Лозова (місто)

місто в Харківській області (Україна)

Лозова́ — місто в Україні в південній частині Харківської області, центр однойменного району. Важлива вузлова залізнична станція.

Лозова
UKR Лозова́ COA.gif UKR Лозова́ flag.png
Герб Лозової Прапор Лозової
Lozova RailwaY Station.jpgЗалізничний вокзал
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Харківська область
Район Лозівський район
Код КОАТУУ: 6311000000
Засноване 1869
Населення 54 026 (01.01.2021)[1]
Площа 26,55 км²[2]
Поштові індекси 64602—64609
Телефонний код +380-5745
Координати 48°53′21″ пн. ш. 36°18′57″ сх. д.H G O
День міста 16 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Лозова
До обл./респ. центру
 - фізична 148 км
Міська влада
Рада Лозівська міська рада (50 депутатів)
Адреса 64602, Харківська обл., м.Лозова, вул. Ярослава Мудрого, 1
Міський голова Зеленський Сергій Володимирович

Commons-logo.svg Лозова у Вікісховищі

Карта
Лозова. Карта розташування: Україна
Лозова
Лозова
Лозова. Карта розташування: Харківська область
Лозова
Лозова
Лозова. Карта розташування: Лозівський район
Лозова
Лозова

Загальна чисельність мешканців населених пунктів Лозівської міськради — 69 801 (70 тис.) особа[3].

ГеографіяРедагувати

Фізико-географічне розташуванняРедагувати

Місто Лозова розташовується біля витоків річки Лозова, яка через 12 км впадає в річку Бритай. До міста примикають села Домаха, Українське та Лісівське.

Через місто проходить регіональний автошлях Р 51, а також місцеві автомобільні дороги Т 2107 і Т 2113.

Великий залізничний вузол.

КліматРедагувати

Клімат Лозової помірно-континентальний. Посушливіший, ніж клімат Харкова, і відноситься до степового. Середня температура липня + 22…+ 25, січня -5…-8 градусів за Цельсієм. Кількість опадів близько 500—550 мм в рік. Вітри східні та західні.

Адміністративно-територіальний поділРедагувати

Офіційного адміністративного розподілу немає, проте існують власні назви частин міста: Місто (центральна частина міста), Домікі (Новиє Домікі) - приватний сектор і зона відпочинку (дендропарк і низка ставків) в південній частині міста), Мікрорайон (Південно-Західний житловий масив), Авилівка (приватний сектор в північній частині міста), Сахалін (промисловий район у східній частині міста і житловий приватний сектор), Молдованка і Циганський (приватний сектор на заході, неподалік від ЛКМЗ), Кірпічний - невеликий відокремлений район на сході за залізницею, який утворився навколо колишнього цегельного заводу.

Походження назвиРедагувати

Назва міста походить від річки Лозова, що є лівою притокою річки Бритай (басейн Сіверського Дінця). Річка бере початок на території заводу ЛКМЗ, протікає селами Катеринівка та Світловщина і впадає до річки Бритай вище села Михайлівки Лозівського району. Довжина річки 12 км.

У 19-му столітті поряд з селом Катеринівкою понад річкою існувало однойменне село Лозова, (на сьогодні частково зникло, частково є продовженням с. Катеринівки). Під час будівництва Курсько-Харківсько-Севастопільської залізниці назву, похідну від річки та села Лозова, отримала заснована неподалік нова станція Лозова-Азовська (теперішня станція Панютине). З'являється пристанційне селище. На місці теперішнього міста Лозова на той час не було жодних поселень. З продовженням будівництва залізниці з'являється станція Лозова-Севастопольська (теперішня станція Лозова) і навколо виникає невелике однойменне селище. Для зручності станції Лозову-Азовську та Лозову-Севастопольську згодом об'єднують як велику вузлову станцію Лозова, звідки колії ідуть в обох напрямках, а лінійну колишню станцію Лозова-Азовська і довколишнє селище перейменовують у Панютине.

