Красноград
Красногра́д (до 1922 р. Костянтиногра́д Полтавської губернії) — місто районного підпорядкування, центр однойменного району Харківської області.
| Красноград | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||
 | |||||||
| Основні дані | |||||||
| Країна |  Україна
| ||||||
| Регіон | Харківська область | ||||||
| Район | Красноградський район | ||||||
| Рада | Красноградська міська рада | ||||||
| Код КОАТУУ | 6323310100 | ||||||
| Засноване | 1731–1733 | ||||||
| Статус міста | з 1731 року | ||||||
| Населення | ▼ 20 914 (01.01.2017)[1] | ||||||
| Поштові індекси | 63300 | ||||||
| Телефонний код | +380-5744 | ||||||
| Координати | 49°22′18″ пн. ш. 35°27′24″ сх. д. / 49.37167° пн. ш. 35.45667° сх. д.Координати: 49°22′18″ пн. ш. 35°27′24″ сх. д. / 49.37167° пн. ш. 35.45667° сх. д. | ||||||
| Водойма | р. Берестова | ||||||
| День міста | 19 вересня | ||||||
| Відстань | |||||||
| Найближча залізнична станція | Красноград | ||||||
| До обл./респ. центру | |||||||
| - залізницею | 110 км | ||||||
| - автошляхами | 100 км | ||||||
| Міська влада | |||||||
| Адреса | 63304, Харківська обл., Красноградський р-н, м. Красноград, вул. Бєльовська, 94 | ||||||
| Міський голова | Максим Володимир Іванович | ||||||
|
| |||||||
.png)
Географія й основні даніРедагувати
Красноград стоїть на правому березі річці Берестової за 101 км на південний захід від обласного центру — м. Харкова. На протилежному березі розташоване село Наталине, з містом з північного боку межує село Піщанка. Через місто проходять автомобільна дорога М18 (E105) та залізничні лінії на Дніпро, Харків, Полтаву, Лозову, залізнична станція Красноград.
Місто розташоване на вододільному плато, що круто спускається до правобережжя долини р. Берестової. Загальний схил поверхні спостерігається з північного сходу на південний захід у бік річки.
Клімат — помірно континентальний. Середньомісячна температура січня — −7,2 °C, липня — +20,8 °C. Абсолютний максимум — +37 °C, мінімум — −35 °C. Середньорічна кількість опадів — 536 мм.
Площа міста — 1355 га, з яких 58 % зайняте під забудову. Населення на 1 січня 1992 р. становило 27,6 тис. осіб. У порівнянні з 1979 р. воно зменшилося на 17,9 пункта.
ІсторіяРедагувати
БєльовськРедагувати
Місто засноване як Бєльовськ — десята фортеця у складі Української лінії оборонних зміцнень в 1731—1733 роках, що проходила від Дніпра до Сіверського Дінця. Фортецю було закладено 11 серпня 1731 року генералом Таракановим. Фортеця стала першою спорудою майбутнього міста. Завершено будівництво фортеці 20 жовтня 1731 року. Тут 1733 року розмістився один з 20 ландміліцьких полків, який був сформований у місті Більові Тульської губернії Бєлгородським (Білгородським) військовим столом. Від назви міста Бєльов одержав назву полк, а фортеця, в якій він поселився стала називатися Бєльовською (Більовською).
Бєльовськ був центром Азовської губернії в 1775—1778 роках.
КостянтиноградРедагувати
1784 року фортецю перейменовано на Костянтиноград (скороч. Конград), а 1797 року вона отримала статус міста.
_synagogue.jpg)
На середину XIX століття в Костянтинограді проживало 2289 чоловік, було 2 кам'яні храми, 4 цегляні будинки і 326 дерев'яних.[2] 1842 року для міста було затверджено герб: у зеленому щиті — план Більовської фортеці, під яким — постать озброєного татарина.
За даними на 1859 рік у місті мешкало 3258 осіб (1696 чоловічої статі та 1562 — жіночої), налічувалося 935 дворових господарств, існували 3 православні церкви, євангелістсько-лютеранський молитовний будинок, єврейський молитовний будинок, лікарня, богодільня, повітове, приходське та німецьке училища, поштова станція, 8 фабрик та заводів, відбувалося 5 ярмарків на рік, існували базари.[3]
У березні 1869 року в Костянтинограді відкрили земську фельдшерську школу на 10 учнів.
