Лозова (місто)

Лозова́ — місто в південній частині Харківської області, центр однойменного району. Важлива вузлова залізнична станція.

Лозова
Герб Лозової Прапор Лозової
Залізничний вокзал
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Харківська область
Район	Лозівський район
Рада	Лозівська міська рада (50 депутатів)
Код КОАТУУ	6311000000
Засноване	1869
Населення	▼ 64 672 (01.11.2017)
Площа	19,6 км²
Поштові індекси	64602—64609
Телефонний код	+380-5745
Координати	48°53′21″ пн. ш. 36°18′57″ сх. д.
Водойма	р. Лозова, ставки
День міста	16 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція	Лозова
До обл./респ. центру
- фізична	148 км
Міська влада
Адреса	64602, Харківська обл., м.Лозова, вул. Ярослава Мудрого, 1
Міський голова	Зеленський Сергій Володимирович
Лозова у Вікісховищі Карта Лозова Лозова Лозова

Загальна чисельність мешканців населених пунктів Лозівської міськради — 69 801 (70 тис.) особа.

Зміст

Географія

Фізико-географічне розташування

Місто Лозова знаходиться біля витоків річки Лозова, яка через 12 км впадає в річку Бритай. До міста примикають села Домаха, Українське та Лісівське.

Через місто проходять автомобільні дороги Т 2107 і Т 2113.

Великий залізничний вузол.

Клімат

Клімат Лозової помірно-континентальний. Посушливіший, ніж клімат Харкова, і відноситься до степового. Середня температура липня + 22…+ 25, січня -5…-8 градусів за Цельсієм. Кількість опадів близько 500—550 мм в рік. Вітри східні та західні.

Адміністративно-територіальний поділ

Офіційного адміністративного розподілу немає, проте місцеві жителі розрізняють шість частин міста: Місто (центральна частина міста), Будиночки (приватний сектор і зона відпочинку (дендропарк і ряд ставків) в південній частині міста), Мікрорайон (Південно-Західний житловий масив), Авіловка (приватний сектор в північній частині міста), Сахалін (промисловий район у східній частині міста і житловий приватний сектор), Циганський (приватний сектор на заході, неподалік від ЛКМЗ).

Походження назви

Назва міста походить від річки Лозова, що є лівою притокою річки Бритай (басейн Сіверського Дінця). Річка бере початок у ярах між північною околицею міста та селом Катеринівкою, протікає селами Катеринівка та Світловшина і впадає до річки Бритай вище села Михайлівки Лозівського району. Довжина річки 12 км.

У 19-му столітті поряд з селом Катеринівкою в районі витоку річки існувало село Лозова (на сьогодні частково зникло, частково є продовженням с. Катеринівки). Під час будівництва Курсько-Харківсько-Севастопільської залізниці назву, похідну від річки та села Лозова, отримала нова станція Лозова-Азовська (теперішня станція Панютине). Засновується пристанційне селище. На місці теперішнього міста Лозова на той час не було жодних поселень. З продовженням будівництва залізниці з'являється станція Лозова-Севастопольська (теперішня станція Лозова) і навколо виникає невелике однойменне селище. Для зручності станції Лозову-Азовську та Лозову-Севастопольську згодом об'єднують як велику вузлову станцію Лозова, звідки колії ідуть в обох напрямках, а лінійну колишню станцію Лозова-Азовська і довколишнє селище перейменовують у Панютине.

З приводу назви «Лозова» відомий радянський письменник В. Г. Ян пише наступне: "Залозний шлях — дуже давній торговий шлях від Азовського моря до Дніпра. «Залозний» пішов від стародавньої вимови слова «залізо», так як по цьому найкоротшому шляху караванами провозилось залізо, яке в давнину було цінним металом і доставлялось з Китаю й інших місць Азії. (Забелін, Брун.) Ця назва «Залозний» і збереглась у змінених назвах річки, населених пунктів та станції «Лозова» (Джерело — пояснення до книги «Чингиз-хан»).

