Вікіпедія

Новомосковськ

місто в Дніпропетровській області (Україна)
У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Новомосковськ (значення).

Новомоскóвськ (давні назви до 1794 року — Самар,Самарчук, Новоселиця) — місто обласного підпорядкування в Україні, у Дніпропетровській області, адміністративний центр Новомосковського району. Новомосковськ лежить на правому березі Самари, лівої притоки Дніпра, за 25 км на північний схід від міста Дніпра.

Новомосковськ
Coat of Arms of Novomoskovsk.svg Flag of Novomoskovsk.svg
Герб Новомосковська Прапор Новомосковська
Свято - Троїцький собор 04.jpg
Свято-Троїцький собор
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Дніпропетровська область
Район Новомосковська міська рада
Код КОАТУУ: 1211900000
Засноване 1672
Статус міста з 1784 року
Населення ▼ 71 434 (01.09.2015)[1]
Площа 36 км²
Густота населення 1984 осіб/км²
Поштові індекси 51200-51214
Телефонний код +380-5693
Координати 48°38′16″ пн. ш. 35°13′43″ сх. д. / 48.63778° пн. ш. 35.22861° сх. д. / 48.63778; 35.22861Координати: 48°38′16″ пн. ш. 35°13′43″ сх. д. / 48.63778° пн. ш. 35.22861° сх. д. / 48.63778; 35.22861
Висота над рівнем моря 62 м
Водойма р. Самара
Відстань
Найближча залізнична станція Новомосковськ-Дніпровський
До обл./респ. центру
 - фізична 25 км
 - залізницею 35 км
 - автошляхами 29 км
До Києва
 - фізична 393 км
 - автошляхами 476 км
Міська влада
Адреса м. Новомосковськ, вул. Гетьманська, 14, 38-00-22
Вебсторінка Новомосковська міськрада
Міський голова Рєзнік Сергій Олександрович

Commons-logo.svg Новомосковськ у Вікісховищі

Карта
Новомосковськ. Карта розташування: Україна
Новомосковськ
Новомосковськ
Новомосковськ. Карта розташування: Дніпропетровська область
Новомосковськ
Новомосковськ

ТопонімРедагувати

 
Герб російського періоду затверджений 29 липня 1811 р.

Перша назва міста була Самар, Самарчук, або Новоселиця.[2] Сучасну назву Новомосковськ місто отримало у 1786 році після ліквідації Запорізької Січі (1775 р.)

АрхеологіяРедагувати

Перші поселення на території сучасного Новомосковська належать до ІІІ тисячоліття до н. е. При розкопках курганів ямної культури бронзової доби археологи виявили поховання, у яких знайшли зброю, крем'яні знаряддя праці, глиняні ліпні горщики. У 1932 році під час будівництва жерстекатального заводу розкопано і досліджено кілька курганів катакомбної та зрубної культур (ІІ—І тисячоліття до н. е.).

Козацька добаРедагувати

Місто Новомосковськ засноване запорізькими козаками на території древнього (XVI ст.) козацького поселення - міста Самар, пізніше Новоселиці, а серед людей - Новосамар, Самарчук тощо.

Старий Герб міста[3](1) Новомосковська: у нижній частині на малиновому полі Гербу зламана козацька шабля, як нагадування нащадкам козаків про ліквідовані московською імперією їхні дідівські вольності та знищене (1775р.) українське козацтво.

На верхній половині Гербу, на блакитному полі, золота восьмиконечна напівзірка, що сходить над горизонтом, як знамення про відродження козацького роду та його вольностей, а також настання благодаті у всьому цьому краї.

З історії відомо, що саме у нижньому Посамар'ї(2) у XV-XVI ст. з'явилися перші промислові уходи, а також військові ватаги козаків-уходників.

Згадки про перший в Посамар'ї козацький військовий Самарський Пустинно-Миколаївський монастир[4], сягають 1576 року. Того ж, 1576 року, з’явились і перші письмові згадки (2,3,4)[5] про давнє козацьке місто Самар, які підтверджені в угоді про визнання вольностей Запорізьких козаків польським Королем Стефаном Баторієм і датовані 20 серпнем 1576 року (за новим стилем 31.08.1576р.). За переказом Д.І. Яворницького в угоді[6] - "Надаёт Его Королевская мосць казакам Низовим Запорожским ... городок старинный же запорожский Самар с перевозом и землями в гору Днепра по речку Орель, а вныз до самих степов ногайських и крымских ... где ещё за гетмана козацкого - Прецлава Лацкорунского (1506-1530 р.р.) козаки запорожские свои земовники та уходы мевали…" (12,11). 

У ході науково-практичної конференції "Історія м. Новомосковська, його околиць та поселень нижньої течії річки Самара"(13) вченими істориками аргументовано доведено, що згаданий "городок старинный запорожский Самар" дав початок історії нинішнього міста Новомосковська, а дата - 31.08.1576 року, рішенням сесії Новомосковської міськради № 431 від 07.09.2005 року визнана датою заснування міста Новомосковськ.

Архівні джерела[7] московської імперії(4) також стверджують, що раніше в межах міста Новомосковська "за многие лета до создания Азовской губерніи (1775р.), стояло одно із давнейших козацких поселений, кое местными Запорожцами сильно почиталось и називалось по разному – Новоселица, Самар, Самарчик...".

Відомо, що недалеко від Самару з незапам'ятних часів проходило декілька торгових шляхів ([8]6) та їх відгалужень, зокрема "Муравський, Залозний, Чумацький, Брилевий і т. д. шляхи", які мають своє відображення на древніх картах. Так, "Муравський Тракт держался возвышеного кряжа степи у рек Псел, Ворскла, Орель, Самара и под названием Старокримського бытого шляху тянулся Малоросіею до Перекопской башты и далее в Крым". Одне з відгалужень Чумацького шляху проходило через Самар-Новоселицю, через місцевий "Піщаний брід" на одному із однойменних рукавів р. Самари, рядом з легкою фортецею запорожців "Піщаний Самар" (нині райони міста Новомосковська - Перевал, Глоди) й далі на Крим. У наш час, цей Шлях за межами м.Новомосковська відомий - як автотраса Москва-Сімферополь(13)[2].

Зі спогадів місцевих старожилів відомо, що одне із відгалужень названого Шляху проходило через козацькі зимівники, а нині райони міста Новомосковська – Решитилів Кут, Воронівку, Кущівку та Животилівку, а далі Самарськими плавнями (затоплені після будівництва Запорізької ГЕС) правим її берегом, аж до Дніпра, де з давніх часів біля козацького поселення Половиці (нині м. Дніпро) була переправа на правий берег ріки Дніпро. Цією ж переправою люди переправлялися з правого на лівий берег Дніпра та рухались у сторону Одінковки де піщаним бродом через залив Гнилокіш переходили на лівий берег Самари і далі понад Татарвою (річка Татарка) прямували до виходу на Чумацький шлях. До нині про Чумацький шлях нагадують народні назви окремих місцевостей у Самарських плавнях, зокрема: озеро Чумацька Яма - з легендою про потонулого чумака, рукав річки Самари – Солоний, озеро Лошаче, озера Паїсові Ями,  залив - Солоний лиман і т.д.  Ці торгівельні артерії, а також річкові "перевози" на Самарі, зокрема два в межах сучасного міста Новомосковська і ще один вище по течії поблизу козацького зимівника - Вільного (село Вільне, Новомосковського р-ну), забезпечували процвітання регіону, а також спонукали розвиток у Посамар’ї конярства, скотарства, виробництва шкіри, муки та хліба, бджільництва, рибальства та інш. Торгові каравани потребували захисту від кочовиків, який забезпечували місцеві Запорожці, маючи з цього окремий зиск для Кошу(16)[9].

На жаль, кримські орди також знали про заможне Посамар’я і нерідко заходили за ясиром до Самару. Так, у 1616 році Гетьман Запорізький - Петро Сагайдачний, а у 1660 році Кошовий отаман Славетного війська Запорізького Низового - легендарний Іван Сірко саме на Муравському Шляху під прикриттям "товщі лісної" та Самарських плавень  - "учинили страшную резню над татарвой и освободили масу плененнаго в Украине народу"(4[7]). Як свідчить історія, козаки-запорожці на відміну від московитів, вкрай рідко будували серйозні фортеці або постійні муровані укріплення, тим більш на відкритій місцевості та на перетині шляхів (як то Новобогородицька-московитська, чи-то Кодацька-польська фортеці). У бою з ворогом запорожці завжди надавали перевагу особистій відвазі у маневреному бою на пересіченій місцевості, бажано з природними пастками, балками, річками, болотами тощо[9]

Мабуть саме з цих причин поселення Самар, а також Самарський Свято-Миколаївський Пустинний монастир, були засновані козаками не на відкритих пагорбах лісостепу Подніпров'я, а в стороні - на островах річки Самари серед лабіринту її численних рукавів та приток (Самарчук, Піскувата, Солона, Кривець и т.д.), у "товщі" непрохідного вікового лісу, в стороні від битих Шляхів та Дніпровських переправ (об'єкти першочергового нападу кочовиків), а ще на самих родючих у цих краях богарних чорноземах та заливних лугах, "серед лісів, що повні звіру та річок, що повні риби".

Історично поселення Самар та козацький монастир[4]тісно пов'язані між собою. З одного боку запорожці забезпечували монастир, охороняли його, утримували школу при монастирі тощо. З іншого - монастир надавав допомогу січовикам особливо Самарської паланки[10] у "богоугодних справах".

