Вікіпедія

Буковський Володимир Костянтинович

радянський дисидент, правозахисник, письменник, публіцист, історик
(Перенаправлено з Володимир Буковський)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Буковський.

Володимир Костянтинович Буковський (рос. Влади́мир Константи́нович Буко́вский; 30 грудня 1942(19421230), Белебей, Башкирська АРСР, СРСР — 27 жовтня 2019, Кембридж, Велика Британія) — російський політичний і громадський діяч, учений-нейрофізіолог, політолог, письменник, публіцист. Колишній радянський політичний в'язень та один із засновників дисидентського руху в СРСР[7].

Володимир Буковський
Владимир Буковский
Boekovski1987.jpg
Народився 30 грудня 1942(1942-12-30)[1][2]
Белебей, Башкирська АРСР, СРСР
Помер 27 жовтня 2019(2019-10-27)[3] (76 років)
Addenbrooke's Hospitald, Кембридж[4]
·зупинка серця[5]
Поховання Гайґейтський цвинтар
Громадянство СРСР СРСР
Велика Британія Велика Британія
Національність росіяни
Місце проживання Лондон, Велика Британія
Діяльність Письменник, дисидент
Галузь письменник і викладач університету
Alma mater Королівський коледж, Кембрідж і Стенфордський університет
Знання мов російська[6]
Партія Солідарність[d]
Батько Буковський Костянтин Іванович
Нагороди
IMDb nm3119739

Після 12 років політичного ув'язнення в СРСР в 1976 році був обміняний на генерального секретаря компартії Чилі Луїса Корвалана. В 1991 році був запрошений урядом Бориса Єльцина для підготовки судового процесу проти КПРС. Буковський засканував велику кількість секретних документів КПРС та КДБ, які стали основою вільно доступного в мережі «Архіву Буковського»[8].

ЖиттєписРедагувати

Син відомого радянського письменника і журналіста Костянтина Буковського.

1960 — разом із Юрієм Галансковим, Едуардом Кузнєцовим організує регулярні зібрання молоді біля пам'ятника Маяковському в центрі Москви.

1963–1965 — 1-й арешт за спробу розмножити фотоспособом книжки югославського інакодумця Мілована Джиласа, примусове лікування в Ленінградській спецпсихлікарні, де він познайомився з генералом, українцем Петром Григоренком.

1965–1966 — 2-й арешт за підготовку мітингу на захист Андрія Синявського та Юлія Даніеля (примусова госпіталізація).

1967–1970 — 3-й арешт за організацію демонстрації протесту проти арешту Олександра Гінзбурга, Юрія Галанскова (3 роки таборів).

1971 — 4-й арешт, вирок — 7 років. У пермських політичних таборах у співавторстві зі Семеном Глузманом написав «Посібник із психіатрії для інакодумців».

1974 — як «злісного порушника режиму» його повертають до тюрми.

Грудень 1976 — В.Буковського обміняли на лідера Комуністичної партії Чилі Луїса Корвалана.

У 1977 р. був одним із підписантів Декларації в українській справі. Ініціатива написання Декларації належала польському еміграційному діячу Єжи Ґедройцу, головному редактору паризького видання "Культура". Цю Декларацію також підписали Юзеф Чапський, Юзеф Лободовський, Густав Герлінг-Ґрудзинський, Наталя Горбаневська, Павел Тіґрід та ін. У ній зокрема були такі слова: " [...] не буде справді вільних поляків, чехів чи угорців без вільних українців, білорусів та литовців. І, в кінцевому рахунку, без вільних росіян"[9].

Після висилки з СРСР Буковський оселився у Великій Британії, закінчив Кембриджський та Стенфордський університети за фахом «нейрофізіологія». Брав участь у створенні міжнародної антикомуністичної організації «Інтернаціонал опору», був обраний її президентом.

2007 — висувався кандидатом у президенти Росії на виборах 2008 року, але не був зареєстрований ЦВК.

2008 — брав участь в організації в Росії Об'єднаного демократичного руху «Солідарність».

2010 — підписав звернення російської опозиції до громадян Росії «Путін має піти» (підпис № 2).

2011 — подав позов до Лондонського суду з вимогою заборонити виїзд Михайла Горбачова з Великої Британії з метою його подальшого судового переслідування за звинуваченням у злочинах, скоєних ним на посаді генсека КПРС у Баку, Тбілісі та Вільнюсі.

Основний творчий доробокРедагувати

  • «Московский процесс», 1996
  • «Золотой эшелон», Буковский В., Геращенко И., Ледин М., Ратушинская И., 2001
  • «И возвращается ветер», 2007
  • «Письма русского путешественника», 2008

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ SNAC — 2010.
  2. ↑ Discogs — 2000.
  3. ↑ https://www.vladimirbukovsky.com/
  4. ↑ https://tass.com/society/1085546
  5. ↑ https://www.latimes.com/world-nation/story/2019-10-28/soviet-era-dissident-vladimir-bukovsky-dies
  6. ↑ Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  7. ↑ 12 років у таборах і ненависть до Путіна: помер радянський дисидент Володимир Буковський // УНІАН, 28 жовтня 2019.
  8. ↑ Архів Буковського
  9. ↑ Kowalczyk, Andrzej Stanisław (1999). Giedroyc i "Kultura" (Польська мова). Wrocław: Wydawnictwo Dolnośląskie. с. загально – 313 с., наведена інформація на 161 с. 

ДжерелаРедагувати

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Буковський_Володимир_Костянтинович&oldid=28717664