Красноград

місто в Харківській області (Україна)

Красногра́д (до 1922 р. — Костянтиногра́д) — місто в Україні, адміністративний центр Красноградської міської громади та Красноградського району Харківської області.

Красноград
Герб Краснограда Прапор Краснограда
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Харківська область
Район Красноградський район
Громада Красноградська міська громада
Міськрада Красноградська міська рада
Код КОАТУУ: 6323310100
Засноване 1731 року, як Бельовська фортеця
Облікова картка Красноград
Статус міста з 1784 року
Населення 20 914 (01.01.2017)[1]
Поштові індекси 63300
Телефонний код +380-5744
Координати 49°22′18″ пн. ш. 35°27′24″ сх. д. / 49.37167° пн. ш. 35.45667° сх. д. / 49.37167; 35.45667Координати: 49°22′18″ пн. ш. 35°27′24″ сх. д. / 49.37167° пн. ш. 35.45667° сх. д. / 49.37167; 35.45667
Водойма р. Берестова
Назва мешканців красногра́дець, красногра́дка, красногра́дці
День міста 19 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Красноград
До обл./респ. центру
 - залізницею 110 км
 - автошляхами 100 км
Міська влада
Рада Красноградська міська рада
Адреса 63304, Харківська обл., Красноградський р-н, м. Красноград, вул. Бєльовська, 94
Міський голова Кривенко Світлана Миколаївна

Красноград у Вікісховищі

Карта
Красноград. Карта розташування: Україна
Красноград
Красноград
Красноград. Карта розташування: Харківська область
Красноград
Красноград
Мапа

Географія й основні відомості

ред.

Красноград стоїть на правому березі річки Берестової за 101 км на південний захід від обласного центру — м. Харкова. На протилежному березі річки розкинулося село Наталине; з північного боку місто межує з селом Піщанка. Через місто проходять автомобільна дорога М18 (E105) і залізничні лінії на Дніпро, Харків, Полтаву, Лозову; у місті розташована залізнична станція Красноград.

Місто лежить на вододільному плато, що круто спускається до правобережжя долини річки Берестової. Загальний схил поверхні спостерігається з північного сходу на південний захід у бік річки.

Клімат — помірно континентальний. Середньомісячна температура січня — −7,2 °C, липня — +20,8 °C. Абсолютний максимум — +37 °C, мінімум — −35 °C. Середньорічна кількість опадів — 536 мм.

Площа міста — 1355 га, з них 58 % забудовано. Населення на 1 січня 1992 р. становило 27,6 тис. осіб. Проти 1979 р. воно зменшилося на 17,9 пунктів.

Історія

ред.

Запорізька Січ

ред.

Наприкінці XVI століття Запорізька Січ мала військово-адміністративний уклад. До складу території козацької держави входили величезні простори степової України, включаючи укріплене поселення на теренах сучасного Краснограда, яке у другій половині XVII сторіччя мало назву Пархомові Байраки[2]. Назву «пархомові» поселення отримало на честь Пархома — сотника Полтавського полку, який його очолював. «Байрак» турецькою мовою означає прапор. У 1686 році Пархомові Байраки — козацьке укріплене напіввійськове поселення на території сучасного Краснограда у складі Запорізької Січі перейшло під протекторат Московського царства. Саме на цих укріпленнях пізніше буде заснована десята фортеця Української лінії, яку назвуть Бельовська фортеця.

Бельовська фортеця

ред.

Бельовська фортеця заснована як десята фортеця у складі Української лінії оборонних зміцнень у 1731 році, що проходила на сучасних територіях Харківської та Дніпропетровської області. Українська оборонна лінія була збудована за наказом Імператриці Анни Іоанівни. Бельовська фортеця стала першою спорудою прийдешнього міста. Фортецю було закладено 11 серпня 1731 року, завершилось будівництво 20 жовтня 1733 року. Свою назву фортеця отримала від міста Бельов, звідки прибув гарнізон. З часом навколо Бельовської фортеці розрослось містечко, яке у народі мало назву містечко при Бельовській фортеці.