Історія

Братська могила воїнів червоної армії

Місто засноване як залізнична станція 1869 року, під час прокладання залізниці. За короткий час Лозова стає важливим залізничним вузлом — тут сходяться шляхи на Харків, Донбас, Полтаву та Катеринослав. Саме селище поділялося на дві частини — Авилівку та Заруднівку. В першій селилися бідні робітники, що працювали на залізниці або на невеликих підприємствах Лозової. Друга частина, Заруднівка, була престижним районом, де мешкали купці, дворяни, чиновники тощо. Вона мала дерев'яні тротуари, кінотеатр, ринок. Значною була частка єврейського населення.

Визвольні змагання

У грудні 1917 року, коли на Україну почався наступ 30-тисячного корпусу російських більшовицьких частин під командуванням В.Антонова-Овсієнка. Після взяття Харкова, червоноармійські загони під командою О.Єгорова і М.Руднєва взяли напрямок на Павлоград. 14 грудня вони наблизилися до станції Лозова. Але на підступах до станції їх зустрів запеклий спротив невеликих загонів Лозівського Гайдамацького куреня і Павлоградського Вільного козацтва. Попри значну перевагу в чисельності й озброєнні червоні змогли розгромити оборонців станції лише на 3-й день безперервних боїв. Вибиті зі станції рештки гайдамаків і козаків продовжували оборонятись і затримували просування більшовиків на південь. Останній бій воїнів УНР відбувся 17 грудня 1917 року на місці сучасного парку Перемоги і тривав кілька годин. За спогадами, тоді ніхто з гайдамаків і козаків не лишився живим. Близько 10 українських воїнів були поховані в шанцях на місці останнього бою.

У квітні 1918 р. Лозова була звільнена українськими військами генерала Всеволода Петріва. Наприкінці 1918 р. вівся братовбивчий бій між військами Армії УНР та махновцями. Про це є свідчення зокрема у спогадах українського письменника Володимира Сосюри, на той час козака Армії УНР. В січні 1919 р. Лозову захопили червоні війська Павла Дибенка. Влітку того ж року селище захопили російські білі війська. Того ж року їх змінили червоні, встановивши тут радянську владу. Проти неї боролися загони повстанських отаманів та українське підпілля.

Радянська влада

Братська могила радянських воїнів на бульварі Шевченка

Після встановлення радянської влади в Лозовій відбувалися репресії, було знищено усі церкви. Під час Голодомору у Лозовій гинули люди, котрі лежали просто на станції.

Пам'ятний знак воїнам-ополченцям

Під час німецько-радянської війни, радянські війська відступили з міста 11 жовтня 1941 року. 11 лютого 1943 року Червона армія відбила місто у німців в ході Ворошиловградської наступальної операцій. Але 1 березня воно було знову захоплене. Остаточно від нацистів місто звільнили 16 вересня 1943 року.

«Гайдамацький хрест»

14 жовтня 1990 року на місці боїв українських військ із більшовиками патріоти з різних регіонів України, зокрема молодіжні організації «Сокіл» і Спілка української молоді (СУМ) з Харкова спробували встановити дерев'яний пам'ятний хрест. Проте у Лозовій їх зустріли ймовірно скликані владою комуністи, перевдягнена в цивільне міліція і співробітники КДБ. Приїжджих було заблоковано на перехідному мосту, можливість пройти далі була відсутня. Приїжджі не намагалися пройти іншим шляхом, після деякого часу стояння заблокованими повернулися на залізничну станцію та потягом вирушили до Харкова. Проте наступного року, того ж дня (14 жовтня, 1991 року, на свято Покрови Хреста було встановлено. Під час встановлення міська влада не протидіяла. На цьому святі були як лозівчани (зокрема колишні репресовані), так і гості з Харкова, Києва, Івано-Франківська, котрі представляли НРУ, СУМ та інші.

Серед нині відомих гостей — співачка з Харкова Марійка Бурмака, а також радикальний політичний діяч, на той час голова київського СУМ-у Олесь Вахній. Хреста було освячено греко-католицькими священиками з Івано-Франківська.

Дерев'яний хрест кілька разів зазнав нападів вандалів, тому місцеві патріоти встановили металевий хрест. Він розміщений на насипному кургані, має табличку «Героям України». В народі має назву «хрест гайдамакам». Щороку 24 серпня та інколи 14 жовтня тут відбуваються мітинги патріотичних організацій. 29 грудня 2012 року вперше була проведена націоналістична акція вшанування гайдамакам.

