Відкрити головне меню

Чертков Василь Олексійович

Василь Олексійович Чертков (1 (12) березня 1726-24(5 жовтня) вересня 1793) - губернатор Азовської губернії з 1775 по 1781 роки.

Василь Чертков
Василь Чертков
 
Освіта: Перший кадетський корпус (Санкт-Петербург)
Народження: 1 березня 1726(1726-03-01)
Смерть: 24 вересня 1793(1793-09-24) (67 років)
Хвощеватка[d], Новоживотиннівське сільське поселення[d], Рамонський район, Воронезька область
Громадянство: Російська імперія
Нагороди:
орден Святої Анни I ступеня Орден Святого Олександра Невського

БіографіяРедагувати

Чертков походив із старовинного дворянського роду, родоначальники якого в XVI столітті числилися в розрядних книгах воєводами. Були серед його предків стольники і митрополити.

Батько Василя Олексій Микитович Чертков служив в російському флоті капітаном 1-го рангу. Можна сказати, це був один із сподвижників Петра I, тих, хто створював російський флот. Саме з його діяльністю, очевидно, пов’язана символіка герба роду Черткових (човен). Помер Олексій Микитович в 1737 р., коли Василю було 11 років. Вчився Василь Чертков в Кадетському корпусі, після закінчення якого викладав математику в Навігацькій школі, що готувала гардемаринів.

Оскільки багато його родичів були військовими (зокрема генерал-майором, членом Військової колегії був Василь Олександрович Чертков), Василь з 22 років – на військовій службі.

Під час зведення на престол Катерини ІІ (в 1762 р.), у відомих подіях взяв активну участь близький родич Василя Олексійовича Євграф Олександрович Чертков (згодом дійсний статський радник і дійсний камергер). Тому не випадково всі Черткови в правління Катерини ІІ одержали високі військові і цивільні чини і звання, нагороди і земельні наділи. Не забула Катерина і Василя Олексійовича. У 1764 р. він отримав чин бригадира і був призначений обер-комендантом фортеці св.Єлизавети, де доля його зводить з Іваном Самойловичем Хорватом – сербом за національністю, генерал-майором, командиром Новосербського корпусу, засновником Єлисаветграду і батьком Йосипа Хорвата – правителя Катеринославського наміснитцтва в 1794-1796 рр., який свого часу, в 1792 р., змінив В.А.Черткова на посту Воронезького губернатора. Воістину, як мовиться, світ тісний.

Вже в 1771 р. В.О. Чертков стає генерал-майором і призначається головним командиром Дніпровської укріпленої лінії. Фактично він брав участь в спорудженні ряду кріпосних укріплень від Азовського моря до Дніпра. Служба Черткова припала на самий розпал російсько-турецької військової кампанії. Він був найближчим помічником Г.О. Потьомкіна по військовій і адміністративній діяльності, що простежується з їх листування.

У 1775 р. Черткова призначають Азовським цивільним і військовим губернатором. У його підпорядкуванні були всі регулярні війська в Приазов’ї. У 1777 р. йому був присвоєний чин генерал-поручика і надане почесне звання шефа Луганського пікінерського полку.

У своїй адміністративній діяльності В.О. Чертков спирався на місцевих представників духівництва, дворян, міщан – еліти краю. Так, Феодосій Макаревській в своєму описі Катеринославської єпархії писав, що найближчою і самою довіреною особою Черткова був Кирило Тарах-Тарловський – «друг і добродійник людства», відомий під прізвиськом «дикий піп». Познайомившися ще в Петербурзі, вони знов зустрілися на півдні, де Тарловський, ховаючись від переслідування, знайшов заступництво Черткова і взяв активну участь у впорядкуванні краю, будівництві десятків сіл і церков, Самаського монастиря. Саме В.О. Черткову було доручене Г. Потьомкіним в 1775 р. підшукати місце для губернського центру Азовської губернії, майбутнього Катеринослава. Він затвердив і план спорудження міста на Кильчені. В умовах військового протистояння В.О. Чертков, ймовірно, із стратегічних міркувань, вибрав для губернського міста добре захищене місце. У гирлі Кильчені, в південно-східній частині міста, планувалося побудувати фортецю для захисту міста.