У літописах монастир згадується(7)[11], як - "закона Греческаго исповедания, Киевского подчинения, поставлен во времена пограничной охраны Запорожскими козаками польско-литовских владений (XVIст.) от турок и кримчаков". Згадки про нього є у багатьох історичних джерелах, зокрема у роботах відомого інженера та картографа Гійома(5) Левассера де Боплана (початок-середина XVIIст.).

Як і більшість козацьких містечок XVI-XVIIст.ст. поселення Самар мало відмінну від нинішнього урбанізованого розуміння структуру. У центрі поселення (р-н Перевал, м. Новомосковська) знаходився військово-адміністративний Центр Самарського козацтва, а з XVII століття Самарської паланки[10] паланки Запорізької Січі. Також, малась (13)[2] легка фортеця "Піщаний Самар" (рів, вал, частокіл). Рядом - козацький православний монастир, а навколо - безліч невеликих козацьких зимівників та поселень, частина з яких дійшла до наших часів: Глоди, Подол, Кущівка, Животилівка, Воронівка, Матня, Решетилів Кут, Красний Кут тощо. Саме ці зимівники першого кола і утворювали осердя міста Самар, потім Новоселиці, а нині це мікрорайони м. Новомосковська.

Козацькі поселення другого кола: Орлівщина, Новосілка, Піщанка, Губиниха, Вільне, Підпільне, Попасне і т.д., стали самостійними населеними пунктами, однак, їх рівновіддалене розташування навколо Самару і монастиря, є очевидним.

Така побудова "козацького мегаполісу" з одного боку дозволяла вільно займатися натуральним господарством - конярством, скотарством, землеробством, що своїми масштабами вражають і до нині. З іншого - давала змогу за першою командою козацької Старшини швидко та згуртовано реагувати на загрози з степу.

Поняття - "слобод, хуторов, городов і поселений" з'явились тільки з приходом московитів зі своїми порядками.

Літописці писали(9)[12] що "...У зимовниках обитали поженившіеся Запорожци, съ вышедшими къ нимъ изъ Польской Украйны и изъ Малой-Россіи жителями. Все въ слободе живущіе, не взирая на то что они женаты, должны однако были всю отъ Запорожского Коша воинскую службу, безотговорочно справлять. А прочий людъ между ими поселившийся должон помогатъ въ починке куреней, артилерійскихъ погребов и прочихъ воинскихъ строеній".

Саме така структура поселення Самар призвела до різноманіття у його(13)[2] назвах - Самарь (у розумінні Посамар’я), Самарчик (а тоніше - Самарчук від назви місевої притоки р. Самара, тощо), оскільки у різних зимівниках по різному називали цю місевість.

Відповідно до літопису "Самовидця" район Самару був самим густонаселеним регіоном Запорізької Січі - "...при реки Самаре имеется многіе тисячі Запорожскихь козаков и потому тамо, и токо онным на Сечи, надь ними от всего Войска Запорожскаго Низового выбираится Старшина,...".

Неймовірно багата природа, легкі чорноземи, ріки повні риби, ліси забиті звіром та птицею, а також гарантовані Кошем Запорізької Січі вольності, постійно манили сюди переселенців з усієї України "вільно жити, землю обробляти або віку з богом в серці доживати (в монастир)".

Поселення Самар з монастирем описували (4,7[11])[7] також, як - "... приютившиеся в лесной товще окруженные рыбными реками, озерами, плодородними грунтами и лучшими лесами монастырь и козацкие зимовники омели обширные и во всех отношениях прекрасные угодья. При обилии воды, земли и леса, - хлебопашество, скотарство, пчеловодство, рыбная ловля и охота составляли главные занятие козаков и воинских монахов. Отсюда в Запорожскую Сечь для нужд Коша, для торговли и мены, поставляли лучших орловских лошадей и черкасский рогатый скот, а так же муку, просоленную рыбу, воск, мёд, сапожные товары, меховые линтвары, медь и кожу".

"Реку Самарь Запорожские козаки считали Святой рекой, а Посамарье - Палестиной і Житницей …" (5)[13] .    

З інших джерел(7) [11]- "…Монастир і запорожскіе уходи омели многочисленные стада скота, табуны лошадей и отары овец. Насчитывалось здесь многие ветряные и водные мельницы, пасеки, рыбные, кожевенные та хутряные промыслы".

"В последствии(4) [7]образованная на онных землях Самарская паланка Славетнаго Войска Запорожського Низавого (1735-1775р.р.) считалась самой богатейшей в Запорожье...".

Місто Самар мало власний Герб. З історичних документів відомо(12), що Король Стефан Баторій у XVI столітті затвердив Герб Війська Запорозького Низового, на якому зображено козака у шапці зі шликом, що тримає мушкет, а на поясі у нього висить шабля.

Однак, мало відомо, що С.Баторій затвердив також і Герб Самарського козацтва Архівовано 8 грудня 2021 у Wayback Machine. (пізніше - Самарської паланки). На ньому можна бачити лева, що стоїть на задніх лапах і дивиться позад себе, на захід. Передніми лапами лев упирається у щит, на якому лук та дві навхрест зв’язані стріли. Поверх щита намальовано королівську корону, але з'явилась вона скоріш за все тільки у XVIІIст. Зображення лева - нехарактерного символу в українській геральдиці, вказує саме на польсько-литовське походження Гербу. У пізніші часи елементи вказаного герба містились на печатці Самарської паланки Запорізької Січі

Як писалось раніше Старшина самарського козацтва базувалась у легкій фортеці "Піщаний Самар" на території Перевалу, нинішнього мікрорайону м. Новомосковськ. Західніше, недалеко від фортеці, знаходився відомий брід - "Піщаний" на притоці Самари - річці Піскуватій. У фортецю вів міст через річку та "над фортечним валом" (фортечний берег нижче), у зв'язку з цим люди, що ходили "через вал" дали назву поселенню - Перевал (перевалити за вал, за мур тощо). 

Географічно Перевал розташований в районі гирла Самарчика (в народі Самарчука) притоки Самари, на острові, який утворений двома рукавами Самари та ровом, що за переказами старожилів викопали козаки. Острів розділений ще одним рукотворним ровом, за яким розташоване інше історично відоме поселення запорожців - Глоди (у лісах навколо багато кущів гльоду).  Саме тут, на Глодах, у давні часи будувався Флот Славетного війська Запорізького Низового.

Так, в "Описании городов Азовской губернии" (1781-1782г.г.) сказано, що - "...Местечко  Новоселица-Самар над рекой Самарою, по течению онной с правой стороны лежит на ровном та пространном лесистом месте, там где ранее была Самарская паланка Сечі, онной флот и крупнейшее судопроизводство прежде живших Запорожцев".

Були і тяжкі часи для мешканців Самар-Новоселиці-Новомосковська. З історичних літописів відомо(4)[7], що у 1630-48 роках ці землі були сильно розорені поляками -"церкви, рыбния ловли и козацкие перевози по Самари і Днепру были отданы поляками в рендное пользование жидам, а от сюда пошло страшное теснение народа и поборы. Угнетенный "жидами-риндарями" народ оставил страшные сказания о тех событиях, положенных в основу восстания гетманов Хмельницкаго і Остряніци ".  Також, відомо про Великий Мор ("Моровая язва") 1690-91р.р. у цих краях. У 1680 році сталась сильна засуха, а за нею великий голод. У 1688-1690 роках була  спочатку напасть від сарани, а потім Чумний Мор, а далі сильний голод. А потім у 1695-1730 роках розорення краю московськими окупаційними військами. Але життя продовжувалось і триває й понині.

Перейменування міста Самар - Новоселиці у повітове містечко "Новомосковськ" Катеринославської губернії стало наслідком імперської політики московії щодо ліквідації Січі, окупації земель Козацької Держави - Запорізької Січі, а також процесу  "розкозачування" і закріпачування місцевого населення.

 
Пам'ятний знак на честь заснування Новомосковьска

На початку другої половини 18 століття у Новоселиці проживало 9 227 жителів[4]. Розвинуте було землеробство, а з часом дістала значне поширення і торгівля.

У серпні 1774 року у Старій Самарі під керівництвом Василя Журби були спроби до повстання на підтримку селянського повстання Омеляна Пугачова. Від 1776-го року Новоселиця стає пунктом дислокації Полтавського пікінерного полку.

Російська добаРедагувати

Після ліквідації Запорозької Січі Новоселиця увійшла спочатку до складу Азовської губернії. 1784 року утворене Катеринославське намісництво.

 
Генплан Новомосковська, затверджений царем 14 липня 1803 року. Передбачав повну перебудову міста

Історія перейменування міста Новомосковська тісно пов’язана з іншою історією створення-перейменування міста Катеринослава у ході реалізації Російською імперією заходів з ліквідації Січі, а також "розкозачування" і закріпачування місцевого населення. З історичних джерел (4)[7] відомо, що у середині XVIII століття князь Потьомкін насаджав у цих краях волю російської цариці Катерини. Бажаючи улестити імператрицю фаворит замість будівництва рядового губернського міста московії "замислил казенным счетом южную столицу для Царицы устроить, именовав онную - Екатеринославлем". При цьому, місце під Катеринослав Потьомкін вибрав вкрай невдало. Це була заболочена місцевість у гирлі річки Кільчень (рядом з м. Підгороднім на нинішньому Самарському острові ), яка періодично затоплювалась весняним паводком. Витративши казенні кошти на будівництво Катеринославської фортеці (можливо Богородицької-?, видно на аерофотозйомках 1942-43 років) та закладку міських кварталів Катеринослава-І, Потьомкін вкінці-кінців зрозумів недолугість проекту і залучивши "доктора Шенфогеля осмотреть все селения вокруге"(1), все-ж прийняв рішення розмістити губернське місто Катеринослав на правому високому березі Дніпра. Однак, щоб приховати власні прорахунки та бездарну трату казенних коштів, Потьомкім наказав будувати місто не "з нуля", а наказав перейменувати давнє козацьке поселення - Половицю, (на той час - 250 дворів, 800 мешканців) у Катеринослав (Катеринослав ІІ). При цьому, попереднє провальне будівництво "южной столицы" перейменував у будівництво "новога уезднаго городка Новомосковск", у величаво-московсько-імперському стилі. Зрозуміло, що з тих же самих причин Новомосковську-І не судилось процвітати на "гиблом месте", як його  визначив "доктор Шенфогель". Тому, з подачі губернатора Азовської губернії - В.Черткова у 1786 році м. Новомосковськ-І було перенесено нижче за течією р. Самари впритул до Новобогородицької фортеці(1), тобто на місце раніше збудованого прифортечного містечка. З різних джерел відомо, що вказане містечко у різні часи мало назви Стара Самарь, Богородицьк тощо, а тепер воно стало містом Новомосковіськ-ІІ.

Сама Новобогородицька фортеця була збудована росіянами у 1686 році, зокрема князем В.Голіциним (разом з гетьманом І.Мазепою) під час Кримської війни. Головне завдання, яке мала вирішувати фортеця, це розчленування Війська Запорізького Низового, тобто відокремлення від нього найчисленнішого підрозділу - Самарської паланки разом з Флотом Січі. Таку саму роль для поляків виконувала Кодацька фортеця, що стояла там-же, але на іншому березі Дніпра. Для захисту південних кордонів Російською імперії використовувалась інша лінія фортець і укріплень - вздовж річки Орелі, тодішнього кордону Росії з Запорізькою січю. Однак, вказане укріплення так і не змогло суттєво вплинути на хід історії, оскільки невдовзі після його будівництва 1690-1691р.р. фортецю та прифортечне містечко Стару Самарь викосив "Чумний Мор". Більше п'яти років у фортеці ніхто не проживав, навіть полковники полтавські відмовлялись виконувати наказ І.Мазепи щодо несення служби у фортеці. А потім у 1712 році Новобогородицька фортеця була розібрана за умовами Прутського договору після поразки Російського царства у війні з турками.

У подальшому, у 1736 році, графом Мініхом на місці фортеці було відновлено частину земляних укріплень "велично" названих - "Старо-Самарським ретраншементом" (від містечка Стара Самарь). Заселяти нове укріплення планувалось не російськими військами, а місцевими козаками. Однак, після розорення Запорізької Січ у 1775 році Стара Самарь разом зі "Старосамарським ретраншементом" перестали існувати. Так, у 1791 році священик В.Власовський (під час находження тут Новомосковська ІІ) доповідав Катеринославському архієпископу Амвросію: «В городе жителей, кроме городничаго с штатною командою, с ротою солдат и некотораго числа канцелярских служителей, ныне уже никого не имеется, все разошлись по разным местам». Таким чином, потуги російських чиновників штучно утворити "величне повітове місто", у черговий раз - провалились. Слід зауважити, що всі пересування та перенесення повітового міста Новомосковськ здійснюватись фактино тільки на папері. Попередні експерименти,  у тому числі з Новобогородицькою фортецею, не мали шансів, оскільки вибрані місця були "гиблими для проживания (по Шенфогелю)" тобто непридатними для будівництва і проживання, а "штучність" поселень призводила до їх швидкого занепаду і зникнення (13). З вказаних причин, з метою "остаточного" вирішення питання "повітового міста Росії", у 1794 році імперські чиновники з формулюванням "...ввиду слишком близкаго расположение уездного города к губернському (Катеринославу)" у черговий раз Новомосковськ (ІІ) перемістили (на папері) "...вверх по течению Самари к городку Новоселице" до найбільш заселеної території Посамар'я (4)[7].

З тих часів і до нині місто Самар-Новоселиця-Новомосковськ тут і стоїть.[2]  

На початку 19 століття Новомосковськ був повітовим містом, у якому проживало 7 919 жителів. Місто мало 1 095 дерев'яних будинків. Тричі на рік тут відбувалися ярмарки.

Напередодні реформи 1861 року, у Новомосковську проживало 9 786 жителів. Основну частину економіки становило сільськогосподарське виробництво. Було декілька дрібних підприємств легкої промисловості (салотопні, воскобойні, шкіряні).

 
Навчальний корпус Новомосковського кооперативного технікуму.

У 1824 року відкрита перша російська школа. 1861 року діяли повітове, парафіяльне, казенне відкрите чотирирічне земське ремісниче училище. У ньому викладали ковальську, слюсарну, теслярську справи. До училища приймали хлопчиків 14 років, які закінчили народну школу.

У 1890 році місто відвідав відомий американський мандрівник Томас Стівенс, про що написав у книзі «Через Росію на мустанзі» (англ. Through Russia on a Mustang)[14].

За переписом 1897 року чисельність населення Новомосковська становила 12 900 осіб.

Новітній часРедагувати

У жовтні 1905 році в місті відбувалися масові заворушення і страйки, у сутичках поліції і трудящих загинуло 2 людей. Для їх придушення було оголошено воєнний стан та введено сотню козаків і роту солдат. Напередодні Першої світової війни економічне життя міста дещо пожвавилось. Цьому сприяло будівництво двох залізничної колії сполученням Харків—Херсон та гілки на Павлоград.

 
Радянська забудова міста

В ході революційних та воєнних подій 1918—1920 років у Новомосковську неодноразово змінювалась влада. В грудні 1919 року у Новомосковську було остаточно встановлено радянську владу. Згодом місто увійшло до складу УРСР. 1923 року до складу міста увійшли передмістя: Подол, Перевал, Кущівка, Красний Кут. 1927 року відкрилося регулярне автобусне сполучення з Дніпром.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 1208 жителів міста[15].

1932 року розпочато будівництво найбільшого на той час у Радянському Союзі жерстекатального заводу. 28 березня 1935 року було введено в експлуатацію листопрокатний стан. Завод виробляв тонколистовий метал, декоративну й оцинковану покрівлю, білу жерсть і забезпечував цією продукцією оборонні заводі. На ньому працювало до 6 тисяч робітників. 1937 року до складу міста включені передмістя Воронів Кут і Животилів Кут. Того ж року відкрито шпалопросочувальний завод.

У 1939 - 40 роках — місто обласного підпорядкування[16]
На початку 1941 року у місті проживало 38 800 мешканців. В ході нацистсько-радянської війни сили Червоної армії зайняли місто 22 вересня 1943 року.

1958 року село Кулебівка ввійшло до складу міста. Того ж року жерстекатальний завод перейменований на Металургійний. 1963 року комуністи повторно закрили Свято-Троїцький собор і відкрили там Історико-краєзнавчий музей. 1972 року відкрито завод залізобетонних і електротехнічних виробів. 1973 відкрита нова швейна фабрика. 1977 року відкрита нова меблева фабрика. 1981 року побудовано новий автовокзал.

1988 року відновив діяльність Свято-Троїцький собор. 6 грудня 2014 року міста дістався Ленінопад[17].

Зміни населення
Рік Населення Зміна
1897 23 400 —
1907 20 100 −14.1%
1926 15 000 −25.4%
1939 37 000 +146.7%
1959 44 000 +18.9%
1970 61 000 +38.6%
1979 69 245 +13.5%
1989 75 608 +9.2%
2001 72 439 −4.2%
2006 70 196 −3.1%
2007 69 655 −0.8%
2008 69 485 −0.2%
2009 69 882 +0.6%
2010 70 096 +0.3%
2011 70 354 +0.4%

ЕкономікаРедагувати

У місті працюють 124 промислових підприємства. Найбільші:

  • ВАТ «Новомосковський трубний завод» (основний вид продукції — труби),
  • ПНВП «Полімер-Акація» є одним з найбільших виробників пінопласту в Україні.
  • Завод ПКФ «КУРС» з виробництва промислових ультразвукових лічильників газу.
  • ТОВ НВП «Дніпро-Контакт» (лакофарбовий завод)
  • колективне підприємство «Швейна фабрика ПАН» (швейні вироби),
  • ЗАТ «Новомосковська меблева фабрика»,
  • ЗАТ «Новомосковський завод залізобетонних та електротехнічних виробів».
  • ТОВ «Новомосковський посуд»
  • Новомосковський завод мінводи

За 2009 р., промисловими підприємствами міста реалізовано продукції на суму 1 452 млн грн.

ТранспортРедагувати

Через Новомосковськ проходить автомобільна дорога М18, яка є частиною європейського маршруту E105, а також проходить автомобільна дорога М04, що є частиною європейського маршруту E50. Проходить траса Москва-Сімферополь (на території Росії вона позначається, як автомобільна дорога М02, а на території України магістраль триває як автомобільна дорога М20 до Харкова та автомобільна дорога М18: Харків — Запоріжжя — Сімферополь — Ялта).

Місто також є великим залізничним вузлом, основна залізнична станція Новомосковськ-Дніпровський.

У 1910 році планувалося побудувати трамвайну лінію, яка з'єднувала б Єкатеринослав із Новомосковськом[18]. Проект так і не вдалось реалізувати бельгійським акціонерним товариством через Першу світову війну та революційні війни.

27 квітня 2022 року районна влада демонтувала стелу «Новомосковський район».[19]

КультураРедагувати

Троїцький храм споруджено у 1772—81 народним майстром Якимом Погребняком із дерева без жодного залізного цвяха. Конструктивне вирішення споруди не має аналогів у світовій архітектурі. Це дев'ятизрубна дев'ятибанна церква, висота якої до ремонту сягала 44 метрів. Фахівці відносять цей храм до слобожансько-полтавського архітектурного стилю епохи «українського бароко». Утім, ця споруда вважається унікальною перлиною української дерев'яної архітектури.[20] Сучасного вигляду Троїцький собор набув 1888 року в результаті перебудови за планом архітектора Харманського. Попри декларування, що перебудова здійснювалася «за старим зразком», Харманський вніс в архітектуру собору достатньо багато змін, не порахувавшись з задумами будівничих XVIII ст., які створювали певні оптичні ілюзії для кращого візуального сприйняття споруди[21].

 
Миколаївський собор

Краса Троїцького собору надихнула багатьох митців, у тому числі і відомого українського письменника Олеся Гончара, який зробив його головним образом свого відомого твору «Собор».

Існує католицька громада та збудована каплиця святого Войтеха.

Також діє протестантська Новомосковська церква євангельських християн-баптистів.

У місті діє Палац культури «Металургів». У вересні 2013 року, Новомосковська міська рада дала дозвіл ПАТ «Інтерпайп Новомосковський трубний завод» приватизувати цей об'єкт культури[22].

 
будівля новомосковської (самарської) синагоги

Серед інших пам'яток можна виділити:

Бібліотеки

Відомі уродженціРедагувати

ПроживалиРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ Головне управління статистики у Дніпропетровській області. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 1 листопада 2015. 
  2. ↑ а б в г д Матеріали науково-практичної конференції. Придніпров'я: історико-краєзнавчі дослідження: Вип. 2. — Д.: Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту, 2005.
  3. ↑ "Памятная книжка Архівовано 8 грудня 2021 у Wayback Machine. Екатеринославской губернии на 1864г."
  4. ↑ а б в Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии, вып. 1(рос.)
  5. ↑ Яворницький Д.І., Запоріжжя.... – Київ, 1991
  6. ↑ Яворницький Д. І.,  Історія запорізьких козаків. Львів, 1990р., т-1
  7. ↑ а б в г д е ж Старожитные уезды Екатеринославской губернии Новомосковский и Павлоградский. Сборник статей Екатеринославского историч. общ-ва изучения края. Екатеринослав 1905г.
  8. ↑ В.Русов. Русские тракты XVI-XVIII веков"
  9. ↑ а б Грушевский М. С. История Украины
  10. ↑ а б Памятная книжка Екатеринославской губернии на 1864 год. (рос.)
  11. ↑ а б в Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії. Феодосий (Макаревский) К., 1873г., Дніпропетровськ Дніпрокнига 2000р.
  12. ↑ Семен Мышецкий 1847. История о козаках запорожских, как оные из древних лет зачалися, и откуда свое происхождение имеют, и в каком состоянии ныне находятся. Собрание. Чтения в императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете (ЧОИДР). М., 1847. № 6. МОСКВА. Въ Университетской Типографіи. 1847. Сканування та обробка: Максим, «Ізборник» (http://litopys.kiev.ua)
  13. ↑ Боплан Г. Левассер де. Опис України… К.: Наукова думка, 1990. https://avidreaders.ru/book/opis-ukra-ni.html
  14. ↑ Through Russia on a mustang. archive.org. Процитовано 24 серпня 2017. 
  15. ↑ Новомосковськ. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020. 
  16. ↑ Відомості Верховної Ради СРСР. — 1940. — № 10 (73). — 29 березня. — С. 4.
  17. ↑ На Дніпропетровщині «упав» черговий Ленін. Архів оригіналу за 10 грудня 2014. Процитовано 6 грудня 2014. 
  18. ↑ З Катеринослава до Новомосковська в 1910 році планувалося запустити трамвай - dnepr-future.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 23 січня 2022. 
  19. ↑ Зміна назв вулиць та ліквідація радянської символіки на Дніпропетровщині - dnepr-future.com.ua (укр.). 29 квітня 2022. Процитовано 29 квітня 2022. 
  20. ↑ Власенко А., протоієрей. На кораблі спасіння. Книга мандрів. — К.: КЖД «Софія», 2010. ISBN 978-966-2374-17-9
  21. ↑ Троїцький собор в Новомосковську на сайті «Дерев'яні храми України». Архів оригіналу за 7 грудня 2014. Процитовано 5 грудня 2014. 
  22. ↑ Вадим Красноштан. ПАТ «Интерпайп НТЗ» получил добро на выкуп ДК «Металлургов» (ВИДЕО, ФОТО). Архівовано 29 листопада 2014 у Wayback Machine. Горожанин. 06.09.2013
  23. ↑ У Новомосковську відкрили пам’ятник полеглим героям АТО/ООС. 24.12.2021, 19:28. Архів оригіналу за 24 грудня 2021. Процитовано 24 грудня 2021. 

Джерела популярної інформаіїРедагувати

Історична та наукова літератураРедагувати

1. "Памятная книжка Архівовано 8 грудня 2021 у Wayback Machine. Екатеринославской губернии на 1864г.". Архів.

2. Яворницький Д.І., Запоріжжя. Архівовано 8 грудня 2021 у Wayback Machine.... – Київ, 1991.

3. Скальковський А.О. Історія Нової Січі. Архівовано 9 грудня 2021 у Wayback Machine. – Дніпропетровськ, 2006.

4. Старожитные уезды Архівовано 23 січня 2022 у Wayback Machine. Екатеринославской губернии Новомосковский и Павлоградский. Сборник статей Екатеринославского историч. общ-ва изучения края. Екатеринослав 1905г.

5.  Боплан Г. Левассер де. Опис України… К.: Наукова думка, 1990.

6. В.Русов. Русские тракты Архівовано 8 грудня 2021 у Wayback Machine. XVI-XVIII веков". Записки Одесского общества истории и древности. Москва.  Копии архивн. 2016г.

7. Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії Архівовано 8 грудня 2021 у Wayback Machine.. Феодосий (Макаревский) К., 1873г., Дніпропетровськ Дніпрокнига 2000р.

8. Атлас Екатеринославского наместничества, составленный из одной губернской генеральной карты и пятнадцати уездных с назначением каждого владения дач, к коим присоединены подробные изъяснения, и купно пятнадцати уездных, двух приписных и одного портового городов планы. Сочинён в городе Кременчуге в 1787 г // Джерела з іст. Південної України.  Т10/  Описи Степової України ... / Упор.: А. Бойко. – Запоріжжя, 2009.

9. Семен Мышецкий 1847. История о козаках запорожских Архівовано 23 січня 2022 у Wayback Machine., как оные из древних лет зачалися, и откуда свое происхождение имеют, и в каком состоянии ныне находятся. Собрание. Чтения в императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете (ЧОИДР). М., 1847. № 6. МОСКВА. Въ Университетской Типографіи. 1847. Сканування та обробка: Максим, «Ізборник» (http://litopys.kiev.ua) 22.V.2002 (останні правки 7.VII.2005).

10. Записки Одесскаго Общества Архівовано 8 грудня 2021 у Wayback Machine. Исторіи и Древностей, томъ II.Н.М./ Сочиненіе секретаря Василія Чернявскаго. 1766. В. Чернявський. Опис Запорозької Січі (1766)./ Записки Тимофея Титловскаго 1620-1621./ Дневникъ Симеона Окольскаго. 1638 (Ч.3). Сканування та обробка: Максим, «Ізборник» (http://litopys.kiev.ua) 22.V.2002 (останні правки 7.VII.2005).

11. Яворницкий Д., Пам'ять про Запоріжжя, І, 64. Запоріжжя 1905 р.

12. Яворницький Д. І.,  Історія запорізьких козаків Архівовано 8 грудня 2021 у Wayback Machine.. Львів, 1990р., т-1,

http://resource.history.org.ua/item/0013950

13. Матеріали науково-практичної конференції. Придніпров’я: історико-красзнавчі дослідження: 36. наук. пр. П 75 Ред. кол.: С. І. Світленка (відп. ред.)та ін. - Вип. 2. - Д.: Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту, 2005. -180 с.

14. Бантыш-Каменский Д.. Н. История Малой России Архівовано 8 грудня 2021 у Wayback Machine. - К., 1993.

16. Грушевский М. С. История Украины - Архівовано 2 листопада 2021 у Wayback Machine. К., 1996.

17. Мицик Ю.А. Козацький край: Нариси з історії Дніпропетровщини... . МФ "Відродження", Дніпропетровськ. 1997 рік.

18. Мицик Ю.А., Мосьпан Н.В., Плохій С.М., Місто на Самарі. Дніпропетровськ, 1994

19. Джусов А.Б. Архівовано 30 грудня 2021 у Wayback Machine. Історія Новомосковська.– Дніпропетровськ: Пороги, 2003.– 351 с.

ЛітератураРедагувати

  • Карпенко М.Ф., Шелест Д.С. Новомоско́вськ // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974. — том Дніпропетровська область / А.Я. Пащенко (голова редколегії тому), 1969 : 959с. — С.480-498

ПосиланняРедагувати

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Новомосковськ
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Новомосковськ&oldid=35536971