Відкрити головне меню

Хмеленко Григорій (Гриць) (нар. 1897, хут. Хмарин біля м. Лозової Катеринославської губ. (тепер Харківської обл.) — 4 вересня 1920, с. Медуха (тепер Галицького р-ну Івано-Франківської обл.) — військовий діяч; командир Богдано-Дорошенківського куреня 1-ї Запорозької дивізії, хорунжий 3-ї сотні («Богданівської», «Богдано-Дорошенківської») полку Чорних запорожців.

Хмеленко Григорій
Народився 1897
Лозівський район, Харківська область
Помер 4 вересня 1920(1920-09-04)
Діяльність військовослужбовець

БіографіяРедагувати

Гриць Хмеленко народився на хуторі Хмарин біля м. Лозової на Катеринославщині у 1897 році. По закінченню гімназії в своїм ріднім місті Лозовій на Катеринославщині у 1915 році брав участь у Першій світовій війні.

Уже в липні 1917 року Гриць Хмеленко приєднався до полку імени Гетьмана Дорошенка, де він енергійно працював по організації Українського війська.

Останній бій Гриця Хмеленка відбувся під с. Медухою в Галичині 4 вересня 1920 року. Зі спогадів Максима Ломацького:

«Лава за лавою підступали москалі. Градом куль засипали їх оборонці наших позицій, і ворожі лави, як хвилі, зустрінувши опір, відходили назад, то знову набігали. Гриць як вихор літав з одного кінця своєї позиції на другий, давав відповідні розпорядження та, підбадьорюючи козаків, слідкував за полем бою. А поле ревіло, як пекло.

Ворог, збільшивши інтенсивність вогню, пустив свіжі резерви, і наша лава, стомлена кількаденними боями, крок за кроком стала відходити. Ззаду було село, а далі – холодні хвилі Дністра.

– Краще вмерти тут всім, як перепливати Дністер, – крикнув Гриць, вискочивши вперед куреня.

Як електричний пруд пройшов по лаві, залунало “Слава!”, і, напруживши останні сили, курінь пішов на багнети... Не витримали москалі цього раптового переходу від (нашого) відступу до атаки і покотились назад.

– Слава! Слава! – кричав Гриць, біжачи попереду. – Тікають... тіка...

Гостра ворожа куля, врізавшись у голову, не дала докінчити останнього слова, червона кров залила його очі. Відлетіла його шляхетна душа. Не стало дорогого життя для України, воно було віддано за перемогу...

Сумно неслися згуки похоронного маршу 6 вересня в м. Станіславові, сумно відбивала кроки по камінню його вулиць сотня Богдано-Дорошенківців, що прийшла віддати останню шану своєму батькові і провадити його до місця вічного спочинку. Болюче відбилася остання сальва в серцях тих, хто його любив та поважав, і запалила в них жагу помсти за його кров. Прийняла українська земля свій дорогий скарб та заховала його глибоко в своїх грудях.»

Похований 6 вересня в Івано-Франківську на Меморіальному цвинтарі за Івано-Франківським державним музично-драматичним театром ім. Івана Франка.

Вшанування пам'ятіРедагувати

Його прізвище, поруч з іншими, зазначено на меморіальній плиті в капличці на Меморіальному цвинтарі за Івано-Франківським державним музично-драматичним театром ім. Івана Франка.

ПосиланняРедагувати