Красноград, ЧервоноградРедагувати
26 березня 1923 р Полтавський губернський виконком «підтвердив» прийняте в грудні 1922-го Костянтиноградським повітовим виконкомом постанову про перейменування в знак нагородження орденом Трудового Червоного Прапора УСРР міста й повіту в Красноград і Красноградський. У 1923—1932 рр. нарівні з назвою Красноград також використовувався український варіант Червоноград.[4][5]
12 квітня 1923 р. ВУЦВК затвердив поділ Української СРР на 53 округи та 706 районів. Створена 7 березня 1923 року у складі Полтавської губернії Красногра́дська (іноді також Червоногра́дська) окру́га займала 1113 квадратних верст (1266,66 км2) з населенням 49048 осіб.[4] Красноградську округу ліквідовано 15 червня 1925 постановою ВУЦВК від 3 червня 1925 року.
КрасноградРедагувати
З 1932 року місто називається лише Красноград. Однак ще до початку 1980-х років залізнична станція називалася Конград (Константиноград), та ходив так званий «робочий» (тобто приміський) поїзд «Конград-Лозова».
9 лютого 1932 р. ВУЦВК прийняв постанову про створення на території УСРР п'яти областей: Харківської, Вінницької, Київської, Одеської та Дніпропетровської. Територію колишньої Полтавської губернії розділили між Харківською, Дніпропетровською та Київською областями. Красноградський район увійшов у склад Харківської.[4]
Нацистські війська вступили до міста 20 вересня 1941 року.
Радянські частини вибили нацистських окупантів із Краснограда 18 вересня 1943 року.
ЕкономікаРедагувати
Основна галузь економіки міста — промисловість: газовидобувна (представлена підприємством Укргазвидобування), легка (ткацька фабрика), харчова (комбінати м'ясний і хлібопродуктів, маслозавод, завод продтоварів, хлібозавод, овочева фабрика), деревообробна (меблева фабрика), а також промисловість будівельних матеріалів. Із міста в інші поселення на роботу виїжджають 14 тис. чол.
Місто газифіковане мережним і зрідженим газом.
ТранспортРедагувати
Через місто проходить автомагістраль Харків — Сімферополь, залізничні лінії на Дніпро, Харків, Полтаву, Лозову.
Соціальна сфера і культураРедагувати
Житловий фонд Краснограда становить 396 тис. м² з них 56 % — громадський. Забезпеченість житлом 14,3 м² на 1 ос.
Сфера обслуговування й культури представлена 4 загальноосвітніми, музичною, художньою і спортивною школами, 2 лікувальними установами, 16 бібліотеками включно з Красноградською районною бібліотекою, 7 клубними установами, кінотеатром. Є медичний і професійний ліцеї, педагогічний коледж, технікум механізації сільського господарства. Працює краєзнавчий музей, картинна галерея.
Зелені масиви й насадження Краснограда займають 504 га. Разом з р. Берестовою вони є місцем відпочинку містян.
У місті встановлений пам'ятник воїнам, що загинули в боях за звільнення Краснограда в роки війни.
Персоналії, пов'язані з містомРедагувати
- Єстаф'єв Микита Павлович (1814 — 4 (16) серпня 1883) — український лексикограф.
- У 1890 році місто відвідав відомий американський мандрівник Томас Стівенс, про що написав у книзі «Через Росію на мустангу» (англ. Through Russia on a Mustang).[6]
- Будяк Юрій Якович (1879—1943) — український письменник та поет, член літературної організації «Плуг».
- Ващенко-Захарченко Олександр Петрович — підполковник Армії УНР.[7]
- Васильєв Вадим Васильович (нар. 1933) — український театральний актор. Народний артист України (1993).
- Крикля Роман Олегович (1991) — український професійний кікбоксер, чемпіон світу.
- Кованько Олександр Сергійович — український та російський математик, професор, доктор фізико-математичних наук.
- Корчак-Чепурківський Овксентій Васильович — народився в Краснограді (Костянтинограді) 28 лютого 1857 року. Міністр народного здоров'я Української Народної Республіки.
- Кудрявцев Павло Омелянович — генерал-поручник Армії УНР (посмертно).[7]
- Толубко Володимир Федорович (1914—1989) — народився в Краснограді. Радянський військоначальник, член ЦК КПРС, Герой Соціалістичної Праці, головний маршал артилерії.