Вибухи на 61-му арсеналі

У серпні 2008 року Лозова стала відома далеко за межами України через вибух сховища військових боєприпасів на території військової частини А0829. Ця частина підпорядковується Південному оперативному командуванню Сухопутних військ ЗС України. 27 серпня о 16.00 пролунали перші вибухи на площинці, де зберігалися 120-мм снаряди для мінометів. Деякі райони міста було евакуйовано, частина будинків у кварталах, прилеглих до епіцентру вибухів, зазнали пошкоджень (зокрема одна зі шкіл міста).

У серпні 2013 року розпочалася ліквідація боєприпасів, які залишилися після вибухів на території військової частини, яку планують завершити до листопада 2013 року. Разом з тим, від вибухів почали руйнуватись фундаменти будинків місцевих жителів, а сам процес ліквідації боєприпасів може призвести до значного забруднення повітря та ґрунтів.

Економіка

• промислові підприємства — 14 (ЛКМЗ, Лозівське ХПП)
• будівельні організації — 9
• об'єкти торгівлі — 97
• об'єкти громадського харчування — 43
• підприємства різної форми власності — 280
• організації залізничного транспорту — 10

Транспорт

Транспорт є однією з містоутворюючих галузей поряд з машинобудуванням. Автотранспортний вузол на трасі Харків — Павлоград Т 2107. Автовокзал: рейси на Харків, Донецьк, Дніпро, влітку — Бердянськ, Кирилівка.

Електровоз ЧС7 на станції Лозова

Вокзал станції Лозова

Міські автобусні маршрути: «МКР-Н 4-Ринок (Вокзал)», «МКР-Н 4-Ринок-Панютине», «Кільцевий 1,2,3», «МКР-Н 4-Ринок-Світловщина», "Лозовая-Кін3авод-124 ", « Лозова-Братолюбівка/Бритай/Вишня».

У Лозовій розташований великий залізничний вузол. Від станції Лозова залізничні лінії йдуть на Харків, Полтаву, Слов'янськ, Синельникове, Сімферополь. В місті є локомотивне депо. Через Лозову частина поїздів проходить на Крим, кілька поїздів влітку на Кавказ. В радянський час близько 90 % всіх поїздів на Кавказ йшли по Харківському напрямку через Лозову, однак після розвалу СРСР всі ці поїзди були переведені на Воронезький хід.

У місті знаходяться декілька АТП: № 16309, 16347 та інші.

В місті працює Локомотивне депо Лозова ТЧ-9 Південної залізниці. Приписний парк: тепловози ТЕП70, 2ТЕ116, ЧМЕ3; електровози ВЛ11, один електровоз ВЛ22. Депо є оборотним для електровозів ВЛ8 ТЧ Слов'янськ, в літній період — для ЧС2 і ЧС7 депо Мелітополь. На ПТОЛ проходять ТО локомотиви ТЧ Нижньодніпровськ-Вузол, Слов'янськ та Красний Лиман.

Освіта

Загальноосвітні навчальні заклади — 33, з них школи:

• Лозівська міська гімназія
• ЗОШ № 1
• ЗОШ № 2 (закрита)
• ЗОШ № 3
• Ліцей № 4 (сайт ліцею http://lozovalicey4.hmarka.net/^{[недоступне посилання з липень 2019]})
• ЗОШ № 5 (початкова, ліквідована в 2000-х рр)
• ЗОШ № 6 (закрита)
• ЗОШ № 7
• ЗОШ № 8
• ЗОШ № 10 (за часів СРСР — єдина українська школа), зараз — ЛНВК № 10 «ЗНЗ- ДНЗ»)
• ЗОШ № 11 (російськомовна, але набирає класи з українською мовою навчання)
• ЗОШ № 12 (нині — єдина російськомовна, сайт школи http://lozschool12.ucoz.ua/)
• вечірня школа
• школа-інтернат

Діють також Училище культури, Лозівський професійний ліцей (сайт http://loz-licey.ucoz.net) Панютинський професійний аграрний ліцей, а також філія Харківського автодорожнього технікуму.