Окремо можна згадати версію походження назви міста, висловлену у своїх творах радянським російськомовним письменником українського походження В.Г. Янчевецьким, який був популярним у середині ХХ сторіччя під псевдонімом Василь Ян. У поясненнях до книги "Чингіз-Хан" (1939) він пов'язує її із Залозним шляхом — дуже давнім торговельним шляхом від Азовського моря до Дніпра - "«Залозний» пішов від стародавньої вимови слова «залізо», цим найкоротшим шляхом караванами провозилось залізо, яке в давнину було цінним металом і доставлялося з Китаю й інших місць Азії. (Забелін, Брун.) Ця назва «Залозний» і збереглась у зміненій назві станції «Лозова»". Така теорія не знаходить жодної фактологічної підтримки, а сам письменник був схильний до надання переваги художнім публіцистичним засобам над історичними фактами.

ІсторіяРедагувати

 
Типовий степовий пейзаж поблизу Лозової

Територія, на якій розташоване місто, з давніх часів була майже не заселеною. Неподалік на сході пролягав відомий Муравський шлях, що був вперше позначений на Загальній карті Диких Полів або України, складеній 1648 року як рукопис французьким військовим інженером Гійомом Левассером де Бопланом. Частина мапи, на якій зображена територія теперішніх півдня Харківської, лівобережної частини Дніпропетровської та Донецької областей, є радше умовною схемою і робити будь які точні висновки користуючись лише нею неможливо.

Історично територія Лозівського району та міста була прикордонною мало заселеною частиною території Війська Запорозького Низового (Самарська паланка, а згодом нетривало в середині ХVIII сторіччя - Орільська паланка).

У складі Російської Імперії - входила до Павлоградського повіту Катеринославської губернії. Всупереч усталеному хибному уявленню ці землі ніколи не належали до територій Слобідських козацьких полків і, відповідно, ніколи не були частиною Слобідської України, яка раніше стала частиною Московського царства, а згодом - Російської Імперії. Межа між землями Війська Запорозького Низового та Слобожанщини пролягає приблизно за 50 км на північ від Лозової лінією фортець Української лінії.

До складу Харківської округи Лозову і район було віднесено 1926 року. Найімовірніше, це сталося внаслідок того, що столицею України під радянською окупацією тоді тимчасово було місто Харків, а Лозівський залізничний вузол становив стратегічний інтерес.

Перші згадки про Лозову як залізничну станцію Лозова-Севастопільська датуються 1869 роком, коли під час прокладання залізниці утворилося пристанційне селище. За короткий час Лозова стає важливим залізничним вузлом — тут сходяться шляхи на Харків, Донбас, Полтаву та Крим і Катеринослав. Саме селище поділялося на дві частини — Авилівку та Заруднівку. В першій селилися бідні робітники, що працювали на залізниці або на невеликих підприємствах Лозової. Друга частина, Заруднівка, була престижним районом, де мешкали купці, дворяни, чиновники тощо. Вона мала дерев'яні тротуари, кінотеатр, ринок. Значною була частка єврейського населення.

11 грудня 1905 року у майстернях станції Лозова було проведено з'їзд комітету боротьби Курсько-Харково-Севастопольської залізниці, на якому були присутні 300 делегатів-залізничників із Севастополя, Курська, Харкова, Олександрівська та Лозівського стачечного комітету, робітники та селяни з Лозової та навколишніх сіл. З'їзд проголосив про долучення до всеросійського страйку. До страйку долучилися робітники Лозової та Панютиного і не пропускали потяги з вугіллям до Харкова, Тули та Москви. У кінці грудня страйк було придушено: керівники стачечного комітету були повішені, ув'язнені або заслані каторгу.[4]

Визвольні змаганняРедагувати

Під час війни більшовицької Росії проти України у грудні 1917 року на Україну почався наступ 30-тисячного корпусу російських більшовицьких частин під командуванням В.Антонова-Овсієнка. Після взяття Харкова, загарбники під командою О.Єгорова і М.Руднєва взяли напрямок на Павлоград. 14 грудня вони наблизилися до станції Лозова. Але на підступах до станції їх зустрів запеклий спротив невеликих загонів Лозівського Гайдамацького куреня і Павлоградського Вільного козацтва. Попри значну перевагу в чисельності й озброєнні червоні змогли здолати оборонців станції лише на 3-й день безперервних боїв. Після відступу зі станції рештки гайдамаків і козаків продовжували оборонятись і затримували просування більшовиків на південь. Останній бій воїнів УНР відбувся 17 грудня 1917 року на місці сучасного парку Перемоги і тривав кілька годин. За спогадами, тоді ніхто з гайдамаків і козаків не лишився живим. Близько 10 українських воїнів були поховані в шанцях на місці останнього бою.