- Мартинович Порфирій Денисович (24 лютого (7 березня) 1856 — 15 грудня 1933, Красноград) — живописець, графік, фольклорист і етнограф, дослідник кобзарства. 1873—1880 навчався в Петербурзькій академії мистецтв. З ініціативи Мартиновича в Краснограді було засновано краєзнавчий музей.
- Копиленко Олександр Іванович (1900—1958) — український письменник.
- Первомайський Леонід Соломонович (справжнє ім'я — Гуревич Ілля Шльомович) (1908—1973) — український письменник. Лауреат Сталінської премії другого ступеня (1946).
- Грінченко В'ячеслав Олександрович (1938—1998) — оперний співак, народний артист СРСР (1980).
- Ревзіна Віра Ісаківна — член Української Центральної Ради.
- Соммер Андрій Йосипович (1897—1966) — Герой Радянського Союзу, генерал майор танкових військ.
- Толубко Володимир Борисович (нар. 1948) радянський та український військовий діяч і педагог, доктор технічних наук, професор, генерал-полковник, ректор Державного університету телекомунікацій.
- Тимошенко Федір Акимович (1915—1945) — Герой Радянського Союзу.[8]
ГалереяРедагувати
Автовокзал
Красноградський районний суд
Красноградське поштове відділення
Будівля громадська (Будинок культури й туризму, кінотеатр)
Будівля громадська (Будинок культури й туризму, кінотеатр). Вид спереду
Пам'ятник Т. Г. Шевченку та О. С. Пушкіну коло Красноградської районної бібліотеки
Гімназія чоловіча (сучасне використання — сільськогосподарський технікум)
Гімназія чоловіча (сучасне використання — сільськогосподарський технікум). Центральний вхід
Храм Святителя Луки Кримського (Войно-Ясенецького) при Центральній Районній Лікарні
Пам'ятний знак на честь героїчного подвигу земляків, учасників ліквідації на Чорнобильській АЕС
Пам'ятний знак на честь героїчного подвигу земляків, учасників ліквідації на Чорнобильській АЕС. Вид збоку
Пам'ятник радянським воїнам-визволителям
Колишня земська лікарня 1914 р.
Могила художника Порфирія Мартиновича
Пам'ятний знак радянським льотчикам
Пам'ятний знак льотчикам-захисникам. Вид збоку
Пам'ятка архітектури «Банк у Конграді»
Банк
Пам'ятний знак на честь міста Краснограда
Земська управа. Панорамне фото
Земська управа (сучасне використання — міська рада, міський виконком)
Земська управа. Вид збоку
Земська управа. Центральний вхід
Білівська (Бєльовська) фортеця Української лінії
Білівська (Бєльовська) фортеця Української лінії 1731—1742 рр.
Пам'ятник В. Леніну
Пам'ятник до Дня незалежності на місті колишнього пам'ятника В. Леніну
Присутственні місця (сучасне використання — навчальний корпус)
Пожежна вежа
Водонапірна башта
-IMG-5477.jpg)
ПриміткиРедагувати
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 22 травень 2011. Процитовано 30 вересень 2011.
- ↑ рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с., (код 6)
- ↑ а б в От Константинограда до Червонограда // Гербы Слобожанщины: Красноград и Красноградский район
- ↑ Іван Сенченко. Подорож до Червонограда
- ↑ Through Russia on a mustang. archive.org. Процитовано 2017-08-24.
- ↑ а б Ярослав Тинченко. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917 — 1921). — Наукове видання. — Київ : Темпора, 2007. — 536 с. — ISBN 966-8201-26-4.
- ↑ Сайт Герои страны (рос.).
Джерела та літератураРедагувати
- Я. В. Верменич. Красноград // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 297. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- В. В. Щепіна. Красноград // Енциклопедія сучасної України : у 30 т / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003–2019. — ISBN 944-02-3354-X.
- В'ячеслав Труш. - Національно-визвольний рух на Лозівщині у двадцятому столітті
- Константиноград (Проект Викизнание)(рос.)
- Інститут історії України, 17 вересня
ПосиланняРедагувати
- На Конградському (Константиноградському) напрямку. Настрої місцевого населення, добровільна поміч села, підхід Слобідського Коша. Бої під Лозовою та Понятином.
- krasnograd.com.ua Міський портал Краснограда(рос.)