Політичний в'язень — особа, що перебуває під вартою або відбуває покарання у вигляді позбавлення волі, а також спрямоване на примусове лікування, у справі якої є присутньою явна політична складова, наприклад, опозиція до чинної влади. Політичним в'язнем може бути як арештований за звинуваченням у діях політичного характеру, так і за іншими, часто сфальсифікованими, звинуваченнями.

Зміст

Загальний статусРедагувати

Аж до закінчення Другої світової війни, як міжнародне, так і внутрішнє право багатьох держав припускали переслідування за політичними і релігійними мотивами. Прийнята при створенні ООН Загальна декларація прав людини визначила:

Кожна людина повинна мати всі права й всі свободи, проголошеними даною Декларацією, без якої б то не було різниці, як ось: щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, майнового, станового або іншого стану.

(Розділ 2.)

Таким чином, наявність переслідувань за політичними й іншими переконаннями стала суперечити міжнародному праву.[1] Проте, у багатьох державах світу застосовуються різні репресивні заходи до осіб, що стали неугодними владі за своїми переконаннями або діями.

ТермінологіяРедагувати

У царській Росії статус політичного в'язня був визначений на державному рівні. Так, 6 квітня 1904 року міністром юстиції були затверджені «Правила щодо тримання у в'язницях цивільного відомства політичних арештантів». Дві революції 1917 внесли значний вклад у виправдання й звільнення одних категорій політичних в'язнів і створення нових.

Найпослідовніше позицію щодо політичних в'язнів відстоюють авторитетні міжнародні неурядові організації, такі, як «Міжнародна амністія» (англ. «Amnesty International»). У документах цієї організації термін визначається в такий спосіб[2]:

Політичним в'язнем називається будь-який в'язень, у справі якого присутній вагомий політичний елемент. Ним можуть бути: мотивація дій в'язня, самі дії або причини, що спонукали владу відправити його за ґрати.

У багатьох країнах політичних в'язнів засуджують із порушенням міжнародних норм судочинства. У деяких країнах їх роками, навіть десятиліттями, тримають у попередньому ув'язненні без суду й слідства. МА вимагає, щоб всі політичні в'язні постали перед справедливим судом у розумний термін, відповідно до міжнародно визнаного права ув'язнених на швидкий і справедливий суд або негайне звільнення.

Коли кажуть «політичний в'язень», маються на увазі як в'язні совісті, так і особи, що вдалися до кримінально карного насильства, або звинувачені в здійсненні інших видів злочинів, наприклад, у вторгненні в приватні володіння або заподіянні збитку чужій власності за політичними мотивами. Однак МА вимагає негайного й беззастережного звільнення тільки для в'язнів совісті.

МА не користується терміном «політичний в'язень» для позначення якого-небудь особливого статусу затриманого або щоб показати, що рух має яку-небудь точку зору відносно політичних цілей ув'язненого. МА не виступає ні за, ні проти поглядів людей, на захист яких проводиться кампанія, а також ніяк не оцінює необхідність збройних дій у політичному конфлікті

«Міжнародна амністія» відрізняє політичних в'язнів у цілому від в'язнів совісті.

Парламентська асамблея Ради Європи надає наступне визначення терміну «політичний в’язень».

Особа, позбавлена особистої свободи, має вважатися “політичним в’язнем”:

  1. якщо позбавлення волі було застосоване з порушенням одного з основних прав, гарантованих Європейською конвенцією з прав людини та Протоколами до неї, зокрема, свободи думки, совісті і релігії, свободи вираження поглядів та інформації, а також свободи зібрань та об’єднань;
  2. якщо позбавлення волі було застосоване за явно політичних причин без зв’язку з будь-яким правопорушенням;
  3. якщо з політичних мотивів тривалість ув’язнення та його умови явно не відповідають правопорушенню, у скоєнні якого особу підозрювали або визнали винною;
  4. якщо з політичних мотивів особа позбавлена волі на дискримінаційній (у порівнянні з іншими особами) основі; або
  5. якщо позбавлення волі є результатом очевидно несправедливого судового розгляду, що може бути пов’язаний з політичними мотивами влади»

Особи, позбавлені особистої свободи за вчинення терористичних злочинів, не вважаються політичними в’язнями, якщо судовий розгляд і ухвалення рішення судом за такі злочини були проведені відповідно до норм національного законодавства та Європейської конвенції з прав людини.[3]

Правозахисна діяльність у світіРедагувати

Офіційне визнання наявності в тій або іншій державі політичних в'язнів припускає заява про порушення міжнародного права й політичної заангажованості судового й інших репресивних механізмів, тому в країнах, де порушуються права людини, використовують різні способи приховання правдивої або створення хибної інформації щодо причини переслідувань.

