Лозова (місто)

Лозова́ — місто в Україні в південній частині Харківської області, центр однойменного району. Важлива вузлова залізнична станція.

Лозова
адміністративно-територіальна одиниця
Герб Лозової Прапор Лозової
Залізничний вокзал
Основні дані
Країна	Україна
Область	Харківська область
Район	Лозівський район
Код КОАТУУ:	6311000000
Засноване	1869
Населення	▼ 64 672 (01.11.2017)
Площа	26,55 км²
Поштові індекси	64602—64609
Телефонний код	+380-5745
Координати	48°53′21″ пн. ш. 36°18′57″ сх. д.
День міста	16 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція	Лозова
До обл./респ. центру
- фізична	148 км
Міська влада
Рада	Лозівська міська рада (50 депутатів)
Адреса	64602, Харківська обл., м.Лозова, вул. Ярослава Мудрого, 1
Міський голова	Зеленський Сергій Володимирович
Лозова у Вікісховищі Карта Лозова Лозова Лозова

Загальна чисельність мешканців населених пунктів Лозівської міськради — 69 801 (70 тис.) особа.

Географія

Фізико-географічне розташування

Місто Лозова розташовується біля витоків річки Лозова, яка через 12 км впадає в річку Бритай. До міста примикають села Домаха, Українське та Лісівське.

Через місто проходить регіональний автошлях Р 51, а також місцеві автомобільні дороги Т 2107 і Т 2113.

Великий залізничний вузол.

Клімат

Клімат Лозової помірно-континентальний. Посушливіший, ніж клімат Харкова, і відноситься до степового. Середня температура липня + 22…+ 25, січня -5…-8 градусів за Цельсієм. Кількість опадів близько 500—550 мм в рік. Вітри східні та західні.

Адміністративно-територіальний поділ

Офіційного адміністративного розподілу немає, проте існують власні назви частин міста: Місто (центральна частина міста), Домікі (Новиє Домікі) - приватний сектор і зона відпочинку (дендропарк і низка ставків) в південній частині міста), Мікрорайон (Південно-Західний житловий масив), Авилівка (приватний сектор в північній частині міста), Сахалін (промисловий район у східній частині міста і житловий приватний сектор), Молдованка і Циганський (приватний сектор на заході, неподалік від ЛКМЗ), Кірпічний - невеликий відокремлений район на сході за залізницею, який утворився навколо колишнього цегельного заводу.

Походження назви

Назва міста походить від річки Лозова, що є лівою притокою річки Бритай (басейн Сіверського Дінця). Річка бере початок на території заводу ЛКМЗ, протікає селами Катеринівка та Світловщина і впадає до річки Бритай вище села Михайлівки Лозівського району. Довжина річки 12 км.

У 19-му столітті поряд з селом Катеринівкою понад річкою існувало одноіменне село Лозова (на сьогодні частково зникло, частково є продовженням с. Катеринівки). Під час будівництва Курсько-Харківсько-Севастопільської залізниці назву, похідну від річки та села Лозова, отримала нова станція Лозова-Азовська (теперішня станція Панютине). Засновується пристанційне селище. На місці теперішнього міста Лозова на той час не було жодних поселень. З продовженням будівництва залізниці з'являється станція Лозова-Севастопольська (теперішня станція Лозова) і навколо виникає невелике однойменне селище. Для зручності станції Лозову-Азовську та Лозову-Севастопольську згодом об'єднують як велику вузлову станцію Лозова, звідки колії ідуть в обох напрямках, а лінійну колишню станцію Лозова-Азовська і довколишнє селище перейменовують у Панютине.

Історія

Типовий степовий пейзаж поблизу Лозової

Територія, на якій розташоване місто, з давніх часів була майже не заселеною через відсутність поблизу річок і, відповідно, будь-яких шляхів. Відомі історичні торгівельні та інші шляхи проходили далеко на захід та схід від теперішнього Лозівського району вздовж Дніпра та Сіверського Дінця (Загальна карта України або ж мапа Боплана середини ХVII ст.).