Медицина

• стаціонар центральної районної лікарні — 3
• лінійна амбулаторія
• диспансери — 2
• аптеки — 26

Культура

• Палац культури
• бібліотеки — 3
• Лозівський краєзнавчий музей
• школи естетичного виховання — 4

Спорт

• стадіони — 2 («Локомотив»)
• футбольні поля — 14
• стрілецькі тири — 10
• спортзали — 26
• басейни — 2
• дитячо-юнацькі спортивні школи  − 3 (ДЮСШ «Юність», ДЮСШ «Олімпія», ДЮСШ «Локомотив»)

Футбольний клуб «Лозова-Панютино» виступає у Чемпіонаті Харківської області з футболу.

Преса

Газети: районна «Голос Лозівщини» (раніше — «Радянське слово»), «Комерсант», «Телемост», «Вектор», «Час змін». В минулому — «Лозівчанка», багатотиражка «Машиностроитель».

Релігійне життя

Відомо, що на початку століття в Лозовій діяли православні церкви, каплиця на самій станції, католицький костел, синагога, а також громади старовірів та баптистів. Усі церкви були зруйновані. Костел знищено 1928 року. Синагога була закрита. 1942 року у ній було відкрито православну церкву, котра діяла деякий час і після Другої світової війни.

Нині у Лозовій діють дві православні церкви та монастир, одна церква будується (усі — УПЦ МП), є також окремі віряни ПЦУ та протестантські громади:

• євангельські християни-баптисти (двох течій («реєстровані» та «відділені»), кожна по одній громаді)
• християни віри євангельської-п'ятидесятники — 2 громади
• адвентисти сьомого дня (2 громади)
• лютерани — 1 громада
• харизмати (1 громада «Посольства Божого» й 1 «Нового покоління»)
• Свідки Єгови (збудовано «зал Царства»)

Також існують:

• юдеї (1 громада)
• мусульмани.

