Канал Дніпро — Донбас
Канал Дніпро — Донбас — штучний водотік, що сполучає найбільші річки України: Дніпро і Сіверський Донець.
Зміст
ІсторіяРедагувати
Індустріалізація наприкінці XIX — початку XX століть виснажила запаси прісної води на сході України. Сіверський Донець, головна річка східної України, до сімдесятих років XX століття вже ледве міг забезпечити потреби промисловості, зрошувальних систем і водопостачання населення. Ситуація погіршилася, коли був споруджений канал Сіверський Донець — Донбас для постачання води Донецької області, який був спроектований на забір води з Сіверського Дінця — до 43 м³/сек, тобто майже половину його річного стоку в місці відгалуження. Тому у 1969 році було почато будівництво каналу Дніпро — Донбас для перекидання води з Дніпра до Сіверського Дінця. Спочатку було заплановано 2 черги загальною протяжністю 550 км: 1-а до Сіверського Дінця, 2-а прямо до Донецької області додатково до каналу Сіверський Донець — Донбас. Проте вдалося завершити лише першу чергу каналу, яка почала функціонувати в квітні 1982 року.
Див. докладніше: Річки Донецької області, Водосховища Донецької області, Стави Донецької області
ОписРедагувати
Загальна характеристика руслаРедагувати
Канал Дніпро — Донбас починається у Кам'янському водосховищі на Дніпрі. Канал трапецеїдальної форми з шириною дна близько 10 метрів, шириною поверхні від 30 до 60 метрів і завглибшки 4—5 метрів.
Західна частина (під насосами)Редагувати
Канал дюкером проходить під річкою Оріль, йде по Дніпропетровській області потім входить в Харківську область, де з'єднується з Орільським водосховищем і з Краснопавлівським водосховищем, які були побудовані для забезпечення безперебійної роботи каналу в разі аварії. Загальна довжина цієї ділянки каналу 194 км, загальний підйом, що забезпечується насосними станціями 63 метри.
Східна частина каналу (самоплин)Редагувати
Далі канал йде самопливом по Харківській області і, частково використовуючи русло річки Берека, досягає Сіверського Дінця. Канал розрахований на велику витрату води — до 120–125 м³/сек, проте фактично використовувався максимум на 30% своїх можливостей. У 1991 році витрата води становила 41 м³/сек, а в 2000 р. — всього 10 м³/сек, причому, канал не експлуатується взимку.
Після побудови каналу Краснопавлівське водосховище, споруджене в рамках програми будівництва каналу в 1984 році, було сполучено з Харковом 142 кілометровим водоводом загальною потужністю 8,6 м³/сек, для додаткового водопостачання міст Лозова, Первомайський і Харкова в літню пору року.
ДжерелаРедагувати
- Вишневський В. І. Гідрологічні характеристики річок України, «Ніка-Центр», Київ, 2003