Літопис Самійла Величка

Літопис Самійла Величка  — наймонументальніший твір української історико-мемуарної прози XVIIXVIII ст., який разом з Літописом Самовидця, Літописом Григорія Грабянки й «Історією Русів» творить комплекс козацької історіографії. Праця, яка є пам'яткою культури козацької історичної думки та барокового письменництва, охоплює події 1620 — 1700 рр. і містить документи з військової канцелярії, а також цитати з нині втрачених документів та хронік[1].

Історія створення та змістРедагувати

Сам літопис Самійла Величка не дійшов до нас у належному вигляді — дуже пошкоджений перший том, значно менше другий. Цілком ймовірно, що книга не закінчувалася 1700 роком, бо і в заголовку, і в багатьох місцях третього тому згадуються події принаймні до 1720 року. Тому, є думка, що втрачені й прикінцеві сторінки літопису.

Самійло Величко для створення свого Літопису не обмежився вузькими локальними матеріалами та власними спогадами. Навпаки, він використав різноманітні іноземні джерела. Але за найправдивіше джерело для Величка правили діаріуш (Щоденник) козацького літописця Самійла Зорки, особистого писаря гетьмана Богдана Хмельницького та дрібні козацькі «кронички».

Літопис Величка написаний досить складною українською книжною мовою 18 століття з елементами народної мови, старослов’янізмами, словами польськими і латинськими. Літопис є одним з найголовніших і найвірогідніших творів української історіографії 2-ї половини 17 — початку 18 століття.

Літопис складається з 4 частин:

  • перша — «Сказание о войне казацкой з поляками через Зеновія Богдана Хмельницького…» — змальовує події 16481659 років, окремими епізодами сягаючи у 1620 рік, Описуючи війну Якова Остряниці 1638 року, Величко додає до автентичного джерела, яким користувався, — щоденника польського хроніста Шимона Окольського — власний коментар;
  • друга і третя частини, які охоплюють 1660–1686 та 1687–1700 роки, названі «Повествования летописная с малороссийских и иных отчасти поведениях собранная и зде описанная», містять значну кількість власних спостережень Величка і ґрунтуються на документах гетьманської канцелярії;
  • у 4-й частині зібрано додатки з різних документів 17 століття.

Літопис Самійла Величка відомий у двох редакціях, у тому числі в авторському оригіналі. Оригінал було куплено 1840 р. у Москві комісіонером Большаковим на аукціоні у відомого колекціонера Лаптева для академіка М. Погодіна. Погодін повідомив про свою покупку О. Бодянського й М. Максимовича, які відразу зрозуміли велике значення рукопису. Але М. Погодін заправив величезний гонорар, і О. Бодянський не зміг видати його. 1842–1845 р. О. Бодянський і М. Гулак зробили копії з цього списку. М. Погодін віддав придбаний ним рукопис у Київську археографічну комісію, де він вийшов упродовж ряду років під назвою «Летопись событий в юго-западной России в 17 в.» (І том — 1848, II том — 1851, III том — 1855, IV том — 1864)[2][3]. Нині це раритетне видання, але воно є в Україні, доступне для читачів. Працю вперше опубліковано у чотирьох томах у 1848–64 Київською археографічною комісією. Ще один список рукопису свого часу віднайшов історик М. Судієнко; цей список колись належав депутатові комісії по складанню „Нового уложения” 1767-1769 років від Лубенського полку, українському політичному діячеві, збирачу документів з історії України Григорію Полетиці[4]. Рукопис зберігається у Рос. нац. б-ці у Санкт-Петербурзі, один із списків твору – в Iн-ті рукопису НБУВ.

Українська академія наук у 1926 взялась за перевидання праці Самійла Величка. Вийшла друком перша частина літопису, якій повернули оригінальну назву — «Сказаніє о войнѣ козацкой з поляками» (Київ, 1926, Акад. наук, 268 ст.)[5].

14 жовтня 2020 р. в Батурині відбулась презентація повного видання «Літопису». Його вперше за 300 років було видано саме в такому вигляді, в якому автор створював його спочатку[6]. Видання містить повний текст праці Величка, реконструйований згідно з його задумом, біографію автора пам'ятки, кодикологічний аналіз оригіналу рукопису, історію його створення, зберігання і побулікацій, історіографію, археографічні коментарі, а також таблицю використаних Величком документів, літературних та історичних праць[1].

ПриміткиРедагувати

  1. а б Величко, Самійло (2020). У Тетяна Кришталовська, Наталя Сподаренко, Ніна Яценко. Літопис. Київ: ТОВ «Видавництво "Кліо"». ISBN 978-617-7755-07-3. 
  2. Збірник козацьких літописів: Густинський, Самійла Величка, Грабянки / Упорядн. та перекл.: Густинський літопис В. Крекотень, Літопис Самійла Величка В. Шевчук, Літопис Грабянки Р. Іванченко. – К: Дніпро, 2006. – ISBN: 966-578-147-2 – С. 197, 198.
  3. Про літопис Самійла Величка на сайті Національної парламентської бібліотеки України.
  4. «Правдешній Малої Росії син, … Самуїл Васильович Величко» // Сайт ВГО "Українське Реєстрове Козацтво".
  5. PDF-файл на сайті Інституту історії України НАНУ
  6. У Батурині презентували «Літопис» Самійла Величка. www.ukrinform.ua (uk). Укрінформ. 2020-10-14. Архів оригіналу за 2020-10-17. Процитовано 2020-11-02. 

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Величко С. В. Літопис. Т. 1 / Пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. Мишанич. — К.: Дніпро, 1991. — 371 с.
  • Величко С. В. Літопис. Т. 2 / Пер. з книжної української мови, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1991. — 642 с.
  • Збірник козацьких літописів : Густинський. Самійла Величка. Грабянки. / [упоряд. та пер.: В. Крекотень, В. Шевчук, Р.І ванченко]. — К.: Дніпро, 2006. — 967, [7] с.: іл.
  • Соболь В. А. Літопис Самійла Величка як явище українського літературного бароко / [Відп. ред.: Ф. Д. Пустова, В. В. Яременко]. — [Донецьк: МП «Отечество», 1996]. — 333, [1] с.
  • Таирова-Яковлева Т. Г. К вопросу о структуре и источниковой базе летописи Самойла Величко // Славяноведение, № 2. - М., 2019. - С. 11-24.
  • Федака Сергій. Літописні джерела з історії княжої і козацької України-Русі / Ужгород. нац. ун-т. Каф. історії України. — Ужгород: Подяк, 2003. — 138, [1] с.

ПосиланняРедагувати