Імператорським указом від 14 лютого 1775 року було створено Азовську губернію у складі Катерининської і Бахмутської провінцій із центром у місті-фортеці Бельовській. Катерининську провінцію було розширено землями Азова і Таганрога, Війська Донського та Дніпровської лінії, Кінбурна із землями між Бугом і Дніпром. Бахмутська провінція складалася з Бахмутського повіту і Слов'яносербії. Проведена ревізія 1775 року чоловічого населення Катерининської провінції у віці від 17 років зареєструвала 64 503 осіб. На запорізьких землях, включених до складу Азовської губернії, було обліковано 36 574 чоловік: 21 728 чоловіків і 14 846 жінок. Населення проживало в 27 хуторах і 833 зимівниках.

Костянтиноград

ред.

1742—1759 роки «Метрична книга церкви Святого Іоанна Богослова м-ка Костянтиноград» ЦДІАУ м. Київ Ф.224 О.1 С.555.

1782 рік «Листування губернатора Норова з різними особами … про відправку учнів из Харківського колегіуму до Константинограду» ЦДІАУ м. Київ Ф. 1709, Опис 2 Том 1 Справа 383.

У 1784 року повз містечко при Бельовській фортеці проїздила Імператриця Катерина Велика. За легендою, вона зупинилась у місті та саме в цей час дізналася про народження свого онука Костянтина. За наказом Імператриці містечку надано статус міста та названо на честь онука Костянтиноградом.

 
Синагога, зруйнована у роки окупації міста

На середину XIX століття в Костянтинограді проживало 2289 осіб, було 2 кам'яні храми, 4 цегляні будинки й 326 дерев'яних[3]. 1842 року для міста було затверджено герб: на зеленому щиті — план Бельовської фортеці, під ним — постать воїна з кривою шаблею.

На кінець XIX ст. в місті проживало 3258 осіб (1696 чоловічої статі та 1562 — жіночої), налічувалося 935 дворових господарств, були 3 православні церкви, лютерано-німецька кірха, синагога, лікарня, повітове, парафійна та німецька школи, поштова станція, налічувалось 27 промислових підприємств, відбувалося 5 ярмарків на рік, були базари[4].

Красноград

ред.

26 березня 1923 року Полтавський губернський виконком «засвідчив» постанову Костянтиноградського повітового виконкому від листопада 1922-го року перейменувати місто й повіт на Красноград і Красноградський[5].

У грудні 1922 року місто було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора УРСР. Високу нагороду трудящим вручив голова Всеукраїнського Центрального виконавчого комітету Г. І. Петровський[6].

У 19231932 рр. разом з назвою Красноград вживали й українізований варіант Червоноград[7][8].

12 квітня 1923 р. ВУЦВК затвердив поділ Української СРР на 53 округи та 706 районів. Створена 7 березня 1923 року в Полтавській губернії Красногра́дська (іноді ще Червоногра́дська) окру́га займала 1113 квадратних верств (1266,66 км2) з населенням 49 048 осіб[7]. Красноградську округу ліквідовано 15 червня 1925 постановою ВУЦВК від 3 червня 1925 року.

І хоч з 1923 року місто перейменоване на Красноград, однак ще до 1964 року залізнична станція в місті називалася Костянтиноград.

9 лютого 1932 р. ВУЦВК затвердив постанову створити в УСРР п'ять областей: Харківську, Вінницьку, Київську, Одеську та Дніпропетровську. Землі колишньої Полтавської губернії розділили між Харківською, Дніпропетровською та Київською областями. Красноградський район відійшов до Харківської[7].

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 1062 жителі міста[9].

Нацистські війська вступили до міста 7 жовтня 1941 року. Радянські частини вибили нацистські війська з Краснограда 19 вересня 1943 року.

3 квітня 2024 року Комітет Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування підтримав перейменування міста на Берестин, однак остаточне перейменування відбудеться тільки після успішного голосування у Верховній Раді[10][11].

Населення

ред.

Національний склад

ред.

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року[12]:

Національність Відсоток
українці 79,69%
росіяни 18,49%
білоруси 0,54%
вірмени 0,21%
азербайджанці 0,17%
татари 0,14%
грузини 0,11%
інші/не вказали 0,65%

Мова

ред.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[13]:

Мова Відсоток
українська 77,78 %
російська 21,52 %
інші/не визначилися 0,7 %

Економіка

ред.
 
Олійний завод(Маслобійня), м. Красноград, вул. Бєльовська (колиш. Леніна), 2.
Світлина корпусу з вул. Харківська.
Координати: 49°22'38"N, 35°27'42"E.
Колишня харчосмакова фабрика, тепер — олійний завод з китайськими інвестиціями.

