до сучасної. Геологічні відклади цієї епохи складають пліоценовий відділ.

Як і в інші давніші геологічні періоди, геологічні шари, що визначають початок і кінець, добре визначені, але точні дати початку та кінця епохи дещо невизначені. Межі, що визначають пліоцен, встановлюються не з легко визначеною подією у всьому світі, а навпаки, на регіональних межах між теплим міоценом та відносно прохолоднішим пліоценом. Верхня межа була встановлена початком плейстоценових заледенінь.

У пліоцені, близько 4 млн років тому, в саванах східної Африки з'явився предок людини австралопітек. Австралопітеки були травоїдними та всеїдними й навчились використовувати палиці та каміння для видобутку їжі.

Етимологія ред.

Автор терміну — Чарльз Лаєлл вперше згадав пліоцен, який запропонував розділити третинний період на чотири геологічних епохи (включаючи древній і новий пліоцен) у «Принципах геології» (том 3, 1833)[5]. Лаєлл пояснює назву тим, що основна частина скам'янілостей (які він тоді вивчав) цієї епохи може бути співвіднесена з сучасними (новими) видами.

Поділ ред.

В офіційній шкалі часу ІКС пліоцен поділяється на два яруси. Від наймолодших до найстаріших:

П'яченський ярус іноді називають пізнім пліоценом, тоді як занклінський ярус згадується як ранній пліоцен.

Клімат ред.

Середня глобальна температура у середньому пліоцені (3,3–3 млн років) була на 2–3 °C вищою, ніж сьогодні[8], рівень вуглекислого газу був таким же, як сьогодні[9], а рівень моря на 25 метрів вище сьогоденного[10]. Льодовиковий покрив північної півкулі був швидкоплинним до настання у обширного зледеніння Гренландії, яке відбулося у пізньому пліоцені близько 3 млн років[11]. Про утворення арктичного льодовикового щита свідчить різкий зсув співвідношень ізотопів кисню та рафтингу, розплавленого льоду, у південній частині Атлантики та північній частині Тихого океану Середньо-широтне зледеніння, ймовірно, відбувалось до кінця епохи. Глобальне похолодання, яке відбулось під час пліоцену, могло спричинити зникнення лісів та поширення пасовищ та саван[12].

Палеогеографія ред.

 
Приклади видів мігрантів в Америці після утворення Панамського перешийку. Оливково-зелені силуети позначають північноамериканські види з південноамериканськими предками; сині силуети позначають південноамериканські види північноамериканського походження.

Материки продовжували дрейфувати, переміщення з позицій, можливо, до 250 км від теперішніх місць розташування, до позицій лише 70 км від їх поточного розташування. Південна Америка стала сполучена з Північною Америкою через Панамський перешийок під час пліоцену, створила можливість Великого американського обміну, що призвело до майже повного вимирання Sparassodonta та Meridiungulata у Південній Америці[13]. Утворення перешийка мало великі наслідки для глобальних температур, оскільки теплі екваторіальні океанічні течії були припинені й розпочався цикл охолодження Атлантики, холодними водами Арктики та Антарктики, що знижують температури в ізольованому Атлантичному океані[14].

Зіткнення Африки з Європою утворило Середземне море, відрізавши залишки океану Тетіс. Межа між міоценом і пліоценом також є часом Мессінського піка солоності[15][16]. Сухопутний міст між Аляскою та Сибіром (Берингія) був вперше затоплений на початку пліоцену, що дозволило морським організмам поширюватися між Північним Льодовитим і Тихим океанами. Після цього міст буде періодично затоплюватися та відновлюватися[17].

Пліоценові морські утворення виявлені на північному сході Іспанії[18], на півдні Каліфорнії[19], Нової Зеландії[20] та Італії[21].

За часів пліоцену частини півдня Норвегії та півдня Швеції, що знаходились на рівні моря, піднялися. У Норвегії цей підйом підняв плато Гарданґервідда до 1200 м у ранньому пліоцені[22]. У Південній Швеції подібні рухи підняли Південношведське нагір'я, що призвело до відхилення давньої річки Ерідан від її первісного шляху через південно-центральну Швецію на русло на південь від Швеції.