У квітні 1918 р. Лозова була звільнена українськими військами під орудою полковника Всеволода Петріва. Наприкінці 1918 р. мав місце братовбивчий бій між військами Армії УНР та махновцями. Про це є свідчення зокрема у спогадах українського письменника Володимира Сосюри, на той час козака Армії УНР. У січні 1919 р. Лозову окупували червоні війська Павла Дибенка. Влітку того ж року селище захопили російські білі війська. Того ж року їх знову змінили червоні, встановивши тут радянську владу. Проти неї боролися загони повстанських отаманів та українське підпілля.

Радянська владаРедагувати

Після встановлення радянської влади в Лозовій відбувалися репресії, було знищено усі церкви. Під час Голодомору у Лозовій гинули люди, котрі лежали просто на станції. Проте в самому місті Голодомор убив менше людей, позаяк великою мірою Лозова лишалася робітничим селищем і багато місцевих на відміну від селян отримували харчування. Але в довколишніх селах, як і всюди в Україні, ситуація була катастрофічною. Людей учать жити у постійному страху, дітей примусово записують до юнацьких комуністичних парамілітарних організацій, де навчають поводженню зі зброєю.

Під час німецько-радянської війни, радянські війська відступили з міста 11 жовтня 1941 року. 11 лютого 1943 року Червона армія відбила місто у німців в ході Ворошиловградської наступальної операцій. Але 1 березня воно було знову зайнято німцями. Остаточно радянські війська окупували Лозову 16 вересня 1943 року. Загалом під час війни влада в місті змінювалася шість разів. Дуже потужних бомбардувань Лозова зазнавала як від німецьких так і від радянських військ. Червоні при відступі дотримувалися тактики "випаленої землі" і намагалися знищити залізничний вузол. Внаслідок цього нищівних руйнувань зазнали не лише вокзал і станція, але і центр міста, багато людських обійсть було зруйновано. Під час перебування у місті німецької влади виходить газета "Лозівські вісті", літні люди пригадували, що вперше пробували шоколад, коли їх ним пригощали німецькі солдати.

«Гайдамацький хрест»Редагувати

14 жовтня 1990 року на місці боїв українських військ із більшовиками патріоти з різних регіонів України, зокрема молодіжні організації «Сокіл» і Спілка української молоді (СУМ) з Харкова спробували встановити дерев'яний пам'ятний хрест. Проте у Лозовій їх зустріли ймовірно скликані владою комуністи, перевдягнена в цивільне міліція і співробітники КДБ. Приїжджих було заблоковано на перехідному мосту, змога пройти далі була відсутня. Приїжджі не намагалися пройти іншим шляхом, після деякого часу стояння колона повернулася на залізничну станцію та потягом вирушила до Харкова. Проте наступного року, того ж дня (14 жовтня, 1991 року, на свято Покрови Хреста було встановлено. Під час встановлення міська влада не протидіяла. На цьому святі були як лозівчани (зокрема колишні репресовані), так і гості з Харкова, Києва, Івано-Франківська, котрі представляли НРУ, СУМ та інші.

Серед нині відомих гостей — співачка з Харкова Марійка Бурмака, а також радикальний політичний діяч, на той час голова київського СУМ-у Олесь Вахній. Хреста було освячено греко-католицькими священиками з Івано-Франківська.

Дерев'яний хрест кілька разів зазнав нападів вандалів, тому місцеві патріоти встановили металевий хрест. Він розміщений на насипному кургані, має табличку «Героям України». У народі дістав назву «хрест гайдамакам». Щороку 24 серпня та 14 жовтня тут збираються патріоти України. 29 грудня 2012 року вперше була проведена акція вшанування гайдамаків.

Вибухи на 61-му арсеналіРедагувати

У серпні 2008 року Лозова стала відома далеко за межами України через вибух сховища військових боєприпасів на території військової частини А0829. Ця частина підпорядковується Південному оперативному командуванню Сухопутних військ ЗС України. 27 серпня о 16.00 пролунали перші вибухи на площинці, де зберігалися 120-мм снаряди для мінометів. Деякі райони міста було евакуйовано, частина будинків у кварталах, прилеглих до епіцентру вибухів, зазнали пошкоджень (зокрема одна зі шкіл міста).

