Новомосковськ
Новомоскóвськ (давні назви до 1794 року — Самарчик, Новоселиця) — місто обласного підпорядкування Дніпропетровської області, адміністративний центр Новомосковського району. Новомосковськ розташований на правому березі Самари, лівої притоки Дніпра, за 25 км на північний схід від Дніпра.
| Новомосковськ | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||
 | |||||||
| Основні дані | |||||||
| Країна |  Україна
| ||||||
| Регіон | Дніпропетровська область | ||||||
| Район | Новомосковська міська рада | ||||||
| Код КОАТУУ | 1211900000 | ||||||
| Засноване | 1672 | ||||||
| Статус міста | з 1784 року | ||||||
| Населення | ▼ 71 434 (01.09.2015)[1] | ||||||
| Площа | 36 км² | ||||||
| Густота населення | 1984 осіб/км² | ||||||
| Поштові індекси | 51200-51214 | ||||||
| Телефонний код | +380-5693 | ||||||
| Координати | 48°38′16″ пн. ш. 35°13′43″ сх. д. / 48.63778° пн. ш. 35.22861° сх. д.Координати: 48°38′16″ пн. ш. 35°13′43″ сх. д. / 48.63778° пн. ш. 35.22861° сх. д. | ||||||
| Висота над рівнем моря | 62 м | ||||||
| Водойма | р. Самара | ||||||
| Відстань | |||||||
| Найближча залізнична станція | Новомосковськ-Дніпровський | ||||||
| До обл./респ. центру | |||||||
| - фізична | 25 км | ||||||
| - залізницею | 35 км | ||||||
| - автошляхами | 29 км | ||||||
| До Києва | |||||||
| - фізична | 393 км | ||||||
| - автошляхами | 476 км | ||||||
| Міська влада | |||||||
| Адреса | м. Новомосковськ, вул. Гетьманська, 14, 38-00-22 | ||||||
| Веб-сторінка | Новомосковська міськрада | ||||||
| Міський голова | Горошко Сергій Григорович (виконуючий обов'язки) | ||||||
|
| |||||||
Зміст
ТопонімРедагувати
Перша назва міста була Самарчик, або Новоселиця. Сучасну назву Новомосковськ місто отримало у 1786 році за наполяганням тодішнього намісника краю графа О.Потьомкіна.
ІсторіяРедагувати
Перші поселення на території сучасного Новомосковська належать до ІІІ тисячоліття до н. е. При розкопках курганів ямної культури бронзової доби археологи виявили поховання, в яких знайшли зброю, крем'яні знаряддя праці, глиняні ліпні горщики. У 1932 році під час будівництва жерстекатального заводу розкопано і досліджено кілька курганів катакомбної та зрубної культур (ІІ—І тисячоліття до н. е.).
Козацька добаРедагувати
У 17 столітті на околицях та поблизу сучасного Новомосковська запорізькі козаки заснували кілька хуторів-зимівників. Вже 1672 року в Орловському Куті існував Самарський Пустинно-Миколаївський монастир[2].
1688 року на березі Самари, згідно з доповненнями до Переяславських статей, для захисту кордонів Московської держави від татарських набігів збудовано фортецю Ново-Богородськ. При фортеці було засноване поселення під назвою Стара Самара. Фортеця проіснувала до 1711 року, коли за умовами Прутського миру кордони були відсунуті на північ. 1736 року відновлена під назвою Самарського ретраншемента.
Згодом на землі між Старою Самарою і монастирем почали повертатися запорожці. Вони заснували тут слободу Самарчик, або Новоселицю. Значну частину населення становили також переселенці зі Старої Самари. 1744 року за сенатським указом відновлена влада Коша Запорозької Січі і Новоселиця стала центром Самарської паланки[3]. У першій половині 18 століття тут було побудоване сторожове укріплення для захисту слободи від татарських нападів.
На початку другої половини 18 століття у Новоселиці проживало 9 227 жителів[2]. Розвинуте було землеробство, а з часом дістала значне поширення і торгівля.
У серпні 1774 року у Старій Самарі під керівництвом Василя Журби були спроби до повстання на підтримку селянського повстання Омеляна Пугачова. Від 1776-го року Новоселиця стає пунктом дислокації Полтавського пікінерного полку.
Новий часРедагувати
Після ліквідації Запорозької Січі Новоселиця увійшла спочатку до складу Азовської губернії. 1784 року утворене Катеринославське намісництво.
Місто Катеринослав І заснували в низині, яку часто затоплювало під час повені, тому його перенесли на високий правий берег Дніпра у Половицю, а на його місці утворили повітове місто Новомосковськ, центр Новомосковського повіту Катеринославського намісництва. Але з тієї ж причини частих затоплень, його перенесли вниз по Самарі до Богородицького ретраншемента.
Першим Новоселицьким повітовим маршалком росiйськоï шляхти у 1793 році вибраний колишній полковий старшина Василь Стефанов (Чернявський).
З 26 вересня 1794 року за царським указом місто Новоселиця перейменовано в Новомосковськ.
На початку 19 століття Новомосковськ був повітовим містом, у якому проживало 7 919 жителів. Місто мало 1 095 дерев'яних будинків. Тричі на рік тут відбувалися ярмарки.
Напередодні реформи 1861 року у Новомосковську проживало 9 786 жителів. Основну частину економіки становило сільськогосподарське виробництво. Було декілька дрібних підприємств легкої промисловості (салотопні, воскобойні, шкіряні).
Першими школами міста були в сер. 1790-х рокiв єврейські хедери, якi забезпечували загальну початкову освіту серед євреїв. У 1824 року відкрита перша російська школа. 1861 року діяли повітове, парафіяльне, казенне і єврейське училища. 1885 року відкрите чотирирічне земське ремісниче училище. У ньому викладали ковальську, слюсарну, теслярську справи. До училища приймали хлопчиків 14 років, які закінчили народну школу.
У 1890 році місто відвідав відомий американський мандрівник Томас Стівенс, про що написав у книзі «Через Росію на мустанзі» (англ. Through Russia on a Mustang).[4]
За переписом 1897 року чисельність населення Новомосковська становила 12 900 осіб.
Новітній часРедагувати
У жовтні 1905 році в місті відбувалися масові заворушення і страйки, у сутичках поліції і трудящих загинуло 2 людей. Для їх придушення було оголошено військовий стан та введено сотню козаків і роту солдат. Напередодні Першої світової війни економічне життя міста дещо пожвавилось. Цьому сприяло будівництво двох залізничної колії сполученням Харків—Херсон та гілки на Павлоград.
В ході революційних та воєнних подій 1918—1920 років у Новомосковську неодноразово змінювалась влада. В грудні 1919 року у Новомосковську остаточно було встановлено радянську владу. Згодом місто увійшло до складу УРСР. 1923 року до складу міста увійшли передмістя: Подол, Перевал, Кущівка, Красний Кут. 1927 року відкрилося регулярне автобусне сполучення з Дніпром.
1932 року розпочато будівництво найбільшого на той час у Радянському Союзі жерстекатального заводу. 28 березня 1935 року було введено в експлуатацію листопрокатний стан. Завод виробляв тонколистовий метал, декоративну й оцинковану покрівлю, білу жерсть і забезпечував цією продукцією оборонні заводі. На ньому працювало до 6 тисяч робітників. 1937 року до складу міста включені передмістя Воронів Кут і Животилів Кут. Того ж року відкрито шпалопросочувальний завод.
На початку 1941 року у місті проживало 38 800 мешканців. В ході нацистсько-радянської війни сили Червоної армії зайняли місто 22 вересня 1943 року.
1958 року село Кулебівка ввійшло до складу міста. Того ж року жерстекатальний завод перейменований на Металургійний. 1963 року комуністи повторно закрили Свято-Троїцький собор і відкрили там Історико-краєзнавчий музей. 1972 року відкрито завод залізобетонних і електротехнічних виробів. 1973 відкрита нова швейна фабрика. 1977 року відкрита нова меблева фабрика. 1981 року побудовано новий автовокзал.
1988 року відновив діяльність Свято-Троїцький собор. 6 грудня 2014 року міста дістався Ленінопад[5].
| Рік | Населення | Зміна |
|---|---|---|
| 1897 | 23 400 | — |
| 1907 | 20 100 | −14.1% |
| 1926 | 15 000 | −25.4% |
| 1939 | 37 000 | +146.7% |
| 1959 | 44 000 | +18.9% |
| 1970 | 61 000 | +38.6% |
| 1979 | 69 245 | +13.5% |
| 1989 | 75 608 | +9.2% |
| 2001 | 72 439 | −4.2% |
| 2006 | 70 196 | −3.1% |
| 2007 | 69 655 | −0.8% |
| 2008 | 69 485 | −0.2% |
| 2009 | 69 882 | +0.6% |
| 2010 | 70 096 | +0.3% |
| 2011 | 70 354 | +0.4% |
ЕкономікаРедагувати
У місті працюють 124 промислових підприємства. Найбільші:
- ВАТ «Новомосковський трубний завод» (основний вид продукції — труби),
- ПНВП «Полімер-Акація» є одним з найбільших виробників пінопласту в Україні.
- Завод ПКФ «КУРС» з виробництва промислових ультразвукових лічильників газу.
- ТОВ НВП «Дніпро-Контакт» (лакофарбовий завод)
- колективне підприємство «Швейна фабрика ПАН» (швейні вироби),
- ЗАТ «Новомосковська меблева фабрика»,
- ЗАТ «Новомосковський завод залізобетонних та електротехнічних виробів».
- ТОВ «Новомосковський посуд»
- Новомосковський завод мінводи
За 2009 р. промисловими підприємствами міста реалізовано продукції на суму 1 452 млн грн.
ТранспортРедагувати
Через Новомосковськ проходить автомобільна дорога М18, яка є частиною європейського маршруту E105, а також проходить автомобільна дорога М04, що є частиною європейського маршруту E50. Проходить траса Москва-Сімферополь (на території Росії вона позначається, як автомобільна дорога М02, а на території України магістраль триває як автомобільна дорога М20 до Харкова та автомобільна дорога М18: Харків — Запоріжжя — Сімферополь — Ялта).
