Відкрити головне меню
Пам'ятний знак на місці колишньої запорозько-козацької Домахи та Кальміуської слободи. м. Маріуполь
Козацька Домаха на плані м. Маріуполя 1826 р.
Пам'ятний знак на місці колишньої запорозько-козацької Домахи та Кальміуської слободи. м. Маріуполь. Ракурс.

Дома́ха — запорозький форпост на березі Азовського моря, центр Кальміуської паланки, що існував з 1594 по 1768 рік (за даними В. Пірка). Поблизу під прикриттям форпосту «Домаха» перебувало козацьке поселення Кальміуська слобода (згадується з 1739 р.), де проживали власне козаки і сім'ї козаків (нині територія Маріуполя). У грудні 1768 р. кримські татари зруйнували форпост Домаха і Кальміуську слободу. У 1771 р. запорозькі козаки почали відбудовувати Кальміуську слободу. У липні 1780 р. Кальміуська слобода мала 53 двори і Свято-Миколаївську церкву.

У січні 1776 року губернатор Азовської губернії генерал-майор Василь Чортков (Василий Алексеевич Чертков) у своєму листі до генерал-губернатора Азовської та Новороссійської губернії графа Потьомкіна пропонує встановити межу між Азовською губернією та Військом Донським по р.Кальміюс, а не по р.Кальчик, і пише таке: "... когда отдать донцам по Кальчику, то уже удобного места для построения полагаемого в том краю города, где и развалины древнего города Домахи состоят, сыскать едва ли будет можно."

У 1778 р. губернатор Азовської губернії (створена 1775 р. і проіснувала до 1783 р.) генерал-майор Василь Чортков (Василий Алексеевич Чертков) наказав на місці Кальміуської слободи збудувати м. Павлівськ.

З 1780 р. на території Кальміуської слободи, згідно з указом Катерини ІІ від травня 1779 р., поселяються греки і називають своє поселення Марієнполь.

Існує кілька версій походження назви Домаха:

Домаха — назва козацької шаблі з дамаської сталі — в творах Т. Г. Шевченко, де він описує похід гайдамаків Гонти й Залізняка на Умань у 1768 році.

Запорізький форпост «Домаха» по суті виконува функцію військового прикриття важливого пункту на шляху Потайного водного шляху Запорозьких козаків з Дніпра у Чорне море: Дніпро — Самара — Вовча — Кальміус — Азовське море — Чорне море.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  1. Заселення і господарське освоєння Степової України в XVI—XVIII ст. — Донецьк, 2004.- 223 с.
  2. Історіографія та джерела до історії заселення і господарського освоєння Донбасу в XVI—XVIII ст.// Вісник ДонНУ. — 2004.- № 1 (0,5 а.)
  3. Найдавніші міста Донеччини// Кроки до успіху.- 2005, 26 березня (передрук із ж. Схід.- 2004, вересень).
  4. ПІРКО В. О. ОБОРОННІ СПОРУДИ В МЕЖИРІЧЧІ ДНІПРА І СІВЕРСЬКОГО ДІНЦЯ (історичний нарис з уривками джерел і планами споруд за другу половину XVII—XVIII ст.)/ Український культурологічний центр. Донецьке відділення НТШ, Східний видавничий дім — Донецьк, 2007. — 176 с.
  5. РГАДА, Ф. 16, Е.х. № 588, ч.1, л.12.