Відкрити головне меню

Вітере́ць — пасажирська зупинна залізнична платформа Краснолиманської дирекції Донецької залізниці.

Вітерець
Краснолиманська дирекція
Донецька залізниця
зупинний пункт
Розташування
Адреса с. Новоолександрівка
Координати 48°46′45″ пн. ш. 36°50′17″ сх. д. / 48.779194° пн. ш. 36.838139° сх. д. / 48.779194; 36.838139
Структура
Лінія(ї) Дубове — Покровськ
Платформ 1
Тип платформ бічна
Колій 1
Історія
Відкрито 1961 (58 років)
Колишні назви Єлизаветівка
Інша інформація
Власник Донецька залізниця
Оператор Укрзалізниця
Код ЄМР (АСУЗТ) 493526
Мапа

Розташована у Барвінківському районі Харківської області поблизу с. Єлизаветівка Олександрівського району Донецької області на лінії Покровськ — Дубове між станціями Золоті Пруди (11 км) та Дубове (12 км).

Із 2007 р. пасажирське сполучення на даній ділянці припинене.

ІсторіяРедагувати

Див. також: Рудниково-Лозівська залізниця

Першими проектами залізниці Лозова — Гришине, роздільний пункт із колійним розвитком в районі колишньої станції Вітерець не передбачався. За проектом 1902 року, найближчим роздільним пунктом була передаточна станція Малинівка Рудниково-Лозівської залізниці — в районі нині закритого зупинного пункту 4 км (село Карпівка), що мала відправляти потяги на роз'їзд № 14 Малинівка Курсько-Харківсько-Севастопольської залізниці й приймати їх у зворотному напрямі. За проектом 1916 року, найближчий від сучасного Вітерцю роз'їзд № 16 знаходився між, власне, Вітерцем і нині закритою зупинкою 4 км. За проектом Міністерства обороти СРСР 1957 року, тут мала знаходитись станція «Роз'їзд № 1», яку також називали «станцією в 13 км від Дубового», а також за найменуванням найближчого села — колишньої німецької колонії «Єлизаветівка». Як у випадку із іншими роздільними пунктами залізниці Дубове — Мерцалове, остаточно прийняли милозвучну назву, яка втім не має нічого спільного із топонімами, які зустрічаються в околицях[1][2][3].

Згідно із технічно-розпорядчим актом станції Вітерець 1963 рік, на станції було 3 колії: головна приймально-відправна для вантажних і пасажирських потягів (№ 1), приймально-відправна для вантажних потягів (№ 3) і навантажувально-вивантажувальний тупик (№ 4). Поруч із головною колією звели 200-метрову пасажирську платформу, де збудували будівлю роз'їзного посту. Іноді в тупик подавали вагон-салон Ясинуватської дирекції Донецької залізниці, в якому для залізничників виступали колективи самодіяльності та демонстрували кінофільми. Відновлювальний потяг і медпункт, що обслуговували станцію, були в Красноармійському. Спецпотяг викликали через поїзного диспетчера, а лікарів — через телеграф[4][5].

Не зважаючи на те, що станція Вітерець була розташована у менш заселеній місцевості, аніж станція Золоті Пруди, пасажирообіг останньої майже одразу вирівнявся із таким для «воріт райцентру», і навіть перевищив останній. Статистика відправлення пасажирів за кількістю проданих квитків у перші роки функціонування станції наступна: 1964 рік — 6,5 тис., 1965 рік — 7,2 тис. (на 15 % більший, аніж по Золотих Прудах), 1969 рік — 7,1 тис. (більш ніж в 4 рази вищий, аніж по Золотих Прудах і з.п. 26 км разом), 1970 рік — 6,7 тис., 1971 рік — 6,7 тис. (майже втричі вищий, аніж по Золотих Прудах і з.п. 26 км), 1972 рік — 7,2 тис. (в 2,3 рази вищий, аніж по Золотих Прудах і з.п. 26 км), 1973 рік — 9,2 тис. чоловік (майже втричі більше, аніж по Золотих Прудах і з.п. 26 км)[6][7][8][9][10][11][12][13].

Сучасний станРедагувати

Станція Вітерець була закрита у 2007 році, але пряма потреба в ній відпала з початку 2000-х років, коли на перегоні Золоті Пруди — Дубове вже не закладалися в розклад вантажні потяги. Втім, вірогідність відродження станції в середньостроковій перспективі є. По-перше, північна частина Олександрівського й південна частина Барвінківського районів — це так звана перспективна «Новобахметьєвська» ділянка вугільного родовища. Буре вугілля на Барвінківщині видобувають в напівкустарний спосіб навіть зараз. По-друге, північна частина Олександрівського району — це потужні поклади цегельної сировини. По-третє, Вітерець за сприятливих умов може стати досить потужною (особливо для межі областей) туристичною станцією. По балках на відстані 5-10 км від станції — вельми цікаві заповідні урочища. Але це — вже зовсім інша історія[14][15].