Місто також є великим залізничним вузлом, основна станція Новомосковськ-Дніпровський.
КультураРедагувати
Троїцький храм споруджено у 1772—81 народним майстром Якимом Погребняком із дерева без жодного залізного цвяха. Конструктивне вирішення споруди не має аналогів у світовій архітектурі. Це дев'ятизрубна дев'ятибанна церква, висота якої до ремонту сягала 44 метрів. Фахівці відносять цей храм до слобожансько-полтавського архітектурного стилю епохи «українського бароко». Утім, ця споруда вважається унікальною перлиною української дерев'яної архітектури.[6] Сучасного вигляду Троїцький собор набув 1888 року в результаті перебудови за планом архітектора Харманського. Попри декларування, що перебудова здійснювалася «за старим зразком», Харманський вніс в архітектуру собору достатньо багато змін, не порахувавшись з задумами будівничих XVIII ст., які створювали певні оптичні ілюзії для кращого візуального сприйняття споруди[7].
Краса Троїцького собору надихнула багатьох митців, у тому числі і відомого українського письменника Олеся Гончара, який зробив його головним образом свого відомого твору «Собор».
Існує католицька громада та збудована каплиця святого Войтеха.
Також діє протестантська Новомосковська церква євангельських християн-баптистів.
У місті діє палац культури «Металургів». У вересні 2013 Новомосковська міська рада дала дозвіл ПАТ «Інтерпайп Новомосковський трубний завод» приватизувати цей об'єкт культури[8].
Серед інших пам'яток можна виділити:
- Колишня синагога.
- Братська могила радянських воїнів
- Оригінальний дерев'яний міст через річку Самару.
- Самарський Пустинно-Миколаївський монастир.
- Пам'ятник Кобзарю
- Літак «МіГ-21» знаходиться на постаменті в центрі міста на головній площі. Встановлений у 1985 році на честь льотчиків 295-й авіаційно-винищувальної дивізії, які брали участь у визволенні Новомосковська від німецько-фашистських військ у роки Другої світової війни.
Бібліотеки
Відомі уродженціРедагувати
- Білий Максим Іванович — український футболіст.
- Глущенко Микола Петрович — український художник та радянський розвідник.
- Горошко Ірина — українська танцюристка.
- Гребенюк Максим Олегович (1996—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Дорошенко Кирило Олександрович — український футболіст, півзахисник луганської «Зорі».
- Дубовик Руслан Вікторович (1980—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Іллєнко Вадим Герасимович — кінооператор, кінорежисер, народний артист України (2000).
- Коваль Степан Миколайович — український режисер, художник-мультиплікатор.
- Колесников Семен Гаврилович — Герой Радянського Союзу.
- Костріченко Олег Володимирович — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Кушіль Олександр Дмитрович — старший сержант Збройних сил України.
- Мітягін Олександр Петрович — молодший сержант ЗСУ, загинув у боях за Новоазовськ.
- Ніколенко Валерій Васильович (* 1951) — український прозаїк, есеїст.
- Таран-Жовнір Юрій Миколайович — академік НАНУ, ректор.
- Попова Наталя Сергіївна — радянський математик, автор ряду підручників і навчальних посібників (народилася в Новомосковську).
- Скляренко Оксана Сергіївна — українська легкоатлетка, учасниця Літніх олімпійських ігор 2008 року у Пекіні.
- Віктор Скрипник — український футболіст, головний тренер Бременського Вердеру
- Челяда Олександр Олександрович (1981—2014) — солдат Збройних сил України, загинув у боях за Донецький аеропорт.
- Ясногор Сергій Володимирович — сержант Збройних сил України, загинув у боях за Іловайськ.
ПриміткиРедагувати
- ↑ Головне управління статистики у Дніпропетровській області
- ↑ а б Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии, вып. 1(рос.)
- ↑ Памятная книжка Екатеринославской губернии на 1864 год. (рос.)
- ↑ Through Russia on a mustang. archive.org. Процитовано 2017-08-24.
- ↑ На Дніпропетровщині «упав» черговий Ленін
- ↑ Власенко А., протоієрей. На кораблі спасіння. Книга мандрів. — К.: КЖД «Софія», 2010. ISBN 978-966-2374-17-9
- ↑ Троїцький собор в Новомосковську на сайті «Дерев'яні храми України»
- ↑ Вадим Красноштан. ПАТ «Интерпайп НТЗ» получил добро на выкуп ДК «Металлургов» (ВИДЕО, ФОТО). Горожанин. 06.09.2013.
Джерела та літератураРедагувати
- Бажан О. Г. Новомосковськ // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 477. — ISBN 978-966-00-1061-1.
- Історія міст і сіл Української РСР. Том 4. Дніпропетровська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971. — С. 480—498.
- Краснобай С. Процес нобілітації запорозької старшини в Російській імперії: Василь Пшимич та Василь Чернявський.
- Новомосковськ — Інформаційно-пізнавальний портал | Дніпропетровська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 959 с.)
ПосиланняРедагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Новомосковськ |