Закон про поділ України на землі
«Закон про поділ України на землі» ― це закон Центральної Ради про адміністративно-територіальний поділ Української Народної Республіки (УНР), що був прийнятий 6 березня 1918 року. У законі перелічувалися 32 землі з їх центрами, на які планувалося поділити територію УНР замість губерній і повітів.[1] Впровадженню закону завадив прихід до влади Гетьмана Павла Скоропадського 30 квітня 1918 року, який повернувся до використання старої схеми (губерній, повітів і волостей).[2][3]
Історія
ред.Проєкт Грушевського
ред.У грудні 1917 року Михайло Грушевський виступив у газеті «Народна Воля» зі статтею «Новий поділ України», у якій він описав принципи нового поділу України, що мали бути затверджені майбутніми Українськими Установчими Зборами у новій конституції УНР: замість тодішнього поділу на губернії й повіти пропонувався поділ на землі, більші від повітів, але менші від губерній. Ці землі мали б служити виборчими округами до Українських Всенародних Зборів, основою для побудови адміністративної й судової мережі та для розвитку громадського самоврядування на основах децентралізації.
За порадою спеціалістів Грушевський виділив землі за принципом, що у кожній мало проживато трохи більше мільона людей. Таке населення було б достатнє для самостійного налагодження у себе санітарних, дорожніх, земельних, промислових і культурних справ, а також для організації достатньої мережі середньої освіти. Кожна земля мала б посилати не менше 10 депутатів до всенародних зборів, що б забезпечувало можливість партійного групування та пропорційних виборів.
Усього Грушевський запропонував детальний поділ на 30 земель лише на тій території України, на якій мали проводитися вибори до установчих зборів; питання про приєднання чи вилучення інших суміжних територій мало б бути вирішено пізніше вільним народним волевиявленням. Тому він зокрема не включив до розгляду Холмщину, Хотинський повіт, Галичину, Прикарпаття, Буковину та Східну Бессарабію.[4][5][6]
Прийняття закону
ред.6 березня 1918 року Мала Рада УЦР прийняла «Закон про поділ України на землі», відповідно до якого поділ України на губернії і уїзди (повіти) скасовувався, а територія УНР поділялася на 32 землі. Водночас у законі були визначені лише адміністративні центри земель, а точне розмежування земель планувалося провести пізніше. Також було вказано, що у випадку розмежування УНР із сусідніми державами кількість земель може бути змінено. Закон був оприлюднений у виданні «Вістник Ради Народних міністрів Української Народної Республіки» 15 березня 1918 року.[1]
Організація місцевої влади мала відповідати новим умовам, але Центральна Рада не встигла це здійснити. В межах адміністративної реформи, яку уряд готував навесні 1918 р., розпочалося скасування продовольчих комітетів, планувалася реорганізація земельних комітетів. За часів Центральної Ради урядові так і не вдалося створити дієву систему органів місцевої влади та галузевого управління, що призвело до втрати політичного й економічного контролю над провінцією, без якого система державного управління виявилася малоефективною. Слабкість однієї з основних структурних ланок виконавчої вертикалі — системи місцевих органів — була однією з причин падіння Центральної Ради.[джерело?]
Також у прийнятому Законі було проголошено про включення до УНР території Подоння з центром в Острогожську, що охоплювало українські етнічні повіти Воронезької та Курської губерній, а Білгородський повіт був розподілений між Харківською та Донецькою землями УНР. Однак відповідна декларація тоді так і не трансформувалася в їх реальне включення до складу України, яке стало можливим лише за часів Гетьманату Павла Скоропадського.[джерело?]
29 квітня 1918 року Центральна Рада ухвалила Конституцію Української Народної Республіки, якою землям, волостям і громадам надавалися права широкого місцевого самоврядування на принципах децентралізації.[7]
Прийшовши до влади 30 квітня 1918 року, Гетьман Павло Скоропадський скасував попередній адміністративно-територіальний поділ і повернувся до старої схеми (губерній, повітів і волостей).[2][3]
Текст закону
ред.