Історично територія Лозівського району та міста була прикордонною мало заселеною частиною території Війська Запорозького Низового (Самарська паланка, а згодом нетривало в середині ХVIII сторіччя - Орільська паланка). У складі Російської Імперії - входила до Павлоградського повіту Катеринославської губернії. Всупереч усталеному хибному уявленню ці землі ніколи не належали до територій Слобідських козацьких полків і, відповідно, ніколи не були частиною Слобідської України, яка раніше стала частиною Московського царства, а згодом - Російської Імперії. Межа між землями Війська Запорозького Низового та Слобожанщини пролягає приблизно за 50 км на північ від Лозової лінією фортець Української лінії.

До складу Харківської округи Лозову і район було віднесено 1926 року. Найімовірніше, це сталося внаслідок того, що столицею України під радянською окупацією тоді тимчасово було місто Харків, а Лозівський залізничний вузол становив стратегічний інтерес.

Перші згадки про Лозову як залізничну станцію Лозова-Севастопільська датуються 1869 роком, коли під час прокладання залізниці утворилося пристанційне селище. За короткий час Лозова стає важливим залізничним вузлом — тут сходяться шляхи на Харків, Донбас, Полтаву та Крим і Катеринослав. Саме селище поділялося на дві частини — Авилівку та Заруднівку. В першій селилися бідні робітники, що працювали на залізниці або на невеликих підприємствах Лозової. Друга частина, Заруднівка, була престижним районом, де мешкали купці, дворяни, чиновники тощо. Вона мала дерев'яні тротуари, кінотеатр, ринок. Значною була частка єврейського населення.

11 грудня 1905 року у майстернях станції Лозова було проведено з'їзд комітету боротьби Курсько-Харково-Севастопольської залізниці, на якому були присутні 300 делегатів-залізничників із Севастополя, Курська, Харкова, Олександрівська та Лозівського стачечного комітету, робітники та селяни з Лозової та навколишніх сіл. З'їзд проголосив про долучення до всеросійського страйку. До страйку долучилися робітники Лозової та Панютиного і не пропускали потяги з вугіллям до Харкова, Тули та Москви. У кінці грудня страйк було придушено: керівники стачечного комітету були повішені, ув'язнені або заслані каторгу.

Визвольні змагання

Під час війни більшовицької Росії проти України у грудні 1917 року на Україну почався наступ 30-тисячного корпусу російських більшовицьких частин під командуванням В.Антонова-Овсієнка. Після взяття Харкова, загарбники під командою О.Єгорова і М.Руднєва взяли напрямок на Павлоград. 14 грудня вони наблизилися до станції Лозова. Але на підступах до станції їх зустрів запеклий спротив невеликих загонів Лозівського Гайдамацького куреня і Павлоградського Вільного козацтва. Попри значну перевагу в чисельності й озброєнні червоні змогли здолати оборонців станції лише на 3-й день безперервних боїв. Після відступу зі станції рештки гайдамаків і козаків продовжували оборонятись і затримували просування більшовиків на південь. Останній бій воїнів УНР відбувся 17 грудня 1917 року на місці сучасного парку Перемоги і тривав кілька годин. За спогадами, тоді ніхто з гайдамаків і козаків не лишився живим. Близько 10 українських воїнів були поховані в шанцях на місці останнього бою.

У квітні 1918 р. Лозова була звільнена українськими військами під орудою полковника Всеволода Петріва. Наприкінці 1918 р. мав місце братовбивчий бій між військами Армії УНР та махновцями. Про це є свідчення зокрема у спогадах українського письменника Володимира Сосюри, на той час козака Армії УНР. У січні 1919 р. Лозову окупували червоні війська Павла Дибенка. Влітку того ж року селище захопили російські білі війська. Того ж року їх знову змінили червоні, встановивши тут радянську владу. Проти неї боролися загони повстанських отаманів та українське підпілля.

