Національний музей азулежу
Національний музей азулежу (порт. Museu Nacional do Azulejo) — музей у місті Лісабон, що висвітлює історію і побутування кольорових кахлів (азулежу) Португалії, що стали характерною ознакою національного декоративного мистецтва на століття.
Національний музей азулежу (Лісабон)  | |
|---|---|
.jpg) | |
| 38°43′27″ пн. ш. 9°06′50″ зх. д. / 38.7244000000277779° пн. ш. 9.11389000002777827° зх. д.Координати: 38°43′27″ пн. ш. 9°06′50″ зх. д. / 38.7244000000277779° пн. ш. 9.11389000002777827° зх. д. | |
| Тип | музей |
| Тема | кахель |
| Країна |
 Португалія |
| Розташування | Лісабон, район Хабрегос (Xabregas) на правому березі річки Тежу, вулиця Мадре де Деус |
| Адреса | Madre de Deus Conventd |
| Засновано | заснований і відкритий 1960 року, нова назва з 1980 р. |
| Відвідувачі | 202 900 осіб (2022)[1] |
| Директор | [[]], 2010 р. |
| Сайт | museudoazulejo.gov.pt |
  Національний музей азулежу (Португалія) | |
 | |
 Національний музей азулежу у Вікісховищі | |
Арабська кераміка як витокиРедагувати
Азулежу, якщо брати національну назву кольорових кахлів, не були винахідом португальців, чи тим більше іспанців чи італійців, технології виробів якої вплинули на виробництво кахлів у Португалії. Витоками були керамічні майстерні Близького Сходу (в Ірані, Сирії, арабському Єгипті). В країнах Півдня Західної Європи були лише внутрішня здатність культури сприйняти нові (арабські) технології та відповідна сировина.
Пістрявість етапів керамічного виробництва ПортугаліїРедагувати
Керамічне виробництво у Португалії пройшло декілька етапів становлення і розвитку, допоки не стало характерною ознакою національного декоративного мистецтва. Якщо керамічні центри Італії (Фаєнца, Дерута, Губбіо, Піза, Савона, Флоренція[2]) досить швидко подолали арабські впливи і виробили як власні керамічні форми, так і власний декор, у Португалії все мало інший характер. Тут водночас збереглися як арабські за витоками килимові кахлі, так і нові зразки, орієнтовані на західноєвропейські через зв'язки із князівствами Італії, Іспанії, Нідерландів.
Зміна смаків і стилю відбулась вже в 2-й половині 16 ст. під могутнім впливом італійської культури доби відродження і маньєризму. Італійські керамічні центри активно продавали власну продукцію в інші країни, в тому числі і в Португалію. Португальські майстри швидко запозичили технологію розпису кераміки тонкими пензлями на олов'яній глазурі. На сюжети і декор португальських кахлів вплинули як стилістика відродження і маньєризму, так і середньовічні традиції. Так, сюжет міг мати біблійні витоки, а орнамент (негнучкий, дивацький, що нагадував металевий декор зброї) був маньєристичним. Відсутність доброї художньої освіти у більшості народних майстрів породжувала наївні і пістряві зразки. Поширилось створення сюжетних чи орнаментальних панно, де окремий азулежу ставав лише частиною панно у великій за розмірами і закінченій композиції.
У старовинних кахлях зберігались і пістряві кольори як ознака буяння природних сил. Доба Великих географічних відкриттів відбилась і в азулежу. Існує декілька композицій із зображенням екзотичних мотивів і екзотичних для Європи тварин — дивацьких тропічних птахів, слонів, верблюдів, мавп тощо. У буяння різноманітних орнаментів вплетені і зображення вітрильників, герби вельможних родин, зобаження райських садів.
Під впливом амстердамських та делфтських зразків пройшла чергова зміна колористики азулежу, що надала перевагу синім (кобальтовим) розписам на білому тлі. В 17 столітті португальці захопились голландськими кахлями. Вже тоді з'явились і перші колекціонери. Так, в замку Фігейра де Фош зібрана найкраща у Португалії колекція голландських сюжетних кахлів, рівної котрій нема навіть у сучасній Голландії[3]. Колишня графська колекція нараховує близько 7000 зразків і розташована у семи залах. За припущеннями, графу так сподобались голландські вироби, що він придбав вантаж цілого вітрильника загалом[3].
Мистецтво азулежу розділилось на народні і наївні зразки та на зразки з професійним розписом і сюжетами, запозиченими з європейських грювюр. Світські і галантні сюжети на азулежу-панно прийшли навіть у декор церков (у господарчих і підсобних приміщеннях). Азулежу-кахлі покохали настільки, що ними вкривали стелі, фонтани, житлові приміщення, клітки з парадними сходами палаців, палацові печі тощо.
Окремі панно прикрасили головні фасади низки португальських церков і багатих помешкань світських і церковних князів. Прихильність до азулежу була настільки могутньою, що була перенесена у колонії Португалії. Власна школа азулежу виникла і зміцніла у колишній колонії Португалії — Бразилії.
Азулежу перейшло у 19 століття з черговою зміною і сюжетів, і колористики, котра знову стала багатоколірною і пістрявою. Всі зміни у виробництві і стилістиках азулежу і висвітлює Національний музей азулежу, де зібрані зразки за 500 попередніх років.
Приміщення музеюРедагувати
.jpg)
Музей розташований в колишніх приміщеннях францисканського монастиря Божої Матері (Мадре де Деус). В основі — старовинна споруда 1509 року, створена за наказом королеви Португалії Елеонори Візеу (1458—1525), вдови короля Іоанна ІІ Португальського. Збережений старовинний монастирський дворик. Споруда має декілька фасадів, в тому числі і пізніх часів.
Музей азулежу був вперше відкритий для відвідин 1960 року як відділок Національного музею старовинного мистецтва.
1980 року заклад отримав самостійність і нову назву — Національний музей азулежу.
ГалереяРедагувати
«Катедральний собор Санта Марія Майор у Лісабоні» до 1755 р.
«Шляхетна пані за туалетами», до 1730 р.
Італо-фламандське панно, 1-а половина 17 ст.
Килимові кахлі, фабрика Девезас, м. Порто, до 1880 р.
Кахлі з гумористичною сценою, 18 століття
Килимові кахлі в експозиції музею
Рельєфні килимові кахлі 19 ст. Всі - Національний музей азулежу, Лісабон.
Див. такожРедагувати
- Церква Сан Лоренсо (Алмансил), Португалія
ПриміткиРедагувати
- ↑ https://www.patrimoniocultural.gov.pt/static/data/docs/2023/03/10/ev.pdf
- ↑ Каптерева Т. П. «Искусство Португалии», М., «Изобразительное искусство», 1990, с. 199
- ↑ а б Каптерева Т. П. «Искусство Португалии», М., «Изобразительное искусство», 1990, с. 261
ДжерелаРедагувати
- Maria Antónia Pinto de Matos, Azulejos: Chefs-d'oeuvre du Musée national de l'Azulejo à Lisbonne, collection Grands formats, éditions Chandeigne, 2009
- Каптерева Т. П. «Искусство Португалии», М., «Изобразительное искусство», 1990
ПосиланняРедагувати
- Офіційний сайт музею (порт.) (англ.)
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Національний музей азулежу |
