Вікіпедія

Літопис Самовидця

Літо́пис Самови́дця — козацький літопис староукраїнською мовою, одне з фундаментальних джерел з історії Східної Європи XVII століття, зокрема періоду Хмельниччини і Руїни в Україні, самобутня й оригінальна пам'ятка української мови та літератури. Написана очевидцем подій, вихідцем із старшини Війська Запорізького.

Літопис Самовидця (Київ: Наукова думка, 1971). Видання підготував кандидат філологічних наук Дзира Ярослав Іванович
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Літопис Самовидця

Короткі відомості

ред.

Літопис Самовидця складається зі вступу, який оповідає про стан України перед Хмельниччиною, та двох головних частин:

  • перша присвячена часам Хмельниччини й Руїни (до 1676 включно) й написана, правдоподібно, значно пізніше описуваних подій;
  • друга — доведена до 1702 включно, становить Літопис у стислому розумінні цього слова, написаний на Лівобережжі, найповніше (з уваги на локальні новини) у Стародубі.

Літопис Самовидця писаний доброю українською мовою того часу, близькою до народної. Автор літопису документально не відомий, належав до козацької старшини й посідав якийсь час видатне становище в українському уряді. Дослідники віддавна намагалися встановити його ім'я. Це стало можливе після праць Вадима Модзалевського про Романа Ракушку-Романовського. У 1920-их pp. низка авторів (Віктор Романовський; Олександр Оглоблин і особливо Микола Петровський) незалежно один від одного, на підставі аналізу автобіографічного матеріалу в Літописі, дійшли висновку (втім, вперше висловленого ще в 1846 істориком-аматором Д. Сєрдюковим), що автором Літопису Самовидця найвірогідніше був Роман Ракушка-Романовський, генеральний підскарбій за Івана Брюховецького, а в останні десятиліття свого життя — священик у Стародубі. Ця думка була прийнята більшістю істориків (Дмитро Багалій, Михайло Грушевський, Дмитро Дорошенко, Іван Крип'якевич та інші й зокрема новітня історіографія), але деякі автори називали інших кандидатів на авторство: Іван Биховець, військовий канцелярист (Л. Окіншевич), Федір Кандиба, полковник корсунський (М. Андрусяк, Михайло Возняк) та ін.

Оригінал Літопису не дійшов до нас. Збереглося кілька копій, зроблених у XVIII столітті або й пізніше. Найдавніші й найповніші — це списки Г. Іскрицького (перша половина XVIII ст.) й Якова Козельського (друга пол. XVIII ст.), які й покладено в основу наукових публікацій цієї пам'ятки. Вперше, діставши його від Пантелеймона Куліша (від нього й назва Літопису Самовидця), опублікував Літопис Осип Бодянський (1846) в "Чтениях Московского общества истрории древностей"; більш науково підготоване видання Київської Археографічної Комісії за редакцією і вступною статтею Ореста Левицького (1878) за списком Я. Козельського ("Летопись Самовидца по новооткрытым спискам с приложением трех малороссийских хроник: Хмельницкой, 'Краткого описания Малороссии' и ''Собрания исторического ", К., 1878), перевидане Інститутом історії АН УРСР (1971, Дзира Я. за списками П. Іскрицького, Я. Козельського та М. Судієнка ) і «Harvard Series in Ukrainian Studies» (1972).

Тепер відомо 7 списків, з яких 4 зберігаєтся у відділі рукописів ЦНБ АН України ім. В. І. Вернадського і по одному - в рукописних відділах Перебург. Публ. б-ки ім М. Є. Салтикова-Шедрина, Харків. наук. б-ки ім В.Г. Короленка і Черніг. істор. музею.[1]

Див. також

ред.

Джерела та література

ред.