Радянська влада

Після встановлення радянської влади в Лозовій відбувалися репресії, було знищено усі церкви. Під час Голодомору у Лозовій гинули люди, котрі лежали просто на станції. Проте в самому місті Голодомор убив менше людей, позаяк великою мірою Лозова лишалася робітничим селищем і багато місцевих на відміну від селян отримували харчування. Але в довколишніх селах, як і всюди в Україні, ситуація була катастрофічною. Людей учать жити у постійному страху, дітей примусово записують до юнацьких комуністичних парамілітарних організацій, де навчають поводженню зі зброєю.

Під час німецько-радянської війни, радянські війська відступили з міста 11 жовтня 1941 року. 11 лютого 1943 року Червона армія відбила місто у німців в ході Ворошиловградської наступальної операцій. Але 1 березня воно було знову зайнято німцями. Остаточно радянські війська окупували Лозову 16 вересня 1943 року. Загалом під час війни влада в місті змінювалася шість разів. Дуже потужних бомбардувань Лозова зазнавала як від німецьких так і від радянських військ. Червоні при відступі дотримувалися тактики "випаленої землі" і намагалися знищити залізничний вузол. Внаслідок цього нищівних руйнувань зазнали не лише вокзал і станція, але і центр міста, багато людських обійсть було зруйновано. Під час перебування у місті німецької влади виходить газета "Лозівські вісті", літні люди пригадували, що вперше пробували шоколад, коли їх ним пригощали німецькі солдати.

«Гайдамацький хрест»

14 жовтня 1990 року на місці боїв українських військ із більшовиками патріоти з різних регіонів України, зокрема молодіжні організації «Сокіл» і Спілка української молоді (СУМ) з Харкова спробували встановити дерев'яний пам'ятний хрест. Проте у Лозовій їх зустріли ймовірно скликані владою комуністи, перевдягнена в цивільне міліція і співробітники КДБ. Приїжджих було заблоковано на перехідному мосту, можливість пройти далі була відсутня. Приїжджі не намагалися пройти іншим шляхом, після деякого часу стояння заблокованими повернулися на залізничну станцію та потягом вирушили до Харкова. Проте наступного року, того ж дня (14 жовтня, 1991 року, на свято Покрови Хреста було встановлено. Під час встановлення міська влада не протидіяла. На цьому святі були як лозівчани (зокрема колишні репресовані), так і гості з Харкова, Києва, Івано-Франківська, котрі представляли НРУ, СУМ та інші.

Серед нині відомих гостей — співачка з Харкова Марійка Бурмака, а також радикальний політичний діяч, на той час голова київського СУМ-у Олесь Вахній. Хреста було освячено греко-католицькими священиками з Івано-Франківська.

Дерев'яний хрест кілька разів зазнав нападів вандалів, тому місцеві патріоти встановили металевий хрест. Він розміщений на насипному кургані, має табличку «Героям України». В народі має назву «хрест гайдамакам». Щороку 24 серпня та 14 жовтня тут збираються патріоти України. 29 грудня 2012 року вперше була проведена акція вшанування гайдамаків.

Вибухи на 61-му арсеналі

У серпні 2008 року Лозова стала відома далеко за межами України через вибух сховища військових боєприпасів на території військової частини А0829. Ця частина підпорядковується Південному оперативному командуванню Сухопутних військ ЗС України. 27 серпня о 16.00 пролунали перші вибухи на площинці, де зберігалися 120-мм снаряди для мінометів. Деякі райони міста було евакуйовано, частина будинків у кварталах, прилеглих до епіцентру вибухів, зазнали пошкоджень (зокрема одна зі шкіл міста).

У серпні 2013 року розпочалася ліквідація боєприпасів, які залишилися після вибухів на території військової частини, яку планують завершити до листопада 2013 року. Разом з тим, від вибухів почали руйнуватись фундаменти будинків місцевих жителів, а сам процес ліквідації боєприпасів може призвести до значного забруднення повітря та ґрунтів.

Економіка

• промислові підприємства — 14 (ЛКМЗ, Лозівське ХПП)
• будівельні організації — 9
• об'єкти торгівлі — 97
• об'єкти громадського харчування — 43
• підприємства різної форми власності — 280
• організації залізничного транспорту — 10

Транспорт

Транспорт є однією з містоутворюючих галузей поряд з машинобудуванням. Автотранспортний вузол на автошляху Т 2107 Харків — Павлоград. Автовокзал: рейси на Харків, Донецьк, Дніпро, влітку — Бердянськ, Кирилівка.

Електровоз ЧС7 на станції Лозова

Вокзал станції Лозова

Міські автобусні маршрути:

• «Мікрорайон 4 — Ринок (Вокзал)»;
• «Мікрорайон 4 — Ринок — Панютине»;
• «Кільцевий 1, 2, 3»;
• «Мікрорайон 4 — Ринок — Світловщина»;
• «Лозова — Кін3авод-124»;
• «Лозова — Братолюбівка/Бритай/Вишня».

У Лозовій розташований великий залізничний вузол. Від станції Лозова залізничні лінії йдуть на Харків, Полтаву, Слов'янськ, Синельникове, Сімферополь. Через Лозову частина поїздів проходить у Кримському напрямку, кілька поїздів до 2013 року влітку курсували на Кавказ. В радянський час близько 90 % всіх поїздів на Кавказ йшли по Харківському напрямку через Лозову, однак після розвалу СРСР всі ці поїзди були переведені на Воронезький хід.

У місті розташовані декілька АТП, найбільшими серед яких є АТП-16309 та АТП-16347.

У місті працює локомотивне депо Лозова (ТЧ-9) Південної залізниці. Приписний парк: тепловози ТЕП70, 2ТЕ116, ЧМЕ3; електровози ВЛ11, один електровоз ВЛ22. Депо є оборотним для електровозів ВЛ8 ТЧ Слов'янськ, у літній період — для ЧС2 і ЧС7 депо Мелітополь. На ПТОЛ проходять ТО локомотиви ТЧ Нижньодніпровськ-Вузол, Слов'янськ та Лиман.

Освіта

Загальноосвітні навчальні заклади — 33, з них школи:

• Лозівська міська гімназія
• ЗОШ №  1, від 2018 року КЗ "Лозівський ліцей №1" (сайт http://school1loz.clan.su/)
• ЗОШ № 2 (закрита)
• ЗОШ №  3 (сайт https://www2.znz3loz.pp.ua/)
• Ліцей № 4 (сайт ліцею http://lozovalicey4.hmarka.net/^{[недоступне посилання з липня 2019]})
• ЗОШ № 5 (початкова, ліквідована в 2000-х рр)
• ЗОШ № 6 (закрита)
• ЗОШ № 7
• ЗОШ № 8
• ЗОШ № 10 (за часів СРСР — єдина українська школа), зараз — ЛНВК № 10 «ЗНЗ- ДНЗ»)
• ЗОШ № 11 (російськомовна, але набирає класи з українською мовою навчання)
• ЗОШ № 12 (дотепер російськомовна, сайт: http://lozschool12.ucoz.ua/)
• вечірня школа
• школа-інтернат

Діють також Училище культури, Лозівський професійний ліцей (сайт http://loz-licey.ucoz.net) Панютинський професійний аграрний ліцей, а також філія Харківського автодорожнього технікуму.

Медицина

• стаціонар центральної районної лікарні — 3
• лінійна амбулаторія
• диспансери — 2
• аптеки — 26

Культура

• Палац культури
• бібліотеки — 3
• Лозівський краєзнавчий музей
• школи естетичного виховання — 4

Спорт

• стадіони — 2 («Локомотив»)
• футбольні поля — 17
• стрілецькі тири — 10
• спортзали — 26
• басейни — 2
• дитячо-юнацькі спортивні школи  − 3 (ДЮСШ «Юність», ДЮСШ «Олімпія», ДЮСШ «Локомотив»)

Футбольний клуб «Лозова-Панютино» виступає у Чемпіонаті Харківської області з футболу.

Преса

Лозова.City — міське інтернет-видання, створене у грудні 2019 року командою ТРК «Сігма» та Агенцією розвитку локальних медіа «Або».

