Самарська паланка — адміністративно-територіальна одиниця Війська Запорозького низового часів Нової Січі (1734—1775). Центр паланки — місто Самар (сучасне місто Новомосковськ) — новий козацький центр лівобережжя Дніпра після будівництва московського замку в старому козацькому і ще бродницькому та улицькому (виселки Пересіченя) центрі — Самар (сучасний Новомосковськ) і її залишення козаками.

Самарська паланка
Паланкове місто Самар
Країна Herb Viyska Zaporozkogo Nyzovoho (Alex K).svg Військо Запорозьке Низове
Населення
 - повне
Площа
 - повна ~ 20 000 км²
Дата заснування 1734

ГеографіяРедагувати

Паланка була розташована по обидва боки річки Самари, вгору від лівого берега Дніпра, в майбутніх Новомосковському, Павлоградському й частково Олександрівському повітах Катеринославської губернії.

У 1731—1733 роках вздовж річок Орелі та Берестової будується російська військова Українська лінія. Її офіційним призначенням було загородження шляху для татарських набігів на Гетьманську Україну і углиб Росії. Проте, у той же час, вона відокремлювала Запорожжя від України. Вже 1738 року до її складу входило 16 фортець. Тут були розселені Дніпровський і Донецький полки, а також полки російської ландміліції. 1764 року тут оселений Молдавський гусарський полк з Києва, який переіменували на Самарський гусарський полк. Його включено до Новоросійської губернії до якої тоді ж увійшла Українська лінія.

1766 року з Самарської паланки Запорожжя, через швидке збільшення кількості населення, виділено Протовчанську і Орельську паланки.

До паланки належали села: Чаплі, Піщана Самар, Переметівка, Кам'янка, Сокольський редут, Бригадирівка, Ревівка, Бардаківка, Адамківка, Пишнівка, Військове, Чернече, Підгородне, Спаське та інші.

1775 року Самарську паланку скасували і Запорозьку Січ зруйнували. На її місці був утворений Новомосковський повіт з центром у перейменованій Самарі — Новомосковську.

ІсторіяРедагувати

Дослідник історії Запорозької Січі І.С.Стороженко вважає, що паланки з’явились внаслідок реформи, яка була проведена Б.Хмельницьким на запорозьких землях у 1650-52 рр. За цією реформою було створено форпости (паланки) за прикладом полків Гетьманщини. Паланок нараховувалось п’ять серед яких була Самарська паланка.[1]

Після заснування нової січі в 1734 році почалося відродження паланок зокрема Кодацької і Самарської. Відродження Самарської паланки було пов'язано з тим що, після того як ці землі по Прутському договору 1713 року перейшли до Османської імперії але маєтки запорожців продовжували існувати по праву сторону річки Самари. Ці посилення вважалися частиною Миргородського полку і Малоросійського полку. З січі в паланку прислали старшин яким доручили в разі великого набігу ногайців звертатися за допомогою до командувача Української лінії.[2]

У паланці була відроджена "Пустинно-Свято-Миколаївська обитель" першими насельниками монастиря стали ченці з Києво-Межегорского монастиря.[3]

СтаршинаРедагувати

ПолковникиРедагувати

 
Основні державні та
адміністративно-територіальні
формування на території Дніпропетровщини
  Кодацька паланка
  Катеринославське намісництво
  Катеринославський повіт
  Новоросійська губернія
  Катеринославська губернія
  Січове земство
  Катеринославський район
  Дніпропетровська (Катеринославська) округа
  Генеральна округа Дніпропетровськ
  Дніпропетровська область
  Дніпропетровська область
  • Іван Шустовал (1738)
  • Головко (1744)
  • Петро Губа (1744)
  • Тихон Слинько (1744)
  • Федір Вовк (1745)
  • Терентій Григорович Чернець (1745)
  • Микола Тимофійович Косап (1746) († 1773)
  • Йосип Чекерес (1746)
  • Василь Максимович Кишенський (1747)
  • Кирило Красовський (1747)
  • Андрій Шрам (1748)
  • Терентій Іванів (Іванов) (1748)
  • Павло Москаленко (1749)
  • Петро Рябий (Письменний) (1749)
  • Микола Сорочинський (1750) († 1750)
  • Овдій Чорний (1750)
  • Сидір Білий (1750)
  • Кузьма Кальниболотський (1751)
  • Михайло Артемович Довбня (1751)
  • Корній Таран (1752)
  • Онуфрій Яковлів (Яковлєв) (1752)
  • Онуфрій Батуринський (1752)
  • Семен Фастовець (1753)
  • Павло Малий (1754)
  • Матвій Федорович Шкурат (1754)
  • Андрій Іванович Кобчинський (Горб) (1755)
  • Федір Федорович Невідомий (Таран) (1755)
  • Іван Сидорович Водолага (1756)
  • Яків Іванович Гаркуша (1756)
  • Петро Микитович Шабельник (Торський) (1756)
  • Яків Гаврилович Сиса (1757)
  • Михайло Артемович Довбня (1757)
  • Іван Гордійович Голубєв (Злий) (1758)
  • Петро Калатур (1758)
  • Іван Домонтович (1758)
  • Нестор Гаврилович Таран (1758)
  • Андрій Семенів (Семенов) (1759)
  • Василь Терентійович Холява (Халява) (1759)
  • Федір Гулак (1760)
  • Олексій Кумпан (1760)
  • Опанас Іванів (Іванов) (1761)
  • Леонтій Василіїв (Васильєв) (1762)
  • Іван Костяний (1764)
  • Логвин Мошенський (1764)
  • Олексій Коцар (1765)
  • Гордій Петренко (1765)
  • Федір Білий (1766)
  • Дмитро Кулик (1767—1768)
  • Данило Балицький (1769—1770)
  • Омелян Шпак (1770)
  • Петро (Олексійович) Норов (1770)
  • Гнат Писанка (1770)
  • Єремій (Ярема) Василіїв (Васильєв) (1770)
  • Карпо Гуртовий (1771)
  • Гнат Пшеничний (1772)
  • Федір Гненний (Гнений) (1773)
  • Сава Кобижчин (Кобезчик) (1774)
  • Данило Малиновський (1774)

Див. такожРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

  1. Стороженко І.С. Трансформація полкового устрою держави Б.Хмельницького в паланковий лад Січі // Гуманітарний журнал. – 2001. – №3-4. – С.10-16. Стр. 15
  2. История Новой Сечи, или последнего Коша Запорожского. Стр 56
  3. История Новой Сечи, или последнего Коша Запорожского. Стр 56-57