У серпні 2013 року розпочалася ліквідація боєприпасів, які залишилися після вибухів на території військової частини, яку планують завершити до листопада 2013 року. Разом з тим, від вибухів почали руйнуватись фундаменти будинків місцевих жителів, а сам процес ліквідації боєприпасів може призвести до значного забруднення повітря та ґрунтів[5].

ЕкономікаРедагувати

  • промислові підприємства — 14 (ЛКМЗ, Лозівське ХПП)
  • будівельні організації — 9
  • об'єкти торгівлі — 97
  • об'єкти громадського харчування — 43
  • підприємства різної форми власності — 280
  • організації залізничного транспорту — 10

ТранспортРедагувати

Транспорт є однією з містоутворюючих галузей поряд з машинобудуванням. Автотранспортний вузол на автошляху Т 2107 Харків — Павлоград. Автовокзал: рейси на Харків, Донецьк, Дніпро, влітку — Бердянськ, Кирилівка.

 
Електровоз ЧС7 на станції Лозова
 
Вокзал станції Лозова

Міські автобусні маршрути:

  • «Мікрорайон 4 — Ринок (Вокзал)»;
  • «Мікрорайон 4 — Ринок — Панютине»;
  • «Кільцевий 1, 2, 3»;
  • «Мікрорайон 4 — Ринок — Світловщина»;
  • «Лозова — Кін3авод-124»;
  • «Лозова — Братолюбівка/Бритай/Вишня».

У Лозовій розташований великий залізничний вузол. Від станції Лозова залізничні лінії йдуть на Харків, Полтаву, Слов'янськ, Синельникове, Сімферополь. Через Лозову частина поїздів проходить у Кримському напрямку, кілька поїздів до 2013 року влітку курсували на Кавказ. В радянський час близько 90 % всіх поїздів на Кавказ йшли по Харківському напрямку через Лозову, однак після розвалу СРСР всі ці поїзди були переведені на Воронезький хід.

У місті розташовані декілька АТП, найбільшими серед яких є АТП-16309 та АТП-16347.

У місті працює локомотивне депо Лозова (ТЧ-9) Південної залізниці. Приписний парк: тепловози ТЕП70, 2ТЕ116, ЧМЕ3; електровози ВЛ11, один електровоз ВЛ22. Депо є оборотним для електровозів ВЛ8 ТЧ Слов'янськ, у літній період — для ЧС2 і ЧС7 депо Мелітополь. На ПТОЛ проходять ТО локомотиви ТЧ Нижньодніпровськ-Вузол, Слов'янськ та Лиман.

ОсвітаРедагувати

Загальноосвітні навчальні заклади — 33, з них школи:

  • Лозівська міська гімназія
  • ЗОШ №  1, від 2018 року КЗ "Лозівський ліцей №1" (сайт http://school1loz.clan.su/)
  • ЗОШ № 2 (закрита)
  • ЗОШ №  3 (сайт https://www2.znz3loz.pp.ua/)
  • Ліцей № 4 (сайт ліцею http://lozovalicey4.hmarka.net/[недоступне посилання з липня 2019])
  • ЗОШ № 5 (початкова, ліквідована в 2000-х рр)
  • ЗОШ № 6 (закрита)
  • ЗОШ № 7
  • ЗОШ № 8
  • ЗОШ № 10 (за часів СРСР — єдина українська школа), зараз — ЛНВК № 10 «ЗНЗ- ДНЗ»)
  • ЗОШ № 11 (російськомовна, але набирає класи з українською мовою навчання)
  • ЗОШ № 12 (дотепер російськомовна, сайт: http://lozschool12.ucoz.ua/)
  • вечірня школа
  • школа-інтернат

Діють також Училище культури, Лозівський професійний ліцей (сайт http://loz-licey.ucoz.net) Панютинський професійний аграрний ліцей, а також філія Харківського автодорожнього технікуму.

МедицинаРедагувати

  • стаціонар центральної районної лікарні — 3
  • лінійна амбулаторія
  • диспансери — 2
  • аптеки — 26

КультураРедагувати

СпортРедагувати

  • стадіони — 2 («Локомотив»)
  • футбольні поля — 17
  • стрілецькі тири — 10
  • спортзали — 26
  • басейни — 2
  • дитячо-юнацькі спортивні школи  − 3 (ДЮСШ «Юність», ДЮСШ «Олімпія», ДЮСШ «Локомотив»)

Футбольний клуб «Лозова-Панютино» виступає у Чемпіонаті Харківської області з футболу.