Газети: районна «Голос Лозівщини» (раніше — «Радянське слово»), «Комерсант», «Телемост», «Вектор», «Час змін». В минулому — «Лозівчанка», багатотиражка «Машиностроитель».

Релігійне життя

Відомо, що на початку століття в Лозовій діяли православні церкви, каплиця на самій станції, католицький костел, синагога, а також громади старовірів та баптистів. Усі церкви були зруйновані. Костел знищено 1928 року. Синагога була закрита. 1942 року у ній було відкрито православну церкву, котра діяла деякий час і після Другої світової війни.

Нині у Лозовій діють дві російські православні церкви та жіночий монастир РПЦ, одна церква РПЦ будується, є також окремі віряни ПЦУ та протестантські громади:

• євангельські християни-баптисти (двох течій («реєстровані» та «відділені»), кожна по одній громаді)
• християни віри євангельської-п'ятидесятники — 2 громади
• адвентисти сьомого дня (2 громади)
• лютерани — 1 громада
• харизмати (1 громада «Посольства Божого» й 1 «Нового покоління»)
• Свідки Єгови (збудовано «зал Царства»)

Також існують:

• юдеї (1 громада)
• мусульмани.

Відомі люди Лозової

• Базалук Олег Олександрович — доктор філософських наук, професор, вчений-філософ, автор сучасної науково-філософської моделі Світобудови «Еволюціонуюча матерія»
• Бережний Микола Іванович — Герой Радянського Союзу (1944), артилерист, учасник Другої світової війни.
• Березовський Юхим Матвійович — Герой Радянського Союзу (1944), офіцер-артилерист, учасник Другої світової війни.
• Булгакова Людмила Петрівна — український історик, дослідниця подільської народної вишивки
• Гладкий Олександр Миколайович — відомий футболіст
• Дикий Іван — заслужений лікар України
• Димшиц Марк — діяч сіоністського руху, заарештований 1970 року за спробу угону літака
• Житніков Ярослав Володимирович (1982—2016) — лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Зотов Віталій (* 1997) — український баскетболіст.
• Калиниченко Ілля — заступник Голови КДБ СРСР, головнокомандувач прикордонними військами СРСР
• Клименко Станіслав Ігорович (* 1992) — український гирьовик, майстер спорту України міжнародного класу з гирьового спорту.
• Костенко Олексій — генерал-лейтенант авіації СРСР
• Кучеренко Володимир — заступник голови Ради міністрів СРСР, міністр будівництва
• Кучеренко Володимир Олексійович (1909–1963) — радянський учений у галузі будівництва;
• Кучеренко Микола Олексійович — один з конструкторів танку Т-34
• Лавренко Олександр — герой України, учасник АТО
• Ладік Андрій Миколайович (1976—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Лілеєв Сергій Вікторович (нар. 3 травня 1984, Лозова) — політик, громадський діяч, військовий, голова Слов'янської міської партійної організації ВО «Свобода».
• Лозовський Самуїл — радянський державний діяч
• Манусов Вадим — доктор технічних наук, професор Новосибірського державного технічного університету, член Міжнародної енергетичної академії
• Мокрий Микола Микитович — артилерист-розвідник, учасник Другої світової війни, Герой Радянського Союзу (1943)
• Моргун Микола Іванович — Герой Радянського Союзу, командир мінометного взводу, учасник Другої світової війни у складі Червоної армії
• Мурженко Олексій — радянський дисидент
• Нартов Олександр Анатолійович — учасник літніх Олімпійських ігор 2008 року у м. Пекін, неодноразовий чемпіон України зі стрибків у висоту, срібний призер Кубку Європи та Всесвітньої Універсіади
• Оберемко Валентин Іванович — радянський дипломат
• Петриченко Анатолій — генерал-лейтенант, начальник Центрального продовольчого управління Міністерства оборони РФ
• Приходько Дмитро Сергійович — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.^{[джерело?]}
• Рапопорт Анатоль — американський філософ, біолог, психолог
• Реус Валентин — учасник вокального квартету «Явір»
• Решетняк Микола Тимофійович — український радянський дипломат. Постійний представник УРСР в ЮНЕСКО.
• Савенко Сергій («Сова») — рок-музикант, учасник гурту «Оркестр Че»
• Саєнко Ганна — художниця, учасниця всеукраїнських та міжнародних виставок, роботи знаходяться в приватних колекціях України, Росії, Швейцарії
• Скірко Леонід — народився в Лозовій 27 квітня 1939) — канадський співак українського походження, бас-баритон
• Тарасенко Олексій — народний артист України
• Тягло Володимир — український політик, дипломат, голова Харківської обласної ради протягом 1992—1994 і 1996—2002 рр.
• Урюпін Валентин — відомий кларнетист, головний диригент та художній керівник камерного оркестру «Arpeggione» РФ
• Федоров Федір Федорович — Герой Радянського Союзу (1943), радянський військовий льотчик, учасник Другої світової війни.
• Фесенко Володимир В'ячеславович — політолог, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»
• Хмеленко Григорій — військовий діяч; командир Богдано-Дорошенківського куреня 1-ї Запорозької дивізії, хорунжий 3-ї сотні, полку Чорних запорожців, Армії УНР
• Чередниченко Олександр — художник, член Національної спілки художників України
• Шевченко Олег Сергійович (1988—2017) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Лозова фігурує в житті багатьох відомих особистостей. Так російський імператор Олександр ІІІ пожертвував кошти на будівництво церкви. Селище згадується в щоденнику видатного вченого Володимира Вернадського, а також в нотатках російської поетки Марини Цвєтаєвої. Відвідував місто російський співак Федір Шаляпін. Тут перебував Нестор Махно та його командири. Події 1918 року у своїх спогадах описують генерал (на той час - полковник) Армії УНР Всеволод Петрів та письменник Володимир Сосюра (козак Армії УНР на той час). Під час Другої світової війни тут деякий час перебував видатний український письменник Юрій Клен. В таборі військовополонених перебував генерал Червоної армії Олександр Носков. До свого рідного брата, що мешкав у Лозовій, приїздив видатний філософ, літературознавець, дисидент Євген Сверстюк. У Лозовій частий гість український письменник, громадський і політичний діяч, член Національної Спілки Письменників України, заслужений діяч мистецтв України Проценко Володимир Миколайович.У Лозовій пройшло дитинство російської оперної співачки Людмили Магомедової. З радянських керівників тут був Микита Хрущов. У свої молоді роки, випадково відставши від потягу, на станції побував Борис Єльцин. Житлові мікрорайони міста проектував Володимир Каневський — нині американський скульптор.

Також

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Харківська область)

Посилання

• Інформаційний сайт м. Лозова
• Рекламно-інформаційний сайт м. Лозова^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Місто Лозова^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Оборона Лозової в грудні 1917 року^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• www.maplandia.com
• Телеканал «Сігма», м. Лозова
• Телеканал «Вектор», м. Лозова
• Лозівський історичний клуб імені Дмитра Яворницького
• Інформаційно-розважальний портал м. Лозова

Джерела та література

• С. Ф. Степанов. Лозова // Енциклопедія сучасної України : у 30 т / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Ін-т енцикл. дослідж. НАН України. — К. : Ін-т енцикл. дослідж. НАН України, 2001­–2020. — 10 000 прим. — ISBN 944-02-3354-X.

Література

• Гараган П. А. Лозова: краєзнавчий нарис. — Харків: Прапор, 1965. — 91 с.
• Історія міст і сіл Української РСР. Харківська область. — К.: АН УРСР, 1967. — 1002 с.
• Історія рідного краю (Лозівський район). — Лозова: Лозівська районна рада, Лозівський краєзнавчий музей,1998. — 113 с.
• Максим і Гриць.//Коваль Р. М. Багряні жнива Української революції: Воєнно-історичні нариси. — К.: Укр. письменник, 2005. — сс. 191 — 193.