Література

ред.
  1. ↑ Kudryc'kyj, Anatolij V., ред. (1992). Poltavščyna encyklopedyčnyj dovidnyk. Kyı̈v: Ukraı̈ns'ka Encyklopedija Imeni M. P. Bažana. ISBN 978-5-88500-033-8.
  • Андрусяк М. До питання про авторство Літопису Самовидця. — Львів: Записки Наукового товариства ім. Шевченка, 1928. — Т. CXLIX. — С. 189—194.[Архівовано 7 липня 2019 у Wayback Machine.].
  • Багалій Д. Нарис української історіографії. — Вип. 2 // Джерелознавство. — К., 1925.
  • Бевзенко С. П. Спостереження над синтаксисом українських літописів XVII ст. — Наукові записки Ужгородського державного університету. — Т. IX. — Ужгород, 1954.
  • Возняк М. Історія української літератури. — Т. III. — Львів, 1924.
  • Возняк Михайло. Хто ж автор т. зв. Літопису Самовидця? — Львів, 1933.
  • Гординський Ярослав. « Милость божія», українська драма з 1728 р. — Записки Наукового товариства ім. Шевченка. — Львів, 1925. — Т. CXXXVI — CXXXVII [Архівовано 7 липня 2019 у Wayback Machine.]; 1927, Т. CXLVI [Архівовано 7 липня 2019 у Wayback Machine.].
  • Грушевский М. С. Самовидец Руины и его позднейшие отражения. — Труды Института славяноведения Академии наук СССР. — Т. I. — Л., 1932.
  • Грушевский М. С. Об украинской историографии XVIII века. Несколько соображений. — Известия АН. СССР, VII серия, отд. общественных наук, 1934, № 3.
  • Дзира Я. І. Українські літописи XVI — XVIII ст. в радянській історіографії. — Історичні джерела та їх використання. — Вип. III. — К., 1968.
  • Дзира Я. І. Джерельна основа праці О. Рігельмана про Україну. — Історіографічні дослідження в Українській РСР. — Вип. II. — К., 1969.
  • Житецкий П. Очерк звуковой истории малорусского наречия. — К., 1876.
  • Житецкий П. «Энеида» Котляревского и древнейший список ее в связи с обзором малорусской литературы XVIII века. — К., 1900.
  • Иконников В. С. Опыт русской историографии. — Т. 2, кн. 1. — К., 1908.
  • Історія української літератури у восьми томах. — Т. I. — К., 1967.
  • Карпов Г. Критический обзор разработки главных русских источников, до истории Малороссии относящихся, за время: 8-е января 1654 по 30 мая 1672. — М., 1870.
  • Карпов Г. Начало исторической деятельности Богдана Хмельницкого. — М., 1873.
  • Летопись Самовидца о войнах Богдана Хмельницкого и о междоусобиях, бывших в Малой России по его смерти. Доведена продолжателями до 1734 года. — Чтения в имп. Обществе истории и древностей российских при Московском университете, 1846, № 1, отд. II; 1846, № 2; Окреме вид. — М., 1846. \189\
  • Летопись Самовидца по новооткрытым спискам с приложением трех малороссийских хроник: «Хмельницкой», «Краткого описания Малороссии» и «Собрания исторического», з передмовою О. Левицького. — К., 1878.
  • Максимович М. А. Собрание сочинений. — Т. І. — К., 1876. — С. 525 [Архівовано 1 січня 2018 у Wayback Machine.].
  • Марченко М. І. Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX ст.). — К., 1959.
  • Модзалевський В. Перший військовий підскарбій (1663 — 1669). Роман Ракушка-Романовський. — Записки історично-філологічного відділу Української Академії наук. — Кн. 1. — К., 1919 [Архівовано 1 січня 2018 у Wayback Machine.]. — С. 52; кн. 2, 1920—1922 [Архівовано 1 січня 2018 у Wayback Machine.]. — С. 29–59.
  • Огоновський О. Історія літератури руськой. — Ч. І. — Л., 1887.
  • Окиншевич Л. До питання про автора Літопису Самовидця. — Нариси з соціаяьно-економічної історії України. — Т. І. — К., 1932.
  • Петличний І. З. Граматичні особливості мови Літопису Самовидця. — Питання українського мовознавства. — Кн. 1. — Львів, 1956.
  • Петров Н. И. Очерки из истории украинской литературы XVII и XVIII веков. — К., 1911.
  • Петровський М. До питання про певність відомостей літопису Самовидця й про автора літопису (Романа Ракушку-Романовського). — Записи Ніжинського інституту народної освіти. — Кн. VI. — Ніжин, 1926.
  • Петровський М. Нариси історії України XVII — початку XVIII ст. (Досліди над Літописом Самовидця). — Харків, 1930.
  • Письма П. А. Кулиша к О. М. Бодянскому (1846—1848) // Русский архив. — 1892, № 11.
  • Письма П. А. Кулиша к О. М. Бодянскому (1846—1877) // Киевская старина. — 1897, сентябрь, октябрь, ноябрь, декабрь; 1898, февраль.
  • Романовський В. Хто був «Самовидець?» — Кн. 5. — Україна, 1925,
  • Франко I. Студії над українськими народними піснями. — Записки Наукового товариства ім. Шевченка. — Львів, 1911—1912.
  • Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. — Львів, 1910.
  • Шевченко Т. Повне зібрання творів. У 6 т. — Т. V, VI. — К., 1964.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Літопис_Самовидця&oldid=43722965