Основна галузь економіки міста — промисловість: газовидобувна (представлена підприємством Укргазвидобування). Місто газифіковане мережним і зрідженим газом.

Перевіз

ред.

Через місто проходить автомагістраль Харків — Сімферополь, залізничні лінії до Дніпра, Харкова, Полтави, Лозової.

Соціальна сфера і культура

ред.
 
Будинок Р. Ф. Шиндлера (сучасне використання — Красноградський краєзнавчий музей ім. П. Д. Мартиновича)

Житловий фонд Краснограда становить 396 тис. м² з них 56 % — громадський. Забезпеченість житлом 14,3 м² на 1 ос.

Сфера обслуговування й культури представлена 4 загальноосвітніми, музичною, художньою й спортивною школами, 2 лікувальними установами, 16 бібліотеками разом з Красноградською районною бібліотекою, 7 клубними установами. Є медичний коледж, професійний ліцеї, педагогічний коледж, сільськогосподарський коледж. Працює краєзнавчий музей, молодіжний центр.

Зелені масиви й насадження Краснограда займають 504 га.

У місті встановлено меморіальний комплекс «Братські могили», де похоронені: солдати Червоної Армії, що загинули у боях за місто під час Другої світової, розстріляні нацистами 47 мирних жителів міста, 96 естонських стрільців, які загинули під Красноградом у роки Української революції. Також існують: меморіальний комлекс ліквідаторам аварії на ЧАЕС, пам'ятний знак воїнам-інтернаціоналістам, воїнам-прикордонникам, воїнам морського флоту, пам'ятний знак Тризуб на честь 25-ї річниці Незалежності України, пам'ятний знак: літак Су-7, танк Т-34.

Персоналії

ред.

Галерея

ред.

Примітки

ред.
  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Багалей Д.И. Очерки из истории колонизации степной окраины Московского государства, – М., 1887 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 25 березня 2022. Процитовано 23 вересня 2013.
  3. Архівована копія. Архів оригіналу за 22 травня 2011. Процитовано 30 вересня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  4. рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с., (код 6)
  5. https://krasnograd-rada.gov.ua/2023/11/02/25293/
  6. В історико-краєзнавчому нарисі «Красноградський район». — Красноград, 1992 краєзнавця Дмитра Мариненка, на сторінці 58 розміщено копію Протоколу № 41/90 Засідання Президії Всеукраїнського центрального виконавчого комітету від 15.11.1922 року м. Харків, мова оригіналу: «СЛУШАЛИ: О награждении Константиноградского Уисполкома Орденом Трудового Красного знамени. ПОСТАНОВИЛИ: Согласно ходатайства Полтавского губисполкома Константиноградского Уисполкома наградить Орденом Трудового Красного Знамени образцовую и блестящую работу во всех отраслях хозяйства и Советского строительства».
  7. а б в Персоны - Онлайн газета “Время”. Time. Процитовано 9 квітня 2024.
  8. Подорож до Червонограда — Іван Сенченко, повний текст твору. www.ukrlib.com.ua. Процитовано 9 квітня 2024.
  9. Красноград. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  10. У Раді підтримали перейменування Сєвєродонецька, Краснограда та ще 50 міст і селищ. hromadske.ua (укр.). 3 квітня 2024. Процитовано 5 квітня 2024.
  11. Комітет з питань організації державної влади підтримав перейменування низки населених пунктів, назви яких містять символіку російської імперської політики або не відповідають стандартам державної мови. 4 квітня 2024.
  12. Національний склад міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
  13. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  14. Through Russia on a mustang. archive.org. Процитовано 24 серпня 2017.
  15. а б Ярослав Тинченко. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). — Наукове видання. — Київ : Темпора, 2007. — 536 с. — ISBN 966-8201-26-4.
  16. Сайт Герои страны (рос.). Архів оригіналу за 30 листопада 2016.
  17. Історія коледжу [Архівовано 25 січня 2022 у Wayback Machine.], іл. меморіальна дошка: Цю лікарню збудував у 1914 році ... доктор медицини Шиндлер Роберт Федорович 1858-1921 р.р.
  18. Наталья Коган, Земский лекарь Роберт Шиндлер [Архівовано 25 січня 2022 у Wayback Machine.]

Джерела та література

ред.

Посилання

ред.