Відкрити головне меню

Донецький пікінерний (списовий) полк — поселенський легко кінний полк Російської армії озброєний списами (рос. піка), сформований переважно з українських козаків Полтавського полку за участі балканських пандурських підрозділів. Названий за місцем розселення — Сіверським Дінцем.

Донецький пікінерний полк
Coat of arms of the Donets lancer regiment.jpg
герб полку
На службі 17641783
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Вид сухопутні війська
Тип кавалерія, піхота
Чисельність 5 фортець та 5 сотень
У складі Пікінерні полки
Дислокація Сіверський Донець
Кольори         
Війни Російсько-турецька війна (1768—1774)

ІсторіяРедагувати

Донецький пікінерний полк був сформований 1764 року того ж року коли була утворена Новоросійська губернія. Полк був поселений над Сіверським Дінцем. У Донецький полк увійшли 5 фортець колишньої Української лінії: Білевська, Прасковійська, Петрівська, Козловська і Ряжена і 5 сотень приєднаних з Малоросійської губернії: Нехворощанська сотня, Маяцька сотня, Царичанська сотня, Китайгородська сотня і Орельська сотня.

Адміністративно входив до складу Катерининської провінції Новоросійської губернії разом з Дніпровським полком і поселеннями Водолаг. Фортеця Донецького полку, Білевська була одночасно і центром Катерининської провінції Новоросійської губернії.

Роти Донецького полку: Білевська, Козловська, Ряжська, Нехворощанська, Маяцька, Китайгородська, Царичанська, Орлицька, Прасковійська і Петрівська.

Повстання Дніпровського і Донецького полку 1769-70 рокуРедагувати

Становище пікінерів погіршилося з початком російсько-турецької війни 1768-74. Пікінери повинні були брати участь безпосередньо у бойових діях, поставляти для російської армії коней, підводи, фураж, провіант.

Все це викликало велика незадоволення серед пікінерів, яке в жовтні 1769 переросло у повстання. Почавшись у містечку Соколівці (тепер с. Правобережна Сокілка Кобеляцького району Полтавської області), незабаром поширилося на Китайгород, Нехвороща, Орлик, Маячку й Царичанку. Кількасот повстанців перейшло на територію Запорожжя і об'єднавшись із запорізькими козаками спільно чинили опір російським каральним загонам.

На початку 1770 повстання було придушене, а його керівники (Я. Головатий та інші) і учасники жорстоко покарані[1].

ФормаРедагувати

Форма пікінера нагадував одяг українського козака і нагадував спрощену гусарську форму. Пікінери носили високі шапки, куртки-угорки, чакчири, прикрашені шнуром. Офіцери не носили списи. Після розформування Січі і сформування Полтавського і Херсонського полків з запорожців у 1776 році, форма пікінерів наблизилася до козацької: черкески, півкафтани, шаровари, чотирьохкутові шапки; а у офіцерів: білий кафтан, чакчири, капелюх.

Чверть роти складали піші стрільці озброєні фузіями. Решта кінних пікінерів були озброєні списами, шаблями, карабінами.

Пізніше Донецький полк перейменований у Катеринославський пікінерний полк і згодом, 1783 року, після захоплення Криму, разом з Дніпровським пікінерним полком, перетворений у Павлоградський легкокінний полк, що 1796 року був перейменований на Павлоградський гусарський полк.

ПриміткиРедагувати

  1. * О. І. Путро. Пікінерів повстання 1769—1770 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 254. — ISBN 978-966-00-1142-7.

ЛітератураРедагувати