§ 1. Поділ України на губернії й уїзди касується. § 2. Українська Народна Республіка розділяється на такі землі:
§ 3. Остаточним розмежуванням Української Народної Республики з сусідніми державами число земель може бути змінено. § 4. Про докладне розмежування земель Раді народних міністрів поручається внести осібний законопроект в можливо ближчим часі. § 5. Про організацію самоврядування й влади адміністративної, судової і військової, згідно з зазначеним в § 2 поділом на землі, Раді народних міністрів доручається ввійти в наскорішим часі з осібним законопроектом. § 6. З заведенням нових органів самоврядування і влади земель губернські і уїздні установи будуть скасовані, а діловодство і майно їх буде передано в порядку, який буде установлений особним законом. |
||
— НАН України. Інститут історії України. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України, Українська Центральна рада: Документи і матеріали. У 2 т. – Т. 2: 10 грудня 1917 р. – 29 квітня 1918 р.[1] |
Землі
ред.Список
ред.У наступній таблиці наведений список земель відповідно до прийнятого закону[8] і опис їх територій відповідно до попереднього проєкту запропонованого Михайлом Грушевським у публікації від грудня 1917 року.[4][5]
Карта
ред.Див. також
ред.Джерела
ред.- ↑ а б в Українська Центральна Рада : документи і матеріали: у двох томах. Том 2: 10 грудня 1917 р. — 29 квітня 1918 р. / упоряд. В. Ф. Верстюк [та ін.] — Київ : Наукова думка, 1997. — С. 181‒182. Архівовано з джерела 24 серпня 2021
- ↑ а б Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 березня 2022. Процитовано 21 травня 2022.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ а б Бойко, Олена. Територія, кордони і адміністративно-територіальній поділ Української Держави гетьмана П. Скоропадського (1918) [Архівовано 30 вересня 2018 у Wayback Machine.] // Регіональна історія України. Збірник наукових статей. — 2009. — Випуск 3.— С.232.
- ↑ а б в Броніслав Райковський, Юрій Донченко, Сергій Смолянніков. Михайло Грушевський — засновник системи демократичних виборів в Україні // Вісник Центральної виборчої комісії. — 2006. — № 1. — С. 95.
- ↑ а б в Новий поділ України Грушевський М. С. hrushevsky.nbuv.gov.ua. Процитовано 22 листопада 2022.
- ↑ Новий поділ України - Михайло Грушевський - Тека авторів. Чтиво. Процитовано 24 листопада 2022.
- ↑ Конституція Української Народньої Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР). Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 24 серпня 2021.
- ↑ Українська Центральна Рада: документи і матеріали: у двох томах. Том 2: 10 грудня 1917 р. — 29 квітня 1918 р. / упоряд. В. Ф. Верстюк [та ін.] — Київ : Наукова думка, 1997. — С. 181‒182. — ISBN 966-00-0013-8.
- Гай-Нижник П. П. Формування центральних та місцевих органів виконавчої влади в Україні за доби Центральної Ради (1917—1918 рр.) [Архівовано 14 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. — К., Українське агентство інформації та друку «Рада», 2009. — Вип. XXIV. — С. 229—270.
- Українська Центральна Рада: документи і матеріали: у двох томах. Том 2: 10 грудня 1917 р. — 29 квітня 1918 р. / упоряд. В. Ф. Верстюк [та ін.] — Київ : Наукова думка, 1997. — С. 181‒182. — ISBN 966-00-0013-8.
- Вимітка з протоколу засідання Малої Ради на сайті Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України [Архівовано 1 березня 2021 у Wayback Machine.] (друга сторінка тексту у поганій якості)
Посилання
ред.- О. М. Мироненко. Адміністративно-територіальний поділ УНР [Архівовано 25 липня 2015 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
- Невідома Східна Україна [Архівовано 27 квітня 2014 у Wayback Machine.]