Канал Дніпро — Донбас
Канал Дніпро — Донбас — штучний водотік, що сполучає найбільші річки України: Дніпро і Сіверський Донець.
ІсторіяРедагувати
Індустріалізація наприкінці XIX — початку XX століть виснажила запаси прісної води на сході України. Сіверський Донець, головна річка східної України, до сімдесятих років XX століття вже ледве міг забезпечити потреби промисловості, зрошувальних систем і водопостачання населення. Ситуація погіршилася, коли був споруджений канал Сіверський Донець — Донбас для постачання води Донецької області, який був спроектований на забір води з Сіверського Дінця — до 43 м³/сек, тобто майже половину його річного стоку в місці відгалуження. Тому у 1969 році було почато будівництво каналу Дніпро — Донбас для перекидання води з Дніпра до Сіверського Дінця. Спочатку було заплановано 2 черги загальною протяжністю 550 км: 1-а до Сіверського Дінця, 2-а прямо до Донецької області додатково до каналу Сіверський Донець — Донбас. Проте вдалося завершити лише першу чергу каналу, яка почала функціонувати в квітні 1982 року. Перед початком експлуатації каналу Дніпро-Донбас в 1976 році Мінводгосп України поставив завдання Укргідропроекту по розробці проекту експлуатації першої черги каналу.
Управління каналу Дніпро-Донбас було створено Наказом Мінводгоспу України № 384 від 03.09.1976 р.
Див. докладніше: Річки Донецької області, Водосховища Донецької області, Стави Донецької області
ОписРедагувати
Канал Дніпро-Донбас працює в компенсаційному режимі, тобто поповнює нестачу води в р. Сіверський Донець і подає воду на сільськогосподарські потреби в частині зрошення земель, промислові та комунальні потреби, риборозведення по Дніпропетровській, Полтавській, Харківській областях.
Характеристика траси каналу і поздовжнього профілюРедагувати
Траса каналу Дніпро-Донбас починається Головною водозабірною спорудою, розташованою на 245-му пікеті Орільської захисної дамби Кам'янського водосховища.
Загальна довжина каналу 263 км. За умовами рельєфу траса каналу ділиться на 3 основних ділянки: ділянка підйому, ділянка переходу через водорозділ, скидна дільниця.
На дільниці підйому довжиною 193,5 км, 12-ма насосними станціями вода підіймається на висоту — 68 м, траса проходить по заплавних терасах р. Орілі і р. Орільки. Ділянка переходу через водорозділ (10 км) виконана у вигляді гідротехнічного тунелю і закінчується багатоступеневим водоскидом у Краснопавлівське водосховище. Скидна самопливна дільниця каналу починається після гідровузолу Краснопавлівського водосховища, проходить по заплавах річок Попельня, Бритай і Берека до р. Сіверський Донець.
Основні характеристики русла каналуРедагувати
Канал має трапецеїдальну форму. Ширина по дну до 168 км — 20 м, далі — 10 м. Закладення відкосів: підводних частин — 1:4, верхньої частини — 1:3. Ширина поверхні від 30 до 60 метрів і завглибшки 4,5-6,5 метрів.
Режим роботи русла каналуРедагувати
Канал розрахований на велику витрату води — до 120—125 м³/сек, максимально допустима швидкість течії — 0,65 м/сек.
Зимовий режим: витрата води по руслу не більше — 55 м³/сек, швидкість течії — 0,5 м/сек.
Після побудови каналу Краснопавлівське водосховище, споруджене в рамках програми будівництва каналу в 1984 році, було сполучено з Харковом 142 кілометровим водоводом загальною потужністю 8,6 м³/сек, для додаткового водопостачання міст Лозова, Первомайський і Харкова .
ДжерелаРедагувати
- Проект експлуатації. Книга № 5. Арх. № 509-39-Т3
- Вишневський В. І. Гідрологічні характеристики річок України, «Ніка-Центр», Київ, 2003