Викопні ред.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Chart/Time Scale : [англ.] : [арх. 22 червня 2019 року] // stratigraphy.org. — International Commission on Stratigraphy. — Дата звернення: 22 червня 2019 року.
  2. See the 2014 version of the ICS geologic time scale [Архівовано 2014-05-30 у Wayback Machine.]
  3. International Chronostratigraphic Chart. International Commission on Stratigraphy. 2015-01. Архів оригіналу за 11 квітня 2015. Процитовано 11 квітня 2015. 
  4. Ogg, James George; Ogg, Gabi; Gradstein F. M. (2008). The Concise Geologic Time Scale. Cambridge University Press. с. 150–1. ISBN 9780521898492. 
  5. See:
  6. Castradori, D.; Rio, D.; Hilgen, F. J.; Lourens, L. J. (1998). The Global Standard Stratotype-section and Point (GSSP) of the Piacenzian Stage (Middle Pliocene). Episodes. 21 (2): 88–93. doi:10.18814/epiiugs/1998/v21i2/003. 
  7. Van Couvering, John; Castradori, Davide; Cita, Maria; Hilgen, Frederik; Rio, Domenico (September 2000). The base of the Zanclean Stage and of the Pliocene Series. Episodes. 23 (3): 179–187. doi:10.18814/epiiugs/2000/v23i3/005. 
  8. Robinson, M.; Dowsett, H.J.; Chandler, M.A. (2008). Pliocene role in assessing future climate impacts. Eos, Transactions, American Geophysical Union. 89 (49): 501–502. Bibcode:2008EOSTr..89..501R. doi:10.1029/2008eo490001. 
  9. Solutions: Responding to Climate Change. Climate.Nasa.gov. Архів оригіналу за 4 січня 2021. Процитовано 1 вересня 2016. 
  10. Dwyer, G.S.; Chandler, M.A. (2009). Mid-Pliocene sea level and continental ice volume based on coupled benthic Mg/Ca palaeotemperatures and oxygen isotopes. Phil. Trans. Royal Soc. A. 367 (1886): 157–168. Bibcode:2009RSPTA.367..157D. doi:10.1098/rsta.2008.0222. hdl:10161/6586. PMID 18854304. S2CID 3199617. 
  11. Bartoli, G. та ін. (2005). Final closure of Panama and the onset of northern hemisphere glaciation. Earth Planet. Sci. Lett. 237 (1–2): 3344. Bibcode:2005E&PSL.237...33B. doi:10.1016/j.epsl.2005.06.020. 
  12. The Pliocene epoch. University of California Museum of Paleontology. Архів оригіналу за 23 січня 2020. Процитовано 25 березня 2008. 
  13. Webb, S. David (1991). Ecogeography and the Great American Interchange. Paleobiology. 17 (3): 266–280. doi:10.1017/S0094837300010605. JSTOR 2400869. 
  14. Bartoli, G.; Sarnthein, M.; Weinelt, M.; Erlenkeuser, H.; Garbe-Schönberg, D.; Lea, D.W. (August 2005). Final closure of Panama and the onset of northern hemisphere glaciation. Earth and Planetary Science Letters. 237 (1-2): 33–44. doi:10.1016/j.epsl.2005.06.020. 
  15. Gautier, F., Clauzon, G., Suc, J.P., Cravatte, J., Violanti, D., 1994. Age and duration of the Messinian salinity crisis. C.R. Acad. Sci., Paris (IIA) 318, 1103–1109.
  16. Krijgsman, W (August 1996). A new chronology for the middle to late Miocene continental record in Spain. Earth and Planetary Science Letters. 142 (3–4): 367–380. Bibcode:1996E&PSL.142..367K. doi:10.1016/0012-821X(96)00109-4. 
  17. Gladenkov, Andrey Yu; Oleinik, Anton E; Marincovich, Louie; Barinov, Konstantin B (July 2002). A refined age for the earliest opening of Bering Strait. Palaeogeography, Palaeoclimatology, Palaeoecology. 183 (3-4): 321–328. doi:10.1016/S0031-0182(02)00249-3. 
  18. Gibert, Jordi Maria de; Martinell, Jordi (January 1995). Sedimentary substrate andtrace fossil assemblages in marine Pliocene deposits in Northeast Spain. Geobios. 28: 197–206. doi:10.1016/S0016-6995(95)80166-9. 
  19. Deméré, Thomas A. (1983). The Neogene San Diego basin: a review of the marine Pliocene San Diego formation. Cenozoic Marine Sedimentation, Pacific Margin. Pacific Section,m Society for Sedimentary Geology. Архів оригіналу за 7 червня 2021. Процитовано 7 червня 2021. 
  20. Saul, G.; Naish, T.R.; Abbott, S.T.; Carter, R.M. (1 квітня 1999). Sedimentary cyclicity in the marine Pliocene-Pleistocene of the Wanganui basin (New Zealand): Sequence stratigraphic motifs characteristic of the past 2.5 m.y.. GSA Bulletin. 111 (4): 524-537. doi:10.1130/0016-7606(1999)111<0524:SCITMP>2.3.CO;2. 
  21. Selli, Raimondo (September 1965). The Pliocene-Pleistocene boundary in Italian marine sections and its relationship to continental stratigraphies. Progress in Oceanography. 4: 67–86. doi:10.1016/0079-6611(65)90041-8. 
  22. Japsen, Peter; Green, Paul F.; Chalmers, James A.; Bonow, Johan M. (17 травня 2018). Mountains of southernmost Norway: uplifted Miocene peneplains and re-exposed Mesozoic surfaces. Journal of the Geological Society. 175 (5): 721–741. Bibcode:2018JGSoc.175..721J. doi:10.1144/jgs2017-157. S2CID 134575021. Архів оригіналу за 2 квітня 2019. Процитовано 28 червня 2021. 

Джерела ред.

Неоген
Міоцен Пліоцен
Аквітан | Бурдігал | Лангій | Серравалій | Тортон | Мессіній Занклій | П'яченцій | Геласій