Резиденція губернатора Азовської губернії знаходилася в Білевській фортеці і лише в 1778 р., коли в Катеринославі І були закінчені необхідні споруди, губернська канцелярія переїхала в губернське місто. Як згодом виявилося, місце для Катеринослава було вибране невдало, оскільки весною затоплялося водою, а адміністративно-територіальні перетворення в південних землях привели до того, що місто виявилося віддаленим від важливих торгових шляхів. У 1783 р. з Азовської і Новоросійської губерній створюється Катеринославське намісництво, центром якого став згодом Катеринослав ІІ ( Правобережний). Але в цей час В.О.Чертков вже був адміністратором у Воронезькому (1782-1793) і Харківському (1782-1787) наміснитцтвах. Під час подорожі Катерини ІІ по приєднаних до Росії південних землях, імператриця відвідала і Харків, де її приймали по обряду, який розробив сам Чертков (свого часу П. Бартєнєв опублікував цей твір Черткова під назвою «Обряд при высочайшем шествии императрицы Екатерины II чрез Харьковское наместничество»). Тоді ж, в 1787 р., до Воронезької губернії приєднується Саратовська губернія, якою також управляв Василь Чертков.

Катерина II високо відзначила заслуги Черткова, нагородивши його орденами Анни 1-й ступеня і Олександра Невського, подарувавши діамантовий перстень ціною в 6 тисяч рублів.

Літературна діяльністьРедагувати

В.О. Чертков відомий як письменник і перекладач. Він був автором комедії «Кавовий будинок», яка була поставлена в Єлісаветграді в 1770 р. і опублікована в Кременчуку. У Воронежі його вважають зачителем місцевого театрального мистецтва, оскільки в 1787 р. саме в намісницькому будинку проходили перші театральні вистави.

РодинаРедагувати

Дружиною Черткова була Наталія Дмитрівна Семічева (1730-1790 рр.). Цікавий факт: при її похованні в Покровському дівочому монастирі 21 травня 1790 р. надгробне слово вимовляв префект духовної семінарії Є.О. Болховітінов, згодом – архімандрит Євгеній. Чета Черткових мала четверо дітей: 2 дочки – Ганна і Варвара і два сини – Дмитро і Микола. Найбільш відомий Дмитро Васильович Чертков (1758-1831 рр.), який був найбагатшою людиною в губернії, завдяки вигідному одруженню, і 20 років обирався губернським предводителем дворянства.

В.О. Чертков не мав великих земельних володінь. Йому належали невеликі маєтки в Землянському і Воронезькому повітах Воронезької губернії. У одному з них, в с. Хвощеватка, він і помер 24 вересня 1793 р. Похований у Воронежі.

ЛітератураРедагувати

  • Акиньшин А., Ласунский О.Г. Воронежское дворянство в лицах и судьбах. Воронеж, 1994. С.65-78. Акиньшин А.Н. Ворнежские губернаторы и вице-губернаторы. – Воронеж, 2000. С.116-120.
  • Дніпропетровськ: віхи історії / Авт.кол. А.Г.Болебрух, І.Г.Ковальова та інш. – Дніпропетровськ, 2001. С.49-53.
  • Макаревский Феодосий. Материалы для историко-статистичесого описания Екатеринославской епархии: Церкви и приходы прошедшего XVIII столетия. – Екатеринослав, 1880. С.117. 118, 120.
  • Посохов С.И., Ярмыш А.Н. Губернаторы и генерал-губернаторы. Изд. 2-е, испр. И доп. – Харьков, 1997. С.110-111.
  • Федорченко В. Дворянские роды, прославившие отечество: энциклопедия дворянских родов. – М.. 2001. С.417-418.
  • Энциклопедический словарь/ Брокгауз и Эфрон. – СПб.,1903. Т.27-а.- С.698-699.
  • Яворницкий Д.І. Історія запорозьких козаків. К., 1990. Т.1. С.309-311.

ПосиланняРедагувати

  • Сайт Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького