Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Азо́вська губе́рнія — адміністративно територіальна одиниця в Російської імперії у XVIII столітті. Адміністративний центр: Азов (1708–1711), Тамбов (1711–1715), а пізніше — Воронеж.

Азовська губернія
Герб
Дата створення / заснування 1775 і 18 (29) грудня 1708
Зображення
Країна  Російська імперія
Столиця Азов[1], Воронеж і Азов[1]
Адміністративна одиниця Російська імперія
Кількість населення 1 086 000 осіб
Замінений на Воронезька губернія
Час/дата припинення існування 1783 і 1725
Мапа
CMNS: Азовська губернія у Вікісховищі

Координати: 47°06′ пн. ш. 39°25′ сх. д. / 47.100° пн. ш. 39.417° сх. д. / 47.100; 39.417

Азовська губернія на мапі Московського царства, 1708

Азовська губернія 1708–1725

ред.

Губернія вперше утворена згідно з указом Петра І «Об учреждении губерний и росписании к ним городов» від 18 грудня 1708 в числі перших восьми губерній Росії. До її складу входила велика територія Центрально-Чорноземної зони, Області Війська Донського і частково, Слобідська Україна.

Губернія охоплювала території сучасних Луганської, Донецької, більшу частину Харківської областей України, Ростовської, Воронезької, Тамбовської областей Російської Федерації.

В 1711 у зв'язку з передачею за Прутським мирним договором Азова Османській імперії центром Азовської губернії став Вороніж.

У 1719 губернію поділено на провінції:

Також до її складу входили міста Ізюм, Чугуїв, Зміїв, Балаклія, Печеніги (нині селище міського типу), Тор (нині Слов'янськ), Валуйки, Острогозьк, Коротояк, Бахмут та інші.

В 1725 Азовську губернію перейменовано на Воронізьку.

Азовська губернія 1775–1783

ред.

Після російсько-турецької війни 1768—1774 років у 1775 року зі східної частини Новоросійської губернії відроджено Азовську губернію з центром у фортеці Української лінії Білевськ й поділом на Азовську й Бахмутську провінції. До Бахмутської провінції з Новоросійської губернії увійшли Бахмутський повіт й Слов'яносербія. До Азовської провінції увійшла раніше самостійна Земля війська Донського та решта східних територій Новоросійської губернії.[2]

До складу губернії увійшли фортеця св. Димитрія Ростовського (нині м. Ростов-на-Дону, РФ), Таганріг, Нова Дніпровська лінія, міста Керч, Єнікале, Кінбурн (з прилеглими землями між Дніпром і Південним Бугом — спадщина Прогноївської паланки Запорозької Січі), землі Області Війська Донського. Того ж року до Азовської губернії включено місто Тор з повітом і містечка Стара Водолага й Мала Водолага (від Слобідсько-Української губернії).

Генерал-губернатором губернії був призначений Григорій Потьомкін.

1776–1777

ред.

У 1776 році до губернії приєднано землі Запорозької Січі на лівому березі Дніпра та Катерининську провінцію від Новоросійської губернії. Тоді ж усю Азовську губернію поділено на Бахмутську й Катерининську провінції.

На кінець 1776 року Азовська губернія складалася:

З Азовської, Новоросійської, Астраханської й Саратовської губернії утворено Новоросійське генерал-губернаторство на чолі з Григорієм Потьомкіним.

1778–1783

ред.

Від 1778 року губернія поділялася на 9 повітів:

В 1779 року після виселення кримських греків у Надазов'я

  • приморське місто Павлоград перейменовано на Маріуполь, а також Павлоградський повіт став Маріупольським повітом;
  • місто Марієнполь перейменували на Павлоград й відповідно Вовководський, або Марієнпольський повіт у міжріччі Вовчої та Самари перейменовано на Павлоградський повіт;

1782 году Натальїнський повіт знову перейменовано на Катерининську провінцію, а з 1783 року, після перейменування повітового центру на Костянтиноград, став Костянтиноградським повітом.

У 1779 році губернія перетворена на Азовське намісництво.

Указом імператриці Катерини ІІ від 30 березня 1783 року Азовську губернію ліквідовано, а її територія (разом з Новоросійською губернією) ввійшла до складу Катеринославського намісництва.

У 1783 року Азовська губернія разом з Новоросійською губернією увійшла до Катеринославського намісництва.

У 1796 році Азовське намісництво перетворене назад у Воронізьку губернію.

Посилання

ред.

Примітки

ред.
  1. а б https://bigenc.ru/geography/text/1803836
  2. Кабузан, Владимир Максимович (2006). Украинцы в мире: динамика численности и расселения: 20-е годы XVIII века-1989 год: формирование этнических и политических границ украинского этноса. Москва: Наука. с. 69—70.

Література

ред.