Туристичні можливостіРедагувати

В середині 90-х років керівництво Олександрівського району починає формувати заповідний фонд, в якій входять урочища з унікальним рельєфом, а також рідкісною рослинністю. Багато з них розташовані на півночі Олександрівського району. Урочище «Широкий ліс» (34,9 га) являє відновлений штучною посадкою ясена байрачний лісовий масив в балці системи Сухого Торця. Урочище «Довгенький ліс» (17,6 га) являє з себе масив байрачних лісів у балці системи Сухого Торця, обрамлений степовими ділянками. Обидва ліси розташовані за 2-3 км на схід від Новоалександрівки.

Ліси тягнуться далі на схід, до Варварівки. На північний схід від Зеленого розташований ботанічний заказник «Казанок» (38 га) — смуга незайманої рослинності в балці з крутими схилами, по контурах нагадує казанок. На південний захід від Зеленого — заказник «Колодязне» (30,8 га), а далі — заказник «Кохане» (37 га) в балці системи річки Самара, де за переказами любили відпочивати закохані. В районі села Зелене розташоване й урочище «Зелене поле» (30,5 га) — вузька смуга незайманої рослинності неглибокою балкою (землекористувач — СТОВ «Лощанське»). Поблизу села Новопригоже є урочище «Балка Зелена» (44 га), де є фрагмент незайманої рослинності в системі балок і ярів струмка Зеленого, притоки річки Самара.

ПриміткиРедагувати

  1. Табурно И.П. (1902). Пояснительная записка к сооружению Рудничная-Лозовской железной дороги. СПб. 
  2. Коммерческая записка о проектируемой линии Цареконстантиновка – Гришино – Краматорская. Пг. 1916. 
  3. Протокол заседания исполкома Александровского районного совета № 12 от 15.06.1962 // Державний архів Донецької області, фонд № Р-4195, опис № 1, справа № 78, арк. 12-36. 
  4. Техническо-распорядительный акт станции Ветерок на 1963 год // Державний архів Донецької області, фонд № Р-6457, опис № 1, справа № 508. 
  5. Антоненко Н. Залізничники вдячні за відпочинок // Радянський патріот, № 89 (5009), 1971. 
  6. Годовой статистический отчёт о постанционном отправлении пассажиров [Ясиноватского отделения Донецкой железной дороги] за 1964 год // Державний архів Донецької області, фонд № Р-6457, опис № 1, справа № 613. 
  7. Годовой статистический отчёт о постанционном отправлении пассажиров [Ясиноватского отделения Донецкой железной дороги] за 1965 год // Державний архів Донецької області, фонд № Р-6457, опис № 1, справа № 684. 
  8. Годовой статистический отчёт о постанционном отправлении пассажиров [Ясиноватского отделения Донецкой железной дороги] за 1971 год // Державний архів Донецької області, фонд № Р-6457, опис № 1, справа № 1026. 
  9. Годовой статистический отчёт о постанционном отправлении пассажиров [Ясиноватского отделения Донецкой железной дороги] за 1972 год // Державний архів Донецької області, фонд № Р-6457, опис № 1, справа № 1103. 
  10. Годовой статистический отчёт о постанционном отправлении пассажиров [Ясиноватского отделения Донецкой железной дороги] за 1973 год // Державний архів Донецької області, фонд № Р-6457, опис № 1, справа № 1143. 
  11. Годовой статистический отчёт о постанционном отправлении пассажиров [Ясиноватского отделения Донецкой железной дороги] за 1969 год // Державний архів Донецької області, фонд № Р-6457, опис № 1, справа № 932. 
  12. Годовой статистический отчёт о постанционном отправлении пассажиров [Ясиноватского отделения Донецкой железной дороги] за 1970 год // Державний архів Донецької області, фонд № Р-6457, опис № 1, справа № 982. 
  13. Протокол заседания исполкома Краснаомрейского районного совета № 16 от 09.09.1964 // Державний архів Донецької області, фонд № Р-1475, опис № 2, справа № 247, арк. 1-29. 
  14. Чистолинов Н.Н. Наш паровоз вперёд… лети? // «Вісті Олександрівщини», №№ 7 (16.02.2013), 8 (23.02.2013), 10 (09.03.2013), 11 (16.03.2013), 13 (30.03.2013), 14 (6.04.2013), 15 (13.04.2013). 
  15. Ивченко Т.В. (2003). Здоровья тебе, Александровщина!. Донецк. 

ДжерелаРедагувати