Луїс Корвалан
Луїс Альберто Корвалан Лепе (ісп. Luis Alberto Corvalán Lepe; 14 вересня 1916, Пуерто-Монт — 21 липня 2010, Сантьяго) — чилійський політик, Генеральний секретар Комуністичної партії Чилі у 1958—1989.
| Луїс Корвалан | |
|---|---|
| ісп. Luis Corvalán | |
 | |
| Народився | 14 вересня 1916[2][3][…] Пуерто-Монтт, Чилі[5] |
| Помер | 21 липня 2010[1][2][…] (93 роки) Сантьяго, Чилі[2] |
| Країна |  Чилі |
| Діяльність | політик, журналіст, педагог |
| Знання мов | іспанська[3] |
| Посада | сенатор Чиліd |
| Партія | Комуністична партія Чилі |
| Нагороди |       |
| IMDb | ID 4474238 |
Початок політичної діяльності
ред.Батько Корвалана був учителем, мати — селянкою. У 1931 Корвалан вступив до педагогічного училища міста Чильян. У 1932 вступив у Комуністичну партію. Після закінчення училища пропрацював за фахом трохи більше року і був звільнений за політичними мотивами.
У другій половині 1930-х років працював у Спілці комуністичної молоді, потім став партійним журналістом. З 1940 працював у центральному друкованому органі компартії — газеті «Сігла». У 1946 призначений головним редактором газети.
З 1948 по 1958 компартія перебувала поза законом, в підпіллі. У 1948 році Корвалан очолив відділ пропаганди ЦК КПЧ, керував випуском нелегальних партійних видань. У 1950 був заарештований і відправлений на кілька місяців у заслання. З 1952 член ЦК КПЧ. У 1956 знову заарештований і ув'язнений у концтаборі Пісагуа. У 1958—1989 роках — Генеральний секретар ЦК КПЧ.
Ув'язнення
ред.Після військового перевороту генерала Аугусто Піночета 11 вересня 1973 Корвалан був заарештований разом з багатьма іншими супротивниками режиму. Утримувався спочатку в одиночному ув'язненні, потім у різних концтаборах, у тому числі на острові Досон. Після вбивства Віктора Хари він став найвідомішим чилійським політв'язнем. Під час ув'язнення в 1975 був удостоєний Міжнародної Ленінської премії Миру.[6]
Обмін політв'язнів
ред.СРСР очолив міжнародну кампанію за його звільнення, а в 1976 Андрій Сахаров запропонував обміняти Корвалана на відомого радянського політв'язня, дисидента Володимира Буковського. Обмін відбувся, після чого Корвалан одержав у колишньому СРСР політичний притулок.
Нелегально повернувся в Чилі в серпні 1983, змінивши за допомогою пластичної операції зовнішність. Після закінчення періоду диктатури, 10 жовтня 1989, «повернувся» в країну офіційно. У травні 1989 року залишив пост Генерального секретаря компартії.
Останні роки життя Корвалан разом з родиною провів у Сантьяго. Написав кілька книг, зокрема, мемуари, працю про правління Сальвадора Альєнде і роботу «Крах радянської влади» (El derrumbe del poder sovietico). Незважаючи на крах соціалістичної системи в СРСР, Корвалан продовжував дотримуватися комуністичних поглядів і боротися за соціалізм у Чилі.[7][8]
Виноски
ред.- ↑ а б https://web.archive.org/web/20100724175705/http://en.apa.az:80/news.php?id=126600
- ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #118522302 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ Корвалан Луис // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Большой энциклопедический словарь. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: «Большая Российская энциклопедия», 1997. С. 571 1456 с. ISBN 5-85270-160-2.
- ↑ Луис Корвалан и Сергей Ковалёв отвечают на вопросы Олега Ясинского. Архів оригіналу за 24 липня 2010. Процитовано 21 липня 2010.
- ↑ Интервью представителю РИА Новости. Архів оригіналу за 24 липня 2010. Процитовано 21 липня 2010.
Посилання
ред.
- Секретні в минулому документи, що стосуються операції з обміну Корвалана і Буковського: [1], [2] [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.], [3] [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.], [4] [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] з «Радянських архівів» зібраних Буковським.
- «Товариш Лучо знову з нами»! [Архівовано 21 червня 2021 у Wayback Machine.] Фото Володимира Мусаельян // «Радянське Фото» № 01, 1978.
- Про книгу Л. Корвалана «Крах радянської влади» // «Дзеркало тижня» № 3 22.10.1994.
- Інтерв'ю [Архівовано 6 травня 2021 у Wayback Machine.] Олегу Ясинському, 06,2007.
- Луїс Корвалан і Сергій Ковальов відповідають на питання Олега Ясинського, 09.07.2007. [Архівовано 24 липня 2010 у Wayback Machine.]
- Інтерв'ю представнику РІА «Новости» 13.09.2006. [Архівовано 24 липня 2010 у Wayback Machine.]
- Луїс Корвалан «Соціалізм не винен, що немає ковбаси!» // Аргументи і факти, № 44 (1305), 02.11.2005.
- Роберт Івон. Пам'яті «Лучо дона» [Архівовано 21 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // «Спецназ Росії» від 01.09.2010
- Олена Сазанович. «Промінь світла товариша Лучо в темному царстві» (до 95-річчя Луїса Корвалана) [Архівовано 14 жовтня 2011 у Wayback Machine.] // журнал «Геополітика», 10.09.2011.
- Обміняли хулігана, Олена С'яново. 2011-07-14, «Аргументи Тижня», № 27 (268). Рік тому помер Луїс Корвалан [Архівовано 13 червня 2013 у WebCite]