Вікіпедія

Степовий говір

досить новий говір української мови

Степови́й го́вір украї́нської мо́ви — один із новожитніх говорів, що разом з черкасько-полтавськими (середньонаддніпрянськими) й слобожанськими говірками утворює південно-східне наріччя, найпізніший за часом формування, найбільший за територією поширення.

Карта українських наріч і говорів (2005).
   Степовий говір (6)

Охоплює південні райони Кіровоградської, Дніпропетровської, Луганської областей, Крим; окремі райони (крім північно-західних) Миколаївської і Одеської областей, Запорізької, Донецької, Херсонської області України, Краснодарського краю і західних районів Ростовської області Росії; окремі говірки у південно-східній частині Румунії (дельта Дунаю). Межує на півночі з середньонаддніпрянським говором, на північному сході — із слобожанським говором, на південному заході — з румунськими і молдовськими говірками, на північному заході — з подільськими говірками, на сході — з російськими говірками.

Степовий говір активно формувався у XVII—XIX ст. на середньонаддніпрянській і слобожанській діалектичній основі, з украпленнями говірок північного і південно-західного типів. У різний час зазнав впливу російських, болгарських, молдавських, частково — сербських, грецьких, німецьких говірок.

Ареал і межі

ред.

У межах степового говору невиразно виділяються групи говірок:

  • західну: (південно-басарабську з власне — степовим — між Дністром і Бугом) з помітнішими подільсько-волинськими рисами,
  • центральну (дніпропетровсько-запорізьку)
  • східну (донецьку).

Фонетика

ред.

1) Фонетика виглядає звичайною для української мови та представлена звуками /a/ /ɛ/ /i/ /ɪ/ /ɔ/ /u/.

2) помірне укання — переважно перед складом з наголошеними /i/ та /u/ у більшості говірок, тобі - /tubi/, зозуля - /zuˈzulʲɐ/

3) спорадично обнижеш вимова /i/ різного походження як /ɪ/, рілля - /ˈrɪlʲɐ/, фігура - /fɪˈɦurɐ/;

4) пом'якшена вимова ч /ʨ/, замість /tʃ/, як у слові курча /kurʨɐ/

5) Пом'якшена вимова /r/ у складі -ар на кінці, наприклад лікар - /'lʲikɐrʲ/, володар - /ʋoˈɫɔdɐrʲ/. В окремих говірках, літеру х та сполучення хв, вимовляти так, наче там літера ф, та навпаки, фіст замість хвіст, та хвабрика замість фабрика

6) Відсутність чергувань, наприклад на дорогі та на рукі, замість на дорозі та на руці

7) Оглушення дзвінких, наприклад тяжко - /ˈtʲaʃko/, міг - /mix/ або /mih/

Наголос у степового говору динамічний; особливістю захід. говірок є збереження півд.-зах. типу наголошування займенників (мóго, твóго); в окремих говірках зміна наголосу лексикалізована (полоўни́к, сорокови́й, уз’áли та ін.).

Морфологія

ред.

1) при збереженні протиставлення твердого й м'якого різновидів відмінювання іменників виразний уплив твердого різновиду на м'який і мішаний

2) у частині говірок спостерігається розподіл уживання паралельних закінчень род. в. одн. іменників І відміни: під наголосом -и

3) зрідка у говірках зберігаються давні закінчення род. в. одн. іменників III відміни -и

4) в ор. в. одн. іменники І відміни можуть мати паралельні закінчення -ойу, -ейу, -ой, -ей

5) помітний вплив закінчень іменників ч. р. на іменники ж. і с. р. у род. в. одн.

6) паралельні закінчення широко відомі в іменниках колишніх t-основ: у род. в. -ати, -ат'і, -а. Дав. в. -у, -ату, -атов'і, ор. в. -ам, -ом, -атом

7) паралельні закінчення властиві ор. в. множинних іменників

8) у ряді говірок збереглися форми двоїни іменників ж. р. при числівниках два, три, чоти́ри

9) відсутність у формах непрямих відмінків особових займенників приставного «н»

10) у наддніпр. говірках поширені нестягнені форми займенників — мойóго, свойóго;

11) при дієвідмінюванні виразна тенденція збереження структури основи — кінцеві приголосні д, т, з, с у 1-й ос. одн. теп. ч. переважно не чергуються

12) можливе паралельне закінчення 3-ї ос. одн. теп. ч. — зрідка з кінцевим «т’» , але переважно без кінцевого «т’»

13) можливе використання деяких дієслів 3-ї ос. множ. без кінцевого «т’»

Синтаксис

ред.

1) вираження іменної частини складеного присудка у формі наз. в. - він був хазяїн;

2) широке використання прислівника де у ролі обставини місця дії замість куди - де йдеш?;

3) приєднання підряд. означальних речень до головного сполучними словами шо, котрий, де.

Лексика

ред.

Запозичення

ред.

Запозичення мають здебільшого вузьколокальний характер, часто зумовлені міжмовними контактами різного часу, наприклад:

  • бакáй — ‘вибоїна, яма’,
  • каби́ця — ‘пічка у дворі’,
  • кирд — ‘велика отара овець’,
  • ґард — ‘споруда на річці для лову риби’,
  • киргáн — ‘лодник на березі річки, озера для зберігання риби’,
  • вáда — ‘рівчак для поливання городини’ та ін. У лексиці є чимало русизмів, а також, тюркізмів, болгаризмів, запозичень з роман. мов.

Історія виділення і дослідження

ред.

Степовий говір досліджували С. Габ, О. Горбач, П. Гриценко, Й. Дзендзелівський, В. Дроздовський, Т. Заворотна, О. Миртов, А. Москаленко, А. Мукан, Я. Нагін, В. Негрескул, Г. Пелих, Т. Поляруш, А. Поповський, І. Приймак, С. Самійленко, Т. Сікиринський, З. Сікорська, Л. Терешко, В. Чабаненко, Б. Шарпило, Т. Шевченко, M. Шумко, Б. Юрковський та ін.

У дослідженні степового говору можна назвати два етапи. На початковому (XIX ст. — 1930-ті роки) мовознавцями було виділено степовий говір з-поміж інших говорів південно-східного наріччя та закладено основу для його подальшого вивчення. Окремі згадки про степові говірки зустрічаємо в працях М. О. Максимовича, Ф. М. Піскунова. Всі попередні матеріали та ряд відомих фактів допомогли К. П. Михальчуку виокремити «степове піднаріччя».

У післявоєнний період (з кінця 1940-х років) відбулося цілеспрямоване вивчення степових говорів України. Одним із перших комплексних досліджень стала дисертація Й. О. Дзендзелівського «Українські говори Нижнього Подністров'я» (1951), у якій подано опис фонетики, словотвору, словозміни та синтаксису. У вивченні наступної групи говірок значний внесок було зроблено В. П. Дроздовським, зокрема працею «Українські говірки Бессарабського Примор'я» (1962). Ученим доведено, що послідовні місцеві діалектні особливості характерні, в основному, для звукової системи і морфологічної будови.

Степовий говір у художній літературі

ред.

Елементи степового говору використовували І. Тобілевич, В. Винниченко, Ю. Яновський й ін.

Література

ред.

Див. також

ред.


  Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Степовий_говір&oldid=44844694