За доповідями, які готувала «Міжнародна амністія» до 2004, політичні в'язні були в десятках країн. Після 2004 року в цій організації проходять зміни суті діяльності. Термін «політичний в'язень» нею практично більше не використовується, при цьому офіційно заявлені причини зазнають значної критики за відхід від принципів захисту прав людини. Незважаючи на такі зміни в офіціозі, термін продовжує широко застосовуватися. Зокрема, ЗМІ застосовують цей термін до китайського активіста Яна Чунліня, засудженого до 5 років тюремного ув'язнення за участь у русі «Нам не потрібні Олімпійські ігри — дайте нам права людини!». У різних країнах ведуться списки політичних в'язнів[4][5].

Російська імперіяРедагувати

У Російській імперії існував офіційний статус політичного в'язня. В XIX столітті статус політичного в'язня обумовлювався «Укладенням щодо покарання карних і виправних». Після Лютневої революції, 3 березня 1917 року Тимчасовий уряд прийняв декларацію, де серед інших пунктів був пункт про повну амністію всім політичним в'язням.

СРСРРедагувати

День політв'язня в СРСР

30 жовтня 1974 року в Дубровлазі політичними в'язнями К. А. Любарським і О. Г. Мурженко був підготовлений план зі встановлення 30 жовтня Дня політв'язня в СРСР. Ця ідея широко поширилася місцями позбавлення волі й у середовищі колишніх політичних в'язнів і правозахисників.

В 1991 р. цей день одержав назву «День пам'яті жертв політичних репресій». 30 жовтня 2006 ряд російських правозахисних і політичних організацій виступили із заявою про те, що перейменування в «День пам'яті» було зроблено передчасно через появу й швидкий ріст кількості політичних в'язнів у Росії[6].

БілорусьРедагувати

Валерій Левоневський — білоруський політичний і суспільний діяч[7].

РосіяРедагувати

Ряд правозахисних організацій стверджують, що в Росії є політв'язні[8].

22 травня 2008 ріка група правозахисників звернулася до Президента Росії Д. А. Медведєву з відкритим листом, просячи помилування для 15 чоловік, яких вони вважають політв'язнями[9].

Звернення підтримали колишній президент Чехословаччини Вацлав Гавел, філософ Андре Глюксман, голова Федеральної політради Партії «Союз правих сил» Микита Бєлих і почесний член ПАРЄ, колишній депутат Бундестагу Рудольф Біндіг. У даний список, однак, не ввійшли десятки людей, засуджених до позбавлення волі, на думку деяких правозахисників, за політичними мотивами[10][11].

4 вересня 2013 в інтерв'ю Першому каналу Російського телебачення й агентству Associated Press В. Путін удавав, що не зрозумів питання про політично мотивовані арешти в Росії.

Я не знаю ніякого такого арешту, який вплинув би на хід виборчої кампанії в Росії, не було таких арештів. Або якщо когось за щось наші правоохоронні органи залучали, то в таких ситуаціях, як правило, дуже хороший спосіб захисту — галасувати: «Караул! Це політична справа!» Я таких щось навіть не знаю.[12]

Вернер Шульц, Депутат Європарламенту від фракції «Зелені — Європейський вільний альянс», яка висунула кандидатуру Михайла Ходорковського на премію Сахарова, назвав Ходорковського «найбільш видатним політичним в'язням у Росії і поборником демократичних реформ».

У грудні 2015 в Росії з'явився перший ув'язнений за мирні зібрання — Ільдар Дадін, засуджений на 3 роки за 4 мирні одиночні пікети[13].

УкраїнаРедагувати

Правління В. ЯнуковичаРедагувати

З приходом до влади В. Януковича розпочинається хвиля арештів громадян в зв'язку з їхньою громадсько-політичною діяльністю. Великого резонансу набула Справа «васильківських терористів», арешт Юлії Тимошенко та її соратників, переслідування учасників Податковий майдану та багато інших справ.

2011 року було створено Комітет визволення політв'язнів, який неодноразово виступав із заявами щодо катувань Ігоря Мосійчука[14], Віталія Запорожця[15], Володимира Чмиря[16] і багатьох інших[17].

Репресії досягли апогею в кінці 2013 - початку 2014 року, коли під час акцій Євромайдану було у восьми регіонах країни були затримані 330 громадян, з них 175 осіб були взяті під варту[18].

Революція гідностіРедагувати

Див. також: Євромайдан

Bизволення політв'язнів режиму В. Януковича розпочинається лише після відсторонення В. Януковича від влади. 21 лютого 2014 року після трьох місяців протестів проти влади Верховна Рада України застосувала до національного законодавства положення статті 19 Конвенції ООН проти Корупції, згідно з якими була декриміналізована стаття, за якою засуджено Юлію Тимошенко[19]. 22 лютого, не дочекавшись підпису Президента під цим законом, Верховна Рада прийняла Постанову «Про виконання міжнародних зобов'язань України щодо звільнення Тимошенко Ю. В.»[20], підставі якої Тимошенко змогла залишити лікарню ЦКБ Укрзалізниці у Харкові приблизно о 17:00 год[21].

24 лютого Верховна Рада прийняла постанову № 4202 про негайне звільнення політичних в'язнів[22]:

  • Віталій Запорожець;
  • Володимир Шпара;
  • Сергій Бевз;
  • Ігор Мосійчук;
  • Андрій Білецький;
  • Ігор Михайленко;
  • Віталій Княжеський;
  • Віталій Применко;
  • Дмитро Павличенко;
  • Сергій Павличенко;
  • Антон Бойко;
  • Антон Шамов;
  • Дмитро Світанько;
  • Олександр Радолов;
  • Владислав Попович;
  • Рустам Уразгельдиєв;
  • Сергій Ярмоленко;
  • Андрій Бондаренко;
  • Анатолій Попович;
  • Ігор Ганненко;
  • Віктор Смалій;
  • Олег Однороженко;
  • Андрій Наливайко.

За постанову проголосували 316 народних депутатів. Ініціатор — позафракційний депутат Олег Ляшко.

2015Редагувати

Проблема політв'язнів актуалізувалася в Україні у 2015 році на тлі боротьби із корупцією та контрабандою, а також «Мінських домовленостей» та, відповідно, Закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», що передбачає, зокрема, «недопущення кримінального переслідування, притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності і покарання осіб — учасників подій на території Донецької, Луганської областей».

Так, у липні 2015 після інцеденту в Мукачеві із заявами про політичні переслідування своїх членів виступив ДУК «Правий сектор»[23]. На початку вересня 2015 у трагічних наслідках акцій протесту проти прийняття змін до Конституції України влада звинувачує активістів ВО «Свобода», і після арешту Юрія Сиротюка про політичні переслідування починає говорити також і ВО «Свобода»[24].

Разом з тим Комітет визволення політв'язнів станом на 11 вересня 2015 перелічує 64 ув'язнені особи, з яких 52 — «в'язні нового режиму». Значна частина з ув'язнених цього списку — бійці АТО, зокрема ДУК «Правий сектор», батальонів «Торнадо», «Айдар», «ОУН», маріупольські в'язні арештовані разом із «Равликами» тощо[25].

З травня 2015 року в ув'язненні знаходиться Андрій Романюк (Воробєй) - майданівець та учасник українсько-російської війни. Кримінальна справа, яка відкрита проти нього і судовий процес характеризуються значними порушеннями та фальсифікаціями. В Революції Гідності він брав участь у віці 15 років, на передову пішов в 16. За гратами станом на жовтень 2016 року, 18-річний хлопець перебуває 18 місяців. Комітетом визволення політв'язнів визнаний політв'язнем режиму.

Обмін політичними в'язнямиРедагувати

Трапляється, що керівництва двох країн взаємно обвинувачують один одного у фізичному переслідуванні політичних супротивників і триманні їх під вартою (у в'язницях або таборах). У цьому разі можливий обмін політв'язнів, і обміняні в'язні виходять на волю. Найвідомішим випадком обміну політв'язнями був обмін Луїса Корвалана на Володимира Буковского[26] [27] [28] [29] в грудні 1976 року.

5 жовтня 1986 р., напередодні зустрічі М. Горбачова й Р. Рейгана в Рейк'явіку, в обмін на арештованого в США радянського розвідника був висланий у США й позбавлений радянського громадянства Юрій Орлов [30].

Такі обміни пропонуються й у XXI столітті[31].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Декларація прав людини (рос.)
  2. Відповіді «Міжнародної амністії» на питання (рос.)
  3. Resolution Parliamentary Assembly Council of Europe 1900 (2012) The definition of political prisoner (Резолюція Парламентської асамблеї Ради Європи 1900 (2012) від 3 жовтня 2012 р. «Визначення політичного в’язня»)
  4. Political Prisoners and POW's in the US
  5. Irish Republican Political Prisoners
  6. Інформація про мітинг 30 жовтня 2006 (рос.)
  7. Білорусь: Валерій Левоневский і Олександр Васильєв потрапили у в'язницю за публікацію вірша (рос.)
  8. Політичні. Коротка довідка про російських політв'язнів (за матеріалами правозахисних організацій) (рос.)
  9. Грані. Ру // Правозахисники просять Медведєва помилувати політв'язнів (рос.)
  10. Лист з мертвого дому. Політв'язень, активістка «Іншої Росії» Людмила Харламова написала лист активістам ростовського ОГФ (рос.)
  11. Росіяни зауважують порушення прав людини, наявність у країні політв'язнів і застосування катувань (рос.)
  12. Грани.ру: Ходорковського висунули на премію Сахарова
  13. Три года за одиночные пикеты (рос.)
  14. Заява Комітету Визволення Політв’язнів з приводу катувань
  15. Заява Комітету Визволення Політв`язнів з приводу Віталія Запорожця та Ніжинських робінгудів
  16. Вимагаємо припинити політичні репресії над Володимиром Чмирем!
  17. Заява Комітету Визволення Політв’язнів з приводу рішення Євросуду щодо арешту Юлії Тимошенко
  18. За час Майдану по Україні міліціонери затримали 330 людей // espreso.tv
  19. Закон України від 21 лютого 2014 року № 746-VII «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень статті 19 Конвенції ООН проти корупції»
  20. Постанова Верховної Ради України від 22 лютого 2014 року № 751-VII «Про виконання міжнародних зобов’язань України щодо звільнення Тимошенко Ю.В.»
  21. «Тимошенко випустили. Вона йде на президентські вибори» // «Українська правда», 22 лютого 2014
  22. Постанова Верховної Ради України від 24 лютого 2014 року № 4202 «Про звільнення політв'язнів»
  23. «Правий сектор» проведе «віче» на Майдані 21 липня
  24. Влада організувала політичні переслідування проти лідерів «Свободи»
  25. Список політв'язнів (версія Комітету визволення політв'язнів)
  26. Звернення до комуністів Заходу на підтримку звільнення Буковського й Корвалана. (рос.)
  27. Павло Євдокімов. З нього починалася «Альфа» // Спецназ Росії. — січень 2007. — № 1 (124).
  28. Інтерв'ю з В. Буковським (рос.)
  29. Луїс Корвалан. Соціалізм не винуватий, що немає ковбаси! // Аргументи й факти. — 2 листопада 2005. — № 44 (1305).
  30. Персоналії: Юрій Федорович Орлов // Хроніка Поточних Подій.
  31. Буковський пропонує обміняти Михайла Ходорковського на Євгенія Адамова. (Час публікації: 11 жовтня 2005 р., 18:43 останнє оновлення: 11 жовтня 2005 р., 23:56) (рос.)

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

українською
російською
англійською