ПресаРедагувати

Лозова.City — міське інтернет-видання, створене у грудні 2019 року командою ТРК «Сігма» та Агенцією розвитку локальних медіа «Або».[6]

Газети: районна «Голос Лозівщини» (раніше — «Радянське слово»), «Комерсант», «Телемост», «Вектор», «Час змін». В минулому — «Лозівчанка», багатотиражка «Машиностроитель».

Релігійне життяРедагувати

Відомо, що на початку століття в Лозовій діяли православні церкви, каплиця на самій станції, католицький костел, синагога, а також громади старовірів та баптистів. Усі церкви були зруйновані. Костел знищено 1928 року. Синагога була закрита. 1942 року у ній було відкрито православну церкву, котра діяла деякий час і після Другої світової війни.

Нині у Лозовій діють дві російські православні церкви та жіночий монастир РПЦ, одна церква РПЦ будується, є також окремі віряни ПЦУ та протестантські громади:

  • євангельські християни-баптисти (двох течій («реєстровані» та «відділені»), кожна по одній громаді)
  • християни віри євангельської-п'ятидесятники — 2 громади
  • адвентисти сьомого дня (2 громади)
  • лютерани — 1 громада
  • харизмати (1 громада «Посольства Божого» й 1 «Нового покоління»)
  • Свідки Єгови (збудовано «зал Царства»)

Також існують:

  • юдеї (1 громада)
  • мусульмани.

Відомі люди ЛозовоїРедагувати

Лозова фігурує в житті багатьох відомих особистостей. Так російський імператор Олександр ІІІ пожертвував кошти на будівництво церкви. Селище згадується в щоденнику видатного вченого Володимира Вернадського, а також в нотатках російської поетки Марини Цвєтаєвої. Відвідував місто російський співак Федір Шаляпін. Тут перебував Нестор Махно та його командири. Події 1918 року у своїх спогадах описують генерал (на той час - полковник) Армії УНР Всеволод Петрів та письменник Володимир Сосюра (козак Армії УНР на той час). Під час Другої світової війни тут деякий час перебував видатний український письменник Юрій Клен. В таборі військовополонених перебував генерал Червоної армії Олександр Носков. До свого рідного брата, що мешкав у Лозовій, приїздив видатний філософ, літературознавець, дисидент Євген Сверстюк. У Лозовій частий гість український письменник, громадський і політичний діяч, член Національної Спілки Письменників України, заслужений діяч мистецтв України Проценко Володимир Миколайович[8].У Лозовій пройшло дитинство російської оперної співачки Людмили Магомедової. З радянських керівників тут був Микита Хрущов. У свої молоді роки, випадково відставши від потягу, на станції побував Борис Єльцин. Житлові мікрорайони міста проектував Володимир Каневський — нині американський скульптор.

ТакожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2021 року (PDF)
  2. [1]
  3. Чисельність населення Харківської області на 1 січня 2009 року
  4. Лавренко В. Я. (1984). Лозовая: Путеводитель (російська). Харьков: Прапор. с. 11–12. 
  5. Оксана Котляренко. У Лозовій знову вибухають боєприпаси та руйнуються будинки. УНН. 28.08.2013.
  6. Що таке Лозова.City? Розповідаємо, хто і для чого створив новий сайт міста. Лозова.City (uk). Процитовано 2020-01-16. 
  7. Моргун Микола Іванович(рос.)
  8. Проценко Владимир Николаевич (рос.)

ПосиланняРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Гараган П. А. Лозова: краєзнавчий нарис. — Харків: Прапор, 1965. — 91 с.
  • Історія міст і сіл Української РСР. Харківська область. — К.: АН УРСР, 1967. — 1002 с.
  • Історія рідного краю (Лозівський район). — Лозова: Лозівська районна рада, Лозівський краєзнавчий музей,1998. — 113 с.
  • Максим і Гриць.//Коваль Р. М. Багряні жнива Української революції: Воєнно-історичні нариси. — К.: Укр. письменник, 2005. — сс. 191 — 193.