Відомі люди Лозової

• Базалук Олег Олександрович — доктор філософських наук, професор, вчений-філософ, автор сучасної науково-філософської моделі Світобудови «Еволюціонуюча матерія»
• Бережний Микола Іванович — Герой Радянського Союзу (1944), артилерист, учасник Другої світової війни.
• Березовський Юхим Матвійович — Герой Радянського Союзу (1944), офіцер-артилерист, учасник Другої світової війни.
• Булгакова Людмила Петрівна — український історик, дослідниця подільської народної вишивки
• Гладкий Олександр Миколайович — відомий футболіст, гравець клубу «Динамо» Київ
• Дикий Іван — заслужений лікар України
• Димшиц Марк — діяч сіоністського руху, заарештований 1970 року за спробу угону літака
• Житніков Ярослав Володимирович (1982—2016) — лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Зотов Віталій (* 1997) — український баскетболіст.
• Калиниченко Ілля — заступник Голови КДБ СРСР, головнокомандувач прикордонними військами СРСР
• Клименко Станіслав Ігорович (* 1992) — український гирьовик, майстер спорту України міжнародного класу з гирьового спорту.
• Костенко Олексій — генерал-лейтенант авіації СРСР
• Кучеренко Володимир — заступник голови Ради міністрів СРСР, міністр будівництва
• Кучеренко Володимир Олексійович (1909–1963) — радянський учений у галузі будівництва;
• Кучеренко Микола Олексійович — один з конструкторів танку Т-34
• Лавренко Олександр — герой України, учасник АТО
• Ладік Андрій Миколайович (1976—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Лілеєв Сергій Вікторович (нар. 3 травня 1984, Лозова) — політик, громадський діяч, військовий, голова Слов'янської міської партійної організації ВО «Свобода».
• Лозовський Самуїл — радянський державний діяч
• Манусов Вадим — доктор технічних наук, професор Новосибірського державного технічного університету, член Міжнародної енергетичної академії
• Мокрий Микола Микитович — артилерист-розвідник, учасник Другої світової війни, Герой Радянського Союзу (1943)
• Моргун Микола Іванович — Герой Радянського Союзу, командир мінометного взводу, учасник Другої світової війни у складі Червоної армії
• Мурженко Олексій — радянський дисидент
• Нартов Олександр Анатолійович — учасник літніх Олімпійських ігор 2008 року у м. Пекін, неодноразовий чемпіон України зі стрибків у висоту, срібний призер Кубку Європи та Всесвітньої Універсіади
• Оберемко Валентин Іванович — радянський дипломат
• Петриченко Анатолій — генерал-лейтенант, начальник Центрального продовольчого управління Міністерства оборони РФ
• Приходько Дмитро Сергійович — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.^{[джерело?]}
• Рапопорт Анатоль — американський філософ, біолог, психолог
• Реус Валентин — учасник вокального квартету «Явір»
• Решетняк Микола Тимофійович — український радянський дипломат. Постійний представник УРСР в ЮНЕСКО.
• Савенко Сергій («Сова») — рок-музикант, учасник гурту «Оркестр Че»
• Саєнко Ганна — художниця, учасниця всеукраїнських та міжнародних виставок, роботи знаходяться в приватних колекціях України, Росії, Швейцарії
• Скірко Леонід — народився в Лозовій 27 квітня 1939) — канадський співак українського походження, бас-баритон
• Тарасенко Олексій — народний артист України
• Тягло Володимир — український політик, дипломат, голова Харківської обласної ради протягом 1992—1994 і 1996—2002 рр.
• Урюпін Валентин — відомий кларнетист, головний диригент та художній керівник камерного оркестру «Arpeggione» РФ
• Федоров Федір Федорович — Герой Радянського Союзу (1943), радянський військовий льотчик, учасник Другої світової війни.
• Фесенко Володимир В'ячеславович — політолог, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»
• Хмеленко Григорій — військовий діяч; командир Богдано-Дорошенківського куреня 1-ї Запорозької дивізії, хорунжий 3-ї сотні, полку Чорних запорожців, Армії УНР
• Чередниченко Олександр — художник, член Національної спілки художників України
• Шевченко Олег Сергійович (1988—2017) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Лозова фігурує в житті багатьох відомих особистостей. Так російський імператор Олександр ІІІ пожертвував кошти на будівництво церкви. Селище згадується в щоденнику видатного вченого Володимира Вернадського, а також в нотатках російської поетки Марини Цвєтаєвої. Відвідував місто російський співак Федір Шаляпін. Тут перебував Нестор Махно та його командири. Події 1918 року у своїх спогадах описують генерал Армії УНР Всеволод Петрів та письменник Володимир Сосюра (козак Армії УНР на той час). Під час Другої світової війни тут деякий час перебував видатний український письменник Юрій Клен. В таборі військовополонених перебував генерал Червоної армії Олександр Носков. До свого рідного брата, що мешкав у Лозовій, приїздив видатний філософ, літературознавець, дисидент Євген Сверстюк. У Лозовій частий гість український письменник, громадський і політичний діяч, член Національної Спілки Письменників України, заслужений діяч мистецтв України Проценко Володимир Миколайович.У Лозовій пройшло дитинство російської оперної співачки Людмили Магомедової. З радянських керівників тут був Микита Хрущов. У свої молоді роки, випадково відставши від потягу, на станції побував Борис Єльцин. Житлові мікрорайони міста проектував Володимир Каневський — нині американський скульптор.

Також

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Харківська область)

Посилання

• Інформаційний сайт м. Лозова
• Рекламно-інформаційний сайт м. Лозова^{[недоступне посилання з липень 2019]}
• Місто Лозова^{[недоступне посилання з липень 2019]}
• Оборона Лозової в грудні 1917 року^{[недоступне посилання з липень 2019]}
• www.maplandia.com
• Телеканал «Сігма», м. Лозова
• Телеканал «Вектор», м. Лозова
• Лозівський історичний клуб імені Дмитра Яворницького
• Інформаційно-розважальний портал м. Лозова

Джерела та література

• С. Ф. Степанов. Лозова // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2016. — ISBN 944-02-3354-X.
  пошук онлайн

Література

• Гараган П. А. Лозова: краєзнавчий нарис. — Харків: Прапор, 1965. — 91 с.
• Історія міст і сіл Української РСР. Харківська область. — К.: АН УРСР, 1967. — 1002 с.
• Історія рідного краю (Лозівський район). — Лозова: Лозівська районна рада, Лозівський краєзнавчий музей,1998. — 113 с.
• Максим і Гриць.//Коваль Р. М. Багряні жнива Української революції: Воєнно-історичні нариси. — К.: Укр. письменник, 2005. — сс. 191 — 193.