Донецький пікінерний (списовий) полк — поселенський легко кінний полк Російської армії озброєний списами (рос. піка), сформований переважно з українських козаків Полтавського полку за участі балканських пандурських підрозділів. Названий за місцем розселення — Сіверським Дінцем.

Донецький пікінерний полк
герб полку
На службі 17641783
Країна Російська імперія
Вид сухопутні війська
Тип кавалерія, піхота
Чисельність 5 фортець та 5 сотень
У складі Пікінерні полки
Дислокація Сіверський Донець
Кольори         
Війни Російсько-турецька війна (1768—1774)

Історія

ред.

Донецький пікінерний полк був сформований 1764 року того ж року коли була утворена Новоросійська губернія. Полк був поселений над Сіверським Дінцем. У Донецький полк увійшли 5 фортець колишньої Української лінії: Білевська, Прасковійська, Петрівська, Козловська і Ряжена і 5 сотень приєднаних з Малоросійської губернії: Нехворощанська сотня, Маяцька сотня, Царичанська сотня, Китайгородська сотня і Орельська сотня.

Адміністративно входив до складу Катерининської провінції Новоросійської губернії разом з Дніпровським полком і поселеннями Водолаг. Фортеця Донецького полку, Білевська була одночасно і центром Катерининської провінції Новоросійської губернії.

Роти Донецького полку: Білевська, Козловська, Ряжська, Нехворощанська, Маяцька, Китайгородська, Царичанська, Орлицька, Прасковійська і Петрівська.

Повстання Дніпровського і Донецького полку 1769—70 року

ред.

Становище пікінерів погіршилося з початком Російсько-турецької війни 1768—1774. Пікінери повинні були брати участь безпосередньо у бойових діях, поставляти для російської армії коней, підводи, фураж, провіант.

Все це викликало велика незадоволення серед пікінерів, яке в жовтні 1769 переросло у повстання. Почавшись у містечку Соколівці (тепер с. Правобережна Сокілка Кобеляцького району Полтавської області), незабаром поширилося на Китайгород, Нехвороща, Орлик, Маячку й Царичанку. Кількасот повстанців перейшло на територію Запорожжя і об'єднавшись із запорізькими козаками спільно чинили опір російським каральним загонам.

На початку 1770 повстання було придушене, а його керівники (Я. Головатий та інші) і учасники жорстоко покарані[1].

Форма

ред.

Форма пікінера нагадував одяг українського козака і нагадував спрощену гусарську форму. Пікінери носили високі шапки, куртки-угорки, чакчири, прикрашені шнуром. Офіцери не носили списи. Після розформування Січі і сформування Полтавського і Херсонського полків з запорожців у 1776 році, форма пікінерів наблизилася до козацької: черкески, півкафтани, шаровари, чотирьохкутові шапки; а у офіцерів: білий кафтан, чакчири, капелюх.

Чверть роти складали піші стрільці озброєні фузіями. Решта кінних пікінерів були озброєні списами, шаблями, карабінами.

Пізніше Донецький полк перейменований у Катеринославський пікінерний полк і згодом, 1783 року, після захоплення Криму, разом з Дніпровським пікінерним полком, перетворений у Павлоградський легкокінний полк, що 1796 року був перейменований на Павлоградський гусарський полк.

Примітки

ред.
  1. * О. І. Путро. Пікінерів повстання 1769—1770 [Архівовано 6 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 254. — ISBN 978-966-00-1142-7.

Література

ред.