Відкрити головне меню

Лев Олекса́ндрович Окінше́вич (Акінше́віч або Окиншчевич) (псевдонім — Leo Yaresh; *25 січня 1898(18980125)(7.2), Санкт-Петербург — †7 листопада 1980, Гілкрест Гіллс, штат Меріленд, США) — український правознавець, дослідник державних інституцій Гетьманщини. Один із лідерів американського українознавства у післявоєнний час. Також розробник білоруської юридичної термінології. Національність — білорус.

Лев Олександрович Окіншевич
Лев Олександрович Окіншевич
Лев Олександрович Окіншевич
Народився 25 січня (7 лютого) 1898(1898-02-07)
Санкт-Петербург, Російська імперія
Помер 7 листопада 1980(1980-11-07) (82 роки)
м. Гілл-крест Гайте, штат Меріленд, США
Місце проживання Російська імперія, УНР, СССР, Німеччина, США
Громадянство США
Діяльність історик, мемуарист, юридичний навчальний заклад
Alma mater Київський інститут народного господарства
Сфера інтересів історія права, правознавство
Заклад Комісія для виучування історії західно-руського і українського права ВУАН;
Науково-дослідна кафедра історії України ВУАН;
Ніжинський педагогічний інститут, Ніжин;
Український вільний університет, Мюнхен;
Бібліотека Конгресу, Нью-Йорк
Вчене звання професор права

Жертва сталінського терору.

БіографіяРедагувати

Народився у змішаній білорусько-чеській родині. Навчався у Колегії Павла Галагана, після закінчення школи прапорщиків — на Румунському фронті Першої світової війни.

Закінчив 1921 юридичний факультет Київського інституту народного господарства, куди переведений з Київського університету, розформованого російськими комуністами. За рекомендацією академіка М. Василенка, працював науковцем, співробітником Комісії для виучування історії західно-руського і українського права ВУАН. У 19221929 виконував обов'язки секретаря Комісії. Водночас (19251928) навчався в аспірантурі Науково-дослідної кафедри історії України ВУАН. З 1929 — директор видавництва ВУАН, а з 1931 — заступник секретаря Соціально-економічного відділу ВУАН.

З початком Голодомору, зазнає огульної критики з боку окупаційного режиму, вченому загрожує арешт. 1933 — професор історії Ніжинського педагогічного інституту, де він тимчасово сховався від переслідувань НКВД. Але у листопаді того ж року, за наполяганням сталінських спецслужб, усунений з посади як неблагонадійний. Після цього фактично утік з України, працював юрисконсультом у Казахстані, обірвавши усі академічні зв'язки:

Я рахував, що поскільки листування наукових працівників було, очевидно, контрольоване, краще не нагадувати про себе зайвий раз НКВД. З другого боку, я пам’ятав, у якому постійному страху жили тодішні люди, і розумів, що листування з такою особою, як я, може здатися моїм приятелям небезпечним"

Під час Другої світової війни примусово мобілізований до сталінського війська, потрапив у полон в Україні, звільнившись перебрався до Києва, де зміг відновити наукову діяльність на юридичному факультеті Київського університету, також працював юрисконсультом у Міській Управі Києва. 1943 виїхав до Німеччини. Був обраний деканом правничого факультету Українського вільного університету в Мюнхені. В червні 1949 переселився до США, постійно жив у Нью-Йорку. З 1954 по 1969 працював каталогізатором і бібліотекарем у Бібліотеці Конгресу США (Вашингтон). Брав участь у діяльності НТШ в Америці, Товариства українських правників у США та ряду інщих наукових інституцій української еміграції.

ПраціРедагувати

  • Окіншевич Лев / Вступ до науки про праводержаву, Мюнхен: Український Вільний Університет; с. Підручники, ч. 10, 1987, с. 223 / 1917—1920 / B-103
  • Окіншевич Лев / Моя академічна праця в Україні, Львів: НТШ, 1995, ISBN 5-7707-8503-9, с. 88 / 4254 / B-364
  • Окіншевич Лев / Огляд історії філософії права, частина 1, Мюнхен: Український Вільний Університет, 1948, с. 130 /

Наукове визнання Окіншевичу принесли його праці з історії державного права, розвитку державно-правових, інститутів України-Гетьманщини, проблем методології юридичної науки: «Рада старшинська на Гетьманщині» (1924), «Генеральна старшина на Лівобережній Україні XVII—XVIII ст.» (1926), «Центральні установи України-Гетьманщини XVII—XVIII ст.» (ч. 1-2, 19291930), «Лекції з історії українського права. Право державне. Доба станового суспільства» (1947), «Значне військове товариство в Україні-Гетьманщині XVII—XVIII ст.», «Огляд історії філософії права» (обидві — 1948), «Вступ до науки про право і державу» (1949) та інші. Ряд праць вченого опубліковані білоруською мовою, йому належать наукові пріоритети у дослідженні прав, статусу білоруського козацтва, проблем становлення білоруської юридичної термінології. До його доробку також належать твори бібліографічного характеру, зокрема аналіз історіографії СССР з історії США та Латинської Америки. «Моя академічна праця в Україні» (1955).

Автор докладних автобіографічних мемуарів «Спогади вмираючої людини» (1977—1980, надрукована 1995 у Львові).

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати